| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ МАЙНОВИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ
| [ Скачать с сервера (220.5 Kb) ] | 16.11.2017, 08:11 |
| ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ МАЙНОВИХ ВІДНОСИН У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ 1. Майно у сфері господарювання: поняття та види. 2. Правовий режим майна суб’єктів господарювання. 3. Джерела формування майна суб’єктів господарювання. 4. Склад майна, що використовується в сфері господарювання. 5. Похідні від права власності правові титули майна суб’єктів господарювання. 6. Прибуток (дохід), майновий стан та облік майна суб’єкта господарювання. 1. Майно у сфері господарювання: поняття та види. Узагальнене визначення поняття «майно», яке може бути використане у будь-якій сфері сус-пільних відносин, дається у ч. 1 ст. 190 ЦК України. Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майно у сфері господарювання має певні особливості: воно має вартісне визначення; воно виробляється чи використовується у діяльності суб'єктів господарювання; воно відображається в балансі суб'єктів господарювання або в інших формах обліку майна, передбачених законом. Під майном у змісті ГК України (ст.139) розуміється сукупність речей та інших цінностей (у т.ч. нематеріальні активи), що мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів. Отже, річ, як складова частини майна в контексті ГК України має такі особливості: вартісне визначення; виробляється чи використовується в діяльності суб’єктів господарювання; відображається в балансі або враховується в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів. Розрізняють майно в речовій формі (рухоме та нерухоме майно) і нематеріальні активи (безтілесне майно). Майно в речовій формі залежно від природних властивостей традиційно поділяється на рухоме та нерухоме (ст.181 ЦК України). До нерухомих речей належить земля (земельні ділянки) та розташовані на ній об’єкти, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Нерухомі речі зазвичай є незамінними (індивідуалізованими) і мають спеціальний правовий режим, що полягає в реєстрації прав на таке майно. Рухомими речами є речі, які вільно переміщуються у просторі (ч.2 ст.181 ЦК України). Правовий режим таких речей спрощений, оскільки вони зазвичай вважаються товаром, призначеним для відчуження. Відтак їх обіг не потребує реєстрації (за деякими винятками). До безтілесного майна належать нематеріальні активи, корпоративні права, цінні папери. Нематеріальні активи – це об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності суб’єкта господарювання. Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи", затвердженого наказом Міністерства фінансів України у №242 від 18.101999р. нематеріальний актив – це немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам. До монетарних активів належать грошові кошти, їх еквіваленти, а також інші активи, які мають бути отримані у фіксованій, визначеній сумі грошей. Решта активів вважаються немонетарними (запаси, будівлі, устаткування). Особливістю, яка відрізняє нематеріальний актив від усіх інших немонетарних активів, є відсутність його фізичної субстанції. Згідно із Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 242 від 18.10.1999р., до нематеріаль¬них активів належать: права користування природними ресурсами; права користування майном (земельною ділянкою, будівлею, приміщеннями тощо); права на комерційні позначення (торговельні марки, комерційні найменування тощо); права на об'єкти промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, у тому числі, ноу-хау тощо); авторське право та суміжні з ним права; незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи; інші нематеріальні активи (права на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо). Корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. У сфері господарювання використовуються такі види цін¬них паперів: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні (депозитні) сертифікати, векселі, серти¬фікати фондів операцій з нерухомістю (сертифікати ФОН), іпотечні сертифікати (сертифікати з фіксованою дохідністю, сертифікати участі), інші види цінних паперів, передбачені актами гос¬подарського законодавства України. Майно за суб’єктом господарювання може закріплюватися на одному з трьох основних правових титулів: праві власності, праві повного господарського відання, праві оперативного управління. 2. Правовий режим майна суб’єктів господарювання. Правовий режим майна підприємства — це встановлені чинним законодавством структура майна, порядок його набуття, використання, відчуження і порядок звернення стягнення на майно. Під правовим режимом майна суб’єктів господарювання в теорії господарського права розуміють установлені правовими нормами: 1) структур цього майна; 2) порядок і умови його придбання (присвоєння майна, його формування), використання і вибуття, здійснення суб’єктами права повноважень володіння, користування та розпорядження ним, реалізація функцій управління майном, а також правова його охорона; 3) порядок звернення на нього стягнення кредиторів. Якщо це визначення деталізувати, то можна виокремити такі елементи або структуру правового режиму: сукупність правових норм, що регулюють відносини власності, визначають форму власності, види майна, суб’єктів права власності, правомочності власника; правомочності державних організацій по здійсненню права господарського відання чи права оперативного управління; правоздатність суб’єктів господарювання в майнових відносинах; встановлені правовими засобами порядок та умови розподілу майна за фондами, використання його в процесі виробничо-господарської та іншої діяльності, здобуття з нього корисних результатів; функції та компетенцію керівників організації щодо управління майном та його ефективного використання з метою забезпечення статутної діяльності підприємства; порядок, умови розподілу та використання прибутку (доходу); установлені правовими засобами майнові взаємовідносини організації як юридичної особи і держави, інших юридичних осіб та підприємців; правову охорону майна суб’єктів господарювання. Висновок: 1) правовий режим майна суб’єкта господарювання являє собою встановлені нормативними актами правила, межі «панування» суб’єкта господарювання над належним йому майном; 2) основу правового режиму майна суб’єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права – право повного господарського відання, право оперативного управління. У період здійснення господарської діяльності суб'єкт господарювання може вносити зміни до правового режиму свого майна. Така зміна здійснюється власником способами, передбаченими законом (ст. 145 ГК України). Законом можуть бути встановлені випадки, коли зміна правового режиму майна не допускається. Зокрема, Законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підля¬гають приватизації» від 07.07.1999р. встановлено заборону на приватизацію майна державних підприємств, визначених у ньому. У Законі України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції від 14.03.1995р. передбачено перелік підприємств, цілісні майнові комплек¬си не можуть передаватися в оренду. Одним із способів зміни правового режиму майна державних та комунальних підприємств є приватизація. Приватизація майна державних та комунальних підприємств, а також підприємств, заснованих органами влади Автономної Республіки Крим, здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992р. Правовий режим майна суб'єктів господарювання, заснованих на державній або комунальній власності, може бути змінено шляхом передання в оренду цілісного майнового комплексу (майно-вого комплексу) цих підприємств (їх структурних підрозділів). Порядок зміни правового режиму майна за допомогою цього способу визначається ст. 115 ГК України та Зако¬ном України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції від 14.03.1995р. Чинне господарське законодавство України передбачає й інші способи зміни правового режиму майна суб'єктів господарювання. Ними можуть бути реорганізація юридичної особи-суб'єкта го¬сподарювання, зміна організаційної форми підприємства з унітарної на корпоративну, або навпа-ки, набуття майна на праві довірчої власності тощо. 3. Джерела формування майна суб’єктів господарювання. Актами господарського законодавства України до джерел формування майна суб'єктів госпо¬дарювання віднесені: грошові та матеріальні внески засновників (учасників, членів); доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать суб'єктам господарювання, придбання майна інших суб'єктів; кредити банків та інших кредиторів; фінансова допомога; безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; інші джерела, не заборонені законом. Внески засновників (учасників, членів) у майно суб'єктів господарювання можуть здійснюватися двома способами: 1) шляхом передання їм майна у власність в якості вкладу до статутного капіталу (фонду); 2) шляхом передання їм майна у користування, яке не включається до статутного фонду і підля¬гає поверненню засновнику (учаснику, члену) у разі припинення правовідносин із суб'єктом господарювання. Одним із основних джерел формування майна суб'єктів господарювання є доходи від реаліза-ції продукції (робіт, послуг). Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 290 від 29.11.1999р., дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов: а) покупцеві передані ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив); б) підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами); в) сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена; г) є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов'язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені. Доходи від цінних паперів поділяються на два види залежно від групи цінних паперів. Доходи від пайових цінних паперів називаються дивідендами, а доходи від боргових цінних паперів — процентами. Дивідендами згідно із Податковим кодексом України (п.п.14.1.49) вважається платіж, що здійснюється юридичною особою – емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв’язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку. До дивідендів також прирівнюється також: - платіж, що здійснюється державним унітарним, комерційним, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв’язку з розподілом частини прибутку такого підприємства, - платіж, який виплачується власнику сертифіката фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю. Проценти — це дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредито-ра у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. У разі коли залучення коштів або майна здійснюється шляхом продажу боргових цінних паперів сума проце¬нтів визначається одним із таких способів: o шляхом нарахування відсотків на номінал такого цінного паперу; o шляхом виплати фіксованої премії чи виграшу; o шляхом визначення різниці між ціною розміщення та ціною погашення такого цінного паперу (сума дисконту). Капітальні вкладення у вітчизняному податковому законодавстві та законодавстві про бухга-лтерський облік отримали назву капітальної інвестиції. Під капітальною інвестицією розуміється господарська операція, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомої власності, інших основних фондів та нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Дотації з бюджетів, залежно від рівня бюджету, можуть надаватися суб'єктам господарювання з державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим або місцевих бюджетів. Під дотаціями з бю¬джетів розуміються кошти, які надаються суб'єктам господарювання за реалізовані ними товари (ви¬конані роботи, надані послуги), фінансування яких відбувається з відповідного бюджету, для покриття витрат таких суб'єктів господарювання. Прикладом дотації із державного бюджету може бути дотація на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних (наказ Міністерства праці та соціальної політики України № 1 від 10 січня 2001 року), що надається тим суб'єктам господарю¬вання, які працевлаштовують осіб за направленнями державної служби зайнятості. Надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать суб'єктам господарювання, придбання майна інших суб'єктів включають у себе одразу три види джерел формування майна суб'єктів господарювання: отримання доходу (виручки) від продажу майнових об'єктів (комплексів), які належать суб'єктам господарювання (при чому, під продажем у даному випадку розуміються будь-які відплатні господарсько-правові договори, на підставі яких відбувається відчуження цих об'єктів); отримання доходу від орендних платежів за користування майновими об'єктами (комплексами) суб'єктів господарювання; отримання доходу від придбання майна інших суб'єктів господарювання на одному із пра-вових режимів майна, передбачених законом. Кредит — кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у ко¬ристування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують від¬носини позики. Фінансовий кредит — кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфіко¬ваним як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або рези¬дентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповід¬ним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юри-дичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання (чи без такого) та під процент. Товарний кредит — товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юри¬дичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент. Кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики: кошти, які залучаються юридич-ною особою-боржником (дебітором) від інших юридичних або фізичних осіб як компенсація вар¬тості випущених (емітованих) таким дебітором облігацій або депозитних сертифікатів. Фінансова допомога відповідно до Податкового кодексу України (п.п.14.1.257) поділяється на два види: безповоротну фінансову допомогу або поворотну фінансову до¬помогу. Безповоротна фінансова допомога — це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги. Поворотна фінансова допомога — сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення; Безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян можуть бути джерелами формування майна суб'єктів господарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяльність. Безоплатними вважаються товари, роботи та послуги, які передаються (надаються) суб'єктові господарювання без вимоги про компенсацію їх вартості. Під благодійними внесками та пожертвуваннями розуміється добровільна безкорислива по-жертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги. Специфічними формами благодійних внесків є: меценатство і спонсорство. Меценатство — добровільна безкорислива матеріальна, фінансова, організаційна та інша під-тримка фізичними особами набувачів благодійної допомоги. Спонсорство — добровільна матері-альна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами набувачів благодійної допомоги з метою популяризації виключно свого імені (найменування), свого знака для товарів і послуг. Серед інших джерел формування майна суб'єктів господарювання, не заборонених законом, можна назвати надходження від роздержавлення та приватизації власності. Правові режими майна суб'єктів господарювання встановлені у ст. 133 ГК України та ст. 395 ЦК України. 4. Склад майна, що використовується в сфері господарювання. За своєю структурою майно підприємства неоднорідне. Залежно від ролі у виробничому процесі, від безпосереднього призначення майна в процесі господарювання майно підприємства поділяється на окремі частини. Майно підприємства складається з основних засобів, обігових коштів (оборотних засобів) та інших цінностей (нематеріальних активів, спеціальних фондів та резервів), вартість яких відбивається в самостійному балансі. 1) Основні засоби суб'єкта господарювання — сукупність матеріально-речових цінностей, які діють у натуральній формі протягом тривалого періоду в часі, як у сфері матеріального виробни¬цтва, так і у невиробничій сфері. Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвер-дженого наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27.04.2000р., основні засоби — це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам, або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Основні засоби в розумінні Податкового кодексу України — матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік). Основні засоби використовуються поступово, перенесення їх вартості на витрати виробництва відбувається за допомогою амортизаційних відрахувань, які здійснюються протягом нормативного строку експлуатації основних засобів. До основних фондів (засобів), зокрема, належать: земельні ділянки; капітальні витрати на поліпшення земель; будинки, споруди та передавальні пристрої; машини та обладнання; транспортні засоби; інструменти, прилади, інвентар (меблі); тварини; багаторічні насадження; інші основні засоби. 2) Оборотними фондами (засобами) є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та пред¬мети, що швидко зношуються, інше майно, призначене для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати відображення у балансі (постановки на баланс). У Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженому наказом Міністерства фінансів України № 87 від 31.03.1999р. оборотні засоби отримали назву оборотні активи. Оборотні активи — грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу. Еквівалентами грошових коштів вважаються короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни вартості. Операційний цикл — проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів (еквівалентів грошових ко¬штів) від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг. Обігові кошти (оборотні засоби) – це матеріально-речові цінності, які, як правило, споживаються протягом одного виробничого циклу і відразу ж переносять свою вартість на готову продукцію. Це насамперед сировина, матеріали, паливо, комплектуючі виробі, запасні частини тощо. Крім того, до обігових коштів (оборотних засобів) належать інші матеріальні цінності (предмети і засоби праці), строк експлуатації яких не перевищує одного року, спецодяг, спецвзуття, тимчасові споруди тощо, незавершене будівництво, готова продукція, грошові кошти на експлуатаційні потреби і оплату праці, інші спеціально визначені нормативно-правовими актами речі. Поновлення майна, що відноситься до обігових коштів (оборотних засобів), здійснюється в межах нормативу власних оборотних коштів (являє собою мінімальну кількість обігових коштів (оборотних засобів) того чи іншого виду, необхідну для забезпечення безперервності виробничого процесу відповідно до його технології), що встановлюється самим підприємством на свій розсуд, а державними підприємствами — на підставі Типових норм витрат і запасів, встановлених відповідним міністерством (відомством). Коштами у складі майна суб’єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб’єктів з іншими суб’єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001р. кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій фор¬мі (формі записів на рахунках у банках). Грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість. Гривня як грошова одиниця України (національна ва-люта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридични¬ми особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів. Товарами у складі майна суб’єктів господарювання визнаються: вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги. Найбільш розширене поняття товарів, робіт і послуг міститься у Законі України «Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010р. Товари — продукція, об'єкти будь-якого виду та призначення, у тому числі сировина, вироби, устаткування, технології, предмети у твердому, рідкому і газоподібному стані, а також послуги, пов'язані з поставкою това¬рів, якщо вартість таких послуг не перевищує вартості самих товарів. Послугами визнається будь-яка діяльність (крім робіт), включаючи транспортні послуги, освоєння технологій, нау¬кові дослідження, медичне та побутове обслуговування, поточний ремонт, лізинг, найм (оре¬нда), а також фінансові, банківські послуги. Роботи — проектування, будівництво нових, розширення, реконструкція, капітальний ремонт та реставрація існуючих об'єктів і споруд виробничого і невиробничого призначення, роботи із нормування у будівництві, геологороз¬відувальні роботи, технічне переоснащення діючих підприємств та супровідні роботам по¬слуги, у тому числі геодезичні роботи, буріння, сейсмічні дослідження, аеро- і супутникова фотозйомка та інші послуги, які включаються до кошторисної вартості робіт, якщо вартість таких послуг не перевищує вартості самих робіт. Основні засоби і обігові кошти (оборотні засоби) мають ще назву виробничих фондів. Крім виробничих фондів у майні підприємства, ще є нематеріальні активи, спеціальні фонди та резерви. 3) Нематеріальні активи — право власності на результати інтелектуальної діяльності, у т.ч. промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані об’єктом права власності (інтелектуальної власності), право користування майном та майновими правами суб’єкта господарювання в установленому законодавством порядку, у т.ч. набуті в установленому законодавством порядку права користування природними ресурсами, майном та майновими правами (п.п.14.1.20 К України). До нематеріальних активів відносять також об'єкти інтелектуальної, в т. ч. промислової власності, а також інші аналогічні права, що належать підприємству на певному правовому титулі. Зокрема, - право власності або право користування промисловими знаками; комерційним (фірмовим) найменуванням; право на винахід, на корисну модель, промислові зразки; сорти рослин та породи тварин; торговельні марки (знаки для товарів і послуг); науково-технічна інформація; комерційна таємниця; комп’ютерні програми; права користування землею, водою, надрами, іншими ресурсами навколишнього природного середовища тощо. Вартість нематеріальних активів визначається сумою витрат на їх придбання і доведення відповідних об'єктів до стану, придатного для використання. Погашення вартості нематеріальних активів відбувається шляхом щомісячних амортизаційних відрахувань від собівартості продукції, виходячи з первісної їх вартості і строків корисного їх використання. Цей строк визначається самим підприємством, але не може бути більшим за 10 років або строку діяльності підприємства, якщо останнє було створене на визначений строк. Якщо вартість нематеріальних активів не зменшується в процесі їх використання (товарний знак тощо), амортизація не нараховується. 4) Спеціальні фонди та резерви — це грошові кошти підприємства, що не беруть безпосередньої участі у виробничому процесі, а використовуються за спеціальним призначення (цілями), передбаченими законодавством або статутом підприємства. Спеціальні фонди та резерви поділяються на обов'язкові (тобто передбачені як такі законодавством) та необов'язкові, що створюються на розсуд самого підприємства або власника його майна. До перших (обов'язкових) належать амортизаційний (призначаються для відновлення основних фондів, формуються та поповнюються за рахунок амортизаційних відрахувань) і фонд охорони праці (джерелами формування цього фонду є частина прибутку, що визначається колективним договором, та спеціальні відрахування від собівартості продукції). Для деяких категорій підприємств (зокрема тих, що функціонують у формі господарських товариств) і виробничих кооперативів обов'язковими є страховий або резервний фонд (формується за рахунок щорічних відрахувань від чистого прибутку підприємства), а в сільськогосподарському виробничому кооперативі — пайовий і неподільний фонди). Підприємства можуть формувати згідно з положеннями своїх установчих та/або внутрішніх документів й інші (необов'язкові) спеціальні фонди та резерви, в т. ч. фонд виплати дивідендів, фонд сумнівних боргів, фонд матеріального заохочення, інноваційний фонд (призначається для фінансування на проведення науково-дослідницьких, дослідно-конструкторських, топологічних робіт та фінансування інших заходів щодо освоєння нових технологій; формується зазвичай за рахунок спеціальних відрахувань від вартості реалізованої продукції). Основні засоби, оборотні кошти та інше майно суб’єкта господарювання становлять цілісний майновий комплекс. Цілісний майновий комплекс — це господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він міститься, автономними інженерними комунікаціями, системою енергозабезпечення. Він є об’єктом купівлі-продажу, оренди та інших угод. Цілісними майновими комплексами можуть бути структурні підрозділи підприємств (цехи, виробництва, дільниці тощо), які в разі реорганізації підприємства в установленому порядку перетворюються на самостійні об'єкти з подальшим складанням роздільного балансу. До переліку майна цілісних майнових комплексів підприємств включаються: 1) основні засоби та інші позаоборотні активи; 2) оборотні засоби. Коли йдеться про оцінювання вартості підприємства як цілісного майнового комплексу, визначальним є те, що така вартість не дорівнює арифметичній сумі вартостей окремих майнових об'єктів підприємства. Ця вартість коригується на вартість гудвілу. Гудвіл — це ділова репутація підприємства, нематеріальний його актив. Вартість останнього становить різницю між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу і утворюється завдяки управлінському мистецтву, провідним позиціям на ринку, успішному впровадженню новітніх технологій тощо. Вартість гудвілу не підлягає амортизації і не враховується під час визначення валових витрат підприємства. Потенційних покупців цілісного майнового комплексу цікавить, як правило, не лише первісна та залишкова вартість окремих майнових об'єктів, а й сума чистого прибутку, яку можна одержати в результаті експлуатації підприємства, та ризикованість бізнесу. Окрім того, велике значення має розмір майнових прав та обов'язків відповідного суб'єкта господарювання. Для проведення оцінки цілісного майнового комплексу здійснюється: аналіз організаційно-правової форми підприємства, цілісний майновий комплекс якого оцінюється; ознайомлення та аналіз ринку продукції (товарів, робіт, послуг) цілісного майнового комплексу в обсязі, достатньому для формування уявлення про обсяг та сегментацію такого ринку, поточної частки ринку продукції (товарів, робіт, послуг) цілісного майнового комплексу, перспектив діяльності підприємства, цілісний майновий комплекс якого оцінюється, на відповідному ринку для оцінки коректності припущень, зроблених під час підготовки прогнозу діяльності оцінюваного цілісного майнового комплексу; ознайомлення та аналіз ринку сировини і основних матеріалів, що використовуються у діяльності підприємства, цілісний майновий комплекс якого оцінюється, у разі коли припущення щодо перспектив розвитку ринку сировини і основних матеріалів є складовою прогнозу діяльності такого майнового комплексу; аналіз правових засад провадження господарської діяльності підприємства, цілісний майновий комплекс якого оцінюється, зокрема ліцензування, квотування, застосування механізмів ціноутворення на ринку відповідної продукції (товарів, робіт, послуг), наявність державної підтримки або обмежень, антимонопольні та екологічні вимоги, система оподаткування; аналіз його фінансово-господарської діяльності, майнового та фінансового стану на дату оцінки та за період, що передує цій даті; підготовку обґрунтованих прогнозу діяльності підприємства, цілісний майновий комплекс якого оцінюється, за основними показниками виробництва та реалізації продукції, фінансового і майнового стану та прогнозу потреби такого підприємства в інвестиціях з визначенням джерел фінансування. Висновки, які отримані за результатами проведених аналізів покладаються в основу припущень, що використовуються під час проведення оцінки. 5. Похідні від права власності правові титули майна суб’єктів господарювання. Право власності передбачає можливість вільного, але в межах закону, використання власником свого майна у власних інтересах. Специфіка сучасних засобів виробництва обумовлює той факт, що їх використання (експлуатація) здійснюється, як правило, не самим власником, а іншими суб'єктами, яким власники передають ці засоби на певній правовій основі (титулі). Такими є: право повного господарського відання, право оперативного управління. Вони є похідними від права власності і залежними від власника. | |
| Просмотров: 875 | Загрузок: 12 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |