| Главная » Файлы » Контрольные работы » Контрольные работы |
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ЗМІСТОВОГО МОДУЛЮ 2
| [ Скачать с сервера (1.57 Mb) ] | 28.04.2017, 06:44 |
| КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ЗМІСТОВОГО МОДУЛЮ 2 1. Поняття та елементи правового режиму природних ресурсів в Україні. 2. Земля як інтегрований та диференційований об'єкт правового регулювання. 3. Правові форми та методи регулювання земельних відносин: проблеми реформування. 4. Проблеми визначення та реалізації права власності на землю в Україні. 5. Проблеми та перспективи систематизації земельного законодавства України. 6. Зміст та значення процедурно-процесійних ганрантій прав на землю в Україні. 7. Поняття та особливості реалізації заходів земельно-правової відповідальності. 8. Поняття та юридичні ознаки лісу як об'єкта екологічних правовідносин. 9. Проблема юридичного визначення лісу як об'єкта правового регулювання та відмежування його від об'єктів інших поресурсових галузей. 10. Особливості суб'єктного і об'єктного складу права власності на ліси. 11. Перспективи розвитку правових форм лісокористування. 12. Історико-правові форми надрокористування. 13. Генеза та перспективи розвитку гірничного права. 14. Проблеми визначення об'єктів гірничих правовідносин. 15. Особливості управління в галузі використання і охорони надр. 16. Порушення законодавства про надра як підстава юридичної відповідальності. 17. Особливості предмету та об'єктів водного права України. 18. Право власності на води: поняття та особливості. 19. Види права водокористування, підстави виникнення, зміни і припинення. 20. Особливості управління в галузі використання, відновлення і охорони вод. 21. Специфіка юридичного визначення атмосферного повітря як загальної спадщини людства. 22. Правові проблеми ефективного регулювання використання атмосферного повітря. 23. Правові проблеми вдосконалення управління в галузі охорони і використання атмосферного повітря. 24. Правові проблеми регламентації діяльності, що впливає на клімат. 25. Проблеми формування економіко-правового механізму в галузі охорони атмосферного повітря і забезпечення заходів із запобігання змінам клімату. 26. Наукові підходи до формування природоохоронного (ландшафтного) права у системі екологічного права України. 27. Екологічна мережа як новітній об'єкт екологічного права України - соціально-правові та екологічні передумови визнання та регулювання. 28. Особливості правового режиму природних ресурсів виключної (морської) економічної зони. 29. Суверенні права і юрисдикція держави щодо охорони і використання ресурсів виключної (морської) економічної зони. 30. Особливості континентального шельфу як елемента навколишнього природного середовища і об'єкт правової охорони. 31. Поняття та склад територій та об'єктів екологічної мережі України: проблеми визначення правового режиму. 32. Склад і класифікація територій і об'єктів природно-заповідного фонду за чинним законодавством. 33. Правові форми та види використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду. 34. Ландшафти як об'єкти правової охорони та особливості їх правової охорони. 35. Проблеми юридичної відповідальності за порушення законодавства про природно-заповідний фонд та інші особливо охоронювальні об’єкти і території. 36. Розвиток наукової думки щодо особливостей правових режимів курортів та природних ресурсів лікувально-оздоровчих й рекреаційних зон і територій. 37. Тваринний світ як об'єкт правового регулювання використання, відтворення і охорони. 38. Правові проболеми охорони та використання тваринного світу в Україні. 39. Особливості управління в галузі використання, відтворення і охорони тваринного світу. 40. Поняття рослинного світу та правових форм його використання та охорони, відмежування від об'єктів аграрного права. МОДУЛЬ 2 1-26 1. Поняття та елементи правового режиму природних ресурсів в Україні. Природні ресурси — це природні компоненти та сили природи, що використовуються або можуть бути використані як засоби виробництва та предмети споживання для задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства, підвищення якості життя людей. Охорона і раціональне використання природних ресурсів в Україні регулюються відповідними нормативно-правовими актами природо-ресурсного законодавства: земель — Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року надр — Кодексом України про надра від 27 липня 1994 року вод — Водним кодексом України від 6 червня 1995 року повітряного простору — Повітряним кодексом України від 4 травня 1993 року атмосферного повітря — Законом України «Про охорону атмосферного повітря» у редакції від 21 червня 2001 року клімату — Законом України «Про гідтрометеорологічну діяльність» від 18 лютого 1999 року радіочастотного ресурсу — Законом України «Про радіочастотний ресурс» у редакції від 24 червня 2004 року тваринного світу — Законом України «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 року рослинного світу — Законом України «Про рослинний світ» від 9 квітня 1999 року альтернативних джерел енергії — Законом України «Про альтернативні джерела енергії» від 20 лютого 2003 року. Природні ресурси поділяються на П,Р, місцевого та загальнодержавного значення, відповідно для кожної категорії встановлюється правовий режим. До природних ресурсів загальнодержавного значення належать: а) територіальні та внутрішні морські води; б) природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; в) атмосферне повітря; г) підземні води; ґ) поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області; д) лісові ресурси державного значення; е) природні ресурси в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; є) дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони тощо. Правовий режим можна визначити як порядок регулювання, який виражений в різноманітному комплексі правових заходів, що характеризують особливе поєднання дозволів і заборон і створюють особливу спрямованість регулювання. ЗУ про ОНПС: Стаття 4. Право власності на природні ресурси Природні ресурси України є власністю народу України, який має право на володіння, використання та розпорядження природними багатствами республіки. У державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Повновладдя народу України в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів реалізується на основі Конституції України як безпосередньо, шляхом проведення референдумів, так і через республіканські органи державної влади відповідно до законодавства України. Від імені народу України право розпорядження природними ресурсами здійснює Верховна Рада України. 2 Земля як інтегрований та диференційований об'єкт правового регулювання Земля як інтегрований об’єкт – обумовлюється різноманітністю функцій, що виконує земля в житті людини(екологічні, економічні, соціально-політичні. Культурні тощо) Як диференційований об’єкт - ЗК розділяє землі на 9 категорій відповідно до функціонального призначення. 3.Правові форми та методи регулювання земельних відносин: проблеми реформування. Земельне право як самостійна галузь права у правовій системі України має свої методи регулювання земельних від¬носин. Вони являють собою відповідні характерові земель¬них відносин способи та засоби впливу на учасників цих від¬носин. Методи правового регулювання земельних відносин складаються зі встановлених земельно-правовими нормами прав та обов'язків учасників зазначених відносин і застосу¬вання до них відповідних заходів. Особливості земельних від¬носин відображені у специфічному поєднанні методів право¬вого регулювання даної сфери суспільних відносин. При цьо-му завданням правового регулювання є забезпечення певної поведінки учасників земельних відносин. Сутність такого правового регулювання полягає в офіційному виданні та зас¬тосуванні правових норм, які закріплюють моделі поведінки суб'єктів земельних відносин. Імперативний метод у земельному праві застосовують у галузі управління використанням і охороною земель: визначення порядку реалізації функцій державного управління; ведення державного земельного кадастру; забез¬печення земельного моніторингу; здійснення землевпоряд¬кування; визначення порядку проведення земельних аукціо¬нів і конкурсів; встановлення обмежень використання зе¬мель за цільовим призначенням тощо. Диспозитивний метод притаманний регулюванню сто-сунків власників земельних ділянок з приводу використання землі та самостійного господарювання на ній. Власник має право на свій розсуд розпоряджатися належною йому зе¬мельною ділянкою у межах, встановлених законом. Учасни¬ки земельних відносин мають можливість у визначених ме¬жах регулювати свої стосунки. У земельно-правовій літературі висловлена обгрунтована точка зору, відповідно до якої існують три основні різновиди диспозитивного методу регулювання земельних відносин — рекомендаційний, санкціонований та делегований1. Рекомендаційний метод правового регулювання поля-гає у наданні можливості альтернативної поведінки суб'єкта земельних відносин, коли суб'єкт має можливість самостійно вибрати спосіб своєї поведінки для досягнення поставленої мети. Так, у статтях 140—141 ЗК України Санкціонований метод полягає в тому, що рішення про реалізацію своїх земельних повноважень суб'єкт земельних відносин приймає самостійно. Делегований метод правового регулювання полягає в наданні прав і свобод суб'єктам земельних відносин щодо того чи іншого кола правомочностей. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В СУЧАСНИХ УМОВАХ Спеціальність: 12.00. 06. - земельне право; аграрне право; еко-логічне право; природоресурсове право АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук Перехід до демократичних методів управління в умовах становленняринку зумовив необхідність нового підходу до правового регулювання земельних відносин, пов’язаного зі скасуванням централізму та монополії державної власності на землю, активним включенням певної частини земельних від-носин в ринкову економіку з урахуванням їх особливостей, ви-кликаних тим, що земля виконує передусім екологічні функції. Між тим даний чинник диктує необхідність науково обгрунто-ваного реформування земельних відносин, оскільки від цього залежить вирішення інших соціально-економічних та право-вих проблем. В Конституції України закріплена певна правова основа здійснення земельної реформи, зокрема визначені юридичні форми належності землі відповідним суб’єктам. Завдяки цьому підтверджені раніше встановлені Земельним кодексом України положення про багатосуб’єктність в праві власності на землю і праві землекористування. В свою чергу це зумовило необхід-ність всебічного наукового дослідження комплексу правових питань належності та використання землі, оскільки конститу-ційні приписи носять загальний характер і потребують глибо-кого наукового аналізу в напрямку пошуку оптимального і правильного співвідношення потрібних для цього публічно-правових і приватноправових методів. При цьому важливо враховувати такі перетворення в усіх сферах суспільного жит-тя, які проявляються, зокрема, в приватизації майна державних підприємств, житлового фонду, певної частини земель, прове-денні реформ в аграрному секторі, необхідності залучення іно-земних інвестицій в економіку країни, бо вони безпосередньо пов’язані з правовою регламентацією земельних відносин. Та-ким чином, новий підхід до цих відносин в своїй основі мусить грунтуватися на визнанні того факту, що земля становить со-бою не тільки специфічну нерухомість, об’єкт власності та ко-ристування, основний засіб виробництва і просторовий базис. Її треба розглядати передусім як природний об’єкт, який скла-дає основу життя і діяльності суспільства і виступає одним із основних елементів екосистеми (навколишнього природного середовища). У дисертації обгрунтовуються деякі нові концептуальні в науковому плані та важливі для практики правозастосування поняття, положення та висновки, одержані особисто здобува-чем: - уперше в Україні проведене комплексне дослідження про-блем, які виникають в ході здійснення земельної реформи з урахуванням формування ринкових відносин в економіці, ви-конання землею екологічної функції, на основі чого дається розгорнуте визначення земельної реформи; - уперше в земельно-правовій літературі критично розгля-даються правова основа здійснення земельної реформи, недо-ліки цієї основи, вносяться пропозиції щодо її вдосконалення, зокрема пропонуються правові гарантії здійснення земельних прав суб’єктами в ході проведення земельної реформи. Обгру-нтовується об’єктивна необхідність здійснення в Україні земе-льної реформи, зумовленої розвитком ринкових відносин, не-обхідністю організації ефективного і екологічно збалансовано-го землекористування; - наведені нові аргументи на користь того, що земля в умо-вах розвитку ринкових відносин виконує дві основні функції: екологічну і економічну. Деякі земельні ресурси хоч і підпада-ють в цілому під ознаки товару в результаті включення їх в ци-вільний товарообіг, але вони виступають товаром особливого роду внаслідок екологічної ролі, яка виконується ними; - уперше комплексно розглянуті питання приватизації зе-мельних ділянок, її правова основа, відзначаються недоліки в приватизації даного природного об’єкта, пропонуються шляхи поліпшення правового регулювання земельних відносин, які виникають в процесі приватизації землі; - наведені додаткові аргументи в обгрунтування існування земельного права як підгалузі екологічного права, зумовленого об’єктивною сукупністю всіх природних елементів цілісної екологічної системи, яка повинна мати єдину правову форму у вигляді екологічного права з внутрішньою підгалузевою струк-турою. Критично розглядаються висловлені в літературі по-гляди про екологічне право як комплексну галузь права; - здійснено новий підхід в розумінні сутності земельного права як підгалузі екологічного права в напрямку диференціа-ції земельних прав за їх соціальним змістом. Доводиться, що в складі земельного права існує особливе природне земельне право суб’єктів зі своєю внутрішньою диференціацією (абсо-лютне і відносне). Стверджується, що природні земельні права суб’єктів незалежно від закріплення їх в законодавстві підля-гають захисту на підставі ст. 8 Конституції України (верховен-ство права); - уперше в земельно-правовій літературі аналізуються по-няття, зміст та класифікація земельних інтересів, які виступа-ють стимулом в діяльності суб’єктів земельних правовідносин. Обгрунтовується, що земельні інтереси суб’єктів за своєю при-родою є об’єктивною категорією; - уперше всебічно аналізується співвідношення земельних відносин, інтересів та земельного права. При цьому аргументу-ється, що в основі виникнення земельних відносин і відповід-них земельно-правових форм лежать інтереси конкретних со-ціальних суб’єктів; - аналізується і уперше стверджується положення про те, що суб’єктивне право землекористування за своїм правовим змістом є складним і наближається до правового змісту права власності на земельну ділянку. В основі такого наближення лежать ринкові відносини, які розвиваються, і земельні інтере-си суб’єктів. Обгрунтовується необхідність заміни права зем-лекористування правом господарського відання земельними ділянками; - по-новому характеризуються правові форми власності на земельні ділянки з урахуванням положень Конституції Украї-ни, чинного земельного законодавства та перспектив їх розви-тку. Доводиться, що в основі виникнення форм власності на земельні ділянки та їх правових видів лежать способи привла-снення земельних ресурсів, а також земельні інтереси соціаль-них суб’єктів (інтереси держави, колективних формувань, окремих громадян); - обгрунтовується новий підхід до кодифікації земельного законодавства. Зокрема, аргументується, що Земельний кодекс України має стати основним і комплексним повноцінним нор-мативним актом, який б регулював усі принципові земельні питання. Прийняття ж підзаконних земельно-правових актів повинно здійснюватися тільки у виняткових випадках, коли виникає необхідність в регулюванні питань, що конкретизують окремі положення, які містяться в Земельному кодексі. За об-сягом чинний Земельний кодекс мусить бути значно збільше-ний. В результаті дисертаційного дослідження на захист вино-сяться такі підсумкові положення та висновки: - обгрунтування соціально-еколого-економічної сутності землі як об’єкта земельних відносин, що зумовлює їх специфі-ку; земля, включена в цивільний товарообіг, розглядається в певних випадках як товар особливого роду, який виконує еко-логічні функції; - аргументація положення про те, що здійснення земельної реформи в нинішній час викликане об’єктивною необхідністю, яка диктує істотне поліпшення якісного стану землі та органі-зацію екологічно збалансованого землекористування, одер-жання максимального ефекту від використання земель, поліп-шення правової основи земельної реформи; - обгрунтування висновку про те, що земельне право, ви-ступаючи загальною юридичною формою земельних відносин, містить у своєму складі природничі (невід’ємні) права певних суб’єктів незалежно від закріпленості їх у законодавстві. Дані права також підлягають правовій охороні та захисту з ураху-ванням конституційного принципу верховенства права; - земельні інтереси розглядаються як особливого роду об’єктивне ставлення соціальних суб’єктів до своїх земельних потреб з метою їх задоволення. Особливість даних відносин полягає в тому, що вони виступають не формою спілкування між людьми в звичайному розумінні, а тільки ставленням кож-ного конкретного соціального суб’єкта до своїх земельних по-треб; - обгрунтування багатосуб’єктності права власності на зем-лю, зумовленої способами привласнення земельних ділянок відповідними суб’єктами та їх земельними інтересами, що дик-тує необхідність існування декількох форм власності на землю; - уперше доводиться, що право землекористування в нині-шньому його розумінні доцільно замінити правом господарсь-кого відання землею, оскільки зміст цього поняття охоплює всі основні правомочності землекористувача - носія земельних прав; - аргументація положення про те, що правові гарантії земе-льних прав становлять собою сукупність різноманітних спосо-бів, які забезпечують охорону і захист суб’єктивних земельних прав конкретних фізичних та юридичних осіб (власників земе-льних ділянок і землекористувачів). Такі способи можуть бути закріплені законодавчим або договірним шляхом. Обгрунтову-ється необхідність формування інституту правових гарантій земельних прав; - обгрунтування нового підходу до кодифікації земельного законодавства, в основі якого повинна лежати максимальна повнота правових приписів Земельного кодексу України, а ви-дання підзаконних земельно-правових актів мусить бути зве-дено до мінімуму. | |
| Просмотров: 483 | Загрузок: 15 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |