| Главная » Файлы » Контрольные работы » Контрольные работы |
Поняття і ознаки правозастосування
| [ Скачать с сервера (42.8 Kb) ] | 09.05.2017, 00:54 |
| Правозастосування — це здійснювана в процедурно-процесуальному порядку владна-організуюча діяльність компетентних державних органів і посадових осіб, яка полягає в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних суб'єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права. Якщо сказати спрощено, то застосування правових норм — це ухвалення на основі норм права рішень у конкретних справах. З погляду формальної логіки це процес, який полягає у підведенні конкретного життєвого випадку під загальну правову норму, а також ухвалення на цій основі спеціального акта — акта застосування норм права. Якщо додержання, виконання і використання пов'язані з діями громадян, громадських організацій, комерційних об'єднань (корпорацій), то застосування норм права здійснюється державними органами і посадовими особами, і тільки у певних ситуаціях — громадськими організаціями. Громадяни не можуть бути суб'єктами застосування норм права. У разі, якщо державний орган передає частину своїх повноважень окремим фізичним особам, то в процесі реалізації норм права вони виступають не як фізичні особи, а як представники цього державного органу. Застосування норм права має місце там, де адресати правових норм не можуть реалізувати свої, передбачені законом права і обов'язки без посередництва компетентних органів. Можна сказати, що на певному етапі правозастосування підключається до способів безпосередньої реалізації — додержання, виконання, використання. За загальним правилом (особливо в країнах, що належать до романо-германського типу правових систем) основною формою реалізації права суддями та іншими посадовими особами держави вважається застосування правових норм, що містяться в законах і підзаконних нормативних актах. В яких випадках виникає необхідність у застосуванні норм права ? 1. Коли передбачені юридичними нормами права і обов'язки виникають лише після ухвалення владного рішення державного органу про наділення одних учасників правовідносин суб'єктивними юридичними правами і покладення на інших суб'єктивних юридичних обов'язків (наказ про зачислення абітурієнта до вузу). 2. Коли є спір про право (у майнових відносинах, при оподатковуванні) і сторони самі не можуть виробити узгоджене рішення про наявність або міру суб'єктивних прав і юридичних обов'язків (поділ майна між подружжям, вирішення спорів між учасниками цивільного договору). 3. У разі правопорушень, тобто коли не виконуються обов'язки, існують перешкоди для здійснення права і необхідно вдатися до примусових заходів (наприклад, стягнення штрафу, конфіскація майна). 4. У разі необхідності офіційного встановлення наявності чи відсутності юридичних фактів або конкретних документів (установлення факту батьківства, смерті, розірвання шлюбу). 5. У разі здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави і органів місцевого самоврядування — вирішення кадрових питань (зачислення до штату, підвищення в посаді), організація або ліквідація структурних ланок органу держави, виділення фінансів, приміщень тощо. 6. При здійсненні державним органом, організацією, установою яких-небудь дій на користь конкретного громадянина або іншої особи (нагородження, присвоєння звань, почесних посад, виплата пенсії, здавання внайми жилого приміщення). 7. При вирішенні питань, про статуси об'єднань (реєстрація уповноваженим органом громадських, некомерційних і комерційних корпорацій); 8. При вирішенні організаційних питань (наприклад, постанова Верховної Ради України про порядок висвітлення роботи сесії та ін.) тощо. Згрупувавши всі випадки застосування норм права, можна дійти висновку, що правозастосування полягає у: • наділенні одних учасників правовідносин суб'єктивними юридичними правами і покладенні на інших суб'єктивних юридичних обов'язків; • вирішенні спору про право — про наявність або міру суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків; • визначенні міри юридичної відповідальності правопорушника. Ознаки застосування норм права. 1. Має владний характер, тому що це діяльність компетентного органу або посадової особи, і лише в рамках наданих йому (їй) повноважень. Серед органів, що застосовують норми права, можна виділити органи юрисдикції — суди (загальні, арбітражні тощо), адміністративні комісії та ін. Наприклад, лише в судовому порядку можливо безперечне списання (стягнення) коштів з рахунків юридичних осіб і фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності. 2. Має індивідуалізований, персоніфікований характер, тому що являє собою вирішення конкретної справи, життєвого випадку, певної правової ситуації на основі норм права. Полягає в «прикладенні» норм права до конкретної особи (персони), конкретних обставин. 3. Має процедурно-процесуальний характер, тому що являє собою офіційний порядок дій, складається з низки стадій. 4. Має творчий, інтелектуальний характер, тому що це завжди інтелектуальна діяльність. Для застосування норм права необхідно свідомо проводити низку дій. 5. Здійснюється на основі норм права. 6. Має юридична оформлений характер — завершується ухваленням спеціального акта (у більшості випадків письмового), який називається актом застосування норм права або правозастосовним актом. 7. У своїй результативній частині (правозастосовний акт) завжди відіграє роль юридичного факту, який породжує, змінює або припиняє конкретні правовідносини (наприклад, вступ до шлюбу, розлучення подружжя, усиновлення дитини). 1.8. Дія цивільних законів Для правильного застосування правової норми в кожному конкретному випадку необхідно з'ясувати: - чи діє ця норма на момент її застосування (дія закону у часі); - чи підлягає вона застосуванню на цій території (дія закону у просторі); - чи поширюється ця норма на конкретну особу (дія закону щодо кола осіб). Дія закону у часі. Дія цивільно-правових норм у часі починається з моменту набрання ними чинності і продовжується до моменту, коли вони втрачають правову силу у встановленому законом порядку. Визначення моменту вступу в дію конкретного нормативного акта має велике практичне значення, оскільки за загальним правилом нормативні акти не мають зворотної сили, тобто їх дія поширюється лише на ті конкретні правовідносини, які виникли після вступу закону в дію. Відповідно до ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його оприлюднення. В ст. 57 Конституції прямо передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у встановленому законом порядку, є нечинними. Порядок набуття чинності законів, актів Президента, Кабінету Міністрів визначений Указом Президента України від 10 червня 1997 р. № 503/97 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності". Згідно зі ст. З Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" нормативно-правові акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в цих актах не встановлено пізнішого строку набрання ними чинності. Держава гарантує кожному громадянинові право знати свої права та обов'язки. В ст. 57 Конституції прямо передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у встановленому законом порядку, є нечинними. Офіційними друкованими виданнями, в яких публікуються закони і підзаконні акти, є збірники "Відомості Верховної Ради України", "Офіційний вісник України", газети "Урядовий кур'єр" та "Голос України". Нормативні акти уряду також публікуються в "Збірнику урядових нормативних актів України" та в "Зібранні законодавства України". Зворотна сила закону. Як вже зазначалось, після набрання чинності закон діє на майбутній час. Тому при появі нового закону попередній зберігає свою чинність щодо тих фактів, які виникли протягом часу, коли він діяв. Акти цивільного законодавства не мають зворотної сили у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність. Як виняток в самому законі може бути зазначено, що він (або окремі його положення) поширює свою дію на правовідносини, які виникли і до його прийняття, тобто закону може бути спеціально надана зворотна сила. Дія закону в просторі. Нормативно-правові акти, в тому числі цивільно-правові, діють на всій території України. Закони, нормативні акти міністерств та відомств, центральних органів управління також діють на всій території країни, а акти місцевих органів — на території відповідної області (міста, району). В окремих випадках у законах та в інших нормативних актах може бути передбачено, що вони підлягають застосуванню лише в певних адміністративно-територіальних одиницях, тобто дія такого акта обмежена визначеними ним адміністративними кордонами. Наприклад, дія указів Президента України про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності поширюється відповідно на окремі міста та райони певних областей. Дія закону щодо кола осіб. Цивільні закони України поширюють свою дію на всіх осіб (фізичних і юридичних), які знаходяться на території України, якщо інше не передбачено в самому законі або не випливає з його змісту. Але деякі цивільно-правові норми розраховані на певне коло осіб — тільки на громадян (наприклад, правила щодо підстав та умов оголошення громадянина померлим) або тільки на юридичні особи (правила щодо підряду на капітальне будівництво). Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Зворотна дія цивільного закону Одним із способів дії в часі нормативно-правових актів є зворотна дія (ретроактивна форма), під якою слід розуміти поширення дії актів цивільного законодавства на відносини, які виникли до набрання їх чинності. Зазвичай акти цивільного законодавства не мають зворотної дії і поширюються на відносини, які виникли після набрання чинності таких актів. Водночас цивільний закон, який скасовує або пом'якшує цивільно-правову відповідальність, іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на учасників цивільних відносин, які виникли до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які несуть відповідальність або виконують інше зобов'язання (ч. 2 ст. 5 ЦК України). Наприклад, це може мати місце тоді, коли законом обмежується стягнення збитків за порушення договору лише реальними збитками або скасовується законна неустойка. В цьому випадку не потрібне спеціальне зазначення, що цивільно-правова норма має зворотну дію в часі. За визначенням Конституційного Суду України, суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів "... полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за умови, якщо вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи". Крім того, "дія закону ... не може поширюватися на правовідносини, які виникли та закінчилися до набрання чинності цим законом". Законодавець на свій розсуд може встановлювати спеціальні випадки зворотної дії актів цивільного законодавства. Зазвичай вони стосуються дії норм нового закону на відносини, які не були врегульовані до його прийняття або регулювалися не повною мірою. Прикладом цьому слугує п. 8 Заключних і перехідних положень ЦК України, які передбачають, що правила ст. 344 цього Кодексу про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цього Кодексу. З урахуванням того, що відносини стосовно набувальної давності не регулювалися законодавством, законодавець надав правилам щодо такого шлюбу набуття права власності зворотну дію в часі. З огляду на викладене, зворотна дія цивільного закону у часі являє - особою поширення цивільного закону, яким скасована неправомірність діяння, пом'якшена цивільна відповідальність або іншим чином поліпшено становище особи, на учасників цивільних відносин, які виникли до набрання таким законом чинності. Незважаючи на те, що законодавець використовує слова "акт цивільного законодавства", фактично зворотна сила стосується лише одного з його різновидів - закону. Такий висновок грунтується на положеннях п. 22 ст. 92 Конституції України, який передбачає, що виключно законами України визначаються принципи цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями і відповідальність за них. Зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами (п. 1.1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.05.2001 р. № 7-рп/2001 по справі про відповідальність юридичних осіб),47. Вони не повинні передбачати зазначень про надання їм зворотної сили, якщо лише така можливість не грунтується на нормі закону. Такий висновок підтверджується і положеннями законодавства. Зокрема, згідно ч. 2 ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" нормативно-правові акти Національного банку - постанови Правління, інструкції, положення, правила, які затверджуються постановами Правління Національного банку, не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони на підставі закону пом'якшують або скасовують відповідальність. ФУНКЦІЇ ТЛУМАЧЕННЯ Тлумачення як специфічна юридична діяльність має важливе значення для правового регулювання, є необхідною умовою існування і розвитку українського права. Воно виконує такі функції: 1. Пізнавальна функція. Вона випливає з самого змісту, сутності тлумачення, під час якого суб'єкти пізнають право, зміст правових приписів. 2. Конкретизуюча функція. При тлумаченні правові приписи, як правило, конкретизуються, уточнюються з урахуванням конкретних обставин. 3. Регламентуюча функція. Тлумаченням у формі офіційного роз'яснення неначе завершується процес нормативної регламентації суспільних відносин. Це означає, що громадяни й організації, а також органи держави і посадові особи, які застосовують право, повинні керуватися не тільки юридичними нормами, а й актами їх офіційного тлумачення. 4. Правозабезпечувальна функція. Деякі акти тлумачення видаються для забезпечення єдності та ефективності правозастосовчої практики. Таким є, наприклад, роз'яснення Центральної виборчої комісії щодо порядку застосування норм закону про вибори. 5. Сигналізаційна функція. Тлумачення нормативних актів дозволяє виявити їх недоліки технічного й юридичного характеру. Це є «сигналом» про необхідність удосконалення норм. У кінцевому підсумку тлумачення як юридична діяльність є запорукою забезпечення законності і підвищення ефективності правового регулювання. В сучасних умовах його актуальність значно зросла. Це пояснюється тим, що в останні роки українське законодавство ґрунтовно оновилось, у ньому з'явилися нові норми і навіть галузі права (наприклад, екологічне, космічне право). Правотворчість сьогодні здійснюється на інших принципах, застосовуються нові юридичні терміни і конструкції, цілком інший тип регулювання. В законодавчій практиці все ширше використовується зарубіжний досвід. У цих умовах тлумачення і повинно відігравати свою місію як важливий інструмент пізнання, реалізації і удосконалення права. Інтерпретаційні акти. Щоб отримати обов'язковий характер, результати офіційного тлумачення повинні бути формально закріплені. Для цього існують інтерпретаційні акти (акти тлумачення), які можна визначити як правові акти компетентних державних органів, що вміщують результати офіційного тлумачення. В першу чергу слід відзначити, що ці акти є правовими. Вони видаються компетентними державними органами і мають обов'язковий характер, формально закріплені, їх реалізація забезпечується державою. В цьому полягає їх схожість з іншими правовими актами (нормативними і казуальними). За іншими ознаками інтерпретаційні акти суттєво відрізняються від нормативних і правозастосовчих. 1. Інтерпретаційні — правові акти, що мають нормативний характер, є загальнообов'язковими для всіх суб'єктів суспільних відносин, оскільки вони | |
| Просмотров: 582 | Загрузок: 13 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |