| Главная » Файлы » Контрольные работы » Контрольные работы |
Кровозабезпечувальна і лімфатична система
| [ Скачать с сервера (161.0 Kb) ] | 15.09.2017, 10:03 |
| 1. Будова та функції зовнішніх статевих органів жінки. Кровозабезпечувальна і лімфатична система. Зовнішні статеві органи. До них належать лобок, великі та малі статеві губи, клітор, присінок піхви. Лобок – трикутне підвищення з добре розвиненою підшкірною основою. Шкіра його вкрита волоссям. Великі статеві губи – мають вигляд повздовжніх складок шкіри. У ній проходять судини, нерви, фіброзні та еластичні волокна. Спереду великі статеві губи переходять у шкіру лобка, утворюючи передню спайку. У напрямку назад вони звужуються, з'єднуються і утворюють задню спайку. Простір між великими статевими губами називають статевою щілиною. В товщі них закладено великі залози присінку (бартолінієві) і цибулини присінку. Тут закінчуються круглі маткові зв’язки. Малі статеві губи – повздовжні шкірні складки, прикриті великими статевими губами. Спереду роздвоюються і утворюють дві пари ніжок і вуздечку клітора. Ззаду малі статеві губи зливаються з великими. Вкриті багатошаровим пласким епітелієм, мають сальні залози. Клітор – складається із двох печеристих тіл, виступає у вигляді невеликого горбка у передній частині статевої щілини. Розрізняють головку, тіло, ніжки. Містить велику кількість судин і нервів, в шкірі багато нервових закінчень (тільця Догеля). Сальні залози виділяють смегму. Присінок піхви – простір, обмежений спереду клітором, ззаду – задньою спайкою, з боків – внутрішньою поверхнею малих статевих губ. З боку піхви межує із дівочою плівою. Дівоча пліва – сполучнотканинна перетинка, яка закриває вхід у піхву. В основі її містяться м’язові елементи, еластичні волокна, кровоносні судини і нерви. У ній є отвір. Може мати форму кільця, півмісяця, зубця, труби тощо, може бути без отвору. Після її розриву залишаються гемін альні сосочки, а після пологів – миртовидні сосочки. Промежина – простір між задньою спайкою і отвором вихідника. Це м’язово-фасціальний утвір, вкритий зовні шкірою. На шкірі помітний шов промежини. Висота промежини 3-4 см. Найчастіше травмується під час пологів, при недостатній її реконструкції порушується функція м’язів тазового дна, що призводить до опускання та випадіння внутрішніх статевих органів. Кровопостачання: 1. Внутрішня статева артерія (парна) постачає кров до зовнішніх статевих органів, промежини, піхви, прямої кишки. 2. Артерія круглої маткової зв’язки (парна) – круглі зв’язки і великі статеві губи, йде в пахвинному каналі. Лімфатична система Від зовнішніх статевих органів і нижнього відділу піхви лімфу збирають vasa limfatica pudendi muliebris в поверхневі пахвинні залози. Звідси лімфа лімфатичними судинами проникає в глибокі пахвинні залози. Після цього лімфа лімфатичними судинами опиняється в зовнішніх здухвинних вузлах, а потім в загальних здухвинних вузлах, далі в поперекових, черевних і ниркових вузлах. 2.Будова та функції внутрішніх статевих органів жінки. Кровозабезпечувальна і лімфатична система. Внутрішні статеві органи. До внутрішніх статевих органів належать піхва, матка, маткові труби і яєчники. Піхва – еластичний м’язовий орган, що має вигляд трубки, розташований в малому тазі. Починаючись від дівочої пліви, закінчується біля місця прикріплення до шийки матки. Довжина її – до 10 см, ширина – 2-3 см., передня і задня стінки піхви дотикаються. Вгорі у просвіт піхви виступає піхвова частина шийки матки, навколо неї утворюються склепіння. Розрізняють переднє, заднє, праве та ліве склепіння. Заднє склепіння значно глибше переднього. Стінка піхви складається з трьох шарів: слизової оболонки, м’язового шару і клітковини. В останній проходять кровоносні, лімфатичні судини та нерви. М’язовий шар складається із зовнішньої повздовжньої і внутрішньої циркулярної частин. Піхва виконує функції: бере участь у заплідненні (сімена рідина потрапляє в піхву, а звідти сперматозоїди потрапляють в матку і маткові труби); бере участь у пологах (разом із шийкою матки утворює родовий канал); процес самоочищення піхви перешкоджає проникненню мікрофлори у матку, маткові труби, черевну порожнину; через піхву виводяться назовні менструальна кров і секрет залоз шийки та тіла матки. Матка – гладенько-м’язовий порожнистий орган, який має форму груші, дещо сплющеної в переднє-задньому напрямі. Довжина матки 7-8 см (2/3 – тіло, 1/3 – шийка), ширина в ділянці дна – 4-4,5 см, товщина стінок – 1-2 см, маса матки дорослої жінки – 50-100 гр. Розрізняють тіло, перешийок і шийку матки. Тілом матки називають верхню наймасивнішу її частину. Куполоподібна частина тіла, що міститься над лінією прикріплення маткових труб, називають дном матки. Перешийок – канал завдовжки 1 см, який вгорі переходить у порожнину матки, а внизу – в канал шийки. Верхньою межею матки є внутрішній матковий зів, а нижня межа перешийка розташована на 1 см нижче від внутрішнього вічка. Шийка матки частково виступає в просвіт піхви, має циліндричну або циліндрично-конічну форму. У шийці матки розрізняють піхвову частину, що виступає в просвіт піхви, і над піхвову, яка лежить вище від місця прикріплення до шийки стінок піхви. Шийка має вузький веретеноподібний канал, вистелений слизовою оболонкою. Порожнина матки має форму трикутника, вершина якого обернена до шийки матки, а основа – до її дна. Стінки матки складаються з трьох шарів: слизової, м’язової оболонок і серозного (очеревинного) покриву. Маткові труби починаються від рогів матки (біля дна), йдуть між листками широких зв’язок у бік стінок таза й закінчуються лійкоподібно. Довжина труб – 10-12 см, товщина неоднакова. Вузькі біля рогів матки, вони розширяються в напрямку до вільного кінця. Просвіт труби сполучається з порожниною матки. Діаметр отвору труби в цьому місці становить 0,5-1мм. Лійка труби відкривається в черевну порожнину. Вільний край її має вигляд бахромок (фімбрій). Ці бахромки сприяють просуванню яйцеклітини, що вийшла з яєчника, в порожнину маткової труби. У матковій трубі розрізняють інтерстиціальну частину, яка проходить в товщі м’язової оболонки, перешийкову, або істмічну, та ампулярну, що закінчується маткою. Стінки маткової труби складаються з трьох шарів: слизової, м’язової оболонок та серозного покриву. У ампулярній частині маткової труби відбувається запліднення. По матковій трубі яйцеклітина переміщується в матку. За рахунок послідовного вкорочення повздовжніх і колових м’язів утворюються перистальтичні рухи, яйцеклітина пересувається у бік матки. Допомагає цьому миготливий епітелій. Яєчник має мигдалевидну форму. Довжина його 3,5-4 см, ширина – 2-2,5 см, товщина – 1-1,5 см, маса 6-8 г. Яєчник одним краєм прикріплений до заднього листка широкої маткової зв’язки. Решта його поверхні очеревиною не вкрита і вільно виступає в черевну порожнину малого таза. Яєчник утримується у вільно підвішеному стані широкою матковою зв’язкою. У яєчнику розрізняють епітелій, білкову оболонку, кірковий і мозковий шари. Яєчники виконують генеративну і гормональну функції. Протягом періоду статевої зрілості в них відбувається ритмічно повторюваний процес дозрівання яйцеклітин. У яєчнику виробляються статеві гормони, які впливають на весь організм жінки, зокрема на статеві органи. Гормони синтезуються в фолікулі (естрогени) і жовтому тілі (прогестерон). Тазове дно складається із нижнього, середнього і верхнього шарів м’язів, вкритих фасціями. Нижній (зовнішній) шар складається з м’язів, які сходяться в сухожильному центрі промежини. Це цибулинно-губчастий, сіднично-печеристий м’яз, поверхневий поперечних м’яз промежини, зовнішній стискач відхідника. Середній шар – сечостатева діафрагма, яка заповнює передню половину виходу із тазу. Це трикутна м’язово-фасціальна пластина, в яку входить глибокий поперечний м’яз промежини. Верхній (внутрішній) шар м’язів промежини називають діафрагмою. Вона складається з парного м’яза, який піднімає відхідник. М’язи його починаються від різних відділів стінок таза. Функції тазового дна: опора для внутрішніх статевих органів, зберігає їх фізіологічне положення; опора для інших внутрішніх органів; регуляція внутрішньочеревного тиску; під час пологів при зганянні плода всі шари м’язів розтягуються й утворюють широку трубку, яка є продовженням пологового каналу.КровопостачанняМаткова артерія (парна) – постачає кров до матки, шийково-піхвова гілка постачає кров до шийки матки та до верхнього відділу матки. Артерія дає гілку до маткової труби.Яєчникова артерія (парна судина) – відходить від аорти, справа від ниркової артерії і проходить в лійково-тазовій зв’язці, дає гілку до труби та матки.У кровопостачанні піхви крім маткової і статевої артерії беруть участь нижня міхурова та середня гемороїдальна артерії.Лімфатична система Від середньої частини піхви лімфа відтікає в пахвинно-стегнові та нижні сідничні вузли. Від верхньої частини піхви і шийки матки лімфа збирається в затульних, зовнішніх і внутрішніх здухвинних вузлах. Від тіла і дна матки та її додатків більша частина лімфи виливається в затульні, внутрішні і зовнішні здухвинні вузли, а менша частина лімфи в складі pleõus spermaticus internus одразу попадає в лімфатичні вузли нирки, попереку, крижів і загальних здухвинних залоз.Лімфа від інших внутрішніх органів і стінок малого таза збирається в зовнішніх та внутрішніх здухвинних вузлах, які зливаються в загальне здухвинне сплетіння, що піднімається вище і отримує назву pleõus limphaticus lumbalis. 3.Фізіологічні зміни в жіночих статевих органах у різні вікові періоди життя. Періоддитинстватриває з моменту народження до 7-8 років. Йогоназивають "нейтральним", або "періодомспокою". Проте і в цейперіод у репродуктивній системі відбуваються певні зміни, які свідчать про їїхоча й низьку, але певнуфункціональнуактивність. У період дитинства відзначаєтьс янизький вмістстатевих гормонів, вторинністатевіознакивідсутні. Періодстатевогодозрівання. За часом вінзаймаєблизько 10 років, віковими межами йоговважають 7 (8)-16 (17) років. Час статевогодозріваннязазнаєіндивідуальнихколивань, вінтакожзалежитьвідсоціально-побутових, кліматичних та інших умов. У цейперіод не тількидозріває репродуктивна система, а й закінчуєтьсяфізичнийрозвитокжіночогоорганізму (рісттіла в довжину, скостеніння зон росту трубчастихкісток), формуєтьсябудоватіла і відбуваєтьсярозподілжирової і м'язовоїтканини за жіночим типом. Періодстатевогодозріванняхарактеризуєтьсяактивацієюстатевихзалоз, подальшимрозвиткомстатевихорганів, формуваннямвториннихстатевихознак (збільшеннямолочнихзалоз, появаволосся на лобку й у пахвових ямках), початком менструацій (менархе) і становленнямменструальноїфункції. Протягомстатевогодозріванняумовновизначають два періоди: препубертатний (7-9 років) і пубертатний, в якомутеж е двіфази - перша в 10-13 років (їїзавершує перша менструація) і друга -в 14-17 років, під час якоїменструальний цикл набуває овуляторного характеру, зупиняєтьсярісттіла в довжину і остаточно формуєтьсяжіночий таз. Періодстатевоїзрілості (дітородний, аборепродуктивний)триваєблизько 30 років - з 16-17 до 45 років. Вінхарактеризуєтьсянайвищоюактивністюспецифічнихфункційстатевоїсистеми, спрямованих на дітонародження. Статевіоргани, насампередпіхва і матка, яєчники, гіпофіз, гіпоталамус та іншіструктуризазнаютьциклічнихзмінвідповідно до фаз менструального циклу. Клімактеричнийперіод.Останнім часом замістьтермінів "клімакс" і "менопауза" більшприйнятними є такі 1) періодпременопаузи - від 45 років до настанняменопаузи; 2) менопауза - припиненняменструації (здебільшогонастає у 50 років); 3) періодпостменопаузи - починаєтьсяпісляменопаузи і триває до кінцяжиття. У періодпременопаузиспостерігаєтьсяпостійнезменшеннягормональноїфункціїяєчників, яке клінічнохарактеризуєтьсянастаннямменопаузи. В яєчниках при цьомупоступовоперестаютьдозріватияйцеклітини, припиняєтьсяпроцесрозвиткуфолікулів та овуляція. У період постменопаузи в репродуктивній системі жінки прогресують інволютивні зміни, які більш виражені, ніж у пременопаузі, оскільки відбуваються на фоні різкого зниження рівня жіночих статевих гормонів - естрогенів. В усіх органах репродуктивної системи відбуваються атрофічні зміни: зменшується маса матки, її м'язові елементи заміщуються сполучнотканинними, стоншуються стінки піхви. Крім того, відбуваютьсяатрофічнізміни в тканинах сечовогоміхура, сечовипускного каналу, м'язах тазового дна. Ціпроцеси е причиною порушенняфункціїсечовоїсистеми, недержаннясечі у разінапруження й опущеннястінокпіхви. Отже, вперіодменопаузивідбуваютьсяпевніфізіологічніпроцеси. Вониспричинюютьрозвитокпатологічнихстанівсерцево-судинної, кісткової та інших систем організму. Велику роль у цьомувідіграєпорушенняритмічноговиробленнягонадотропнихгормонівпередньоючасткоюгіпофіза 4. Сучасні знання про менструальну функцію. Нейроендокринна регуляція функції статевої системи. Роль гормонів, біологічно активних речовин. Ознаки фізіологічного менструального циклу: 1) двофазність ( дві фази в матці, яєчниках, гіпофізі і підгорбковій ділянці ); 2) тривалість не менше 20 і не більше 35 днів; 3) циклічність, причому тривалість циклу постійна; 4) тривалість менструації 2-7 днів; 5) крововтрата 50-100 мл; 6) відсутність больових відчуттів і порушень загального стану організму. Фаза проліферації або фаза двофазного тобто овуляторного циклу. Тривалість 14 – 15 днів. Скаладається з стадій і характеризується неухильним підвищення вмісту естрогенів і низьким фоновим рівнем прогестерону. Початкова стадія ( з 1-го по 6-7 день циклу, 2-3 дні після закінчення місячних ). Концентрація естрадіолу порівняно невелика, але поступово наростає, в результаті чого в одному із яєчників серед мілких антральних фолікулів виділяється один або декілька дозріваючих фолікулів від 5-6 мм до 9-10 мм в діаметрі. Ендометрій: одразу після місячних виражений незначно ( 2-3 мм ), але через 3 дні товщина проліферативної слизової оболонки досягає 4-5 мм. Середня стадія ( 5-6 днів ). Темпи секреції естрадіолу зростають. Один із дозріваючих фолікулів домінує серед інших своїми розмірами ( > 10 мм ) – домінантний фолікул, із швидкістю росту ( збільшенням об’єму ) 2-4 мм щоденно. До кінця цієї стадії він досягагає 14-20 мм в діаметрі. Паралельно також під дією в помірному ступені зростаючої концентрації естрогенів, товщина проліферативної слизової матки збільшується на 2-3 мм. Ендометрій дорівнює 6-7 мм. Активуються маткові труби. Вибіркова стимуляція естрадіолом альфа-адренергічних рецепторів м’язової тканини труб супроводжується підвищенням використання енергетичного матеріалу і призводить до підвищення сили і збудження всіх груп м′язів – наростає загальний тонус, зявляються спонтанні скорочення , дещо підсилюються маятникоподібні рухи. В ендосальпінгсі проходять зміни, подібні до таких в порожнині матки: базальний шар потовщується, секреторні клітини збільшуються в розмірах за рахунок накопичення гранул секрету. Пізня стадія ( 3-5 днів ). Різке збільшення продукції естрогенів, що проходить так як і на попередніх етапах першої фази циклу, під контролем ФСГ. За цей час домінантний фолікул продовжує збільшуватися до 24-30 мм в діаметрі, а проліферативниендометрій до 8-9 мм. Одночасно високий рівень естрадіолу вкликає специфічні зміни в маткових трубах. Цьому сприяє стійкий спазм гладкомязових волокон мезосальпінгсу та мезооваріуму, які активізуються також під впливом високих доз естрогенів. Посилюються і стають регулярними перистальтичні хвилі, що складаються із синхронних сегментарних скорочень циркулярного м’язового шару, які мають до овуляції центробіжний напрямок від трубного кута матки до лійки маткової труби. В дистальній частині ампули зявляютьсятурбінальні рухи. Спазмується трубно-матковий сфінктер, що запобігає несвоєчасному попаданню сперматозоїдів в просвіт труби і тим самим охроняє їх від передчасного старіння. Окрім цього, внаслідок інтенсивної естрогенної стимуляції змінюється слизова оболонка яйцеводів: різко зростає число війчастих клітин внаслідок трансформації частини секреторних клітин війчасті; самі ж війчасті клітини подовжуються, перетворюючись в мікроворсинки; набухають секреторні клітини, активно вділяючи в просвіт труби біологічні рідину. В преовуляторному періоді, який продовжується від декількох годин до однієї доби, відбувається переключення гормональної регуляції з ФСГ на ЛГ-рівень. Що ще більше підвищує секрецію естрадіолу. Анатомічні параметри дозріваючого фолікула та ендометрію ті ж. але саме в даний, досить короткий проміжок ЛГ, яки накопичується в інтрафолікулярній рідині, стимулює вироблення прогестерону в преовуляторному фолікулі, що є абсолютно необхідним для послідуючого овуляторного розриву. В цей час різко зростає кровонаповнення вен основи ампули маткової труби, які розповсюджуються кільцеподібно по її краю і проникають всередину фімбрій. В результаті спазму гладкомязових елементів і перенаповнення вен кровю, фімбрії напружуються і в місці з ампулою, яка наближається до яєчника, щільно захоплюють його. Саме так до моменту овуляції формується щільний трубно-яєчниковий контакт, необхідний для надійного попадання яйцеклітини в просвіт яйцеводу. Овуляція ( 14-15 день циклу ). Гранульозний епітелій епітелійпреовуляторного фолікула припиняє продукувати естрадіол і його концентрація як всередині фолікула, так і в реґіонарному кровотоці яєчниково-трубно-маткового комплексу різко падає. Паралельно, прогестерон, що накопичився в порожнині дозріваючого фолікула, викликає виражені судинні зміни в стінці і стимулює простагландини, які псилюють пошкоджуючи дію прогестерону. Також під впливом даного гормону активуються протеолітичні ферменти інтрафолікулярної рідини. Сумісна дія трьох вказаних факторів викликає локальну деструкцію стінки, і під тиском фолікулярної рідини відбувається гідродинамічний розрив фолікула із виходом за межі яєчника – овуляція ( фолікулінова фаза ). В фазі овуляції та фолікуліновій фазі виробляються естрогенні гормони. Лютеїнові фаза характеризується розвитком жовтого тіла. Жовте тало поза вагітністю проходить такі стадії: проліферації, васкуляризації, розквіту і зворотнього розвитку. Таке жовте тіло називається менструальним жовтим тілом. Через 2-3 тижні воно перетварюється на біле тіло (рубець). При вагітності жовте тіло після фази розквіту продовжує розвиватися до 12-14 тижнів вагітності аж поки його функцію на себе не візьме плацента. Жовте тіло виробляє лютеогормон – прогестерон. Нейроендокринна регуляція функції статевої системиВиділення гормонів залозами контролюється нервовою системою, яка, у свою чергу, знаходиться під впливом гормонального стану організму. Таким чином, можна говорити про єдиний комплекс - нейро-ендокринну систему. У цій системі існує чітке вертикальне підпорядкування одних залоз іншим. Центральною ендокринною залозою вважають гіпоталамус: у нього поступають сигнали з нервової системи, згідно яким виробляються супер-гормони - релізінг-чинники, тобто, речовини, які стимулюють вироблення гормонів іншими залозами. Відносно статевої системи підлеглість виглядає таким чином: гіпоталамус - надниркові - яєчники, далі дія на гормонозалежні органи. В той же час, в системі існує і зворотний зв'язок: наприклад, підвищення рівня естрогену, що виробляється в яєчниках, призводить до виділення гіпоталамусом рилізінг-чинника, що врешті пригноблює вироблення естрогену. Якщо жінці видалили один яєчник, різке пониження рівня гормонів примушує гіпоталамус стимулювати роботу яєчника, що залишився, що приводить до його збільшення. Яєчники виробляють 3 види гормонів: естрогени (естрадіол, естрон, естріол), гестагени (прогестерон, 17-альфа-оксипрогестерон), андрогени (андростендіол, дегидроепіандростерон). Хімічні формули всіх цих гормонів дуже схожі. ЕСТРОГЕН виробляється клітинами, що становлять стінку фолікула, усередині якого утворюється яйцеклітина. Тому, якщо на початку циклу в добу виділяється близько 200 мкг естрогену, то до моменту овуляції (дозрівання яйцеклітини) їх рівень досягає 500 мкг на добу. Естроген діє на органи-мішені, клітини яких затримують ці гормони. Клітини інших органів естроген як би не "помічає". Органи-мішені для естрогену - це матка, піхва, самі яєчники, молочні залози. Дія естрогену на статеві органи залежить від дози гормону. Малі і середні дози стимулюють розвиток яєчників і дозрівання фолікулів, великі - пригнічують дозрівання яйцеклітини, дуже великі - викликають атрофію (зменшення і зморщення) яєчників. У матці під впливом естрогену посилюється утворення м'язових волокон і підвищується тонус м'язів. Дуже великі і тривало вводяться дози естрогену можуть привести до утворення міоми матки. Естроген також викликає розростання слизової оболонки матки - ендометрія. При цьому великі дози естрогену можуть привести до утворення поліпів і кровотечі. Звичний рівень естрогену сприяє розвитку піхви, поліпшенню стану його слизистої оболонки. На яєчники естроген діє прямо і опосередковано, через гіпофіз. Так, невеликі дози естрогену, що виробляються до періоду статевого дозрівання, стимулюють розвиток фолікулів, з яких згодом з'являться яйцеклітини. Але найцікавіший механізм дії естрогену на яєчники відбувається через гіпофіз - настільки розвинена саморегулююча система, що порушити її вельми проблематично. МАЛІ дози естрогену стимулюють вироблення ФСГ (фоллікулостимулюючого гормону), під впливом якого розвивається фолікул, в стінці якого виробляється естроген. Але надходження в кров ВЕЛИКИХ доз естрогену блокує вироблення ФСГ. У молочних залозах естроген стимулює розвиток всієї системи протоків, розміри і забарвлення сосків і навколососкових кружечків (ареол). Нарешті, естроген впливає на весь обмін речовин - глюкози, мікроелементів, макроергічних з'єднань в м'язах, жирних кислот, а також знижують вміст холестерину. У області мінерального обміну естроген найбільш виражено діє на затримку в організмі натрію, кальцію і позаклітинної води, заліза і міді. Всі ці особливості обміну призводять до утворення жіночної фігури з своєрідним розподілом жирової тканини. Дуже важиливим є те, що дія естрогену на статеві органи виявляється тільки у присутності фолієвої кислоти. ГЕСТАГЕНИ виробляються, в основному, клітинами жовтого тіла, яке утворюється на місці фолікула, що лопнув. Прогестерон діє на ті ж органи-мішені, що і естроген, причому в більшості випадків - тільки після того, як на них впливав естроген. Прогестерон регулює можливість зачаття, сприяючи збереженню життєздатності яйцеклітини, просуванню її по трубах, викликаючи сприятливі зміни в слизистій матки, куди прикріпляється запліднена яйцеклітина. За відсутності вагітності прогестерон викликає подальші зміни в слизовій оболонці матки - вона продовжує розростатися, товщати, її будова стає все більш складною. Нарешті, як і у випадку з естрогеном, рівень прогестерону регулює діяльність гіпофіза по принципу зворотного зв'язку. Дія прогестерону на загальний обмін речовин залежить від рівня гормону: малі дози гальмують виділення натрію, хлору і води, а великі підсилюють виділення сечі. Крім того, він підсилює обмін речовин, особливо, за рахунок амінів і амінокислот. Дія прогестерону на центри терморегуляції лежить в основі відомого способу контролю діяльності яєчників шляхом вимірювання базальної (ректальної) температури. АНДРОГЕНИ утворюються в яєчниках в специфічних клітинах фолікулів, а також в надниркових залозах. Дія андрогенів на статеві органи двояка: малі дози викликають розростання слизової оболонки матки (у великих дозах - утворення поліпів і кіст), а при малому вмісті естрогени викликають атрофію слизової. Крім того, тривале застосування великих доз андрогенів викликає збільшення клітора і великих статевих губ, а малі губи, навпаки, різко зменшуються. Малі дози андрогенів стимулюють діяльність яєчників, а великі - пригнічують. Окрім перерахованих гормонів, на діяльність яєчників, менструальний цикл і можливість настання вагітності мають вплив гонадотропні гормони, що виробляються в гіпофізі. Це фоллікулостімулюючий (ФСГ), лютєїнезуючий (ЛГ) і лютеотропний (ЛТГ) гормони. Всі вони діють послідовно, як би передаючи один одному контроль за розвитком фолікула, дозріванням яйцеклітини, утворення жовтого тіла. Так, ФСГ на ранніх стадіях менструального циклу викликає зростання яйцеклітини, але для того, щоб вона повністю дозріла, необхідний додатковий вплив ЛГ. Під сумісним впливом цих гормонів яйцеклітина дозріває, покидає фолікул, залишаючи на його місці так зване жовте тіло - тимчасову ендокринну залозу, що виробляє прогестерон, про яке сказано вище. Від рівня виділення ЛТГ залежить, як багато будепрогестерону, а отже, наскільки міцно яйцеклітина триматиметься в матці. Крім того, ЛТГ регулює вироблення молока після пологів. Як вже мовилося, вироблення яєчникових і гонадотропних гормонів відбувається в рамках зворотного зв'язку: збільшення рівня одних гормонів приводить до зниження рівня інших, що автоматично знов підвищує виділення перших і т.д. Перебіг МЕНСТРУАЛЬНОГО ЦИКЛУ схематично можна зобразити таким чином. У гіпоталамусі виробляється ФСГ-рилізінг-чинник, який стимулює вироблення ФСГ в гіпофізі. ФСГ викликає зростання і розвиток фолікула. У фолікулі виділяється естроген, який стимулює виділення ЛГ. ЛГ і ФСГ разом викликають ріст фолікула майже до овуляції яйцеклітини. Естроген разом з невеликою кількістю прогестерону стимулює виділення ЛГ-рилізінг-чинника, які сприяє посиленій освіті ЛГ перед самою овуляцією. Після овуляції жовте тіло виділяє багато прогестерону, а ось рівень естрогену знижується. Прогестерон стимулює вироблення ЛТГ, який у відповідь підсилює діяльність жовтого тіла і підвищує виділення прогестерону. Прогестерон пригнічує ЛГ, що приводить до погіршення кровопостачання слизової оболонки матки і початку менструації. Залишившися без гормональної підтримки, жовте тіло поступово згасає. Зниження рівня прогестерону примушує гіпофіз виділяти ФСГ-рилізінг-чинник - і цикл починається з початку. Таким чином, схематично динаміку виділення гормонів яєчників можна зобразити таким чином. Якщо рівень кожного гормону в дні менструації узяти за 100 %, то по циклу вони розподіляться так: Найвищі рівні естрогену наголошуються в передовуляторную фазу (приблизно на 10-12 день від початку менструації при звичному 28-денному циклі), нижче в лютєїнову (з 16 дня циклу), мінімальні - на початку фолікулінової фази (після менструації). Відмінності в рівні естрогену досягають 10-кратних значень. Рівень прогестерону найбільший у середині П фази (16-20 дні циклу), в 25 разів менше на початку циклу і підвищується перед овуляцією (13 - 15 дні циклу). Концентрація андрогенів коливається набагато менше, а найбільша величина наголошується перед овуляцією. Таким чином, єдина система гипофиз-гіпоталамус-яєчники разом з нервовою системою, діючи за принципом зворотного зв'язку автоматично забезпечує циклічні процеси, що є специфічними для жіночого організму. 5. Загальні та спеціальні методи обстеження гінекологічних хворих. Особливості збирання спеціального гінекологічного анамнезу. Анамнез (основні етапи) + гінекологічний анамнез, який включає дані про менструальну, сексуальну, генеративну та секреторну функції жінки. Сімейний стан. Національність. Порушення менструації: порушення менструальної крововтрати при збереженому циклі; зміна тривалості, інтенсивності, болючість при менструаціях; ациклічні кровотечі; затримка чи відсутність менструації; поява кровотечі після статевого акту та ін. Білі - виділення з вагіни Гінекологічне дослідження. Всі методи гінекологічного дослідження поділяють на основні та додаткові. До основних методів дослідження гінекологічних хворих належать: Огляд зовнішніх статевих органів, Огляд за допомогою дзеркал, Вагінальне дослідження. Дворучне вагінальне дослідження (вагінально-абдомінальне, ректально-абдомінальне). До додаткових методів дослідження гінекологічних хворих належать: Дослідження за допомогою кульових щипців., Зондування матки, Фракційне вишкрібання слизової оболонки матки, Біопсія. Пункція заднього склепіння, Кольпоскопія, Ендоскопічні методи дослідження, Ультразвукове дослідження.,Рентгенологічні методи дослідження. Огляд зовнішніх статевих органів починають з лобка. Звертають увагу на його форму, стан підшкірного жирового шару, характер оволосіння (жіночий, чоловічий чи змішаний тип). Внутрішня поверхня стегон, великі і малі статеві губи, ступінь замикання статевої щілини, визначають чи є опущення або випадіння стінок вагіни і матки. Оцінюють стан промежини – наявність старих розривів, рубців. Далі проводять огляд анального отвору з метою виявлення можливих патологічних Огляд дзеркалами. Для цього використовують вагінальні дзеркала: ложкоподібне дзеркало Сімса з підіймачем, двостулкове дзеркало Куско. Визначають стан слизової оболонки стінок вагіни, колір, наявність виразок, пухлин, розростань, характер виділень, склепіння і шийки матки (величина, форма - циліндрична, конічна; форма зовнішнього вічка – кругла, щілиноподібна; різні патологічні стани – старі розриви, ерозії, епітеліальні дисплазії, ендометріоз). Вагінальне дослідження, Вагінально-абдомінальне дослідження. Потім проводять дворучне (бімануальне) комбіноване вагінально- абдомінальне дослідження. Це основне гінекологічне дослідження, оскільки дозволяє оцінити положення, величину, форму матки, визначити стан додатків, тазової очеревини Бімануальне обстеження - це продовження вагінального обстеження. При цьому одна рука (внутрішня) знаходиться у вагіні, а інша (зовнішня) – над лоном. Дослідження починають з матки. В нормі матка розміщена по середній лінії малого тазу, на одинаковій відстані від лобкового симфізу і крижової кістки. Матка дорослої жінки грушоподібна, сплющена в передньо-задньому напрямку, поверхня її рівна. Після обстеження матки пальпують додатки (яйники і маткові труби). Ректально-абдомінальне обстеження. Біопсія Зондування матки проводять для визначення прохідності цервікального каналу, положення і напряму порожнини матки, її довжини і стану рельєфу стінок матки. Його використовують не лише з діагностичною метою, але і перед деякими операціями (вишкрібання стінок порожнини матки, ампутація шийки матки та ін Зондування проводять тільки в умовах стаціонару з дотриманням правил асептики й антисептики. Діагностичне вишкрібання стінок порожнини матки - це інструментальне видалення функціонального шару слизової оболонки матки разом із патологічними утворами. Його проводять при маткових кровотечах, дисфункціональних порушеннях менструального циклу, підозрі на злоякісні пухлини матки, плацентарному та децидуальному поліпах, гіперплазії та поліпозі слизової порожнини матки, неповному викидні та ін. Рентгенологічні методи дослідження Гістеросальпінгографія (метросальпінгографія) - це контрастне зображення порожнини матки і маткових труб за допомогою Гінекографія (пневмопельвеографія). Газ вводять шляхом пункції черевної порожнини в положенні хворої на спині в рентгенодіагностичному кабінеті за допомогою апарата для накладання пневмотораксу чи пневмоперитонеуму. Як правило, повільно вводять близько 800-1500 мл газу, залежно від маси тіла, під контролем манометра. Ангіогістеросальпінгографія - це одночасне контрастування судин таза, порожнини матки і маткових труб. Застосовують для доопераційної диференційної діагностики пухлин матки та її придатків. Флебографія (венографія) - це наповнення контрастною речовиною венозної сітки малого таза. Радіоізотопну діагностику все частіше застосовують у гінекологічній практиці для вивчення функціонального стану маткових труб при безплідді, наявності пухлин статевих органів, особливо злоякісних. Метод базується на здатності злоякісних пухлин накопичувати радіоактивний фосфор інтенсивніше, ніж навколишні здорові тканини. КТ, Термографія ЕНДОСКОПІЧНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ Кольпоскопія - це огляд шийки матки і слизової оболонки вагіни за допомогою оптичного пристрою кольпоскопа, який дає збільшення в 10-30 разів. При розширеній кольпоскопії проводять пробу Шіллера. Під дією 20 % водного розчину Люголя нормальний зрілий багатошаровий плоский епітелій шийки матки, багатий глікогеном, зафарбовується в темно-коричневий колір (позитивна проба Шіллера). Усі патологічно змінені ділянки розчином Люголя не зафарбовуються або зафарбовуються у світло-жовтий колір. Цервікоскопія - це огляд каналу шийки матки за допомогою спеціальних пристосувань (цервікоскона) через кольпоскоп (Е.В. Коханевич). Гістероскопія - це метод огляду порожнини матки за допомогою гістероскопа, який має оптичну та освітлювальну системи Гістероскопію застосовують для проведення поліпектомії, висічення перегородок та синехій у порожнині матки, видалення сторонніх тіл та внутрішньоматкових Діафанаскопія - це дослідження тонкостінних органів за допомогою просвічування їх порожнини зсередини. Цистоскопія, Ректоскопія та ректороманоскопіяї 6. Методи функціональної діагностики стану яєчників. Ендоскопічні методи дослідження. Біологічні, хімічні дослідження крові, визначення гормонів у крові та сечі Гормональна цітодіагностіка (мазок на гормональне дзеркало) Епітеліальні клітини слизової оболонки піхви мають властивість змінюватися, "дозрівати" під впливом жіночих статевих гормонів естрогену і прогестерону відповідно до фазами менструального циклу, тому, досліджених мазок на гормональне дзеркало, можна зробити висновок про ступінь насичення жіночого організму статевими гормонами. Залежно від естрогенної насиченості організму, від стінки піхви в різному співвідношення відокремлюються різні типи клітин: поверхневі, проміжні, базальні і парабазальні. Саме на визначення кількісного співвідношення і особливостей будови клітин грунтується метод кольпоцітодіагностікі. Матеріал для дослідження беруть зі стінки піхви гінекологічним шпателем або спеціальною щіточкою, потім наносять на скло і направляють в лабораторію з обов'язковим зазначенням віку жінки, дня менструального циклу або терміну вагітності. Важливо, щоб жінка перед взяттям мазка 2-3 дні не мала статевих стосунків, і їй не проводилося ніяких діагностичних і лікувальних процедур в піхву, так як мазок буде неінформативним. Цим методом користуються для діагностики загрози переривання вагітності (особливо при звичному невиношування), порушеннях менструального циклу, а також як контроль за результатами лікування гормонами. Вивчення стану слизу каналу шийки матки Під час менструального циклу завдяки дії естрогенів і прогестерону кількість і властивості слизу змінюються. Найбільше її кількість виділяється в середині циклу під час овуляції, найменше під час менструації. Симптом натягу слизу. Якщо пінцетом дістати слиз з каналу шийки матки, то при акуратному його розведення з слизу утворюється нитка, довжина якої залежить від в'язкості слизу. Максимальна довжина нитки буде в період овуляції, коли в'язкість слизу найбільша. Довжину нитки вимірюють в сантиметрах (чим вище рівень естрогену, тим більше її довжина). У другій фазі циклу симптом натягу нитки зменшується і зовсім зникає перед менструацією. Симптом "зіниці". На протяг менструального циклу під дією гормону естрогену змінюється м'язовий тонус шийки матки і діаметр зовнішнього отвору шийкового каналу. Розширення зовнішнього отвору і поява в ньому слизу починається з дня менструального циклу 8-9, до 14 дня отвір розширюється максимально (мм в діаметрі до 3-6). Крапля слизу, що виступає з нього, при освітлення на тлі рожевої слизової здається "зіницею" - позитивний симптом "зіниці". У наступні дні кількість слизу починає зменшуватися і до дня циклу цей симптом зникає 18-20, шийка матки стає "сухий". Такі зміни характерні тільки при нормальному менструальному циклі. Симптом "зіниці" відображає вироблення яєчниками естрогенів. Відсутність симптому свідчить про слабкий естрогенами впливі, а тривало виражений симптом - про підвищення рівня естрогенів вище норми. Симптом "папороті". Шийковий слиз при висушування на повітрі має здатність кристалізуватися. Інтенсивність кристалізації залежить від фази менструального циклу, тобто від естрогенного впливу яєчників. Слиз береться пінцетом, який вводиться в канал шийки матки на глибину до 5 мм, потім наносять на предметне скло, висушують і досліджують під мікроскопом. Зміна базальної температури (БТ) грунтується на підвищення температури під впливом гормону прогестерону. Базальну температуру жінка міряє самостійно, дотримуючись таких правил: Базальна температура вимірюється у прямій кишці вранці одним і тим же термометром, не підіймаючись з ліжка і не спорожняючи сечовий міхур. У першу половину менструального циклу температура нижче 37? (0,2-0,3 на?), Після овуляції вона підвищується і тримається в межах 37,1 до 37,4?, Потім знову знижується перед менструацією. Значення базальної температури жінка відзначає на графіку, при нормальному циклі графік має два зубці. Спостерігаючи за графіком базальної температури можна оцінити відбувається або відсутня овуляція. Якщо овуляції не відбувається, то базальна температури не підвищується, а на графіку будуть відсутні зубці. 7. Класифікація розладів менструальної функції. Аменорея — відсутність менструацій. Порушення ритму менструацій: а) опсоменорея — менструації настають надто рідко: через 6-8 тижнів; б) спаніоменорея — надто тривалі менструальні цикли, менструації настають 2-4 рази на рік; в) пройоменорея (тахіменорея) — скорочені менструальні цикли, менструації настають раніше ніж через 21 день. Зміна кількості крові, що виділяється під час менструацій: а) гіперменорея — надмірна кількість крові, понад 100-150 мл; б) гіпоменорея — зменшена кількість крові, менше 50 мл. Порушення тривалості менструацій: а) поліменорея — тривалість менструації 7-12 днів; б) олігоменорея — тривалість менструації менше 2 днів. Болючі менструації: а) альгоменорея — біль під час менструації у ділянці статевих органів; б) дисменорея — загальні порушення під час менструацій (головний біль, нудота, відсутність апетиту, підвищена дратівливість); в) альгодисменорея — поєднання місцевого болю та загального порушення самопочуття. Менорагія — циклічні маткові кровотечі, пов'язані з менструальним циклом, тривалістю понад 12 днів. Метрорагія — ациклічні маткові кровотечі, не пов'язані з менструальним циклом. Розрізняють гіпоменструальний синдром (опсоменорея, олігоменорея, гіпоменорея) та гіперменструальний синдром (пройоменорея, гіперменорея, поліменорея). За віком класифікують кровотечі: • у дитячому віці та у період статевого дозрівання — ювенільні; • у жінок віку статевої зрілості — кровотечі репродуктивного або дітородного періоду; • в клімактеричному — відповідно клімактеричні кровотечі. За циклічністю виділяють овуляторні (циклічні, двофазні) порушення менструального циклу та ановуляторні (однофазні). 8. Аменорея. Класифікація. Методи діагностики та лікування. Аменорея — відсутність менструацій у дорослої жінки протягом 6 місяців і більше. Аменорея — не самостійне захворювання, а симптом багатьох захворювань, що викликають порушення регуляції менструальної функції на різних рівнях. Форми аменореї: Справжня — відсутність циклічних змін в організмі жінки, пов'язана найчастіше з різкою недостатністю статевих гормонів. Несправжня аменорея (криптоменорея — прихована менструація) —відсутність виділення менструальної крові за наявності в організмі циклічних змін. Несправжня аменорея є клінічним проявом аномалій розвитку статевих органів — атрезії дівочої пліви чи піхви, коли кров, не маючи виходу назовні, скупчується у піхві, матці, маткових трубах. Первинна аменорея — відсутність менструації з пубертатного віку. Вторинна аменорея — припинення менструації у жінки, яка раніше менструювала. Фізіологічна аменорея — відсутність менструацій до пубертатного періоду, під час вагітності та лактації, в період менопаузи. Патологічна аменорея може бути викликана багатьма причинами, зокрема загальними, найчастіше ендокринними захворюваннями. За рівнем виникнення порушень регуляції менструальної функції виділяють різні форми патологічної аменореї: гіпоталамічну, гіпофізарну, яєчникову, маткову, зумовлену порушенням функції щитовидної залози та кори надниркових залоз. Лікування первинної аменореї Принципи лікування первинної аменореї направлений на усунення або корекцію викликали її факторів. При затримці фізичного і репродуктивного розвитку дівчаткам призначається дієта, спрямована на нарощування м'язової і жирової маси і Гормональне лікування, стимулююче менструальну функцію. Гормональна терапія повинна проводиться під суворим наглядом гінеколога-ендокринолога.Якщо первинна аменорея викликається анатомічними причинами, проводиться хірургічне усунення перешкод – створення умов для нормального відтоку менструальної крові з порожнини матки по статевих шляхах назовні.При підвищеній емоційній нестійкості проводиться лікування, спрямоване на зміцнення нервової системи. У юному віці особливо небезпечно захоплюватися різними дієта: обмеження себе в харчуванні призводять до недостатньо надходженню в організм білка, жирів, вітамінно-мінеральних сполук, уповільнює розвиток, в т. ч. і статеве і сприяюче розвитку аменореї. Слід уникати захоплень силовими видами спорту. Діагностика вторинної аменореї На гінекологічний прийомі у пацієнтки, що скаржиться на припинення менструацій, в першу чергу виключають вагітність і з'ясовують моменти, що провокують розвиток вторинної аменореї: захоплення дієта, фізичні та психічні перевантаження, супутні захворювання, час настання менопаузи у матері і бабусь т. д. Лікар-гінеколог оцінює зростання і вага пацієнтки, їх співвідношення один з одним і показниками норми. У Деяких випадках дистрофії або, навпаки, ожиріння можуть викликати вторинну аменорею внаслідок гормональних і фізіологічних збоїв в організмі.При підозрою на вторинну аменорею обстеження спрямоване на виявлення характеру порушень функції яєчників. З Цією метою проводиться дослідження рівня гормонів (в першу чергу пролактину, гестагенів, естрогенів, статевого хроматину, каріотін), УЗД органів малого тазу (для виключення полікістозу яєчників і визначення стану ендометрію). Додатково складається графік змін базальної температури, проводиться цитологічний аналіз мазка заднього склепіння піхви для визначення естрогенної насиченості організму пацієнтки. Важливим діагностичним тест-критерію при вторинній аменореї є «симптом зіниці». При нормальному перебігу менструального циклу, у період з 6-го по 20 день, діаметр зовнішнього зіву шийки матки, заповнений прозорою слизом, збільшується і при огляді нагадує зіницю. Для аменореї характерне незначне розкриття маткового зіва і мала кількість слизу.Виходячи з отриманих результатів, як правило, встановлюється причина вторинної аменореї і призначається лікувальний курс. Лікування вторинної аменореї Лікування вдруге виниклої аменореї спрямоване на усунення факторів, що її викликали. Аменорея, пов'язана з різким зниженням ваги або фізичними навантаженнями, є наслідком неправильного способу життя і вимагає його зміни. Для повної нормалізації менструальної функції зазвичай призначаються прогестагенних оральні контрацептиви (міні-пілі), що не містять естрогенних компонентів. Нерідко вторинна аменорея усувається без гормональної терапії при дотримання розумних фізичних навантажень, раціонального режиму харчування, праці і відпочинку, нормалізації психо-емоційного фону. Вторинна аменорея, яка розвивається при синдромі полікістозних яєчників, вимагає лікування фонового захворювання. Для нормалізації овуляторного циклу при поликистозі яєчників призначають гормональні контрацептиви або проводять лапароскопічну діатермокоагуляції тканини органу. Гіперпролактинемія, як чинник розвитку аменореї, усувається прийомом препаратів – агоністів дофаміну, понижуючий рівень пролактинуПри пухлинних ураженнях гіпофіза показано нейрохірургічне втручання.Вторинна аменорея, обумовлена передчасною менопаузою, коригується за допомогою довгостроково проведеної замісної гормональної терапії. 12. Альгодисменорея. Етіологія, класифікація, клініка, лікування. Альгодисменорея (альгоменорея, дисменорея) - це циклічно повторюваний патологічний процес, який проявляється хворобливими менструаціями і супроводжується порушенням загального стану жінки. Класифікація дисменореї I. Первинна альгодисменорея - носить функціональний характер. II. Вторинна альгодисменорея - розвивається на тлі органічного ураження статевих органів. Етіопатогенез дисменореї Причинами розвитку первинної альгодисменореї є: 1 . Ендокринні (посилення синтезу і ослаблення процесів деградації простагландинів) . 2 . Нейропсихогенні (лабільності нервової системи з пониженням порогу больової чутливості). 3 . Механічні ( утруднення відтоку менструальної крові з матки - неправильні положення матки). 4 . Конституціональні : при інфантилізмі - гіпоплазія матки , слабкий розвиток м'язових елементів Причини розвитку вторинної альгодисменореї: 1 . Внутрішній і зовнішній генітальний ендометріоз 2 . Міома матки (вузли – механічна перешкода для відтоку менструальної крові ) 3 . Запальні захворювання внутрішніх статевих органів (розвитку спайкового процесу і порушення правильного розташування матки в малому тазу) 4 . Наявність ВМС сприяє посиленому синтезу простагландинів. 5 . Синдром Аллена - Мастерса . Розриви заднього листка широкої зв'язки і варикозне розширення тазових вен в основі широкої зв'язки матки , що виникають при травматичних пологах … 6 . Аномалії розвитку статевих органів. Рудиментарний ріг матки, подвоєння матки з гіпоплазією, атрезія цервікального каналу шийки матки. Клініка дисменореї 1 . Больовий синдром (за 12 годин до початку, протягом перших 2-42 годин, переймоподібі, ниючі , смикали , розпираючий , іррадіюють в пряму кишку , область придатків , сечовий міхур , поперек.) 2 . Емоційно -психічні порушення: депресія , сонливість , непереносимість запахів , спотворення смаку 3 . Вегетативні розлади : нудота відрижка гикавка відчуття жару, пітливість , гіпертермія , сухість. 4 . Вегето- судинні прояви: непритомність , головний біль , запаморочення , тахікардія , брадикардія , екстрасіс - толія , болі в серці , похолодання і відчуття оніміння верхніх і нижніх кінцівок , набряки 5 . Обмінно- ендокринні порушення- відчуття « ватних » ніг , загальна різка слабкість , свербіж шкіри Виділяють компенсовану і декомпенсована фор ми альгодисменореї. Лікування альгодисменореї I. Пригнічення синтезу простагландинів протягом 3-4 менстр циклів: індометацин 25 мг ( 1 табл.) 3 р/д II . Анальгетики та спазмолітики, Но-шпа. III . Бета- адреноміметики , наприклад тербуталін по 2,5-5 мг (1-2 табл.) 3 раз / сут. IV . Вітаміни: « Юникап - Т» , « Мул'тітабс » , « Декамевит ». V. Транквілізатори : тазепам по 0,01 г 1-3 р/д. VI . гормонотерапія : Оральні контрацептиви, «Чисті » гестагени : дуфастон по 10 мг 2 раз / сут. , IX . фізіотерапія: -Електрофорез з новокаїном на область сонного сплетення № 8-10 через день ; - Ультразвук з маззю гідрокортизону на область тіла матки щодня № 3-5 в передменструальному періоді. 13.Нейроендокринні синдроми в гінекології. Післяродовий нейроендокринний синдром -особлива форма порушення менструальної та репродуктивної функції жінки на фоні збільшення маси тіла після перерваної вагітності та пологів. Під час вагітності та пологів відмічаються такі ускладнення, як гестоз І і ІІ половин вагітності, надмірне збільшення маси тіла, оперативні втручання і кровотечі під час пологів. Порушення репродуктивної і менструальної функції в поєднанні з вегетативно-обмінними порушеннями, основним серед яких є прогресуюче наростання маси тіла, розвиваються протягом 3-12 міс. після пологів чи перерваної вагітності. Патогенез ПНЕС до кінця не з'ясовано, хоча його зв’язок з вагітністю безсумнівний. Під час фізіологічного перебігу вагітності відбуваються виражені метаболічні зсуви, які необхідні для розвитку та росту плоду. Вони визначаються змінами функції ендокринних залоз матері та включенням нової ендокринної системи "мати - плацента - плід". . Клінічна картина ожиріння, ановуляторна гіпофункція яєчників, помірний гіпертрихоз, тенденція до гіпертензії, гіперглікемія. характерні симптоми гіпоталамічних (діенцефальних) порушень: головний біль, швидка втомлюваність, запоморочення, поліурія, полідипсія, поліфагія, гіпертермія. Інтенсивність гіпертензії і гіперглікемії залежить від тривалості захворювання. Зовнішній вигляд хворих із ПНЕС має ряд типових рис За рахунок ожиріння збільшені обвід грудної клітки і міжвертельний розмір тазаНа шкірі живота, бедер і сідниць є смуги розтяжок від блідо- до яскраво-рожевого кольору. Гіпертрихоз переважно слабовиражений, є і інші ознаки гіперандрогенемії: жирна себорея, вугрове висипання на шкірі обличчя, спини та грудей. Відмічається порушення менструальної функції, як правило, за типом олігоменореї. У 10-12 % жінок спостерігаються ациклічні маткові кровотечі, які рідко бувають рясними. Диференційну діагностику проводять з хворобою Іценко-Кушінга. Бажана консультація загального ендокринолога.. Нейрообмінно-ендокринний синдром, не пов’язаний з вагітністю (НОЕС) Клінічні спостереження і дослідження вказують, що симптоми, характерні для ПНЕС, іноді спостерігаються у жінок, які не вагітніли та не народжували, і навіть у тих, які не жили статевим життям. Порушення менструальної, репродуктивної функцій та обмінно-ендокринні порушення на фоні ожиріння описані у жінок з порушенням процесу статевого дозрівання, який визначають як пубертатний базофілізм, дієнцефальний синдром чи гіпоталамічний синдром періоду статевого дозрівання. Патогенез: ановуляторна дисфункція яєчників та гіперкортицизм розвиваються на фоні різних патогенетичних механізмів: порушення гомеостазу під час вагітності, нейроінфекції, стресорної дії. Клініка: Клінічні прояви НОЕС та ПНЕС дуже подібні. Характерними симптомами є ановуляція, порушення менструального циклу за типом олігоменореї, прогресуюче збільшення маси тіла та гіпертрихоз. Безпліддя може бути первинним, особливо в тих випадках, коли нейроендокринні порушення виникають в пубертатному періоді чи з початком статевого життя. Клінічними проявами гіперфункції кори надниркових залоз є смужки розтяжок на шкірі, кількість яких більша, а колір інтенсивніший, ніж у хворих з ПНЕС, а також тенденція до гіпертензії та гіперглікемії з переходом до гіпертонічної хвороби чи цукрового діабету. Лікування Необхідно виділяти такі критерії ефективності лікування: 1. Зниження маси тіла. 2. Відновлення овуляторних менструальних циклів без застосування стимуляторів овуляції. 3. Відновлення овуляторних менструальних циклів на фоні стимуляції овуляції. 4. Вагітність як показник відновлення функції репродуктивної системи. Першим етапом лікування є дієта, яка направлена на зниження маси тіла. Медикаментозна терапія нейрообмінно-ендокринних порушень (адебіт по 100-150 мг/добу протягом 30-40 днів, адипозин 50 ОД в 2 мл 5 % розчину новокаїну в/м через день або щоденно протягом 20 днів, Хлоракон призначають в дозі 0,5 г -4 рази на день, дифенін по 1 таблетці 3 рази на день протягом 2-3 місяців, кломіфен) . . Синдром полікістозних яєчників Синдром полікістозних яєчників (СПКЯ) можна розглядати як прояв полігландулярної недостатності. Причинами виникнення є різні патологічні стани при вагітності, які погіршують розвиток внутрішньоутробного плода (важкі пізні гестози, екстрагенітальні захворювання, загроза переривання вагітності, застосування в період вагітності медикаментозних, особливо гормональних, препаратів), часті інфекції, перенесені в дитинстві, інтоксикації, надмірні розумові та фізичні навантаження, неповноцінне харчування, спадкові фактори, важкі стресові ситуації, несприятливі екологічні фактори. Є три патогенетичні форми цієї патології: 1) яєчникову типову форму СПКЯ, яка є наслідком дефекту ферментних систем в яєчниках; 2) надниркову форму з компонентом гіперандрогенії; 3) центральну діенцефальну форму, що виникає при порушенні гіпоталамо-гіпофізарної системи. Клініка Основними клінічними симптомами при СПКЯ є порушення менструального циклу, яке виникає на різних етапах репродуктивного періоду жінки, безпліддя, гірсутизм і ожиріння. Порушення менструальної функції спостерігається в 93,8 % випадків. Найбільш частими симптомами є олігоменорея та вторинна аменорея. Перші менструації, як правило, починаються в 12-14 років. Потім циклічність порушується, інтервали між менструаціями подовжуються, настає аменорея, причиною якої є блокуючий вплив надмірної кількості андрогенів, що утворюються в полікістозних яєчниках. Ациклічні маткові кровотечі визначаються в 6-7 % випадків. Стабільним симптомом є первинне і вторинне безпліддя у жінок (82,6 %), в основі якої лежить хронічна ановуляція та гірсутизм. Молочні залози при СПКЯ залишаються без змін. Діагностика застосовують клінічні, ультразвукові, рентгенологічні, гормональні, ендоскопічні методи дослідження. Лікування спрямоване на нормалізацію менструального циклу, лікування безпліддя, зменшення гірсутизму і профілактику гіперпластичних процесів ендометрія. Лікування комбінованими естроген-гестагенними препаратами (оральні контрацептиви). Марвелон, мерсилон, демулен, мінізистон, тризистон, ригевідон, фемоден, силест та ін. застосовують за схемами з 1-го по 21-й день або з 5-го по 26-й день менструального циклу протягом 3-6 місяців. Одночасно слід призначити комплекс вітамінів, жовчогінні засоби, карсил, есенціале або тіотриазолін. Ефективність терапії полягає у зменшенні синтезу андрогенів в яєчниках, зменшенні їх розмірів, розсмоктуванні дрібних множинних кісточок. Оперативне лікування СПКЯ Основним і найбільш розповсюдженим методом оперативного лікування полікістозних яєчників є клиноподібна резекція обидвох яєчників, при якій видаляється до двох третин тканини. Передменструальний синдром Передменструальний синдром (ПМС) – складний патологічний симптомокомплекс, який виникає в передместруальні дні та проявляється нейропсихічними, вегетативно-судинними та обмінно-ендокринними порушеннями. Виникає ПМС за 2-10 днів до менструації і зникає після початку менструації чи в перші її дні. ПМС частіше спостерігається у жінок розумової праці, при захворюваннях ЦНС, серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту.Патогенез: пояснюють ПМС надлишком естрогенних гормонів, підвищенням вмісту простагландинів Е2 та зниженням прогестерону в лютеїнову фазу менструального циклу, “водною інтоксикацією”, тобто затримкою рідини, що пов’язано з порушеннями в системі "ренін - ангіотензин - альдостерон", психосоматичними порушеннями, спадковим характером захворювання, алергічним фактором, тобто гіперчутливістю до ендогенного прогестерону.Клінічні прояви виділяють 4 основні клінічні форми ПМС: 1.Нервово-психічна. 2. Набрякова. 3. Цефалгічна. 4. Кризова. Залежно від кількості симптомів, тривалості та інтенсивності їх проявів, пропонують розрізняти легку та важку форми ПМС. До легкої форми відносять появу 3-4 симптомів за 2- 10 днів до початку менструації при значному вираженні 1-2 симптомів захворювання, до важкої форми - появу 5-12 симптомів за 3-14 днів до менструації, причому 2-5 з них (або всі) різко виражені. Виділяють 3 стадії ПМС: компенсовану, субкомпенсовану та декомпенсовану. При компенсованій стадії симптоми хвороби з роками не прогресують, з’являються в ІІ фазу менструального циклу та з початком менструації зникають. При субкомпенсованій стадії важкість захворювання з роками поглиблюється, симптоми ПМС зникають тільки з закінченням менструації. При декомпенсованій стадії симптоми ПМС продовжуються протягом декількох днів після закінчення менструації, причому “світлі” проміжки між зникненням та появою симптомів поступово скорочуються. Клінічна картина нервово-психічної форми ПМС характеризується переважанням таких симптомів, як дратівливість, депресія, слабість, плаксивість, агресивність. Серед частих, не менш виражених скарг є підвищена чутливість до звуків і запахів, оніміння рук, метеоризм, нагрубання молочних залоз. ЛІКУВАННЯ починають з психотерапії та аутогенного тренування. З приводу гіперестрогенемії показана терапія гестагенами: норколутом по 5 мг з 16-го дня циклу впродовж 10 днів чи прогестероном з 18 дня циклу по 8-10 днів, чи прегніном 0,01г 3-4 рази на день під язик. Призначають антигістамінні препарати (тавегіл, діазолін чи терален) на ніч щоденно за 2 дні до погіршення стану, включаючи і 1-й день менструації. Для покращання кровозабезпечення та енергетичних процесів мозку і зниження секреції пролактину показане застосування ноотропілу по 1 капсулі (400 мг) 3-4 рази в день, аміналон 0,25 з 1-го дня циклу протягом 2-3 тижнів (2-3 цикли). При підвищенні рівня пролактину препаратом вибору є парлодел (бромкриптин), який призначають по 1,25 мг (0,5 таблетки) на день в другу фазу циклу за 2 дні до погіршення стану протягом 8-10 днів. Парлодел проявляє гальмуючу дію на секрецію пролактину. На нормалізацію функції гіпоталамуса впливає також дегідроерготамін. Застосовують 0,1% розчин дегідроерготаміну по 15 крапель 3 рази на день протягом 10 днів в ІІ фазу циклу, включаючи і перші 3-4 дні менструації. Клімактеричний синдром - комплекс вегетативно-судинних, психічних і обмінно-ендокринних порушень, що виникають у жінок на тлі згасання гормональної функції яєчників і загальної вікової інволюції організму. У патогенез клімактеричного синдрому основна роль належить неузгодженості діяльності гіпоталамічних структур головного мозку, які забезпечують координацію кардіоваскул | |
| Просмотров: 601 | Загрузок: 11 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |