| Главная » Файлы » Контрольные работы » Контрольные работы |
Право на екологічну інформацію
| [ Скачать с сервера (42.3 Kb) ] | 15.11.2017, 01:11 |
| Правовідносини В даному випадку виникли екологічні антропоохоронні правовідносини (з приводу забезпечення екологічної безпеки, а саме біобезпеки, пов’язаної з ГМО-продукцією). Порушені права Право на екологічну інформацію (або право вільного доступу до інформації про стан довкілля чи на одержання повної, достовірної інформації про стан довкілля) в Україні закріплене в ст. 50 Конституції України, ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також відображене в багатьох інших актах екологічного законодавства (наприклад, у ст. 4 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», ст. 10 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», ст. 14 Закону України «Про відходи», ст. 5 Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» та ін.). Особливу роль у створенні механізмів реалізації цього права відіграла Орхуська Конвенція про доступ до інформації і участь громадськості у прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються охорони навколишнього середовища. У зв\'язку з її прийняттям були внесені зміни до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», якими, насамперед, введено визначення поняття «екологічна інформація». Так, відповідно до ст. 25 Закону: «Інформація про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) — це будь-яка інформація в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі про: стан навколишнього природного середовища чи його об\'єктів — землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та рівні їх забруднення; біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи гене-тично видозмінені організми та їх взаємодію із об\'єктами навколишнього природного середовища; джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фізичні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров\'я людей; загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об\'єкти та здоров\'я людей; екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в тому числі адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища; витрати, пов\'язані із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля. Основними джерелами такої інформації є дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизовані бази даних, архіви, а також довідки, що видаються уповноваженими на те органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими посадовими особами.» Детальний порядок доступу до екологічної інформації визначений загальними законодавчими актами, такими як Закон України «Про інформацію»1, Закон України «Про звернення громадян»2, а також спеціальним Положенням про порядок надання екологічної інформації, затвердженим на виконання положень Орхуської конвенції наказом Мінприроди України 18.12.2003і. Яким ж чином можна реалізувати дане право? По-перше, доступ до інформації означає можливість самому збирати її шляхом спостережень, аналізу (наприклад, зміни кольору, вигляду води у річці). По-друге, шляхом ознайомлення з офіційно поширюваною інформацією державними органами. Так, Верховною Радою України прийнята постанова «Про інформування громадськості з питань, що стосуються довкілля»2, якою рекомендовано Кабінету Міністрів України забезпечити щорічне інформування населення через засоби масової інформації про 100 об\'єктів, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища, та щоквартальне інформування — про десять об\'єктів, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища на загальнодержавному рівні за минулий квартал; Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним державним адміністраціям, органам місцевого самоврядування та місцевим органам виконавчої влади, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечити щоквартальне інформування населення через засоби масової інформації про об\'єкти, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища; екологічно небезпечні аварії та надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру, дії, які можуть застосовуватися громадянами для зменшення їх впливу на здоров\'я людей та довкілля, а також про заходи, що вживаються для подолання і ліквідації наслідків таких аварій та надзвичайних ситуацій. По-третє, через звернення громадян до відповідних органів з вимогою про надання інформації. Детальний порядок подання і розгляду запиту про надання екологічної інформації регулюється статтями 32—36 Закону України «Про екологічну інформацію», пунктами 3.2—3.9 Положення про порядок надання екологічної інформації, затвердженого наказом Мінприроди України 18.12.2003р. У випадку відмови у наданні інформації, наданні неповної, перекрученої інформації громадяни можуть звертатись в суд по захист свого порушеного права, зобов\'язувати в примусовому порядку надати інформацію, притягнути через суд винних осіб до кримінальної чи адміністративної відповідальності. Історія та сучасний стан З кінця 90-х рр. ХХ ст. Україна привернула увагу провідних біотехнологічних компаній як вільний ринок для просування своєї генетично модифікованої продукції. Україна стала першою серед пострадянських країн, яка завезла ГМО. З 2007 р. Україна починає створювати власну законодавчу базу регулювання ГМО. Приймається Закон України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів», спрямований на забезпечення системного підходу до врегулювання ГМО. До 2007 р. питання щодо використання ГМО певним чином розглядались у державних нормативних документах. За більш ніж15 років були спроби створити дієву систему регулювання ГМО,але сьогодні в Україні лише формується нормативно-правове поле управління поводженням з ГМО. Проблема стосується багатьох сфер суспільного життя, тому головні її положення були зафіксовані в різних законах України. Так, у Законі України «Про безпечність та якість харчових продуктів» від 23 грудня 1997 р. № 771/97-ВР у редакції від 11 серпня 2013 р. новий харчовий продукт визначається як такий, що: – має нову або цілеспрямовано модифіковану первісну молекулярну структуру; – містить або складається з ГМО; – виготовлений з ГМО, але не містить їх (ст. 1). У ст. 1 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р.№ 4004-XII (у редакції від 6 грудня 2012 р.) серед факторів середовища життєдіяльності виділяються біологічні, до яких віднесено ГМО, продукти біотехнології. Виділення ГМО як одного з факторів середовища життєдіяльності фактично вказує на те, що на ці організми поширюється дія зазначеного закону з метою забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя в цілому. У ст. 8 Закону України «Про дитяче харчування» від 14 вересня2006 р. № 142-V (у редакції від 5 грудня 2012 р.) зазначається, що сировина, яка використовується у виробництві дитячого харчування, не може бути вироблена з ГМО та/або містити ГМО. У ст. 10 цього закону забороняється обіг дитячого харчування, якщо воно вироблене із сировини, яка була одержана з ГМО та/або містила ГМО. Згідно із Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. № 1264-ХІІ (у редакції від 18 листопада 2012 р.) державному контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища підлягають дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об’єктів навколишнього природного середовища під час створення, дослідження та практичного використання ГМО у відкритій системі. У ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. № 1023-ХІІ (у редакції від 2 грудня 2012 р.)зазначається, що споживач має право на одержання необхідної,доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація про продукцію повинна містити позначку про наявність або відсутність у складі продуктів харчування генетично модифікованих компонентів. У Законі України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р. № 964-VІ в редакції від 18 травня 2013 р. визначаються такі загрози національним інтересам і національній безпеці України в екологічній сфері: – екологічно необґрунтоване використання генетично змінених рослин, організмів, речовин та похідних продуктів; – посилення впливу шкідливих генетичних ефектів у популяціях живих організмів, зокрема генетично змінених організмів, та біотехнологій (ст. 7). Ці та деякі інші закони частково стосуються окремих питань контролю за використанням ГМО, що свідчить про певну врегульованість цієї проблеми. Основні ж позиції регулювання ГМО було викладено в Законі України «Про державну систему біобезпеки при створенні,випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів». Відповідно до цього закону основними принципами державної політики в галузі генетично-інженерної діяльності та поводження з ГМО є пріоритетність збереження здоров’я людини й охорони навколишнього природного середовища порівняно з отриманням економічних переваг від застосування ГМО,забезпечення заходів щодо дотримання біологічної і генетичної безпеки під час створення, дослідження та практичного використання ГМО в господарських цілях; контроль за ввезенням на митну територію України ГМО та продукції, отриманої з їх використанням, реєстрацією та обігом; загальнодоступність інформації про потенційні ризики від застосування ГМО, які передбачається використовувати у відкритій системі, та заходи щодо дотримання біологічної і генетичної безпеки; державна підтримка генетично-інженерних досліджень та наукових і практичних розробок у галузі біологічної і генетичної безпеки під час створення,дослідження та практичного використання ГМО в господарських цілях. Аналіз закону про біобезпеку показує наміри України у сфері політики щодо комерційного використання ГМО в найближчому майбутньому, але у ст. 3 зазначається, що захист здоров’я людини й довкілля має пріоритетність порівняно з можливими економічними вигодами від використання ГМО. Закон про біобезпеку – це відносно невеликий документ,водночас він охоплює широке коло питань, пов’язаних із ГМО. Унаслідок цього закон за деякими позиціями має доволі загальний характер і потребує уточнень. Саме закон про біобезпеку став початком у формуванні українського нормативно-правового поля регулювання ГМО. Питання, які стосуються ГМО, розглядаються також у таких законодавчих актах: – Постанова Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2008 р.№ 734 «Про затвердження Порядку видачі дозволу на ввезення на митну територію України незареєстрованих генетично модифікованих організмів для науково-дослідних цілей або державних апробацій (випробувань); – Постанова Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2008 р.№ 922 «Про затвердження тимчасових критеріїв безпеки поводження з генетично модифікованими організмами та провадження генетично-інженерної діяльності у замкненій системі»; – Постанова Кабінету Міністрів України від 13 травня 2009 р.№ 468 «Про затвердження порядку етикетування харчових продуктів, які містять генетично модифіковані організми або виготовлені з їх використанням та вводяться в обіг»; – Постанова Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2009 р.№ 114 «Про затвердження Порядку державної реєстрації косметичних та лікарських засобів, які містять генетично модифіковані організми або отримані з їх використанням»; – Постанова Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2009 р.№ 308 «Про затвердження Порядку видачі дозволу на проведення державної апробації (випробування) генетично модифікованих організмів у відкритій системі»; – Постанова Кабінету Міністрів України від 28 квітня 2009 р.№ 423 «Про затвердження Порядку видачі дозволу на транзитне переміщення не зареєстрованих в Україні генетично модифікованих організмів»; – наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 24 лютого 2011 р. № 52 «Про посилення державного контролю за безпечністю сільськогосподарської продукції та наявністю чи відсутністю в ній генетично модифікованих організмів»; – наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 16 березня 2011 р. № 78 «Про відбір проб насіння, яке ввозиться на територію України, для визначення наявності або відсутності в ній генетично модифікованих організмів»; – Закон України від 23 лютого 2012 р. № 4441-VI «Про внесення змін до деяких законів України відносно інформування населення про зміст в харчовій продукції генетично модифікованих організмів»; – Постанова Кабінету Міністрів України від 1 липня 2013 р.№ 700 «Про затвердження Положення про мережу випробувальних лабораторій з визначення вмісту генетично модифікованих організмів у продукції»; – Постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 р.№ 701 «Про затвердження Положення про науково-методологічний центр з питань випробувань генетично модифікованих організмів». Зазначені нормативно-правові документи у повному обсязі не вирішують питання регулювання ГМО та, як наслідок, не забезпечують безпечності продуктів харчування. Головними недоліками законодавства відносно управління використанням ГМО є те, що не передбачається створення єдиного контролюючого органу; неврегульованим залишається питання транспортування й утилізації ГМО; не існує нормативного документа,який би встановлював порядок реєстрації ГМО, застосовуваних у сільському господарстві та харчовій промисловості. В адміністративному чи кримінальному кодексах України відсутні норми, які визначали б покарання за введення в обіг незареєстрованих ГМО. Одночасно існують деякі суперечки між законом про біобезпеку та іншими законодавчими актами України. Отже, постійне збільшення площ, засіяних генетично модифікованими рослинами, поширення біотехнологій в усьому світі та територіальне розташування України ставлять питання про необхідність створення дійової системи регулювання ГМО. Одним з елементів цієї системи є нормативно-правова база. Закон про біобезпеку за деякими позиціями має доволі загальний характер і потребує прийняття підзаконних актів. Систематизація нормативно-правових документів, які стосуються питання регулювання ГМО, та розгляд законів України дають підставу стверджувати, що необхідно створити комплекс нормативно-правових документів задля гарантування суспільної безпеки. NB!!!! Аграрний комітет парламенту розділився в питанні подальшого використання ГМО в Україні. Жваву дискусію сколихнув законопроект №4968 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо введення до 2023 року мораторію на вирощування генетично модифікованих сільськогосподарських рослин, виробництво, переробку, обіг, транзит та ввезення ГМО, здатних до самовідтворення або передачі спадкових факторів». Документ передбачає запровадження мораторію на вирощування ГМ-організмів в Україні на 2017–2023 роки. За цей час, на думку автора документа, вивчатиметься їхня дія на організм людини і розроблятиметься державна політика щодо генно-модифікованих організмів. Щойно законопроект почали розглядати на засіданні, у залі зав’язалася бурхлива дискусія: чи на часі запроваджувати ще один мораторій?Подвійне табуОтже, народні депутати пропонують ввести мораторій на вирощування ГМ-культур із наступного року. У пояснювальній записці документа зазначається, що «завданням законопроекту є тимчасова заборона вирощування генетично модифікованих сільськогосподарських рослин, виробництва, переробки, транзиту, ввезення ГМО, що здатні до самовідтворення або передачі спадкових факторів, для використання в харчових продуктах, харчових добавках, кормах і кормових добавках, окрім використання їх для науково-дослідних цілей, до моменту отримання експертиз щодо економічної доцільності, екологічної, біологічної, генетичної безпеки та користі для здоров’я людини ГМО». Простіше кажучи – уряд має заборонити ГМО, доки науковці не доведуть його доцільності у використанні чи, принаймні, безпечності споживання.Нагадаємо, що 20 вересня 2015 року набув чинності Закон №1602 «Про якість і безпечність харчових продуктів», і в ньому є європейські принципи регулювання ГМО, зокрема у частині реєстрації джерел ГМО, а не продуктів, виготовлених із них.А за Законом №5456 «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів», ГМО має відповідати вимогам біологічної та генетичної безпеки за умови дотримання передбаченої технології використання. Тож навіщо впроваджувати мораторій на ГМ-продукцію, коли де-факто вона і так заборонена? Хто перевірятиме? Презентувати документ починає Микола Люшняк – автор законопроекту. Він зазначає, що багато недобросовісних фермерів продовжують вирощувати ГМО, не несучи за це відповідальність, тим паче, не розуміючи всіх наслідків.«Питання реакції на навколишнє середовище і здоров’я людини в Україні ще не досліджено до кінця. Саме тому потрібно ввести мораторій на їхнє вирощування і створити державне приватне партнерство із лабораторних досліджень», – каже він.За час його виступу із залу комітету починають лунати невдоволені коментарі щодо лабораторій. «Та є у нас лабораторії, їх ніхто не використовує», – доноситься з-за спин депутатів. І справді, проектом закону передбачено, що до 1 січня 2023 акредитовані лабораторії уповноважені на виконання функцій і повинні були провести таку роботу, яка є експертизою щодо економічної, екологічної та біологічної доцільності.У дискусію вступає народний депутат Валерій Давиденко, зазначаючи, що сертифіковані лабораторії для перевірки ГМО в Україні дійсно є, але… «Із ліквідацією Держсільгоспінспекції потрапляють під ліквідацію також і 8 сертифікованих лабораторій, які відповідають європейським стандартам якості», – нагадує колегам нардеп. У залі стає більш гучно, експерти голосно вносять пропозиції приватизувати лабораторії для того, щоб вони почали заробляти кошти. Тим часом Давиденко звертається до присутніх представників Мінагрополітики із пропозицією проконтролювати долю державних установ, щоб ті не були розпродані за копійки, як це «типово» відбувається під час приватизації.«Треба приймати рішення: Україна має бути вільною від ГМО країною, оскільки вибрала європейський шлях розвитку. Нагадаю, Європа давно почала відмовлятися від ГМ-продуктів», – резюмує Люшняк. Проте у своєму виступі автор законопроекту не пропонує конкретні шляхи звільнення ринку від ГМО. Позиція Мінагрополітики Підтримав позицію автора документа і президент Української асоціації виробників і переробників сої Віктор Тимченко. Але він відзначив, що до проблеми ГМО потрібно підходити із наукової точки зору: «За період мораторію повинна бути створена спеціальна комісія з представниками Мінагрополітики, науковцями і членами профільних асоціацій».Проте позиція Мінагрополітики виявилась протилежною – відомство просить відхилити документ. Причина – в цій ситуації треба дивитись більш комплексно на проблему ГМО в Україні та на вимоги ЄС. Доки доповідав директор департаменту рослинництва Микола Кваша, скрізь лунали невдоволені репліки.Аргументуючи свою позицію, представник міністерства говорить, законом передбачено але розроблено механізм позбавлення ліцензії виробників, які незаконно займаються виробництвом ГМО.«Пропонується внести зміни до законопроекту щодо адміністративних правопорушень за встановлення відповідальності. Йдеться про встановлення штрафних санкцій від 40 до 90 тис. неоподаткованих мінімумів (від 680 тис. грн до 1,53 млн грн) та анулювання ліцензії. Законодавство не передбачає видачу ліцензії, відповідно, немає причини позбавити суб’єкт такої», – доводить Кваша. Вирішення проблеми чи популізм? Протягом усього засідання комітету народний депутат Андрій Вадатурський сидів тихо, слухаючи колег. Проте після його виступу почалися справжні дебати. Він почав із того, що назвав закон «відверто популістським». Він підкреслив, що мораторій не вирішить проблеми ГМО. Протягом усього виступу Вадатурського гучно перебивали із залу.«Ми заплющимо очі на проблему, коли скажемо, що його просто немає. Сьогодні ми маємо дати вибір виробникам: вирощувати їм ГМО чи ні, і зробити це законно», – говорить нардеп.На його репліку про те, чи готова держава у кризу закуповувати дороге обладнання для лабораторій, люди у залі відповідають, що воно вже є. «…Хто буде вкладати мільйони у лабораторії для того, щоб проводити такі досліди? Набагато простіше купити лейбу «Без ГМО» за 20 коп., і ви навіть не дізнаєтесь, що споживаєте, адже ГМО у нас заборонено», – доводить свою думку Вадатурський.Просить відхилити мораторій і Сергій Хлань, запевняючи, що ГМО в Україні таки існує, проте поза законом. Він упевнений, що зараз необхідно розробляти механізми обігу ГМ-продукції і впроваджувати на території України з чітким моніторингом того, як це відбувається. «У нас соя заборонена до вирощування ГМО, але на півдні трапляються такі випадки. Давайте ще посилимо санкції, заборонимо вирощувати сою, при всьому зрошенні – там не буде нічого рости. Бо плата за воду дозволяє використовувати тільки високорентабельні культури, такі, як соя», – каже нардеп. | |
| Просмотров: 537 | Загрузок: 11 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |