| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Засоби доказування в цивільному процесі України
| [ Скачать с сервера (78.5 Kb) ] | 15.04.2017, 12:11 |
| Бажаним результатом для осіб, які беруть участь у справі, є ухвалення судового рішення на їх користь, саме тому головним чином і вся процесуальна діяльність зводиться до доказування та доведення своєї правової позиції за допомогою всіх можливих засобів. Доказовий процес у цивільному судочинстві має велику значимість через його важливість для вирішення кожної справи і загальнообов’язковість, оскільки без належного підтвердження необхідних обставин особа не отримає бажаного результату та не зможе повною мірою використати надані державою юрисдикційні гарантії захисту прав, свобод та інтересів осіб у разі їх порушення, невизнання або їх оспорення. Незважаючи на велику кількість наукових досліджень у сфері цього інституту, вчені, аналізуючи його зміст, структуру, форму, все більше розуміють глибинність та недосяжність його дійсної суті. Особливу увагу привертає розкриття правової природи, змісту та проблем застосування основних засобів доказування у цивільному судочинстві України, що зумовлено значною актуальність даної теми наукового дослідження. Засоби доказування в цивільному процесі України. Проблеми теорії та практики. Важливе значення в аспекті даного питання є розмежування понять докази та засоби доказування. Так, деякі науковці розкривають поняття доказів через засоби доказування , тим самим ототожнюючи їх. Інші –розмежовують, зазначаючи, що ці поняття є взаємообумовленими і перебувають у нерозривному зв’язку . Окремі вчені виділяють критерії, за якими здійснюється поділ між ними, і відносять конкретні їх види до цих груп . Щодо нормативного закріплення цих понять, то частиною першою ст. 57 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Встановлення ж таких даних здійснюється на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Але виходячи із законодавчо закріпленого терміна, доказами є фактичні дані, а не форми їх закріплення чи безпосередні джерела . Інакше кажучи,відомості ми отримуємо через їхнього носія, наприклад – сторону, представника, третю особу тощо чи безпосереднього об’єкта – річ, майно, документ тощо. Частиною першою ст. 64 ЦПК України передбачено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру чи витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Виходячи із позиції законодавця, кореспонденція, а саме листи, телеграми, телефонні розмови, телеграмні повідомлення тощо, які згідно з процесуальними положеннями відносяться до доказів, у своєму формальному вираженні не є доказами в чистому вигляді, а лише містять їх . Дане твердження підтверджується частиною четвертою ст. 306 ЦК України , де передбачено, що кореспонденція, яка стосується фізичної особи, може бути долучена до судової справи лише у разі, якщо в ній містяться докази, що мають значення для вирішення справи. Звідси випливає, що доказом буде лише інформація про певні обставини, які є предметом спору в конкретній справі, а форма їх закріплення виступає засобом доказування. Хоча немає єдиного підходу у визначенні понять доказів та засобів доказування і на законодавчому рівні. На відміну від ЦПК України нормами матеріального права засоби доказування визначені як докази. Так, у частині першій ст. 218 ЦК України передбачено, що заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами; частина друга ст. 40 встановлює, що якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною. На жаль, неоднозначність позиції законодавця є очевидною і зумовлює необхідність уніфікації таких важливих правових дефініцій. На підставі викладеного можна зробити наступні висновки: слід чітко розмежовувати такі правові категорії, як докази та засоби доказування, оскільки доказом буде лише інформація про певні обставини, які є предметом спору по конкретній справі, а форма їх закріплення виступає засобом доказування . Пояснення сторін без усіляких умов визнавались головним засобом доказування процесуальною наукою і судовою практикою. Одним з аргументів на користь віднесення пояснень до засобів доказування є те, що згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України підставою звільнення від обов'язку доказування може бути визнання сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, певних обставин цивільної справи, що розглядається в суді. Потребує суттєвої уніфікації на законодавчому рівні понять доказування та доведення, тому виходячи з контексту частини першої ст. 61 ЦПК України щодо звільнення від доказування сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі , обставин, які ними визнані, йдеться саме про доведення, тому що судове рішення не може бути ухвалене лише на основі визнання і сам процес такого визнання є розумовою діяльністю цих осіб, тобто якщо зацікавлені суб’єкти процесу не заперечують проти певних обставин, то немає юридичного сенсу їх доводити. Саме за цих умов запропоновано частину першу статті 61 ЦПК України викласти в наступній редакції: «Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доведенню», а назву даної статті в свою чергу доповнити терміном «доведення» і в підсумку сформулювати її так «Підстави звільнення від доведення та доказування» . Потреба в дослідження такого засобу доказування, як письмові докази, насамперед зумовлена необхідністю його розмежування з іншими суміжними засобами доказування та неоднозначністю нормативного його закріплення, що зумовлює виникнення проблем не тільки в його змістовному розумінні, а й застосуванні на практиці. Отже, письмові докази, не поглиблюючись у закріплений законодавчо термін, є засобом доказування. Частина 1 ст. 64 ЦПК України встановлює перелік актів, що можуть бути віднесені до засобів доказування у порядку цивільного судочинства України. Зокрема, це будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Як бачимо, ключовими елементами у колі такого засобу є формальне закріплення певної інформації на певному носії . У свою чергу, і для речових доказів, як іншого виду засобів доказування, характерно вміщення певних даних, необхідних при розгляді справи. Спільність головних завдань зумовлює необхідність у розмежуванні таких юридичних категорій між собою. Наприклад, речовими доказами визнаються предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи, а також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи. Виходячи із складових кожного з таких засобів, не вдаючись до глибокого аналізу при застосуванні обмежених їх форм можна явно їх розмежувати. Наприклад, довідка з місця роботи належить до письмового доказу, а пошкоджене у ательє пальто – до речових. З приводу уявної ясності щодо внутрішнього навантаження таких засобів влучні приклади наводить вчений-процесуаліст С. Я. Фурса | |
| Просмотров: 726 | Загрузок: 11 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |