| Главная » Файлы » Контрольные работы » Контрольные работы |
Питання № 6 : Пацієнт та його правовий статус
| [ Скачать с сервера (35.7 Kb) ] | 12.09.2017, 11:05 |
| Будь-яка особа, що звернулася за медичною допомогою або скористалася нею, незалежно від того, в якому вона стані: хвора, здорова чи як особа, що погодилася на медико-біологічні дослідження - є пацієнтом Серед міжнародних документів, що регулюють правовий статус пацієнта, виділимо наступні: • Загальна декларація прав людини • Міжнародний пакт про громадянські і політичні права • Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод • Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права • Європейська соціальна хартія (переглянута) (ETS N 163) • Лісабонська декларація про права пацієнта Норми міжнародних документів були включені до вітчизняного законодавства, а саме: - Конституція України - Цивільний кодекс України - Сімейний кодекс України - Кримінальний кодекс України - Закон України «Основи законодавства про охорону здоров’я» - Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» - Закон України «Про захист персональних даних» - Протоколи, стандарти та інші нормативні документи Аналіз чинного законодавства дає змогу виокремити кілька груп прав та обов’язків пацієнта. До першої групи відносяться основні права та обов’язки договірних правовідносин: право на забезпечення кваліфікованою медичною допомогою; обов’язок повідомити необхідні відомості про стан свого здоров’я, право на лікарську таємницю, право вимагати роз’яснення діагнозу, методів лікування і можливих наслідків, право на надання згоди на медичне втручання, обов’язок оплатити надану медичну послугу тощо. В другу групу входять права та обов’язки, які закріплені за окремими категоріями пацієнтів: право матері на перебування в стаціонарі з дитиною, яка потребує догляду, право на участь в медичному експерименті тощо. Третю групу складають права та обов’язки, які в договорі про надання медичних послуг є додатковими, виконують допоміжну функцію по відношенню до головного змісту зобов’язань: зберігання речей, харчування в стаціонарних лікувальних установах. Права пацієнта – основні права людини, яка потребує медичної допомоги для охорони власного здоров’я та життя, з точки зору забезпечення доступу до медичного обслуговування, рівноправності, якості та ефективності такої допомоги. а) на охорону здоров’я, повагу честі та гідності, гуманне відношення з боку медичного й обслуговуючого персоналу; b) вибір лікаря, у тому числі сімейного і лікуючого лікаря, з урахуванням його згоди, а також вибір лікувально-профілактичної установи відповідно до договорів обов’язкового і добровільного медичного страхування; c) обстеження, лікування в умовах, що відповідають санітарно-гігієнічним вимогам; d) проведення на його прохання консиліуму і консультацій інших фахівців; e) полегшення болю, пов’язаного з захворюванням і (або) медичним утручанням, доступними способами і засобами; f) збереження таємниці про факт звернення за медичною допомогою, про стан здоров’я, діагноз та результати, отримані при його обстеженні і лікуванні; g) інформована добровільна згода на медичне втручання; h) відмову від медичного втручання, крім невідкладних випадків, коли реальна загроза життю є наявною; i) одержання інформації про свої права й обов’язки, стан свого здоров’я, а також на вибір осіб, яким в інтересах пацієнта може бути передана інформація про стан його здоров’я; j) безпосереднє ознайомлення з медичною документацією; k) одержання медичних і інших послуг у рамках програм добровільного медичного страхування; l) допуск до нього адвоката або іншого законного представника для захисту його прав; m) допуск до нього священнослужителя, а в лікарні - на надання умов для відправлення релігійних обрядів, у тому числі на надання окремого приміщення, якщо це не порушує внутрішній розпорядок лікувально-профілактичного закладу; n) відшкодування збитків у випадку заподіяння шкоди його здоров’ю при наданні медичної допомоги; Відповідальність пацієнта: В переважній більшості випадків, пацієнт може бути притягнутий до цивільно-правової або кримінальної відповідальності. Звернутися до суду із позовом проти пацієнта в рамках цивільного або господарського судочинства в праві керівник лікувальної установи щодо якої з боку пацієнта були вчинені наступні дії: - порушення прав медичних працівників на повагу честі, гідності, ділової репутації або псування ділової репутації (іміджу) лікувальної установи - порушення прав інших пацієнтів на забезпечення якісною, своєчасною та безпечною медичною допомогою - введення в оману співробітників лікувально-профілактичних закладів при наданні персональних відомостей, що потягло за собою видачу документів, у т.ч. суворої звітності, із неправдивими даними - псування матеріально-технічної бази лікувальної установи із відмовою пацієнта компенсувати матеріальні збитки - порушення строків та порядку розрахунку за надані медичні послуги Правовий статус представника пацієнта Як показує досвід, медичні працівники, найчастіше, не обізнані з питань щодо кола осіб, які можуть бути представниками пацієнта, переліку документів, які підтверджують повноваження представника, обсягу їхніх прав, обов’язків та відповідальності. У відповідності до Глави 17 Цивільного кодексу України під представництвом розуміють правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчиняти певні дії від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ст. 237 ЦК) Представники, з якими особисто стикаються в робочому процесі медичні працівники, можуть представляти інтереси пацієнта за законом, за довіреністю або за волевиявленням пацієнта. Коло прав та повноважень у кожної групи представників різний, про що детально йтиметься нижче. Представництво за законом виникає щодо пацієнтів, які ще не досягли повноліття (не набули повної цивільної дієздатності) або їхня дієздатність обмежена за законом судом. Коло осіб, які є законними представниками (ст. 242): - батьки (усиновлювачі) щодо своїх малолітніх та неповнолітніх дітей - опікун (піклувальник) щодо малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною - піклувальник, адміністрація (або уповноважені особи) будинку дитини, інтернату тощо. Батьки мають однакові права та обовьязки по відношенню до своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Дія цього положення поширюється на батьків, які живуть у шлюбі, розлученні або живуть разом без оформлення сімейних відносин (так званий, цивільний шлюб). Надання інформації про стан здоровья дитини, необхідні медичні втручання, а також отримання згоди на медичне втручання, при можливості, необхідно отримувати від обох батьків. Обсяг прав та обов'язків законних представників Представники пацієнта в залежності від наданих повноважень наділені відмінним колом прав. Зокрема, на представників за законом розповсюджується весь спектр прав та обов’язків, якими наділений пацієнт. Повноваження представника за довіреністю (договором) в значній мірі можуть бути обмежені у порівнянні із обсягом прав законних представників. Повне коло прав такого представника зазначено у довіреності або договорі. Не соромтесь робити копії документів про представництво та вклеювати в карту пацієнта, аби в будь-який момент мати доступ до цих документів. Щодо повноважень осіб, яких назвав пацієнт (представник за волевиявленням), то необхідно визначити коло прав та повноважень, якими наділяє такого представника пацієнт. Запис про визначення прав та повноважень в такому разі робиться в карті, пацієнт його засвідчує власним підписом. Отже, перелік прав представника пацієнта є наступним: • надання згоди на медичне втручання, надання дозволу на отримання медичних послуг неповнолітнім пацієнтам (ч. 3 ст. 284 ЦК, ч. 1 ст. 43 Основ законодавства про охорону здоров’я, п. 3.1 Наказу МОЗ України «Про затвердження Тимчасових стандартів надання медичної допомоги підліткам та молоді») • відмова від медичного втручання щодо пацієнта, який не є повнолітнім чи дієздатним (ч. 4 ст. 284 ЦК України, ч. 4 ст. 43 Основ законодавства про охорону здоров’я) • отримання медичної інформації про стан здоров’я пацієнта (ч. 2 ст. 285 ЦК, ч. 2 ст. 39 Основ законодавства про охорону здоров’я) • присутність при дослідженні причин смерті та ознайомлення з висновками щодо причин смерті, а також оскарження цих висновків до суду (ч. 4 ст. 285 ЦК, ч. 5 ст. 39 Основ законодавства про охорону здоров’я) • реалізація свободи вибору (ч. 2 ст. 284 ЦК, п. «д» ст. 6, ст. 34, 36, 38 Основ законодавства про охорону здоров’я): o на вільний вибір лікаря o на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря o на вибір закладу охорони здоров’я o на вимогу заміни лікаря o на лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров’я України • відвідування пацієнтів, які перебувають на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я (ч. 1 ст. 287 ЦК, п. «к» ст. 6 Основ законодавства про охорону здоров’я). Питання № 21 Організаційно-правові основи експертизи якості медичної допомоги Для виконання своїх обов’язків лікар повинен мати свободу професійних дій, узгоджених з його сумлінням і вимогами сучасної медицини.За лікарем зберігається свобода вибору в застосуванні обґрунтованих методів, які, на його думку, є найвиправданішими. Лікар повинен, однак, обмежитись такими діагностичними, лікувальними і профілактичними заходами, які дійсно необхідні хворому та відповідають сучасному рівню медичних знань.В окремих ситуаціях лікар може відмовитись або ж ухилитись від лікування хворого, крім випадків, коли надання невідкладної лікарської допомоги не терпить зволікання. Не маючи змоги надати медичну допомогу хворому, або ж ухиляючись від неї, лікар зобов`язаний вказати хворому, а також його законним представникам, на іншу можливість її одержання. Пацієнт повинен одержати доступно сформульовану інформацію щодо стану свого здоров`я. Пацієнт має знати про ступінь потенційного ризику діагностичних і профілактичних заходів та очікуваного покращання, що пов`язані з цими діями, а також про можливість іншої тактики лікування. За бажанням пацієнта лікар може не інформувати його про стан здоров`я чи перебіг лікування. Пацієнт може також назвати осіб, які контактуватимуть з лікарем від його імені. Надання інформації родині, коли це можливо, повинно бути погоджене з хворим. Якщо прогноз для хворого несприятливий, його слід тактовно й обережно повідомити про це. Інформацію про діагноз і несприятливий прогноз лікар може подати лише тоді, коли він твердо переконаний, що це не завдасть глибоких страждань або інших шкідливих для здоров`я пацієнта наслідків; проте, якщо пацієнт наполягає на цьому, лікар повинен її подати. Лікар не має права перешкодити хворому звернутись до іншого лікаря з проханням про визначення стану його здоров`я і оцінки лікувальних заходів. Якщо хворий цього бажає, лікар повинен сприяти в одержанні такої консультації. Коли ж стан хворого вимагає застосування особливих методів діагностування, терапії чи профілактики, які одночасно не можна застосувати усім пацієнтам, що їх потребують, лікар встановлює черговість їх здійснення для пацієнтів, керуючись медичними критеріями. Медичні працівники зобов`язані подавати першу невідкладну допомогу при нещасних випадках і гострих захворюваннях. Медична допомога забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності з подальшим відшкодуванням витрат. У невідкладних випадках, коли подання медичної допомоги через відсутність медичних працівників на місці неможливе, підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані надавати транспорт для перевезення хворого до лікувально-профілактичного закладу. В цих випадках першу невідкладну допомогу також повинні подавати співробітники міліції, пожежної охорони, аварійних служб, водії транспортних засобів та представники інших професій, на яких цей обов`язок покладено законодавством і службовими інструкціями. У разі загрози життю хворого медичні працівники та інші громадяни мають право використати будь-який наявний транспортний засіб для проїзду до місця перебування хворого з метою подання невідкладної допомоги або транспортування його в найближчий лікувально-профілактичний заклад. Подання безплатної допомоги громадянам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо) покладається насамперед на спеціалізовані бригади постійної готовності служби екстреної медичної допомоги з відшкодуванням необхідних витрат місцевих закладів охорони здоров`я в повному обсязі за рахунок централізованих фондів. Громадянам, які під час невідкладної або екстремальної ситуації брали участь у рятуванні людей і сприяли поданню медичної допомоги, гарантується у разі потреби в порядку, встановленому законодавством, безплатне лікування та матеріальна компенсація шкоди, заподіяної їх здоров`ю та майну. Відповідальність за несвоєчасне і неякісне забезпечення подання медичної допомоги, що призвело до тяжких наслідків, несуть органи влади і спеціальні заклади, які обслуговують лікувальні заклади. Питання № 36 : Професійні обов’язки медичних і фармацевтичних працівників Аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду показує, що забезпечення та підвищення якості медичних послуг можливо двома шляхами. По-перше, це належний контроль за якістю даних послуг, який здійснюється на всіх стадіях (від отримання відповідних дозволів на право здійснювати медичну діяльність до контролю на завершальних етапах, коли вже є кінцевий результат даної діяльності). По-друге, це управління процесом, коли забезпечення та підвищення якості здійснюється шляхом поліпшення результатів роботи системи в цілому тобто шляхом постійної модифікації і вдосконалення цієї системи. Безумовно, найбільшого ефекту можна досягнути тільки гармонічно поєднуючи ці підходи, | |
| Просмотров: 492 | Загрузок: 9 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |