| Главная » Файлы » Контрольные работы » Контрольные работы |
коло правовідносин
| [ Скачать с сервера (46.8 Kb) ] | 16.08.2017, 21:45 |
| Задача АТ «Комплекс» придбало земельну ділянку за договором купівлі-продажу укладеного з ПП Компарет. Після оформлення державного акту на цю земельну ділянку ПП Компарет звернулося з позовом до суду про визнання цього договору недійсним. В якості підстави для визнання цього договору недійсним було вказано на відсутність у договорі всіх істотних умов цього договору, зокрема в договорі нечітко визначено предмет договору оскільки відсутні відомості про склад угідь та відомості про правовий режим земельної ділянки. Договірна ціна була визначено шляхом вказівки на те, що вона «формується в порядку визначеному чинним законодавством». На думку позивача таке формулювання свідчить про відсутність договірної ціни як істотної умови договору. Визначити коло правовідносин. Чи підлягає позов задоволенню ? Вирішити справу. Задача До Немирівської сільської ради звернувся громадянин П. з заявою про приватизацію земельної ділянки. Рішенням Немирівської сільської ради земельну ділянку було передано у власність громадянина П. за процедурою приватизації. Проте, до видачі державного акту громадянину П. Немирівська сільська рада продала належне їй приміщення магазину з продажу непродовольчих товарів, який було розташовано на земельній ділянці, переданій у власність громадянина П., ПП «Будпроспект». Довідавшись про рішення Немирівської сільської ради громадянин П. звернувся до неї та до ПП «Будпроспект» з позовом про усунення порушення його права на набуття у власність земельної ділянки. В судовому засіданні представник ПП «Будпроспект» пояснив, що приміщення магазину з продажу непродовольчих товарів цим підприємством було придбано на законних підставах, у зв’язку з чим, до ПП «Будпроспект» також переходить і право на земельну ділянку, на якій розміщено приміщення магазину з продажу непродовольчих товарів. Визначити коло правовідносин. Яке рішення має прийняти суд? Вирішити справу. Розгляньте будь-ласка варіант, за якого приміщення з продажу непродовольчих товарів знаходиться неподалік земельної ділянки, переданої громадянину П. у власність. Стаття 130. Покупці земель сільськогосподарського призначення До частини першої. Ч. 1 ст. 130 ЗКУ обмежує коло покупців земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Ними можуть бути тільки громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва, юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва. Проте, на даний час через мораторій на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного виробництва дані положення фактично не діють. Маємо зауважити, що за відсутності мораторію застосування коментованої норми буде ускладнене. По-перше, п. "а" містить нечіткі критерії для визначення громадян України, що мають переважне право. Зокрема, не розкрите поняття "сільськогосподарська освіта". На наш погляд, даний термін за відсутності законодавчої конкретизації означає сільськогосподарську освіту будь-якого освітнього, освітньо-кваліфікаційного рівня (ст. 30 ЗУ "Про освіту"). Так само, не конкретизовано вимогу щодо наявності досвіду роботи у сільському господарстві - категорії посади, часу роботи тощо. Під "зайняттям веденням товар¬ного сільськогосподарського виробництва" можна, на наш погляд, розуміти наявність у особи земельної ділянки відповідного призначення, роботу за наймом у сфері товарного сільськогосподарського виробництва, зайняття фермерством тощо. По-друге, критерій, покладений в основу п. "б", теж видається не зовсім коректним. На даний час цивільне законодавство передбачає правила про загальну правоздатність юридичної особи (ст. 91 ЦК України). Правило, передбачене п. "б", виглядає у цьому відношенні невиправданим винятком. З іншого боку, за існуючою практикою в установчих документах більшості юридичних осіб вказуються усі теоретично можливі види діяльності, що навряд чи є запорукою їх ефективного та професійного здійснення. Реалізацію коментованої норми ускладнює те, що поняття "земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського вироб¬ництва" законодавчо не визначене. До таких земель можна віднести насамперед землі, надані для ведення фермерського господарства (виходячи із визначення фермерського господарства - див. коментар до ст. 31 ЗКУ), та земельні ділянки, виділені в рахунок права на земельну частку (пай), за умови, що у відповідних державних актах було зазначено саме таке цільове призначення (див. коментар до п. 17 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ). Враховуючи те, що угоди щодо відчуження земельних ділянок мають укладатися в нотаріальній формі (ч. З ст. 132 ЗКУ), а відповідно до ч. 2 ст. 54 ЗУ "Про нотаріат" нотаріус при посвідченні угоди повинен перевірити відповідність змісту угоди закону, перевірка відповідності набувача вимогам, викладеним у коментованій статті, має здійснюватися саме нотаріусом при посвідченні угоди. Проте враховуючи неясність положень ст. 130 ЗКУ та відсутність роз'яснюючих положень у Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженій наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 №20/5, прогнозуємо, що при реалізації коментованої статті виникнуть значні проблеми. До частини другої. Коментованою нормою передбачене переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Можливість застосування цього правила вважаємо сумнівною, оскільки закон не встановлює механізму його реалізації. Застосування за аналогією норм ЦК України щодо права переважної купівлі частки у спільній частковій власності (ст. 362) є неможливим з огляду на широке коло суб'єктів права переважної купівлі: видається сумнівною можливість їх письмового повідомлення про майбутній продаж. Так само, через численність суб'єктів права не працюватиме і механізм переведення на суб'єкта, що має переважне право, прав і обов'язків покупця у разі порушення права переважної купівлі (ч. 4 ст. 362 ЦК України). Єдино можливим випадком застосування коментованої норми вбачається надання пріоритету на купівлю земельної ділянки сільськогосподарського призначення громадянам України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, або органу місцевого самоврядування, якщо на пропозицію продажу земельної ділянки було запропоновано однакову ціну одним з вказаних суб'єктів та особою, що не входить до переліченого кола. У такому разі продаж має бути здійснений на користь громадянина України, який постійно проживає на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки, або органу місцевого самоврядування цієї територіальної громади. Стаття 131. Набуття права власності на земельні ділянки на підставі інших цивільно-правових угод 1. Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу. (Стаття 131 зі змінами, внесеними згідно із Законом №997-Vвід 27 квітня 2007 року) До частини першої. Особливістю коментованої норми є суб'єктний склад, до якого віднесено громадян та юридичних осіб України, а також територіальні громади та українську державу. Інші суб'єкти земельних правовідносин (іноземні громадяни, юридичні особи, апатриди, іноземні держави) під дію даної норми формально не підпадають. Проте інші норми ЗКУ дозволяють таким суб'єктам набувати у власність земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод в межах, встановлених земельним законодавством. Тому існуюче формулювання коментованої частини, на нашу думку, є недоліком юридичної техніки. В цілому процедура виникнення (переходу) права власності на земельні ділянки за цивільно-правовими угодами включає: • укладення у письмовій нотаріальній формі угоди та її реєстрація (необхідність саме такої форми передбачена ч. 1 ст. 132 ЗКУ). Нотаріальне посвідчення угоди регламентується ЗУ "Про нотаріат" від 2.09.1993, Інструкцією про порядок вчи¬нення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою Міністерством юстиції України Наказом від 03.03.2004 №20/5. Реєстрація угоди (правочину) відбувається при її нотаріальному посвідченні (п. 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого ПКМ від 26.05.2004 №671); • замовлення та виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право приватної власності на землю, що включає відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (ст. 56 ЗУ "Про землеустрій", Наказ Держкомзему України "Про затвердження Інструкції про поря¬док складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового корй^ стування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі" від 04.05.1999 №43); • видача державного акту та його державна реєстрація (фактично послідовність зворотна: акт реєструється, і зареєстрований видається) регламентуються ст.ст. 125, 126 ЗКУ, Наказом Держкомзему України "Про затвердження Інструкції про поря¬док складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового кори¬стування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі" від 04.05.1999 №43; • реєстрація речового права відповідно до ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (на даний час фактично не здійснюється через відсутність механізму реалізації Закону). Термін "угоди", що вживається у коментованій статті та інших нормах ЗКУ, є застарілим відповідником терміну "правочин", що вживається у ЦК України (поняття правочину визна¬чене у ч. 1 ст. 202 ЦК України як "дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обоє 'язків". До частини другої. Особливості застосування ЦК України до угод із земельними ділянками полягають в наступному. Купівля-продаж. На відносини купівлі-продажу земельних ділянок поширюються загальні положення цивільного законодавства (глави 54 ЦК України). Згідно зі ст. 655 кодексу, "[з]а договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов 'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов 'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. " Особливості купівлі-продажу земельних ділянок державної або комунальної власності визначаються окремими главами 20-22 ЗКУ, а особливості викупу земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності - ст.ст. 146, 147 ЗКУ. Особливості продажу іпотекодержателем предмету іпотеки (у разі, якщо таке право передбачене договором про задоволення вимог іпотекодержателя або рішенням суду) врегульовані ст. 38 ЗУ "Про іпотеку". Стаття 132. Зміст угод про перехід права власності на земельні ділянки До частини першої. Правила ч. 1 ст. 132 ЗКУ щодо необхідності нотаріального посвідчення угод про відчуження земельних ділянок підтверджуються положеннями ЦК України (наприклад, ст. 657 ЦК України щодо договорів купівлі-продажу земельних ділянок). При цьому угоди про перехід права власності на земельні ділянки підлягають нотаріальному посвідченню незалежно від змісту норм ЦК України з приводу їх форми (ч. 2 ст. 131 ЗКУ). До частини другої. Поряд із умовами угод, зазначена норма містить і вказівку на їх реквізити (наприклад, назву сторін, документи, що підтверджують право власності, різні відомості). Не для всіх угод характерним є наявність договірної ціни (напр., вона не потрібна при даруванні). Не є окремою умовою і "зобов 'язання сторін" (п. "є") - вони формулюються у всіх умовах угоди. Деякі із вимог коментованої норми є хоча й недоцільними, проте цілком зрозумілими (наприклад, щодо зазначення назв сторін). Деякі ж потребують коментарю. Предмет угоди. Предметом угоди є земельна ділянка, що має визначене місце розташування, зазначеної площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму і відповідає ч. 1 ст. 79 ЗКУ (див. коментар). Спірним на даний час є питання, чи можливе (і яким чином) відчуження частини земельної ділянки. Поза всяким сумнівом, повністю відповідатиме законодавству формування земельної ділянки шляхом розроблення проекту відведення (із його подальшим погодженням та затвердженням", а також видачею нового державного акту на частину земельної ділянки, після чого вона стане повноцінною окремою ділянкою. Проте окреслений шлях є довгим та витратним. Тому на практиці існують випадки відчуження "частин" земельних ділянок без розроблення проектів відведення і без видачі нових державних актів. Правомірність такої практики часто ставиться під сумнів. Зокрема, досить багато працівників органів земельних ресурсів сьогодні знаходяться на позиції, що при відчуженні частини земельної ділянки навіть без зміни її цільового призначення розробка проекту відведення обов'язкова. В обґрунтування такого підходу зазвичай наводиться посилання на п. 2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 №677. У цьому пункті передбачено, що "[п]роект відведення земельної ділянки не розробляється у разі, коли ... земельна ділянка набувається у власність шляхом купівлі-продажу, дарування, міни, на підставі інших цивільно-правових угод, успадкування, без зміни її меж та цільового призна¬чення". Звідси висновок: якщо межі змінюються, необхідна розробка проекту відведення. Між тим, ні із процитованого положення, ні з будь-яких інших норм чинного законодавства не слідує, що межі земельної ділянки можуть встановлюватися лише шляхом розробки проекту відведення, тим більше, із обов'язковою видачею нового державного акту на частину ділянки. Натомість, законом прямо передбачено, що межі земельної ділянки можуть бути встановлені шляхом виконання робіт із розробки кадастрового плану та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за ст. 56 ЗУ "Про землеустрій". На наш погляд, частина земельної ділянки, межі якої встановлені на кадастровому плані, стає окремою земельною ділянкою, повністю відповідаючи визначенню земельної ділянки, наведеному у ч. 1 ст. 79 ЗКУ ^частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами"). Процес формування земельної ділянки завершується після отримання на неї нового державного акта відповідно до ст. 125 ЗКУ. Документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку. Документом, що підтверджує право власності на земельну ділянку є державний акт на право власності - див. коментар до ст. 125, 126 ЗКУ. Поза всяким сумнівом, відповідна угода (п | |
| Просмотров: 505 | Загрузок: 10 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |