Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS
Понедельник, 25.11.2024


Главная » Файлы » Контрольные работы » Контрольные работы

Контрольна робота з політології
[ Скачать с сервера (202.0 Kb) ] 10.05.2017, 01:17
1. Розкрийте зміст таких понять: Політична система, Політичне управління, Виконавча влада, суб’єкти влади, консенсус.

План:
1. Політична система.
2. Політичне управління.
3. Виконавча влада.
4. Суб’єкт влади.
5. Консенсус.

1.1 Політична система- це цілісна, інтегрована сукупність політичних інститутів, суспільних структур і цінностей, а також їх взаємодій, в яких реалізується політична влада і здійснюється політичний вплив.
В політичну систему включаються не тільки політичні інститути, безпосередньо і що беруть активну участь в політиці (держава, партії, лідери), але і економічні, соціальні, культурні інститути, традиції, цінності, норми, що мають політичне значення і опосередковано впливаючи на політичний процес. Призначення всіх вказаних політичних і суспільних інститутів ( в їх політичному значенні) полягає в тому, щоб розподіляти ресурси (економічні, валютні, матеріальні, технологічні і т.д.) і спонукати населення до ухвалення цього розподілу як обов'язкове для всіх.
В західній політології можна виділити два основні підходи при характеристиці політичної системи суспільства:
• інституційний підхід, що визначає політичну систему через державні, інституалізовані політичні організації, систему їх зв'язків і взаємодій;
• системний підхід, при якому політична система визначається не тільки через структуру і функції державних інститутів, але і через правові норми, політичні ролі, реалізовані в політичній поведінці.
Поняття «система» ввів в науковий оборот німецький біолог Л.фон Берталанфі (1901-1972) в 20-х роках ХХ століття для позначення процесів обміну клітини із зовнішнім середовищем. Він розглядав систему як сукупність взаємозалежних елементів, як цілісність, яка складається з «елементів, що знаходяться у взаємодії». Відносини взаємозалежності означають, що, із зміною навіть одного елемента системи змінюється вся цілісність. Система розвивається завдяки тому, що реагує на сигнали ззовні і на вимоги своїх внутрішніх елементів.
Поняття «система» на розгляд суспільства переніс Т.Парсонс, що представив суспільство як взаємодію чотирьох підсистем, які знаходяться у відносинах взаємозалежності і взаємообміну: економічної, політичної, соціальної і духовної. Кожна з підсистем виконує певні функції, реагує на вимоги, які поступають зсередини і ззовні, а разом вони забезпечують життєдіяльність суспільства в цілому.

Засновником системного підходу в політичній науці прийнято вважати американського політолога Д.Істона, який визначав політику як «вольовий розподіл цінностей». В цьому контексті політична система є механізмом формування і функціонування влади в суспільстві з приводу розподілу ресурсів і цінностей.

Рис.1. Політична система
Д.Істон розрізняє два типи «входу»: вимоги і підтримка. Вимогу можна визначити як думку з приводу бажаного або небажаного розподілу цінностей і ресурсів в суспільстві. Наприклад, вимоги трудящих про підвищення мінімальної заробітної платні або вимоги вчителів про збільшення асигнувань на освіту і т.д. Оскільки уявлення різних груп населення про справедливий розподіл ресурсів не співпадають, остільки, нагромаджуючись, вимоги мають тенденцію ослабляти політичну систему. Вони є слідством неуваги владних структур до змінних інтересів і потреб соціальних груп.
Підтримка є формою виразу політичної лояльності, тобто зрадженого, доброзичливого відношення до режиму, і означає посилення політичної системи. Формами прояву підтримки можуть вважатися справна виплата податків, виконання військового обов'язку, пошана владних інститутів, відданість правлячому керівництву, проведення демонстрацій на підтримку режиму і т.д. В результаті «входу» відбувається процес дії зовнішнього середовища на політичну систему. Слідством цього впливу служить реакція системи на вимоги або підтримку, тобто «вихід». На «виході» з'являються авторитарні рішення і політичні дії влади з приводу розподілу цінностей і ресурсів. Вони можуть виступати у формі нових законів, асигнувань на конкретні потреби, політичні заяви тощо.
Отже, вважав Д.Істон, «системний аналіз політичного життя заснований на понятті «системи, зануреної в середу» і схильної діям з її сторони. Такий аналіз припускає, що система, щоб вижити, повинна мати здатність реагувати».

1.2 Політичне управління.
Управління — це вид суспільної діяльності, яка передбачає систему скоординованих дій суб'єкта на об'єкт для виконання певних організаційних завдань. Суб'єктами управління є керівники вищої, середньої та нижчої ланок, елітні групи й організації, а об'єктами управління — окремі особи, групи, організації, інститути, процеси.
Управління поширюється на всі сучасні види людської діяльності, і залежно від того, в якій системі суспільства воно застосовується, виділяють такі його види: політичне, економічне, правове і культурно-гуманітарне. Політичне управління здійснюється у політичній системі й охоплює всі сфери суспільного життя.
Політичне управління — це вид суспільного управління, Що здійснюється органами, які вибрані народом або організацією і приймають політичні рішення в сфері реалізації стратегічних суспільних завдань, функціонування і розвитку політичних, правових соціально-економічних та культурних інститутів. Політичне управління здійснюється на рівні державних органів, регіональних структур влади та органів місцевого самоврядування, партій, груп тиску, політичних лідерів, засобів масової інформації тощо.
Державне управління — складова політичного управління, яке одночасно поєднує політичні та адміністративні засоби. Державне управління охоплює об'єкти державного сектора — державну власність, державні органи й організації, а також суспільного в межах повноважень, необхідних сучасній державі для ефективного забезпечення соціально-економічного прогресу, гарантій захисту прав і свобод громадян та національної безпеки.
У широкому розумінні поняття державного управління поширюється на всі три гілки влади — виконавчу, законодавчу і судову, а у вузькому — тільки на виконавчу. В цьому випадку розглядатимемо управління у вузькому значенні як політико-адміністративну діяльність. При цьому треба підкреслити, що без управління як діяльності не можливе функціонування будь-якої гілки влади. Скажімо, парламентська діяльність передбачає управління законодавчим процесом, організацію роботи апарату законодавчого органу, процедури контролю за виконавчою владою.
У системі судової влади управління здійснюється на рівні підбору кадрів для судових органів, організації судового процесу, процедур розгляду апеляційних і касаційних скарг, контролю за виконанням судових рішень і вироків.
Судова система влади меншою мірою, ніж парламентська, здійснює державне управління суспільством, однак вагомо впливає на його ефективність. Це пояснюється тим, що коли в суспільстві через механізми судової системи створені умови для надійного захисту прав громадян, тоді органи влади змушені дбати не про привілеї бюрократії (як це прийнято у слаборозвинутих країнах), а про суспільні інтереси, опираючись на сучасну цивілізовану систему державного управління.
Наступним аспектом вивчення державного управління є його функції. Під функціями державного управління треба розуміти основні завдання, які виконують державні органи, їхні структурні підрозділи та посадові особи в процесі здійснення керівництва державою й суспільством.
1.3 Викона́вча вла́да — одна з трьох гілок державної влади відповідно до принципу поділу влади. Розробляє і втілює державну політику, спрямовану на забезпечення виконання законів, та керує сферами суспільного життя. Має можливість самостійно приймати рішення, необхідні для виконання цих завдань, проте є підзвітною законодавчій гілці влади. За дотриманням чинного законодавства, в тому числі і органами виконавчої влади, слідкує судова влада.
Виконавча влада реалізується державою через уряд (президента) і його органи на місцях. Уряд (президент) здійснює верховне політичне керівництво і загальне керування справами суспільства. Урядова влада може складати прерогативу однієї особи (у президентських республіках) або колегіального органа. У першому випадку уряд виступає як група найближчих радників глави держави - президента, а повноваження уряду є похідними від повноважень останнього. В другому випадку уряд формується на основі спеціальної процедури за участю парламенту. Він повинен, за загальними правилами, користуватися підтримкою парламентської більшості і мати власні повноваження.
Уряд покликаний забезпечити охорону існуючого порядку, захист зовнішніх інтересів держави, здійснення економічних, соціальних та інших функцій у сфері державного керування. Уряд (президент) призначає на вищі військові і цивільні посади, у його веденні знаходиться адміністративний апарат.
Найбільш значимі рішення, що породжують юридичні наслідки і відповідальність за їхнє виконання, уряд видає у виді регламентарних актів. Крім, власне, регламентарної влади, уряд може мати право на видання актів делегованого законодавства. Уряд більшості країн має право законодавчої ініціативи і може робити вирішальний вплив на законодавчий процес.
За проведений курс і здійснювану управлінську діяльність, уряд несе, як правило, солідарну політичну відповідальність. Відмова уряду в довірі виражається в суворій юридичній формі і шляхом спеціальної парламентської процедури. Вотум недовіри призводить до відставки уряду і, за загальним правилом, до його заміни новим. Проте уряд (з метою зрівноважування влади) може, не виходячи у відставку, вдатися до дострокового розпуску парламенту (нижньої палати) і проведенню позачергових загальних виборів.
В усіх країнах передбачається можливість притягнення голови уряду або його члена до судової відповідальності за вчинення злочинних діянь. При цьому обвинувачення подається парламентом або нижньою палатою, а розгляд і рішення справи віднесене до юрисдикції або конституційного суду, або верхньої палати парламенту. Виконавча влада на місцях здійснюється за допомогою або призначених центром місцевих органів виконавчої влади, або виборних органів місцевого самоврядування. Звичайно, керівництво місцевими справами доручається призначеному представнику центральної влади - губернатору, префекту. Він очолює апарат місцевого керування, що складає частину апарату державного керування. У випадку, коли керування реалізується виборними органами, вони мають визначену самостійність стосовно центральних органів виконавчої влади...
1.4 Суб'єкт влади. Суб'єкт влади має ряд якостей: бажання владарювати, воля до влади, що проявляється в примусі до покори та ін., створює умови для виникнення і функціонування владних відносин. Більшість людей не відчували психологічного задоволення від володіння владою і влада сама по собі для них не є цінністю. Багатої хто взагалі бажав би ухилитися від керівних посад і зв'язаних з ними психологічної і соціальної відповідальності, якби влада! не відкривала широкі можливості для володіння різними блага-1 ми: високі прибутки, престиж, вигідні зв'язки, привілеї, пільги тощо. Для них прагнення до влади служить лише засобом досягнення їх мети. Окрім бажання керувати і готовності брати на себе відповідальність, суб'єкт влади має володіти знаннями, умінням знаходити вихід із складних ситуацій, тобто бути компетентним, знати суть справи, становище і настрої підлеглих, уміти! використовувати засоби владних відносин, мати авторитет у людей. Звичайно ж, в реальному житті володіючи владою імуііи в різній ступені наділені такими якостями. Адже влада - це можливість наказувати в умовах, коли той, кому наказують, зобов'язаний підкорятися.
Категория: Контрольные работы | Добавил: opteuropa | Теги: суб’єкти влади, виконавча влада, консенсус, Політичне управління, Політична система, Контрольна робота з політології ска
Просмотров: 626 | Загрузок: 10 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Украина онлайн

Рейтинг@Mail.ru

подать объявление бесплатно