| Главная » Файлы » Контрольные работы » Контрольные работы |
КОНТРОЛЬНА РОБОТА З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «МЕДИЧНЕ ПРАВОЗНАВСТВО»
| [ Скачать с сервера (32.1 Kb) ] | 19.09.2017, 22:44 |
| В законодавстві визначення поняття господарської діяльності в охороні здоров’я відсутнє, тому для його уточнення доцільно узяти загальне поняття господарської діяльності, яке неодноразово визначалося в законодавстві України. До того ж цілком обгрунтованим і достатньо повним є визначення поняття «господарська діяльність», закріплене в ст. 3 Господарського кодексу України, яке можна прийняти за основу. Так, згідно даному Кодексу під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, направлена на виготовлення і реалізацію продукції, виконання робіт та надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. З цього визначення виходить, що основними ознаками господарської діяльності є: 1. Обмежене коло суб’єктів цієї діяльності — суб’єкти господарювання; 2. Сфера здійснення — суспільне виробництво; 3. Спрямованість на певний кінцевий результат — виготовлення і реалізація продукції, виконання робіт та надання послуг; 4. Вартісний характер та цінова визначеність таких результатів. Вищезгадані ознаки, безумовно, характерні й для господарської діяльності в охороні здоров’я. Разом з тим, зважаючи на специфіку галузі, в якій здійснюється ця діяльність, необхідно виділити особливості таких ознак, конкретизація яких дозволить уточнити поняття господарської діяльності в охороні здоров’я. Перша ознака стосується безпосереднього суб’єктного складу в господарській діяльності, здійснюваній у сфері охорони здоров’я. Згідно ст. 55 Господарського кодексу України такими суб’єктами є суб’єкти господарювання, а саме: — господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані у встановленому законом порядку; — громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що здійснюють господарську діяльність й зареєстровані відповідно до закону як підприємці. В той же час згідно ст. 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я (далі — Основи) безпосередньо охорону здоров’я здійснюють установи охорони здоров’я. До них віднесені санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші установи охорона здоров’я, які створюється підприємствами, установами та організаціями різної форми власності, а також приватними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази та кваліфікованих фахівців. Звідси, до суб’єктів господарювання в охороні здоров’я, що мають статус юридичної особи, в законодавстві застосовуються наступні поняття «господарські організації» та «установи охорони здоров’я». Проте, не вникаючи в зміст цих двох понять, але з урахуванням того, що, по-перше, в Цивільному кодексі України (ст. ст. 80 та 83) відносно і юридичної особи і установи використовується узагальнювальне поняття «організація», і, по-друге, в охороні здоров’я здійснюють діяльність не тільки установи, але й підприємства (наприклад, фармацевтичні підприємства), доцільно щодо даних суб’єктів використовувати поняття «господарські організації охорони здоров’я». Отже, суб’єктами, що здійснюють господарську діяльність в охороні здоров’я, є господарські організації охорони здоров’я і громадяни-підприємці. Друга ознака щодо здійснення господарської діяльності в сфері охорони здоров’я вимагає відповідної конкретизації. Поняття «суспільне виробництво» окремі автори розглядають як узагальнювальний термін та рівнозначний терміну «виробничі відносини», який припускає створення матеріального продукту, будь то товар, робота або послуга. Згідно ст. 261 Господарського кодексу України саме такі відносини виникають у сфері матеріального виробництва. Разом з тим охорона здоров’я, виходячи з положень вищезгаданої статті Господарського кодексу України, відноситься до сфери нематеріального виробництва. В результаті цього на перший план виходять цивільноправові відносини, що виникають у сфері охорони здоров’я, пов’язані з особистим споживанням громадянами результатів господарської діяльності, що мають медичний характер (медичні послуги, лікарські засоби та ін.). Разом з тим в цій галузі народного господарства створюються очевидні матеріальні блага, що не викликають ніяких сумнівів. Так, наприклад, медична техніка та устаткування, мікробіологічна продукція, різного роду препарати, що використовуються в процесі виробництва лікарських засобів, а також товари народного споживання, зокрема, вироби медичного призначення, лікарські засоби, що характерно для галузей матеріального виробництва, до яких охорона здоров’я не відноситься. Звідси, господарська діяльність в охороні здоров’я — це діяльність у сфері нематеріального виробництва, що спрямована на створення і реалізацію матеріальних благ, що мають медичний характер. Наступною ознакою господарської діяльності в охороні здоров’я є її спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції (товарів), виконання робіт та надання послуг. Особливість цієї ознаки щодо даної діяльності виявляється в тому, що її результати, якраз і є вироблена продукція (товари), виконані роботи та надані послуги, які, як правило, мають безпосередній вплив на здоров’я та життя людини. А тому дана особливість є причиною обов’язкового ліцензування певних видів господарської діяльності в охороні здоров’я. Так згідно Закону України «Про ліцензування певних видів госпо-дарської діяльності» у сфері охорони здоров’я підлягають ліцензуванню наступні види діяльності: — виробництво лікарських засобів, оптова та роздрібна торгівля цими засобами; — розробка, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, пересилка, ввезення, вивіз, відпустка, знищення наркотичних засобів, психотропних засобів і прекурсорів; — проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт; — медична практика; — переробка донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів. У зв’язку з цим в Ліцензійних умовах здійснення певних видів господарської діяльності в охороні здоров’я передбачені особливі вимоги до суб’єктів господарювання в цій сфері господарювання. Такі вимоги стосуються обов’язковості наявності спеціальної матеріально-технічної бази у суб’єкта, кваліфікованих працівників, які мають спеціальну підготовку (лікарів, провізорів, фармацевтів, медсестер). Отже, результатами господарської діяльності в сфері охорони здоров’я є товари, роботи і послуги, що мають безпосередній вплив на здоров’я людини, що зумовлює необхідність її здійснення на основі ліцензії шляхом встановлення більш жорстких вимог до її здійснення, зокрема, необхідність наявності спеціальної матеріально-технічної бази і професійно підготовлених працівників — дипломованих фахівців (лікарів, провізорів, фармацевтів, медсестер). Остання ознака даної діяльності стосується вартісного характеру та цінової визначеності її результатів, що на перший погляд, не властиво такій соціально орієнтованій сфері як охорона здоров’я. Разом з тим вартісний характер та цінова визначеність матеріальних благ, що виробляються в процесі здійснення господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, обумовлені метою такої діяльності, яка полягає в задоволенні суспільних потреб в широкому розумінні. А це означає, що споживачами цих благ є не тільки громадяни, як кінцеві споживачі, але й різні організації, які використовують результати цієї діяльності для своїх господарських або інших потреб. Тому ці блага функціонують як товар і передаються всім споживачам виключно на платній основі. Таким чином, вищенаведене дозволяє зробити наступний висновок, господарська діяльність в охороні здоров’я — це діяльність, господарських організацій охорони здоров’я та громадян-підприємців у сфері нематеріального виробництва, здійснювана за умови наявності ліцензії, спрямована на виробництво та реалізацію продукції (товарів), виконання робіт та надання послуг медичного характеру, що мають безпосередній вплив на здоров’я та життя людини і функціонують як товари, що передаються споживачам на платній основі. 2. Характеристика суб’єктів медичних правовідносин Склад медичних правовідносин — це характеристика правовідносин з точки зору їх внутрішнього устрою і взаємозв'язку складових елементів: суб'єкти, об'єкт і зміст. Для якісного аналізу важливо визначити всі складові елементи вказаних правовідносин. 1. Суб'єктами права в теоретико-правовому викладі є учасники правовідносин, тобто носії суб'єктивних прав і обов'язків. Зважаючи на різноплановість медичної діяльності, розмаїття суспільних відносин, що виникають у цій сфері, необхідно розрізняти такі групи суб'єктів медичних правовідносин: 1. Суб'єкти, що надають медичну допомогу. 2. Суб'єкти, що отримують медичну допомогу. 3. Суб'єкти, що сприяють наданню медичної допомоги (підрозділи забезпечення). В зв'язку з цим кожна із зазначених груп суб'єктів медичної діяльності у свою чергу поділяється на окремі підгрупи. Наприклад, суб'єкти, що надають медичну допомогу, можуть бути державними, комунальними і приватними. В той же час, суб'єкти, що отримують медичну допомогу, залежно від політико-правового зв'язку з державою можуть бути громадянами України, іноземними громадянами і особами без громадянства. І, нарешті, суб'єкти, що сприяють наданню медичної допомоги, представлені підрозділами забезпечення - фінансово-економічними, кадровими, соціальними, юридичними службами установ охорони здоров'я. Ці допоміжні підрозділи також мають відношення до медичної діяльності, оскільки їх функціонування спрямоване на досягнення результату медичної допомоги - якісне лікування пацієнтів. Для того щоб бути суб'єктами медичних правових відносин, необхідно мати правоздатність і дієздатність, котрі об'єднуються поняттям правосуб'єктності. Враховуючи положення нормативно-правових актів з питань охорони здоров'я, під правосуб'єктністю учасника медичних правовідносин слід розуміти передбачену нормами права здатність і можливість мати і користуватися суб'єктивними правами і нести юридичні обов'язки. Суб'єктом медичних правовідносин - пацієнтом - може вважатися особа за умови, що вона: а) виявила бажання або дала згоду на надання їй медичних послуг лікувальною установою, що здійснює необхідні медичні послуги (за винятком деяких випадків); щодо особи, яка не досягла віку 14 років, а також особи, визнаної в установленому законом порядку недієздатною, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників; б) за медичними показаннями потребує отримання медичної допомоги (за винятком деяких випадків). Щодо осіб, які не досягли 14 років, а також осіб, визнаних в установленому законом порядку недієздатними, згоду на медичне втручання щодо яких надають їх законні представники, ці законні представники, по суті, також є суб'єктами цих складних правовідносин. Слід також відмітити, що у випадках надання невідкладної медичної допомоги, а також при лікуванні пацієнта з обмеженою дієздатністю (кома, параліч, порушення свідомості і т.п.) умови і вимоги до пацієнта як суб'єктів правовідносин змінюються. Так, згідно з п. 2 ст. 43 Основ законодавства України про охорону здоров'я громадян, у невідкладних випадках, коли існує реальна загроза життю хворого, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна. У таких випадках, без сумніву, не доводиться говорити про наявність вираженого самим хворим бажання вступати в правовідносини і укладати договір з лікувальною установою. Тут необхідно орієнтуватися на волевиявлення родичів хворого, а за неможливості швидкого контакту з ними (автомобільна катастрофа, різке погіршення стану здоров'я людини, що проживає в іншому місті тощо.) — на обов'язок медичних працівників надавати допомогу хворим, закріплений у нормативних актах і який міститься у самій суті медичної професії. | |
| Просмотров: 528 | Загрузок: 13 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |