| Главная » Файлы » Контрольные работы » Контрольные работы |
ПИТАННЯ З ФІЛОСОФІЇ
| [ Скачать с сервера (136.2 Kb) ] | 09.05.2017, 00:50 |
| 11. Особливості філософії як форми знання, її основні проблеми та функції: основні концепції. Термін "філософія" (гр. "філео" – любов і "софія" – мудрість) – буквально тлумачиться як любов до мудрості. Але цей буквальний переклад далеко не вичерпує зміст філософії. Тут йде мова про здатність людини осягнути сутність світобудови, осягнути власну сутність, піднятися до усвідомлення сенсу свого життя. Усвідомлення сутності світу і своєї сутності, свого місця у світі, сенсу життя в єдності і є розумінням мудрості. Протягом всієї своєї історії філософія ставила і прагнула дати відповіді на важливі питання щодо людини. Чи є вона творцем своєї власної долі? Чи здатна вона стати володарем тих сил, у боротьбі з якими їй доводиться забезпечувати своє існування? Чи спроможна вона пізнати саму себе, проникнути в таємниці своєї душі? Чи може вона досягнути щастя і в чому воно полягає? З ускладненням взаємозв'язків людини з умовами свого буття, а також відносин між самими людьми, виникла потреба у специфічному способі бачення, розуміння, аналізу, оцінки явищ, що визначає характер ставлення до них, характер вчинків та дій. Іншими словами, виникає потреба у світогляді, формування якого зумовило потребу в узагальненому погляді на світ і саму людину. До сфери основного питання філософії належить і питання про здатність і можливість людини пізнати навколишній світ, про межі пізнання, про його природу та істинність. Матеріалізм стверджує, що людина здатна пізнати світ, що наші знання відповідають матеріальним об'єктам, тримають в собі їх образи, можуть бути і є істинними знаннями. Отже, предметом філософії є відношення "людина – світ". Але, хоч філософія і виникла у далеку давнину, це не означає що відношення "людина – світ" вперше відображається саме в ній. Історично першими формами світогляду були міфологія та релігія. Світоглядне сприйняття дійсності залежить від певної системи конкретно-історичних умов. Тому виникнення міфології та релігії зумовлене дуже низьким рівнем розвитку людини. Об'єктивний ідеалізм також ствердно відповідає на питання про пізнання світу, але вирішує його на ідеалістичній основі, виходячи з абсолютної тотожності розуму і дійсності. Філософський напрямок, що заперечує пізнаванність світу, називається агностицизмом (від гр. а – заперечення і gnosis – знання; недоступний пізнанню). Це, як правило, суб'єктивний ідеалізм. Згідно з агностицизмом людина не може мати вірогідних (достовірних) знань, оскільки реальний світ для неї – всього лише світ її почуттів, які внаслідок обмеженості та індивідуальних особливостей людських органів чуття, спотворюють дійсність, не можуть дати вірогідного знання про неї. Найважливішими у філософії є питання про загальну структуру світу та стан, в якому він перебуває. Це питання знаходить своє вирішення у двох основних концепціях – діалектичній та метафізичній. Діалектика – концепція, згідно з якою світ за своєю структурою є єдиним цілим, де все взаємопов'язано і взаємозумовлено, а з погляду стану – вів знаходиться в русі, в розвитку. Метафізика – концепція, згідно з якою світ за своєю структурою є сукупністю не пов'язаних між собою взаємопереходами предметів, явищ та процесів. Стосовно стану світу метафізика визнає рух і розвиток лише в певних межах – як зменшення і збільшення, як повторення. Проблема загальної структури світу, що включає в себе і людину, і стан, в якому вона перебуває, є відносно самостійним питанням. Воно може вирішуватися в принципі однаково при різних підходах до основного питання філософії. Тобто матеріалізм, так само як і ідеалізм, може бути метафізичним і діалектичним. 2. Філософія і світогляд. Історичні типи світогляду. Історичними формами світогляду прийнято вважати такі: міфологія, релігія, філософія. Оскільки філософії як світоглядові присвячено окремі питання, зупинимося спочатку на короткій характеристиці міфології і релігії, з'ясуємо основні риси цих явищ. Найбільш ранньою формою світогляду є міфологія. Вона виникала в первісному суспільстві. У міфах людина насамперед прагнула відповісти на так звані космічні питання: походження та будова світу; виникнення та сутність найбільш важливих явищ природи. У міфах відображались думки про майбутню загибель світу та можливе його відродження. Значна увага приділялася також питанням походження людини, її народження та смерті, труднощам та випробуванням, що стояли на її життєвому шляху. Важливе місце в міфах відводилося культурним досягненням, які відігравали особливо важливу роль в життєдіяльності людей, – добуванню вогню, землеробству, звичаям, обрядам тощо. У цілому міфи виконували надзвичайно важливі функції. Вони допомагали усвідомити зв'язок минулого із сучасним і майбутнім, завдяки ним складалися колективні уявлення певного народу, забезпечувався духовний зв'язок поколінь. Міфи сприяли виробленню та збереженню суспільної системи цінностей, успішному впровадженню норм поведінки. У міру розвитку суспільного життя, переходу від його первісних форм до більш високих, міф втрачає своє значення як особливий ступінь розвитку суспільної свідомості. Виникає потреба в пошуку нових відповідей на ті самі корінні питання світогляду – про походження світу, людини, культурних навичок, сенсу життя, таємниці народження і смерті, соціального устрою. На них прагне дати відповідь нова історична форма світогляду – релігія. Як і міфологія, релігія вдається до фантазії і почуттів. Але на відміну від міфу релігія розрізняє земне і неземне, надприродне, вона розводить їх на два протилежних полюси. Релігія формувалася на основі постійного вторгнення в життя людей "чужих" їм природних і соціальних процесів. Ці таємничі, непомірні сили усвідомлювалися безсилими перед ними людьми як "вищі сили". "Вищі сили" виступали як уособлення добра і зла, як демонічні і божественні начала. Звідси – поєднання страху і поваги у людей, прагнення знайти захист і порятунок у зверненні до божественних сил. 3. Відношення “людина-світ” як основна світоглядна проблема. Предметом філософії є відношення "людина – світ". Але, хоч філософія і виникла у далеку давнину, це не означає що відношення "людина – світ" вперше відображається саме в ній. Історично першими формами світогляду були міфологія та релігія. Світоглядне сприйняття дійсності залежить від певної системи конкретно-історичних умов. Тому виникнення міфології та релігії зумовлене дуже низьким рівнем розвитку людини. Для з'ясування специфіки філософії необхідно визначити: що, як і чому саме так відображається в філософії, а також її соціальне призначення, тобто які функції вона виконує. У практично-перетворювальній діяльності перед людиною постає питання: що за своєю природою є світ, в якому вона живе; що лежить в його основі? У процесі практичної діяльності, в боротьбі зі стихією в людини історично формується уявлення про те що світ існує незалежно від бажань та волі людини що люди мають рахуватися з фактом об'єктивного існування світу. Людина постійно змушена узгоджувати свої цілі з об'єктивними, природними процесами. Вона переконується, що світ ніким не створено, він існує поза і незалежно від волі та бажань людей, що в його основі лежить матеріальне начало, що сама людина – продукт і частка цього світу. Але, разом із тим, у трудовій і практичній діяльності, займаючись землеробством, виробництвом знарядь праці та засобів задоволення своїх життєвих потреб, підкорюючи собі сили природи, людина проймалася вірою в могутність свого розуму, ставлячи певні цілі практичної діяльності та домагаючись їх досягнення. Основою такого підходу було те, що саме трудовий процес починається з постановки мети і формування ідеального образу предмета, який прагне створити людина. Перебільшення ролі свідомої, цілеспрямованої діяльності в практичному освоєнні дійсності веде до висновку, що в основі світу лежить духовне начало. Ці два протилежні висновки визначали суть основного питання філософії як питання про відношення духу до природи, свідомості до матерії, мислення до буття. Два протилежні висновки щодо розкриття природи світу знайшли своє вираження у вирішенні питання про те, що ж є первинним – матерія чи свідомість. .Це перша сторона основного питання філософії. Різні відповіді у вирішенні цього питання обумовили виникнення двох основних напрямів філософії – матеріалізму та ідеалізму. Матеріалізм виходить з того, що світ за своєю природою матеріальний, вічний, несотворимий, безкінечний у часі і просторі. Матерія – первинна. Свідомість е продуктом, властивістю високоорганізованої матерії – мозку, вона – вторинна. Матеріальний світ згідно з матеріалізмом існує сам по собі, незалежно ні від людини, ні від будь-яких надприродних сил. Людина – частка природи, її свідомість породжена природою, є її специфічною властивістю. Матеріалізм у різні історичні епохи набував різних форм та видів: наївний та зрілий (науковий матеріалізм), стихійний та філософськи осмислений, метафізичний та діалектичний. Ідеалізм виходить із визнання первинності духу, свідомості, мислення та вторинності природи, матерії. Ідеалізм, як і матеріалізм, набував конкретних форм, наповнювався конкретним змістом на різних етапах історії. Виокремлюють два види ідеалізму: об'єктивний та суб'єктивний. Об'єктивний ідеалізм виходить з того, що над світом панує світовий розум (логос, дух, ідея, поняття та ін.), який із самого початку дається як самостійна сутність, а потім, перевтілюючись у матеріальні предмети, обумовлює їх реальне існування. Суб'єктивний ідеалізм розглядає реальний світ лише як суб'єктивний світ людини. Речі не існують поза і незалежно від нас. Вони – продукти нашої свідомості, "комплекси", "зібрання" наших відчуттів і сприйняттів, породження органів чуття. Крім цих основних способів вирішення основного питання філософії є ще дуалізм, який визнає матерію і свідомість, дух і природу, мислення і буття як дві самостійні основи. 4. Міфологія як духовно-практична форма освоєння світу. Чи існує міфологія в сучасному світі? Найбільш ранньою формою світогляду є міфологія. Вона виникала в первісному суспільстві. У міфах людина насамперед прагнула відповісти на так звані космічні питання: походження та будова світу; виникнення та сутність найбільш важливих явищ природи. У міфах відображались думки про майбутню загибель світу та можливе його відродження. Значна увага приділялася також питанням походження людини, її народження та смерті, труднощам та випробуванням, що стояли на її життєвому шляху. Важливе місце в міфах відводилося культурним досягненням, які відігравали особливо важливу роль в життєдіяльності людей, – добуванню вогню, землеробству, звичаям, обрядам тощо. У цілому міфи виконували надзвичайно важливі функції. Вони допомагали усвідомити зв'язок минулого із сучасним і майбутнім, завдяки ним складалися колективні уявлення певного народу, забезпечувався духовний зв'язок поколінь. Міфи сприяли виробленню та збереженню суспільної системи цінностей, успішному впровадженню норм поведінки. 5. Основні риси античної філософії. Спільне та відмінне з східною філософією. Іст-я р-ку давнього-ї філ.-фії поділ-ться на 3 етапи: 1) 6-5ст до н е. – п-д становл. рабовл-х пол.-х демократій. Ф-фія у формі натурфіл-фії зосередж-сь на пошуках першооснови сущого. Л-на (одиничне) ще не стала пр-мою філ.-фії; 2) 4-3 ст до н е в цей п-д відбувся розквіт демократії, а у філ.-фії поворот мислителів від зовн світу до л-ни, домін-ння політ, етичної, гносеолог. проблематики. Наміт-ся певна рівновага інетересу до заг-го і одиничного софісти запер-ли заг-не, платон і Арістотель відн-ли його права). 3) 3ст до н е – 5 ст н е. – епоха еллінізму і Рим імп. Соц.-політ ж-ття хар-ли криза рабові способу вир-ва, занепад д-в полісів. У філ.-фії замикання особи (одиничного) на себе, домін-ння етико-реліг пролем-ки. 6. Філософські ідеї в культурі Київської Русі, їх порівняння з філософією тогочасної Західної Європи. Якісно нового змісту набуває філософська думка у Київській Русі. Становлення філософії Русі відбувалось у процесі розв'язання суперечностей між слов'янським міфологічним світоглядом та християнством. Суттєвий вплив на розвиток Київської Русі здійснило хрещення Русі у 988 р. Ця історична подія привела до того, що через Візантію в культуру давніх русичів входить антична філософія, християнська література, завдяки чому Русь познайомилася з досягненнями культури, філософії давньоєвропейських народів. Але здобутки античної філософії проникали в культуру Русі через християнських авторів і в християнській "обробці". Внаслідок цього філософія сприймається русичами як частина теології, яка підпорядкована теології. Християнство було відоме лише вузькому колу духовної еліти суспільства. Основна маса населення Русі продовжувала вірити у традиційних язичницьких богів Це призвело до того, що філософія Київської Русі на перших порах свого розвитку мала перш за все просвітницький характер, її основне завдання вбачалося в тому, щоб роз’яснювати народу основні положення християнства і християнської філософії. Саме тому давньоруські автори писали свої твори не у формі наукових трактатів, а у вигляді послань, проповідей, звертань тощо. Світоглядна культура Русі акцентує увагу на таких важливих проблемах, як протистояння духу і природи, душі і тіла, духовного і тілесного, Бога і Диявола та інших. При цьому в центр названої піраміди проблем ставиться людина в етико-моральному світлі, її почуття і розуміння світу. Основою проблемою філософії цього періоду була людина, сенс її буття, розуміння людського щастя та шляхів його досягнення, співвідношення Бога і людини, тобто морально-етична проблематика. Розвиток філософської думки у Київській Русі в межах християнського віровчення яскраво демонструють літописи та твори церковно-богословського характеру: проповіді, повчання та ін. Морально-етичний напрямок у філософії Київської Русі започаткував митрополит Іларіон, який у 1051 р. написав вже згадуваний твір "Слово про закон і благодать", в якому осмислюється історія людства, вказується на її цілісний характер, розглядаються проблеми сенсу людського життя, свободи людини у світі на основі християнських догматів. Філософія Київської Русі охоплює період з ХІ ст. - ХІV ст. Найбільш ранньою оригінальною пам’яткою цієї доби слід вважати "Слово про закон і благодать" Іларіона. Закінчується цей період в середині ХІV ст., із втратою незалежності Галицько-Волинським князівством, культура якого безпосередньо розвивала здобутки Київської Русі. Впродовж цього періоду філософія існувала як сукупність філософських ідей, які структурували світогляд і відображалися у всьому масиві результатів культурно творчості. Тобто філософія ще не виділилась у відносно самостійну сферу теоретичного освоєння світу. Однією з найяскравіших постатей серед діячів культури Київської Русі ХІІ ст. є Кирило єпископ Туровський. Творчість Кирила безпосередньо пов’язана з грецькою культурою, перш за все з візантійською, а через неї - і з античною спадщиною. Кирило Туровський обґрунтовує позицію християнського антропоцентризму, згідно якої кожна людина, як праведник, так і грішник, є предметом Божої уваги. Виходячи з такої позиції, Кирило обґрунтовує співвідношення тіла і душі, яка є однією з центральних у творчості мислителя. Розглядаючи історію давньоруської філософії, не можна обійти і її гносеологічні проблеми. Серед них значне місце займає проблема значення серця в пізнанні і житті людини. Підкреслюючи роль розуму, давньоруські мислителі не заперечували і значення почуттів та волі в пізнавальній діяльності людини, вищою метою якої є досягнення спілкування, злиття з божественною істиною. Серце є центром, завдяки якому людина приєднується до вищого, сакрального світу. Серце - як та ланка, яка зводить воєдино розум, почуття і волю людини. Саме виокремлення ролі серця суттєво вплинуло на подальший розвиток української філософської думки, однією з своєрідних рис якої стало зосередження уваги на розробці “філософії серця”, перш за все у творчості К.Транквіліона-Ставровецького, Г.Сковороди, П.Юркевича. У філософії як складової культури періоду Київської Русі відображаються переважно дві суперечності давньоруського суспільства: боротьба трудящих проти соціального гноблення та міжусобиці в панівному класі суспільства Ці теорії соціального примирення звернені передусім до сфери моралі, адже виховання кожної людини в дусі принципів любові, милосердя і терпіння має привести до мирного і дружнього соціального життя (мабуть, це звучить актуально й для сьогодення в Україні). У розвиток соціально-філософської думки цього періоду значний внесок зробили численні “Патерики”, особливо знаменитий “Києво-Печерський патерик”, в яких формується етичний ідеал української культури.. Саме в цей період зростає інтерес до окремої особистості, до особливостей її внутрішнього світу та своєрідності життєвого шляху. Проблема добра і зла поєднується з проблемою святості і гріховності людини, з поняттям плоті і душі, тіла і духу. За часів Київської Русі виникають перші спроби осмислення історії та її сенсу, долі та призначення батьківщини, ролі християнства в історії, співвідношення необхідності (тобто “закону”) та свободи (“благодаті”). 7. Києво-Могилянська академія як осередок української та слов’янської культури. Вперше в Україні почала викладатися філософія в Києво-Могилянській академії. Але це була в основному схоластична філософія. Професори академії І. Гізель, Г. Кониський, Т. Прокопович, Г. Щербацький велику увагу приділяли проблемам пізнання істини, суті пізнання. Розглядались також проблеми матерії, простору, руху. Вищим навчальним закладом в Україні, головним осередком науки й мистецтва протягом XVII—XVIII ст. залишалася Києво-Могилянська академія. Підтримка гетьмана Івана Мазепи, зокрема здобуття в 1701 р. статусу вищого навчального закладу, сприяла розквітові цього навчального закладу: близько 1709 р. в ньому навчалося до 2 тис. студентів із різних регіонів України, бо, як і перше, Києво-Могилянська академія була найавторитетнішим вищим навчальним закладом у Східній Європі. Були тут студенти з Білорусі, Росії, Молдавії, південнослов'янських країн. Новий етап розвитку академії пов'язаний з діяльністю Рафаїла Заборовського, який став київським митрополитом 1731 р. За його ініціативою було розширено навчальну програму, введено курс лінгвістики, збільшено кількість студентів. До спеціальних рішень царського уряду Києво-Могилянська академія залишалася всестановим навчальним закладом. Багато випускників Києво-Могилянської академії продовжували освіту в західноєвропейських університетах, обираючи здебільшого ті з них, де викладалися інженерія, медицина, природознавство тощо. Випускники «Могилянки» заснували чи не всі духовні семінарії та академії в Російській імперії, відіграли важливу роль на перших етапах історії Московського та Петербурзького університетів. Взагалі важко переоцінити роль Києво-Могилянської академії в розвитку української культури, та й не тільки її, а й сусідніх народів, наприклад братнього білоруського народу. Розвиток освіти знаходився у безпосередньому зв'язку з книгодрукуванням. Найбільшим видавничим центром залишалася друкарня Києво-Печерської лаври. Чимало книжкової продукції виходило й у Чернігівській друкарні. Діяли друкарні також у Львові, Луцьку, Кременці, Умані, Почаєві. Крім богослужбових книжок і молитовників, видавалися твори тогочасних українських письменників, підручники. Книжки друкувалися українською, церковнослов'янською, латинською, польською мовами. 8. Григорій Сковорода - видатний український філософ-мислитель. С.- найвидатн постать у культ-му житті 18 ст. Ф-ф і поет, педагог і музикант, розв-в комплекс ідей, актуал-х для свого часу, став не лише ідейним предтечею нової укр.-ї літ-ри, а й творцем найзначн вчення в іст-ї укр.-ї ф-кої думки. С. вваж-в що коли дух л-ни веселий, серце мирне - то й усе світле, щасливе, бажане. Оце є ф-я». Саме таку ф-ю життя і прагнув ств-ти він, гармон-но поєднуючи основоположні принципи своєї ф-ї творчості та власний спосіб життя. Своє ф-ке вчення С. сформув під впл ант-ї і сервічн євр ф-ії (Фалес, Піфагор, Сократ, Платон) нар-ї творчості; вітчизн просвітництва (Ф. Прокопович, Г. Кониський). За своїм змістом і спрямув ф-я С. відрізн від ф-ї професорів Києво-Мог академії. С. відходить від наслідування своїх учителів. Якщо провідною тенд ф-х курсів києво-могил-в був арістотелізм, С. тяжів до ідей Платона, якого в акад. критик-ли С. зосеред на етико-гуманіст проблематиці: у нього на передн плані не світ, а л-на і дух-е начало в ній. С. підносив природу до Бога, засвідчував другорядність л-кої плоті й понад усе ставив у л-ні істинно л-ке - духовність, дух, зводячи до них сутність л-го життя. С. ств власну ф-ку сист. Одним із основоположн принц є вчення про двонатурність світу (видима і невидима, тобто матер й ідеального, тілесного і духовного). С. переконував, що кожна л-на спроможна досягти щастя шляхом морального самовдосконал, актуал-чи в собі «вн л-ну» - Бога. Цн цього складного процесу є серце – дух-а субстанція, дж життєдіял-ті л-ни, яке він ототожнює з Богом, Словом Божим. 9. Соціально-філософські мотиви в творчості Т.Г.Шевченка, їх вплив на українську літературу. Світогляд-на позиція укр романтизму - «ф-я серця» - х-є і творчість діячів Кир-Мефод. бр-ва: Шевч, Куліша, Костомар, яких єднала не лише романт-на історіософія з її апеляцією до ідеї свободи та дух-ї «ідеї батьківщини» на осн христової віри - Біблії. Осн світоглядною рисою Ш. є антропоцентризм, згідно з яким л-на – цн-на, найвища мета Всесвіту. Природу, іст-ю, к-ру - все суще він сприймав крізь призму потреб і бажань л-кої особистості. Тому в його творчості, напр, природа - живе єство, найдосконаліше дзеркало л-ких переживань. Але не тільки прир, а й події минул у творчості Ш. - це конкретні живі люди, котрі стражд від неволі. Його особиста доля і доля укр. нар віддзерк-ть одна одну. Тому чуттєво-емоц поет образ Укр-и став осн-ю теор-х зусиль щодо розробки ф-фії укр. ідеї. Екзистенційний антропоцн-зм Ш. забарвив і його ставлення до реліг, у якій він заперечував усе те, що робить з неї абстрактну силу, байдужу до проблем живої конкретної л-ни. Виступав він проти пролиття крові в ім'я реліг цілей. Ш. звеличував новий тип л-ни, морал-м ідеалом якої є вільний дух, що самовизн-ся шляхом пізнання. Він застерігав від пасивності, закликав не покладат-я у всьому лише на Бога, пробудити в собі той Дух, який робить л-ну вільною і спрямованою на Поступ. 10. Основні ідеї французького Просвітництва ХVІІІст. Просвітництво сприяло тому, що наукові знання, які були надбанням вузького кола вчених, отримали поширення серед усіх прогресивно мислячих природознавців, представників культури і мистецтва, політичних діячів, юристів і філософів. Філософи Просвітництва особливу увагу приділяли популяризації позитивних, практично корисних знань серед широких кіл освічених людей. При цьому вони вважали, що необхідно залучати до наукових знань правителів, які й сприятимуть втіленню принципу розуму в повсякденному житті конкретних країн. Одним із головних завдань філософи-просвітителі вбачали боротьбу з релігією, оскільки нові знання про природу і суспільство, отримані шляхом обробки дослідних даних, суперечать твердженням релігії. Крім того, філософи Просвітництва виступали одночасно і проти схоластичних, метафізичних методів мислення філософів Нового часу. Зокрема, велася боротьба проти метафізичних учень Р. Декарта і Г. Лейбніца, які прагнули обґрунтувати можливість буття Бога, тобто стверджувалася узгодженість розуму з основами релігійної віри. Основними проблемами, над якими працювали філософи французького Просвітництва, були природа людини і суспільства. Розглянемо коротко погляди найбільш відомих філософів-просвітників. Видатним мислителем французького Просвітництва по праву вважається Франсуа Вольтер (1694–1778). Він піддав гострій критиці релігію і феодальну ідеологію. Спираючись на погляди англійських філософів-просвітників Локка і Ньютона, Вольтер близько підійшов до ідеї вічності матерії, її об'єктивного існування і вічного руху, схилявся до визнання причинності природних і суспільних явищ, виключав релігійне пояснення конкретних явищ природи. Свідомість, за Вольтером, є атрибутом матерії і залежить від будови тіла. Разом з тим, першопричину руху та мислення він вважав божественною. Не заперечуючи релігію як таку, він вимагає релігійної свободи. Людину Вольтер розуміє як суспільну істоту. Проповідує необхідність рівності людей, яку він розуміє як політичну рівність перед законом і правом. Суспільний устрій має забезпечувати політичну і правову рівність людей. Егоїзм, пристрасті й потяги є першопричиною всіх людських вчинків, які призводять до діяльності й об'єднують людей, спричиняючи утворення міст та держав. Значного поширення набули ідеї так званої географічної школи, засновником якої вважається Шарль Луї Монтеск'є (1689–1755). На його думку, визначальними причинами життя людства є географічне середовище. Клімат, характер ґрунту, стан земної поверхні, рельєф місцевості та величина території визначають психологію народу і характер суспільного розвитку. Всезагальні історичні напрямки розвитку людства визначаються сукупністю таких соціальних факторів, як виробництво, власність, принципи правління, звичаї та релігія. Останній він відводив лише функціональну роль з підтримки суспільного порядку та збереження моральності. Він відкидав догмати християнства, релігійного фанатизму, інквізицію, прагнення католицької церкви до світської влади. Жан-Жак Руссо (1712–1778) пропагував необхідність встановлення соціальної та майнової рівності. Спираючись на договірну теорію держави, він обґрунтовував право народів на повстання проти деспотичної влади. Органічним станом суспільства є стан самодостатності, незалежності від інших людей ні виробника, ні споживача. До такого стану і повинні повернутися люди, тобто до суспільства, в якому всі рівні, а моральність не зіпсована приватною власністю. Дені Дідро (1713–1784) виступив організатором проекту і одним з провідних авторів знаменитої "Енциклопедії". Це була гігантська праця, в якій брали участь майже всі просвітителі. З просвітницьких позицій у цьому творі аналізувалося все, що відомо з історії людства, всі досягнення ремесел, мистецтв та науки. 11. Вчення І.Канта про пізнання та мораль. Родонач нім клас ф-ї вваж І.К. В його творчо умовно виділ 2 пер: докритичн та критичн. Для 1-го властиве захопл природн науками, натурф-кою проблематикою. 2-ий пер присвяч вивч походж пізнавал діял-ті. "Критика чистого розуму", "Критика прак-го розуму", "Критика здатності судження", присвяч осмисл ф-ї як науки. К. визнач ф-ю як науку про віднош б-я знання до суттєвих цілей л-го розуму. Трансцендентал ф-я, є сист усіх принципів чистого розуму. А оскільки розум, з його т з, має практ і теор застосув, то і ф-я поділ на практ і теорет. Практ ф-я – ф-я моральності, звичаїв містить принципи, які визнач всю нашу поведінку. Теор ф-я має бути теорією наук пізн, яка б містила в собі усі принципи чистого розуму, побуд виключно на поняттях теор знання. К. виділ 2 види знання: досвідне та незалежне від досвіду. Розробл пробл гносеології, К. відштовх від конц "речей у собі". Процес л-го пізн, за К. поч.-ся з досвіду. Існує 2 чисті форми чутт досвіду: простір та час. Вони упорядк відчуття, розміщ їх у просторі та часі, і є принципами апріорного знання. У К. виникає 2 світи: 1ший — світ явищ, який існує в нашому досвіді, у просторі та часі; і 2-ий — світ речей у собі, який не досліджений для пізнання і перебуває поза простором і часом, за межами л-кої свідомості. Цей ост-ій К. визнач як трансцендентний світ. К. висув конц 3-х сходинок пізн: чуттєвого споглядання, розсудку та розуму. Трансцендентальні ідеї К. поділ на 3 види. - Світ психол ідей, де дослідж-ся абсолютна єдність мислячого суб'єкта; це мікросвіт л-го "Я". - Світ космологічн ідей, де вибуд-я абсолютна єдність зн світу. Це макрокосмос: природа, космічна цілісність, "л-на в природі". - Світ теол-х ідей, де фікс-ся абсолютна єдність усіх предметів взагалі: вони вводять л-ну у світ віри, в якому цн місце відведене поняттям Бога та безсмертя душі. 12. Філософські ідеї Л.Феєрбаха та їх місце в історії філософії. Фейєрбах запроп. відмінне від традиц. розуміння філ-фії, її мин. та сучас-ті, ролі в сус-ві і ставлення до релігії. За ним, у світі поч.. нова епоха - пост-християнська. Релігія відмирає, її місце в кул-рі звільняється, і зайняти це місце повинна філ-я, це має бути нова (відмінна від попередньої) синтетична форма свід-ті і знання. Уточнюючи свої уявлення, Фейєрбах наз. нову філ.-ю - "релігію" антропологією, "філ.-ю майбутнього". У реліг сильний бік - її світоглядна ефект-ть, близькість до "серця" л-и, емоцій, глибин-х особист-х стр-р. Філ-фія - неначе "сенс" у релігії. Вона також виростає з сутнісних аспектів люд-ї свід-ті. І те, й інше повинна об'єднати у собі "філ-фія майбут-го", але у цьому об'єднанні мають зникнути, усунутися слабкі сторони і філ-фії, і релігії. Слабкість філ-фії, - в її відірваності від "серця", манірній віддаленості від світу, теоретик. егоїзмі. Це й повинно бути усунене при злитті філ-фії та релігії, а тому філ-фія повинна перетвор. у практ. філ-фію. Найсильн. стороною хри-ва - мораль. Тому "нова філ-я" повинна знайти якусь нову форму морал-етичної свід-ті. Фейєрбах замість хр-ва та філ.-ї гегел-го типу запроп-в "філ.-ю Людини". Л-а - абсолютна цінність. Окрема людина зовсім не є вмістилищем усіх люд-х чеснот, але Л-а як така є нескін-но мудрою, доброю, всемогутньою. Її власт-ті - вона сама, а без них її немає. В л-і все є цінним: емоц та псих життя є не менш важливим, ніж розум. Л-а живе в прямому контакті з природою, бо зовн природа є близькою природі самої л-и. Л-а, перебуває та існує в гармонійній єдності з власною сутністю, власними якостями, зовніш та внутріш природою. За Фейєр-м, відносини між людьми повинні включ в себе з-н Любові як деяку надцінність, дати йому увійти в "серце" людей, змін. вплив релігії. Фейєрбах віддав чи приписав Людині лише ті якості, які релігія приписувала Богу. На його думку, Бог є деяким символічно закодованим зображ. суто люд-х властив-й та якостей). Саме в тому, що боги утворені за образом та подобою людей, і корениться сенс та цінність реліг-ї свід-ті, основа її дійовості в історії. Фейєрб. філ.-я виявила знач. вплив на форм-ня світ. філ.-ї думки, зокрема - на молодогегельянство та марксизм. 13. Філософські ідеї Г.Гегеля та їх місце в історії філософії. Вихідним пунктом ф-ї конц-ї Г. є тотожність буття та мислення. Мисл, з т. з. Г., є не лише суб'єкт-ю л-кою діял-тю, а й незалеж від л-ни об'єкт-ю сутністю, першоосн всього сущого. При цьому Г. розгляд мисл-я (абсолютну ідею) як процес неперервного розв пізн, як процес сходж від нижч до вищ. Ці 3 ет сформ-сь у Г. в самост-і складові част його ф-кої сист: логіку, ф-ю природи та ф-ю духу. Логіка є найважливіш част гегел-кої сист. Логіка, на думку Г., є вченням про сутність усіх речей. Завд логіки поляг в аналізі наук-го методу мисл. Тому логіка збігається з наукою про речі, що осяг-ся думкою. Г. сформ-в також осн принц діал.-ки: принц переходу к-них змін у якісні і, навпаки, принц тотожності протилежностей, принц заперечення заперечення. Діалект-не запереч або перехід у ін є однією з найважл категорій логіки Г. Своє вчення про запереч заперечення Г. зображав у вигл тріади: теза - антитеза (заперечення) - синтез (заперечення заперечення). Дослідж-м найзаг-х принц зміни, руху як саморуху Г. здійснив переворот у ф-ій думці 19 ст., утвердж-чи діалект-й метод мисл та пізн, підірвавши метафаз-не уявл про сутність як щось незмінне, непорушне. В осн гегел-го розуміння іст-ї лежить поняття світ-го духу. Жоден індивід не кер-ся світовим духом. Дух діє підсвідомо. Розв свободи проходить 3 ступені, і вся іст-я ділит на 3 ет: 1) сх світ; 2) гр-римс світ; 3) нім світ. У 1-му вільна одна л-на - деспот, у 2-му - вільна певна група, в 3-му - вільні всі. 14. Соціально-філософська концепція К.Маркса, її доля за сьогодення. Сформув на грунті попер ф-х сист, як складова більш шир вчення - марксизму. До його скл, крім ф-го вчення, вход також теорія ек-го розв сусп-ва – пол.-на економія і теорія соц-пол розв - "наук-й комунізм". Батьківщ м-му - Нім. Його творці – К.Маркс і Ф.Енгельс, час ств - 40-ві рр 19 ст. Виникн м-му було детерміновано конкретн соц-ек і пол передумовами. В кін 18 ст. в Англ поч пром переворот, який у 19 ст. охопив ін європ д-ви. На зміну феод-му ішов капіталізм. Вел вплив на формув ф-х поглядів К.М. і Ф.Е. справила клас нім ф-я, особливо праці Г.Гегеля і Л.Фейербаха. К.М. і Ф.Е. критично сприйняли і застосув на абсолютно нових засадах гегелівське вчення про діалектику як теорію розв і ф-й метод. М-зм відмовл від багатовікової трад-ї, яка визнав ф-ію наукою наук, всезаг теорією, знанням про все. Згідно з марк-ом, ф-фів, які визн матерію первинною, а свідомість вторинною, наз матеріалістами. Тих, хто визнає первинність духу або свідомості, наз-ть ідеалістами. Марк-зм став на бік матеріалізму й піддавав нищівній критиці не тільки "чистий" ідеалізм, а й будь-які щонайменші відхилення в його бік. По-новому в марк-ій ф-ї виріш-ся комплекс ?-нь, пов'язаних з життям сусп-ва. Попередня ф-я вбачала дж розв сусп-ва в ідеях, поглядах, теоріях, що існув в різні іст-ні еп і справляли вплив на життя л-ей, визначали пол-ку, мораль, ек-ку, х-р д-го устрою. Ф-фія м-зму переносить акцент на ек-не життя сусп.-ва, насамперед на сферу матер-го вир-ва. Вир-чі відн визнач усі ін відн між л-ми і становлять сусп базис. Матер-е буття, ек-й базис визн-ть сусп.-у свідомість. Особл місце у ф-фії марк-у посідає проблема л-ни. Вказуючи на подвійну (біол і соц) природу л-ни, марксист ф-я зводить її сутність до соц.-х рис і трактує як сукупність усіх сусп.-х відн-н. К.М. і Ф.Е. запроп і конкретний шлях виходу з ситуації, що склалася, - знищ приват власн-ті на зас вир-ва. - через утвердж нов типу власн-ті - власності всіх і кожного водночас, сусп-ої за своїм х-ром. Сусп-ом соц рівності, справедливості та гуманізму прогол комунізм. Важл стороною ф-ї марк-зму стала розробка проблеми прак-ки. Вищим рівнем прак-ки К.М. і Ф.Е. вваж рево-ну зміну сусп-х відн-н. По суті вся марк-ка ф-я - це спроба рац-но обгрун-ти шляхи зміни світу нібито на кращий. Одна із особл маркс-кої ф-ї - її атеїзм. У цьому вченні рел підд-ся нищівній критиці. Марк-зм було ств в Нім, але поступово він виходить за її межі, пош-ся в ін кр-х. 15. Поняття про діалектику. Діалектика в історії філософії. Плюралізм та діалектика. Діалектика – будь-яке явище перебуває у процесі зміни, розв-у, в осн якого – взаємодія (боротьба) протилежностей. Діалектика плідна при аналізі таких найзаг-х понять мисл-ня, які відтвор-ть універс. властивості речей, тобто категорій. До них належ катег-ї – «необх-сть – випадковість», «простір – час», кількість – якість», «явище – сутність», «частина – ціле». Вони функц-ють як протилежні пари, в яких зміст однієї протилежності пари, в яких зміст однієї протилежності розкривається через іншу.діал-ці властиві деякі вади. Вона намаг. З»яс-ти зміст найзаг-х понять, залишаючись у сфері самих п-ть, реал дійсність не береться нею до уваги. Діалект. М-д найбільш плідний на заверш етапі пізн-ння, коли зміст понять вже більш менш сформ-ний і потрібно лише показати їх взаємозал-сть. | |
| Просмотров: 536 | Загрузок: 14 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |