| Главная » Файлы » Контрольные работы » Контрольные работы |
Поняття і загальні умови виконання зобов'язання
| [ Скачать с сервера (508.3 Kb) ] | 26.12.2017, 10:40 |
| Поняття і загальні умови виконання зобов'язання Виконання зобов'язання - це вчинення боржником або іншою особою на користь кредитора або третьої особи певної дії або утримання від дії, яка становить предмет виконання зобов'язання. Виконання зобов'язання як правомірна дія, що спрямована на припинення зобов'язання, по своїй суті є правочином. Внаслідок цього на виконання зобов'язання мають поширюватися загальні вимоги щодо правочинів. Зважаючи на багатоманітність зобов'язань, цивільне законодавство містить загальні умови виконання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК). Зазначене правило є універсальним і піддягає застосуванню до виконання як договірних, так і недоговірних зобов'язань. Звісно, виконання недоговірних зобов'язань, особливо деліктних, "підпадає" під дію імперативних норм, які містять спеціальні правила по виконанню того чи іншого зобов'язання, хоча у випадку відсутності окремих застережень мають застосовуватися загальні умови виконання зобов'язання. Окрім цього, не виключається і автономне регулювання, зокрема, виконання зобов'язань щодо публічної обіцянки винагороди. У свою чергу, виконання договірного зобов'язання має відбуватися відповідно до умов укладеного договору, що узгоджені його сторонами. Оскільки у зміст договору можуть включатися умови, які є обов'язковими для сторін відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК), то в такому разі зобов'язання повинне виконуватися відповідно до вимог ЦК та інших актів цивільного законодавства. При відсутності договірного регулювання і неврегульованості умов виконання актами цивільного законодавства зобов'язання мають виконуватися згідно із звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться. Наприклад, якщо договором купівлі-продажу не встановлено умов щодо комплектності товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, комплектність якого визначається звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться (ст. 682 ЦК). Принципи (умови) виконання зобов'язань. Під принципами виконання зобов'язань розуміються загальні засади, згідно яких здійснюється виконання зобов'язання. Як правило, виокремлюється декілька принципів виконання зобов'язань, серед яких: належне виконання зобов'язання; реальне виконання зобов'язання; справедливість добросовісність та розумність (ч. З ст. 509 ЦК). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: а) належними сторонами; б) щодо належного предмету; в) у належний спосіб; г) у належний строк (термін); ґ) у належному місці. Принцип реального виконання слід розуміти як виконання зобов'язання в натурі, тобто вчинення саме тих дій, що становлять зміст зобов'язання. За нормального розвитку зобов'язальних правовідносин зобов'язання виконується належно і реально. Особливості прояву принципу реального виконання зобов'язання передбачені ЦК для випадків його порушення. За загальним правилом боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 622 ЦК). За умови передання відступного (ст. 600 ЦК), відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (ст. 612 ЦК), відмови кредитора від договору (ст. 615 ЦК) боржник звичайно звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, адже припиняються зобов'язальні правовідносини. Виконання зобов'язання в натурі передбачається для передачі речей, визначених індивідуальними ознаками. Зокрема, у разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання (ст. 620 ЦК). Існують певні обмеження принципу реального виконання при повному невиконанні боржником для кредитора певної роботи чи ненадання йому послуги, оскільки кредитор має право виконати цю роботу власними силами або доручити її виконання чи надання послуги третій особі і вимагати від боржника відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання (ст. 621 ЦК). Справедливість, добросовісність та розумність є одними із основоположних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. З ЦК). Тому дії сторін і при виконанні зобов'язання мають відповідати цим засадам. Наприклад, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання (ч. 1 ст. 666 ЦК). 2. Суб'єкти виконання зобов'язання Зобов'язання має виконуватися належними сторонами, якими виступають божник та кредитор. Внаслідок чіткої персоніфікації сторін у зобов'язальних правовідносинах цивільним законодавством передбачається, що боржник повинен виконати свій обов'язок, а кредитор відповідно прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (ст. 527 ЦК). У більшості випадків кредиторові байдуже, яка особа виконає зобов'язання. Тому, враховуючи диспозитивність правила про особисте виконання боржником зобов'язання, існує можливість передоручення виконання зобов'язання, тобто покладення боржником виконання свого зобов'язання на іншу особу, яка не є стороною зобов'язання. Втім у деяких зобов'язаннях виконання обов'язку тісно пов'язане із особою боржника, його особистими, діловими або ж професійними якостями, що мають важливе значення для кредитора. Зокрема таким є виконання обов'язків із договору доручення, зберігання, про створення об'єктів інтелектуальної власності. Звичайно, у цьому разі виключається виконання обов'язку боржника іншою особою, а у разі виникнення необхідності такого виконання воно можливе тільки за згоди кредитора. При передорученні виконання кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою (ч. 1 ст. 528 ЦК). Зрозуміло, що покладення виконання зобов'язання на іншу особу не робить її стороною в зобов'язанні та не створює для неї жодних прав і обов'язків. Тому боржник при цьому залишається стороною зобов'язання і у випадку його невиконання або неналежного виконання іншою особою такий обов'язок має виконати боржник самостійно. Окрім цього, боржник несе відповідальність за порушення зобов'язання іншою особою, якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця зобов'язання (ст. 618 ЦК). Від передоручення виконання потрібно відрізняти можливість виконання зобов'язання іншою особою без згоди боржника (ч. З ст. 528 ЦК). Це виконання є одним із випадків суброгації (від лат. - обрання замість). Для здійснення такого виконання необхідно: а) перебування іншої особи у договірних відносинах з боржником; б) існування небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на нього. Наприклад, наймач за договором найму сплачує борг наймодавця його кредиторові, щоб запобігти зверненню стягнення на предмет найму. Правовим наслідком виконання зобов'язання іншою особою виступає заміна кредитора, оскільки до особи, яка виконала зобов'язання за боржника, переходять права кредитора у зобов'язанні. Кредитору також дозволяється самостійно не приймати виконання зобов'язання у разі його переадресування, під яким розуміється уповноваження кредитором іншої особи на прийняття виконання від боржника, якщо така можливість передбачена договором, актом цивільного законодавства або ж випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. При цьому як інша особа може виступати будь-яка особа, яка має повноваження від кредитора на здійснення такої дії, тобто між нею та кредитором існують відносини представництва. Необхідно враховувати, що переадресування виконання відрізняється від виконання зобов'язання, яке виникло на підставі договору на користь третьої особи (ст. 636 ЦК). Як і при переадресуванні виконання, так і при виконанні зобов'язань, що виникли на підставі договору на користь третьої особи боржник зобов'язаний провести виконання не кредиторові, а іншій особі. Однак на відміну від переадресування виконання у договорі на користь третьої особи вона має право вимагати від боржника виконання зобов'язання. Множинність осіб у зобов'язанні зумовлює специфіку щодо суб'єктів та порядку виконання часткових і солідарних зобов'язань. За умови існування множинності осіб у зобов'язанні виникають часткові зобов'язання (ст. 540 ЦК). Кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці. У договорі або актах цивільного законодавства може бути встановлений інший розмір часток. Наприклад, якщо договір простого товариства не пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, кожний учасник відповідає за спільними договірними зобов'язаннями усім своїм майном пропорційно вартості його вкладу у спільне майно (ч. 1 ст. 1138 ЦК). Виконання свого обов'язку у відповідній частці співборжником або прийняття виконання у розмірі своєї частки співкредитором має наслідком припинення зобов'язання для цих осіб. У свою чергу, солідарні (від лат. solidus-цілий, увесь) зобов'язання виникають у випадках, встановлених договором або законом" зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання (ст. 541 ЦК). Солідарними зобов'язаннями можуть бути як договірні, у тому числі основні (ч. З ст. 816 ЦК) та додаткові (ч, 3 ст. 554 ЦК), так і недоговірні, включаючи деліктні (ч. 1 ст. 1190 ЦК) та інші недоговірні (ч. 1 ст. 124 ЦК). Залежно від того, існує активна чи пасивна солідарна множинність осіб у зобов'язанні, ЦК передбачені спеціальні правила та наслідки виконання таких зобов'язань. При солідарній множинності на стороні кредитора (ст. 542 ЦК) кожний із кредиторів може пред'явити боржнику вимогу в повному обсязі. Наявність права на пред'явлення вимоги спрощує виконання зобов'язання для кредиторів, оскільки будь-який з них має можливість як висунути вимогу, так і прийняти виконання від боржника. До моменту пред'явлення вимоги боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із солідарних кредиторів на свій розсуд. Боржник при солідарній вимозі кредиторів не має права висувати проти вимоги одного із солідарних кредиторів заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах боржника з іншими солідарними кредиторами, в яких цей кредитор не бере участі (ч. 2 ст. 542 ЦК). Виконання боржником свого обов'язку одному із солідарних кредиторів у повному обсязі звільняє боржника від виконання іншим солідарним кредиторам. Відповідно солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника у повному обсязі, зобов'язаний передати належне кожному з решти солідарних кредиторів у рівній частці, якщо інше не встановлено договором між ними. При солідарній множинності на стороні боржників (ст. 543 ЦК) кредитор має право вимагати виконання обов'язку в частині або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Надання кредиторові у такому випадку права вимагати виконання обов'язку у повному обсязі від будь-якого з боржників полегшує можливість отримання належного виконання, адже солідарні боржники залишаються зобов'язаними до того моменту, доки їх обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. При зверненні кредитора до одного з солідарних боржників, але не отриманні від нього виконання в повному обсязі, він має право вимагати решту від інших солідарних боржників. Як і в будь-якому зобов'язанні, боржник має право висунути заперечення проти вимоги кредитора. Втім вони мають бути або загальними для всіх боржників, або заснованими на його особистих відносинах з кредитором (наприклад, вимагати зарахування боргу кредитора йому за іншим зобов'язанням). Солідарний боржник при цьому не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких він не бере участі (ч. З ст. 543 ЦК). У разі виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняється обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором. Боржник, що виконав солідарний обов'язок у повному обсязі, наділяється правом регресу (зворотної вимоги) до кожного з інших солідарних боржників (ст. 544 ЦК). За цих обставин виникає регресне зобов'язання, в якому боржник, що виконав солідарне зобов'язання, стає кредитором. У разі коли боржників у регресному зобов'язанні декілька, воно є частковим і розмір часток кожного вважається рівним, якщо інше не встановлено договором або законом. Слід зважати й на той момент, що при визначенні розміру регресної вимоги вираховується частка, яка припадає на боржника, котрий виконав солідарний обов'язок у повному обсязі. За умови несплати частки одним із солідарних боржників, що належить солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов'язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці. Слід відмітити, що негативне зобов'язання завжди є неподільним. Як наслідок неможливим є виникнення часткової множинності осіб як на стороні боржника, так і на стороні кредитора. У обох сторін може виникнути тільки солідарна множинність осіб. Причому при пасивній множинності кожен із боржників повинен виконувати зобов'язання і утримуватися від певної дії не спільно з іншими, а індивідуально. Особливість має виконання і субсидіарних зобов'язань. Перш за все варто зазначити, що стосовно розуміння сутності субсидіарних зобов'язань відсутній єдиний підхід. Переважна більшість вчених дотримується точки зору, що субсидіарні зобов'язання - це різновид зобов'язань із множинністю сторін, поряд із частковими та солідарними1. Хоча існує й інша позиція, згідно якої субсидіарні зобов'язання не належать до виду зобов'язань із множинністю сторін. Слід висловити сумнів щодо можливості розкривати сутність субсидіарних зобов'язань за допомогою конструкції множинності сторін. Це пов'язано з тим, що відповідно до положень ст. 510 ЦК множинність осіб може існувати на стороні боржника або кредитора, тобто стосується тільки сторони зобов'язання. Однак субсидіарний боржник не є стороною зобов'язання, він виступає стороною іншого (додаткового) зобов'язання. Зокрема, поручитель не є стороною основного зобов'язання, він перебуває в зобов'язальних правовідносинах з кредитором, які виникли на підставі договору поруки. Субсидіарні зобов'язання можуть виникати у випадках, встановлених договором або законом, внаслідок чого таке зобов'язання може мати як договірний (наприклад, договір поруки-ст. 554 ЦК), так і недоговірний характер (наприклад, виникнення субсидіарного зобов'язання в учасника товариства з додатковою відповідальністю - ст. 152 ЦК). Специфіка виконання субсидіарних зобов'язань зумовлена: а) черговістю виконання такого зобов'язання перед кредитором; б) предметом виконання; в) особливим характером відносин між основним та додатковим боржником. З огляду на те, що виконання основного зобов'язання є обов'язком боржника, кредитору належить право вимоги саме до нього. У випадку коли основний боржник відмовився задовольнити вимогу, або кредитор не одержав від нього відповіді на неї в розумний строк, або неможливості основного боржника задовольнити таку вимогу, кредитор має можливість пред'явити її у повному обсязі до додаткового боржника. Окрім цього, варто враховувати, що кредитор не може вимагати задоволення своєї вимоги від субсидіарного боржника, якщо вона може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника. Субсидіарне зобов'язання є додатковим, виникає у більшості випадків у результаті інших юридичних фактів, аніж договір, тому неможливо стверджувати про тотожність предмета основного та субсидіарного зобов'язання. Внаслідок цього предметом субсидіарного зобов'язання, як правило, мають бути дії щодо сплати грошових коштів, які виступають загальним еквівалентом цінності, а їх сплата дозволяє припинити основне зобов'язання таким виконанням. Особливий характер відносин між основним та додатковим боржником проявляється в тому, що додатковий боржник повинен до задоволення вимоги, пред'явленої йому кредитором, повідомити про це основного боржника, а у разі пред'явлення до нього позову, - подати клопотання до суду про залучення основного боржника до участі у справі (ст. 619 ЦК). Це викликано тим, що у випадку задоволення вимоги кредитора субсидіарним боржником останній набуває права регресної вимоги до основного боржника1. За умови недотримання цих вимог субсидіарним боржником основний боржник має право висунути проти такої вимоги заперечення, які він мав проти кредитора. Зважаючи на особливість правил щодо можливого виконання різними суб'єктами та для забезпечення належності виконання зобов'язання цивільним законодавством передбачено право кожної зі сторін зобов'язання вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником, а виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою (ч. 2 ст. 527 ЦК). На підтвердження цього може бути, зокрема, наданий: документ, що посвідчує особу кредитора та боржника; довіреність особи, яку кредитор уповноважив на прийняття виконання від боржника. Наслідком нездійснення права щодо перевірки особи кредитора або необхідних повноважень в іншої особи ризик можливих наслідків покладається на боржника. При виникненні такої ситуації належний кредитор має право вимагати від боржника виконання зобов'язання, а останній зобов'язаний його виконати. За умови прийняття виконання від особи, яка не є боржником, наслідки настають для кредитора, що здійснив таке прийняття, за правилами, встановленими відносно зобов'язань про безпідставне набуття майна (статті 1212-1215 ЦК). 3.Особливість виконання зобов’язань при множинності осіб Як ми уже відзначали у загальних положеннях про суб’єкти зобов’язань сторони в зобов'язанні (кредитор і боржник) можуть бути представлені одночасно декількома особами (ч. 2 ст. 510 ЦКУ). Це безумовно впливає на виконання зобов’язань в залежності від того яка множинність (активна, пасивна чи змішана) і який вид зобов'язань (часткові, солідарні чи субсидіарні). Нагадаємо, що активна множинність має місце у випадку, якщо на стороні кредитора бере участь декілька осіб стосовно представленого лише однією особою боржника. Така множинність характеризується тим, що всі співкредитори права мають право вимагати від боржника виконання його зобов’язання. Навпроти, пасивна множинність означає одночасну на одним предметом наявність декількох співборжників при одному кредиторі. У цьому випадку кредитор вправі вимагати виконання від усіх співборжників, що беруть участь у зобов'язанні. При участі в зобов’язанні одночасно декількох співборжників і співкредиторів має місце змішана множинність. Наприклад, якщо декілька спадкоємців продали отриману ними в спадщину квартиру чи будинок подружжю, то виникла множинність осіб обох сторін договору купівлі-продажу житла. Отже всі співпродавці мають право на визначену спадковим зобов’язанням частку від вирученої від продажу суми, а подружжя сплачують суму відповідно до правил спільного подружнього майна чи укладеного між подружжям договору. У залежності від обсягу належних кожному співкредитору праві вимог, та зобов’язань кожного із співборжника в зобов'язаннях із множинністю суб'єктів слід розрізняти дольові, солідарні та субсидіарні вимоги і зобов’язання. Так при активній множинності в частковому зобов'язанні кожний із співкредиторів зобов'язання вправі вимагати від боржника виконання його обов’язку тільки в межах належної йому частки (долі). При пасивній множинності в частковому зобов'язанні кожний із співборжників зобов'язаний виконати зобов'язання лише у визначеній для нього частці (долі). При змішаній множинності в частковому зобов'язанні кожний із співкредиторів може вимагати виконання зобов'язання в визначеній частці від кожного з співборжників, а кожний із співборжників зобов’язаний виконати зобов'язання тільки в тій частці, що приходиться на нього. При активній множинності в солідарному зобов'язанні[52] кожен із співкредиторів вправі вимагати від боржника виконання на його користь зобов’язання повному обсязі. За таких умов боржник, що виконав зобов'язання в повному обсязі одному із солідарних співкредиторів, вважається таким, що виконав зобов’язання належним чином. Інші співкредитори вправі звертатися для одержання своєї частини виконання до співкредитора, що прийняв виконання від боржника у повному обсязі. Тож співкредитор, який отримав повне виконання стає боржником інших співкредиторів. Наприклад, при здачі в оренду належної на праві спільної власності квартири кожен із співвласників вправі вимагати від орендаря сплати всієї суми орендної плати. При пасивній множинності в солідарному зобов'язанні кредитор вправі вимагати виконання від кожного із співборжників у повному обсязі окремо або від одного із співборжників. Кредитор, що не одержав повного задоволення від одного із солідарних співборжників, має право вимагати недоотримане від інших солідарних співборжників. Якщо хтось із солідарних співборжників повністю виконав все зобов’язання перед кредитором то воно припиняється. Той із співборжників, хто виконав зобов’язання в повному обсязі право регресної (зворотної) вимоги до інших співборжників у рівних частках. Так, солідарний обов’язок виникає при спільному заподіянні шкоди декількома особами, наприклад в результаті побоїв. Проте якщо такі співборжники повинні були по різному усвідомлювати значення своїх дій що призводить до необхідності врахування їх вини. З урахуванням наведеного зобов’язання буде по суті дольовим. Це має практичне значення при групових правопорушеннях, зокрема злочинах. При тому законодавством встановлено договірний та судовий порядки визначення розміру заподіяної шкоди декількома малолітніми особами (ст. 1181 ЦКУ) декількома неповнолітніми особами (ст.1182 ЦКУ). Очевидно такі ж правила повинні застосовуватися і при спільному завданні шкоди діяннями повнолітніх, неповнолітніх і малолітніх[53]. Так при заподіянні майнової шкоди діяннями тринадцятилітнього, п’ятнадцятилітнього та дев’ятнадцятилітнього правопорушника суд повинен врахувати можливість усвідомлення кожним з них своїх діянь. За таких умов буде визначена доля кожного із співпричинителя шкоди і відповідна доля у її відшкодуванні. Такий підхід проведено у п.3 Постанови №6 Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. “Про судову практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, поки зобов'язання не виконане цілком. При змішаній множинності в солідарному зобов'язанні кожен із співкредиторів вправі вимагати від кожного із співборжників виконання в повному обсязі. Субсидіарні зобов'язання бувають тільки при пасивної множинності. Субсидіарний боржник виконує зобов'язання тільки в тій частині, що не виконана основним боржником. Субсидіарні зобов'язання виникають на підставі закону та і з договору. Так, субсидіарною може бути відповідальність поручителя, якщо це передбачено законом або договором (ст.553 ЦКУ); материнського підприємства у випадку банкрутства дочірнього з вини материнського; членів виробничого кооперативу. і ін. До субсидіарної відповідальності притягуються батьки чи піклувальники при заподіянні шкоди неповнолітнім і відсутності у нього майна, заробітку чи доходу для її відшкодування (ч.2 ст. 1179 ЦКУ). При тому важливо підкреслити що батьки відповідають за власну вину, що виразилась у неналежному вихованні та наглядом за своїм підлітком. Субсидіарний боржник, що виконав зобов'язання за основного боржника, як правило, не має регресної вимоги до основного боржника. 4. Предмет виконання зобов'язання Предметом виконання зобов'язання, зокрема, є певна річ, робота, послуга, гроші, що боржник повинен передати, виконати, надати чи сплатити кредиторові або іншій особі. Вимоги до предмета виконання (якісні, кількісні, просторові та ін.) диференційовані в різних зобов'язаннях і встановлюються умовами договору, актами цивільного законодавства, а у випадку їх відсутності визначаються звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться. Цивільним законодавством окремо врегульовані вимоги до предмета виконання тільки грошових (статті 533-536) та альтернативних зобов'язань (ст. 539). Грошове зобов'язання є зобов'язанням по сплаті грошових коштів. Воно може бути, зокрема: договірним (як самостійним, наприклад, кредитний договір, так і частиною взаємного зобов'язання, наприклад, обов'язок покупця сплатити вартість товару за договором поставки) і недоговірним (зокрема, зобов'язання по відшкодуванню шкоди, кондиційні зобов'язання); готівковим і безготівковим та ін. У грошових зобов'язаннях предметом виконання є певна грошова сума, що має бути сплачена кредитору. Причому сплата коштів може відбуватися як готівкою, шляхом передачі коштів, так і в безготівковому порядку. У будь-якому разі грошове зобов'язання повинне виконуватися в гривнях (ч. 1 ст. 533 ЦК), навіть і в тому випадку, коли був визначений його еквівалент в іноземній валюті (ст. 524 ЦК). За умови наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти1 на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Таке регулювання здійснюється Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті". За умови якщо суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі недостатньо, вона погашає вимоги кредитора таким чином: а) витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; б) проценти та неустойку; в) основну суму боргу (ст. 534 ЦК). Зважаючи на диспозитивність цих правил, договором може бути передбачена інша черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням. Цивільним законодавством для охорони прав фізичних осіб - кредиторів передбачається можливість збільшення сум, які вони отримують за грошовими зобов'язаннями у триваючих правовідносинах, зокрема, з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю чи за договором довічного утримання (ст. 535 ЦК). Перелік випадків збільшення не є вичерпним, тому що воно може відбуватися і за іншими грошовими зобов'язаннями, за умови закріплення цього у договорі або законі. Підставою для збільшення відповідних сум виступає збільшення встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян3. У разі такого збільшення пропорційно підвищується і сума, що підлягає виплаті по вказаних грошових зобов'язаннях. ЦК не вимагається вчинення додаткових дій для набуття права на відповідне збільшення, тобто воно відбувається автоматично. Для тих випадків коли грошові зобов'язання, що підлягають збільшенню, виникають на підставі договору і боржник втрачає вигоди, на одержання яких він міг розраховувати при укладенні договору, йому надається право вимагати розірвання такого договору за рішенням суду. У статті 536 ЦК передбачено загальне правило про сплату боржником у грошовому зобов'язанні процентів за користування чужими коштами, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Оплатність користування чужими грошовими зумовлена наявністю у цивільному законодавстві презумпції відплатності договорів (ч. 5 ст. 626 ЦК). Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншими актами цивільного законодавства. Наприклад, якщо за договором позики розмір процентів не був визначений сторонами, їх розмір визначається на рівні облікової ставки1 Національного банку України (ст. 1048 ЦК). Проценти за користування чужими коштами необхідно відмежовувати від сплати боржником процентів за грошовими зобов'язаннями при простроченні виконання грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК). Перші за своєю сутністю є боргом, адже вони сплачуються за користування грошима, що має правомірний характер. У свою чергу, проценти річних (ст. 625 ЦК) є специфічним способом захисту майнових прав кредитора при порушенні зобов'язання. Специфіка виконання притаманна й альтернативному зобов'язанню, в якому боржник зобов'язаний вчинити одну з двох або кількох дій (ст. 539 ЦК). В альтернативному зобов'язанні предмет його виконання є теж "альтернативним", тобто боржник повинен вчинити на користь кредитора одну з двох або кількох дій (наприклад, надати послугу або сплатити суму грошей). Умовно альтернативне зобов'язання можливо втілити у виразі "або одне, або інше". Вчинення однієї із кількох дій буде вважатися належним виконанням. Оскільки виконати необхідно одну з декількох дій, то одна зі сторін повинна мати право обрати цю дію, за допомогою чого остаточно визначиться предмет зобов'язання. За загальним правилом право вибору належить боржнику, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства чи не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Втім не виключені випадки, за яких в альтернативному зобов'язані право вибору предмета виконання належатиме кредитору. Вони, як правило, пов'язані із порушенням зобов'язання. Зокрема, якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду замовник має право за своїм вибором вимагати від підрядника: безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; пропорційного зменшення ціни роботи; відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором (ст. 858 ЦК). Альтернативні зобов'язання слід відрізняти від факультативних зобов'язань. Предмет виконання у факультативному зобов'язанні є визначеним, але він може бути замінений боржником на інший завчасно визначений предмет, при настанні певних юридичних фактів. Факультативне зобов'язання існуватиме, наприклад, коли боржник зобов'язується поставити кредиторові бензин марки А 98, а в разі неможливості-дизельне пальне. Тобто на відміну від альтернативного зобов'язання боржнику належить право на заміну предмета зобов'язання. Оскільки предмет заміни визначений заздалегідь, то згода кредитора при його заміні не потрібна. Нетиповістю відзначається виконання негативних зобов'язань. Сутність негативних зобов'язань полягає в тому, що предметом виконання є утримання від дій, і зобов'язання виконується протягом усього часу існування зобов'язальних правовідносин. Наприклад, комітент може бути зобов'язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами (ч. 2 ст. 1012 ЦК) під час строку дії договору комісії. | |
| Просмотров: 633 | Загрузок: 15 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |