| Главная » Файлы » Контрольные работы » Контрольные работы |
Контрольні питання до змістовного модуля ІІІ.
| [ Скачать с сервера (378.5 Kb) ] | 28.04.2017, 06:43 |
| . Контрольні питання до змістовного модуля ІІІ. 1. Місце екологічної безпеки в екологічній політиці держави. 2. Соціальні, екологічні та правові передумови формування права екологічної безпеки. 3. Поняття та види правовідносин у сфері забезпечення екологічної безпеки. 4. Ознаки правовідносин у сфері забезпечення екологічної безпеки та їх характеристика. 5. Поняття та ознаки екологічної безпеки як правової категорії. 6. Визначення екологічної безпеки за законодавством України. 7. Поняття та види екологічного ризику. 8. Рівні екологічного ризику та юридичні критерії їх визначення. 9. Вимоги, норми та нормативи екологічної безпеки: поняття та юридична форма закріплення. 10. Міжнародні та європейські стандарти екологічної безпеки. Їх значення для законодавства України. 11. Проблеми визначення поняття „вимоги екологічної безпеки”. 12. Значення правового забезпечення вимог екологічної безпеки у природноресурсових відносинах в контексті Концепції сталого розвитку. 13. Проблеми реалізації принципу пріоритетності вимог екологічної безпеки у земельному законодавстві. 14. Проблеми реалізації принципу пріоритетності питного водопостачання у водному законодавстві. 15. Проблеми врахування вимог екологічної безпеки у лісовому законодавстві. 16. Проблеми врахування вимог екологічної безпеки у законодавстві про надра. 17. Проблеми регламентації вимог екологічної безпеки у законодавстві про охорону атмосферного повітря. 18. Проблеми екологічної безпеки та якості продуктів харчування як об’єкта правового регулювання. 19. Проблеми правових процедур забезпечення екологічної безпеки продуктів харчування. 20. Проблеми впровадження принципів НАССР як засобу забезпечення якості та екологічної безпеки продуктів харчування. 21. Проблеми впровадження системи управління якістю та систем екологічного управління у сфері забезпечення якості та екологічної безпеки продуктів харчування. 22. Правові проблеми здійснення державного контролю у сфері забезпечення якості та екологічної безпеки продуктів харчування. 23. Правові проблеми маркування продуктів харчування, які містять ГМО та без застосування ГМО. 24. Проблеми міжнародно-правового регулювання поводження з ГМО. 25. Проблеми визначення предмету, методу та об’єктів права забезпечення безпеки населення за надзвичайних екологічних ситуацій як інституту екологічного права України. 26. Правові проблеми системності законодавства у сфері забезпечення безпеки населення за надзвичайних екологічних ситуацій. 27. Правові проблеми державного управління та регулювання в сфері забезпечення безпеки населення за надзвичайних екологічних ситуацій. 28. Співвідношення законодавства України у сфері забезпечення безпеки населення за надзвичайних екологічних ситуацій із нормами міжнародних нормативно-правових актів у відповідній сфері. 29. Проблеми правового забезпечення громадського і самоврядного управління у сфері забезпечення безпеки населення за надзвичайних екологічних ситуацій. 30. Світовий досвід правового регулювання відношення до живого. 31. Проблеми правового регулювання використання тварин в експериментах. 32. Правове регулювання відношення до живого в Україні. 33. Участь України в міжнародно-правових угодах щодо захисту живого у природі. 34. Сутність концепції "Права тварин". 35. Юридичні аспекти трансплантології. Межі допустимої трансплантології. 36. Еколого-правові та біомедичні проблеми трансплантології. 37. Правові проблеми подальшого розвитку трансплантології. 38. Генеза розвитку передумов та чинників міжнародно-правового співробітництва у галузі екології. 39. Науково-теоретичні проблеми формування системоутворюючих чинників міжнародного екологічного права. 40. Особливості об’єктів міжнародного екологічного права. 41. Поняття та зміст міжнародного екологічного права. 42. Особливості міжнародних екологічних правовідносин та їх класифікація в сучасних умовах. 43. Особливості джерел міжнародного екологічного права: поняття та види. 44. Поняття та види принципів і пріоритетів міжнародного екологічного права. 45. Участь України у міжнародно-правовому співробітництві у сфері охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення міжнародної екологічної безпеки. 46. Проблеми співвідношення міжнародного та внутрішньодержавного екологічного права. 47. Доктринальні підходи щодо реалізації міжнародних еколого-правових норм. 48. Особливості національно-правової імплементації міжнародних еколого-правових норм. МОДУЛЬ 3 1-7 13-24 1 Місце екологічної безпеки в екологічній політиці держави Екологічна безпека- це такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей. Категорія "екологічна безпека" логічно увійшла в лексику спеціальної, у тому числі юридичної, літератури, яка отримала не тільки інституційне, але й нормативно-правове закріплення в законодавчих і підзаконних актах загальнорегулятивного й охо¬ронного спрямування, зокрема в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року. З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року це поняття отримало статус конституційного. Положення щодо забезпечення екологічної безпеки містяться в Декларації про державний суверенітет України (1990 р.), в якій виділено окремий розділ «Екологічна безпека», Конституції України, Основних напрямах державної політики України в галузіохорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, Законі України «Про основи національної безпеки України» та інших нормативно-правових актах. Конституція не тільки проголосила право громадян на безпечне для життя та здоров'я довкілля, а й передбачила систему гарантій цього права. Особливу увагу екологічній безпеці приділено у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (розділ XI, статті 50—59). Норми цього розділу закріплюють екологічні вимоги щодо окремих видів діяльності: інвестиційної, господарської та у процесі розміщення і розвитку населених пунктів (містобудівної) (статті 51, 59); вимоги екологічної безпеки: транспортних засобів (ст. 56); щодо проведення наукових досліджень, впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем (ст. 57) та щодо військових оборонних об'єктів і військової діяльності (ст. 58), а також вимоги щодо охорони довкілля від неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу (ст. 53); від акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів і радіоактивного забруднення (ст. 54); від забруднення виробничими, побутовими, іншими відходами (ст. 55); у процесі застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, хімічних речовин та інших препаратів (ст. 52). 3 Поняття та види правовідносин у сфері забезпечення екологічної безпеки Змістом екологічних правовідносин є сукупність суб’єктивних прав та обов’язків їх учасників. За особливостями розподілу прав та обов’язків між учасниками (іноді основу такого розподілу називають ще рівнем індивідуалізації учасників) правовідносин загалом і правовідносин із забезпечення екологічної безпеки, зокрема, виділяють такі види: • абсолютні (в яких визначені права й обов’язки лише однієї уповноваженої сторони, а решта зобов’язані не перешкоджати реалізації нею своїх суб’єктивних прав); • відносні (в яких точно визначені права та обов’язки всіх учасників). Так, абсолютними, перш за все, є правовідносини, в основу змісту яких покладено право громадян на безпечне для життя та здоров’я навколишнє природне середовище. Засобами для реалізації цього базового права можуть бути: • право на участь у проведенні громадської екологічної експертизи; • право на отримання повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища і його вплив на здоров’я людей; • право на участь у проведенні громадської екологічної експертизи; • право на участь у розробленні та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів; • право на участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва та реконструкції об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, та внесення пропозицій до державних і господарських органів, установ та організацій з цих питань; • право на набуття екологічної освіти; • право на об’єднання в громадські природоохоронні формування; • право на подання до суду позовів на державні органи, підприємства, установи, організації та громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю і майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище. При цьому дослідники вважають, що чотири перші елементи реалізуються переважно на галузевому рівні (рівніекологічного права), а чотири останні – на міжгалузевом. 5 Поняття та ознаки екологічної безпеки як правової категорії Екологічна безпека- це такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей. Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави (ст. 16 Конституції України). Громадяни України мають право на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Державою гарантується екологічно безпечне навколишнє середовище. Відповідно до цього розроблені основні напрямки державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки. Забезпечення екологічно і технічно безпечних умов життєдіяльності суспільства віднесені до пріоритетних національних інтересів, тому що нинішня екологічна ситуація в Україні характеризується як кризова. Особливістю екологічного стану в Україні є те, що екологічно гострі локальні ситуації ускладнюються регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її тривалими медико-біологічними, економічними, екологічними та соціальними наслідками стала причиною виникнення на Україні цієї кризи. Відносини по забезпеченню екологічної безпеки тісно пов’язані з раціональним і ефективним використанням природних ресурсів, охороною природного середовища, з використанням екологічно небезпечних територій та об’єктів, що обумовлює комплексність змісту поняття екологічної безпеки, яке включає в себе: а) певний стан природного об’єкта (безпека природи) і б) систему гарантій держави громадянам по забезпеченню нормальної життєдіяльності людини. Екобезпека — категорія соціальна, притаманна людському суспільству, яка формується в межах суспільних відносин, хоча відносини, які виникають у сфері екологічної безпеки, регулюються правом, і таким чином вона має певні правові форми. Дана категорія характеризується, по-перше, як вічна цінність людського суспільства, яка грунтується на певній системі гарантій екологічної безпеки співіснування природи і людини. Йдеться про безпеку людини в процесі: взаємодії з природним середовищем з небезпечними речовинами (радіоактивними, хімічними тощо), використанням руйнівних або небезпечних технологій і процесів, здійсненням різноманітних впливів на довкілля і т. д. Однак вона також пов’язана і з не контрольованими людиною процесами (стихійні сили природи). По-друге, при забезпеченні екологічної безпеки враховуються закони природи, за якими розвиваються екологічні об’єкти. При цьому всі природні об’єкти в сукупності створюють єдину екологічну систему з внутрішньою диференціацією, обумовлену природними особливостями самих об’єктів довкілля. По-третє, екобезпека здійснюється під контролем держави, яка створює цілу систему спеціальних органів. Це диктується об’єктивною необхідністю, яка виражається в забезпеченні безпечного екологічного стану в країні і в досягненні гармонійної взаємодії природи і суспільства. По-четверте, основною правовою формою є екологічне право як самостійна правова галузь; крім того, правове забезпечення екобезпеки є одним з основних принципів цього права. Екологічна безпека є найважливішою складовою частиною національної безпеки. У Концепції (основах державної політики) національної безпеки України «національна безпека» визначена як захист життєво важливих інтересів осіб, суспільства і держави від внутрішніх та зовнішніх загроз. Зовнішні загрози безпосередньо пов’язані з безпекою життєдіяльності населення і держави у разі розв’язання сучасної війни або локальних збройних конфліктів, виникнення глобальних техногенних екологічних катастроф за межами України (на землі, у навколишньому просторі), які можуть спричинити негативний вплив на населення та територію держави. Внутрішні загрози пов’язані з надзвичайними ситуаціями техногенного і природного характеру або можуть бути спровоковані терористичними діями. 6 Визначення екологічної безпеки за законодавством України Відповідно до ст.50 ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища”: Екологічна безпека- це такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей. Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. 7 Поняття та види екологічного ризику. Екологічний ризик має кілька визначень: 1. Імовірність порушення стійкості системи навколишнього середовища через господарську чи іншу діяльність людини, тобто перевищення еколого-економічного потенціалу. 2. Імовірність збільшення смертності або кількості захворювань людей при підвищенні концентрації певного забруднювача чи суми забруднювачів в навколишньому середовищі або порушенні яких-небудь характеристик цього середовища (наприклад, збільшення дози ультрафіолетового випромінювання). 3. Ризик, обумовлений впливами і навантаженнями на середовище існування, екологічними порушеннями, новими та існуючими джерелами впливів на об`єкти, що охороняються. 4. Імовірність небажаних наслідків того чи іншого рішення у глобальній, регіональній або локальній експлуатації природних ресурсів і в процесі використання природних умов, функціонування споруд, технологічних ліній тощо, які споживають ці ресурси в межах і за межами нормативного терміну їхньої роботи. Отже, Екологічний ризик- це імовірність настання негативних наслідків для довкілля та/або людини у результаті діяльності суб’єктів екологічних правовідносин або впливу на об’єкти підвищеної екологічної небезпеки природних факторів. Екологічний ризик є різновидом більш широкої категорії ризику. Види екологічного ризику: 1 Екосистемний- ризик часткової чи повної втрати функціональності екологічної системи. 2 Груповий- ризик захворювання чи смерті сукупності живих організмів – популяції тварин чи рослин, людського соціуму (територіального, професійного, родинного тощо). 3 Індивідуальний- ризик захворювання чи смерті людини, тварини, рослини. 4 Природний абіотичний- ризик часткової чи повної втрати функціональності будь-якої природної складової екосистеми, крім організму та популяції (чи соціуму). 5 Господарський- ризик часткової чи повної втрати функціональності підприємства, споруди, механізму, транспортного засобу. 13. Проблеми реалізації принципу пріоритетності вимог екологічної безпеки у земельному законодавстві. Вже з перших законотворчих кроків суверенної України визначено основи забезпечення екологічних прав людини. Закон "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року не лише проголошує, але й передбачає систему гарантій екологічної безпеки людини, вносить певну впорядкованість в систему управління в галузі природокористування. Він закріплює право громадян України на безпечне для життя навколишнє середовище. Це невід´ємне право реалізується шляхом участі громадян в обговоренні проектів законодавчих актів та інших рішень в галузі охорони навколишнього середовища; участі в розробці та здійсненні заходів щодо охорони природного середовища, раціонального використання природних ресурсів; об´єднання в громадські природоохоронні організації; отримання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища. Закон надає громадянам України право звертатися до суду з позовом на підприємства, установи і організації щодо відшкодування збитків, заподіяних здоров´ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє середовище. Він зобов´язує державні органи надавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природоохоронної діяльності та враховувати їхні пропозиції щодо цього. Згідно з цим Законом громадяни України мають не лише права, але й обов´язки щодо збереження природи, раціонального використання її багатств, дотримання законодавства про охорону навколишнього природного середовища. У Законі встановлені принципи охорони навколишнього природного середовища: — пріоритетність вимог екологічної безпеки; — гарантування екологічно безпечного становища для життя та здоров´я людей; — екологізація матеріального виробництва; — науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства; — збереження просторової та видової різноманітності й цілісності природних об´єктів і комплексів; — гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього середовища, формування у населення екологічного світогляду; — науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє середовище; — стягнення плати за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища та зниження якості природних ресурсів; — вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міжнародного співробітництва.Повноваження щодо реалізації права на екологічну безпеку належить громадянам, а всі інші особи зобов’язані забезпечувати пріоритетність вимог екологічної безпеки, визначених законодавством, та їх не порушувати. Конституція України не тільки закріплює екологічні обов* ки держави та екологічні права громадян, але й визначає механіз реалізації, передбачає певні гарантії їх здійснення. Так, забезпече здійснення політики в галузі екологічної безпеки, охорони прир природокористування, виконання загальнодержавних програм ох ни навколишнього середовища є обов'язком уряду України (ст. 11( Вказані положення Конституції України складають конституції основу екологічної безпеки та охорони навколишнього природні середовища. Більш детально основи екологічної безпеки регулюй ся чинним екологічним законодавством України. Загальні положення в галузі екологічної безпеки визначені Зг ном України «Про охорону навколишнього природного середовиі У законі визначені основні принципи охорони навколишнього п( родного середовища, зокрема і в галузі екологічної безпеки. Прині правового забезпечення екологічної безпеки належить до основі принципів екологічного права, який зводиться по суті до того, щоі допомогою правових та інших заходів забезпечується підтримка ї~ печного стану навколишнього природного середовища для жит здоров'я громадян та навколишнього природного середовища в ци му. У законодавстві окремо виділяються принципи, які забезпечу* приорітет екологічних вимог перед іншими. До них належать принципи: приорітетність вимог екологічної безпеки, обов'язкові* додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів викорі тання природних ресурсів; гарантування екологічно безпечного редовища для життя та здоров'я людей. Характерною рисою принципів, відмінністю їх від інших є забезпечення підтримання І логічної рівноваги на території України. У Законі «Про охорону навколишнього природного середовиі окремо виділяється розділ, який закріплює заходи по забезпечені екологічної безпеки при здійсненні різних видів господарем діяльності, які можуть негативно впливати на навколишнє прирол середовище, а також, як наслідок — на здоров'я людини. 14.Проблеми реалізації принципу пріоритетності питного водопостачання у водному законодавстві. Питання покращення якості води, якаспоживається населенням, визнано Верхов- ною Радою України пріоритетним завданням охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів [3]. Кабінетом Мі-ністрів України в числі основних завдань національної екологічної політики визначено приведення якості питної води у відповіність до європейських стандартів [4]. Більш того, в Україні прийнято та діє спеціальний нормативно-правовий акт у досліджуваній сфері – Закон України «Про питну воду та питне водопостачання» [5] (далі – Закон), яким зроблено спробу визначити правові, економічні та організаційні засадифункціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров’я людини питною водою, а також закладено законодавчу основу системи відповідного нормативного масиву включно із підзаконними актами та нормативно-технічними документами і проголошено принцип пріоритетності питного водопостачання. Слід зазначити, що наявність безпечної для життя і здоров’я людини питної води є невід’ємною умовою дотримання і реалізації конституційно закріпленого суб’єктивного на безпечне для вказаних благ довкілля, адже вода є складовою останнього. ст.6 Закону передбачено, що одним із принципів держа- вної політики у сфері питної води та питного водопостачання є пріоритетність питного водопостачання перед іншими видами спеці- ального водокористування, якими, відповідно до положень ч.1 ст.48 Водного кодексу України [6] (далі – ВКУ), є насамперед: забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води; скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти; забір води та скидання забруд- нюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Термін «пріоритет» означає першість у якому-небудь відкритті, винаході, висловленні ідеї; переважне, провідне значення кого-, чого-небудь; перевага над кимсь, чимсь; привілеєве право, значення, положення; те, що вимагає першочергової уваги [7] Наведене дає підстави для висновку, що пріоритет питного водопостачання в розумінні ст.6 Закону вказує на те, що державна політика у відповідній сфері повинна перед усім враховувати і забезпечувати потреби населення у питній воді, і вже після цього – надавати можливість здійснювати інші види спеціального водокористування. доцільним було би визначити вказаний принцип не тільки в якості принципу державної політики, але й як принцип відповідного законодавства. Такий підхід вказував би на необхідність дотримання принципу пріоритетності питного во- допостачання при формулюванні нормативних приписів, які врегульовують здійснення спеціального водокористування, що за сучасного стану законодавства забезпечується недостатньо. Так, у ВКУ згадується про важливість забезпечення питного водопостачання. Цим Кодексом передбачається створення зон санітарної охорони, якими відповідно до положень його ст.1 є територія і акваторія, де запроваджується особливий санітарно-епідеміологічний режим з метою запобігання погіршення якості води джерел централізованого господарсько-питного водопостачання, а також з метою забезпечення охорони водопровідних споруд. Статтею 36 ВКУ для оцінки можливостей використання води з водних об’єктів для потреб населення та галузей економіки передбачається встановлення екологічних нормативів водокористування, серед яких гранично допустимі концентрації речовин, в тому числі – радіоактивних, у водних об’єктах, вода яких використовується для задоволення питних потреб населення. В статті 44 ВКУ одним із обов’язків водокористувачів визначено утримання в належному стані зони санітарної охорони джерел питного водопостачання. При регламентації обмежень прав водокористувачів ст.45 цього Кодексу встановлено, що у разі маловоддя, загрози виникнення епідемій та епізоотій, а також в інших передбачених законодавством випадках права водокористувачів можуть бути обмежені або змінені умови водокористування з метою забезпечення охорони здоров’я людей та в інших державних інтересах, але при цьому пріоритетність надається використанню вод для питних і побутових потреб населення. Всі перелічені випадки регламентації у ВКУ питань питного водокористування хоч і спрямовані на забезпечення належної якості води, яка використовується для задоволення питних потреб людини, але мають на меті упорядкування спеціального водокористування для «непитних» потреб, яке вже здійсню ється. Так, наприклад, дотримання екологічних нормативів водокористування можливо при здійсненні останнього, а обов’язок утримувати в належному стані зони санітарної охорони, виходячи зі змісту відповідної статті, поширюється виключно на суб’єкта, який здійснює водокористування. Наведене, на нашу думку, не забезпечує безпечного для життя і здоров’я населення питного водопостачання та його пріоритетності по відношенню до інших видів спеціального водокористування. Так, відповідні положення ВКУ цілковито допускають паралельне і одночасне використання одного і того ж самого водного об’єкта для забору води для питних потреб та для, зокрема, ски- дання у нього забруднюючих речовин, що вже саме по собі є ризикованим, адже створює ймовірність забруднення під час такого скидання вод, які потрапляють у водогін. Від цього не убезпечують ані вищевказані нормативи, ані обов’язки. І обумовлюється це різними факторами, серед яких можна виділити: відсутність технічних можливостей для правильного визначення вмісту забруднюючих речовин у воді; об’єктивну неможливість за конкретних умов водокористуван- ня (через рівень вже наявного забруднення) не порушувати відповідні нормативи; необізнаність конкретних водокористувачів або їх працівників із їх обов’язками; свідоме пору- шення приписів чинного законодавства, в тому числі через обізнаність про проблемність доведення порушень водного законодавства (насамперед через технічні складнощі фіксації таких порушень конкретними особами). Змінити таку ситуацію можливо лише шляхом удосконалення нормативного регулювання принципу пріоритетності питного водопостачання перед іншими видами спеціального водокористування. Такі зміни мають забезпечити реальність, а не формальність вказаного пріоритету та попереджувати порушення екологічної безпеки через вживання населенням неякісної питної води. Із урахуванням запропонованих змін слід уточнити норми Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування [9], в якому питання пріоритетності питного водопостачання навіть не згадуються. 15. Проблеми врахування вимог екологічної безпеки у лісовому законодавстві. Екологічна безпека лісів залежить як від природних, так і антропоген- них чинників, серед яких основний вплив має лісогосподарська діяльність. На стадії заготівлі лісової продукції повинен забезпечуватися принцип від- творення лісових ресурсів і дотримання принципів невиснажливого природо- користування. Відповідно до цього, лісова продукція повинна бути заготов- лена за відповідними вимогами та стандартами, які продиктовані принципа- ми збалансованого лісокористування. На сьогодні збалансоване лісокористу- вання регламентується переліком вимог та критеріїв, які мають забезпечити Зростаюче соціально-економічне значення лісів вимагає глибокого вивчення проблеми лісокористування, яке не можна розглядати лише з пог- ляду одержання деревини, оскільки не менш важливу роль відіграють еколо- гічні функції лісонасаджень. У сучасних умовах організація лісокористуван- ня передбачає комплексне використання лісових ресурсів – заготівлю дереви- ни, технічної й харчової сировини за одночасного збереження та підвищення водоохоронно-захисних і санітарно-гігієнічних функцій лісу. Розрахунок об- сягів лісокористування повинен здійснюватись на основі лісівничих вимог і нормативів, які мають забезпечити збереження лісових ресурсів на перспек- тиву. Лісові ресурси - це сукупність матеріальпих благ лісу, які можна використовувати без шкоди навколишньому середовищу і з найбільшою народногосподарською ефективністю. Всю різноманітність компонентів лісових ресурсів залежно від їх призначення й особливостей використання можна об’єднати в такі групи: сировинні ресурси деревного походження (деревина, деревна зелень, кора), ресурси недеревного походження (гриби, ягоди, плоди, горіхи, лікарські ресурси, кормові та технічні ресурси недеревної рослинності тощо), ресурси тваринного походження (корисна та шкідлива лісова фауна, яйця, мед, роги, диких тварин тощо); багатосторонні корисні функції лісу та його позитивний вплив на навколишнє середовище. Всі групи компонентів лісових ресурсів мають важливе економічне і соціальне значення. Їх доцільно використовувати в народному господарстві в напрямах, які дають змогу досягти високих кінцевих результатів. Користування лісовими ресурсами поділяють на головне і проміжне Головне користування лісом - це процес заготівлі деревини в стиглих і перестійних насадженнях. Проміжне користування лісом здійснюється в процесі догляду за лісом, санітарних рубок і рубок, пов’язаних з реконструкцією малоцінних лісових насаджень Головне користування лісом необхідно здійснювати в межах розрахункової лісосіки Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” (стаття 43) передбачає застосування економічних санкцій в тому випадку, якщо об’єми головного користування перевершують розрахункову лісосіку. 16. Проблеми врахування вимог екологічної безпеки у законодавстві про надра. Надра — це частина земної кори під поверхнею суходолу та дном водоймищ; простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння. Надра є виключною власністю народу України і надаються лише в користування. Угоди або дії, що в прямій чи прихованій формі порушують право власності народу України на надра, є недійсними. Народ України здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, місцеві ради депутатів і місцеві державні адміністрації. Окремі повноваження щодо розпорядження надрами зако¬нодавством України можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади. Державний фонд надр охоплює як ділянки надр, що викори¬стовуються, так і ділянки надр, не залучені до використання, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони. Родовища корисних копалин — це нагромадження мінеральних речовин у надрах, на поверхні землі, у джерелах вод і газів, на дні водоймищ, які за кількістю, якістю та умовами залягання придатні для промислового використання. Основні вимоги в царині охорони надр: забезпечення повного і комплексного геологічного вивчен¬ ня надр; додержання встановленого законодавством порядку надан¬ ня надр у користування і недопущення самовільного користу¬ вання надрами; раціональне вилучення й використання запасів корисних копалин і наявних у них компонентів; недопущення шкідливого впливу робіт, пов'язаних із ко¬ ристуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин, гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи законсер¬ вовані, а також підземних споруд; | |
| Просмотров: 490 | Загрузок: 13 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |