| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Загальна характеристика Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів
| [ Скачать с сервера (84.5 Kb) ] | 18.05.2017, 21:28 |
| 9.2.4. Загальна характеристика Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів 9.2.4. Загальна характеристика Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів Правила ІНКОТЕРМС відомі в усьому світі і широко застосовуються в практиці міжнародної торгівлі. ІНКОТЕРМС — скорочення від англ. International commercial terms — міжнародні торгові терміни. Повна назва — Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів. Правила видаються Міжнародною торговою палатою й уперше були опубліковані 1936 року. У дальшому до них уносилися зміни і доповнення 1953, 1967, 1976, 1980, 1990 та 2000 років. За своєю суттю Правила є систематизованим збірником міжнародних торгових звичаїв. Хоч вони мають лише рекомендацій характер, це, як свідчить світова практика, не зменшує їхньої важливості і значення. Застосування Правил ІНКОТЕРМС спрощує складання і погодження договорів, сприяє однаковому розумінню і тлумаченню контрагентами різних країн умов поставки, оскільки вони застосовуються в зовнішньоекономічній діяльності суб’єктами господарювання більшості країн світу. Указом Президента України від 04.10.1994 № 567/94 «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» з метою однакового тлумачення комерційних термінів суб’єктами підприємницької діяльності України за укладання договорів, а також учасниками відносин, що виникають у зв’язку з такими договорами, установлено, що під час укладання суб’єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торговою палатою 1953 року. Суб’єкти підприємницької діяльності України під час укладання договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), повинні забезпечувати додержання Правил IНКОТЕРМС. На Кабінет Міністрів України покладене завдання: а) опублікувати у двотижневий строк державною мовою України в газеті «Урядовий кур’єр» Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торговою палатою 1953 року (у редакції 2000 р.); б) забезпечувати опублікування державною мовою України наступних змін до Правил IНКОТЕРМС. Такі зміни застосовуються через десять днів після їх опублікування в газеті «Урядовий кур’єр» до відносин, що виникають у зв’язку з договорами, у тому числі зовнішньоекономічними договорами (контрактами), укладеними після опублікування відповідних змін. «ІНКОТЕРМС-2000» були опубліковані в числах «Урядового кур’єра» № 63 від 3 квітня та № 68 від 10 квітня за 2002 р. Отже, суб’єкти підприємницької діяльності — резиденти України можуть посилатися в зовнішньоекономічних контрактах, що укладаються ними, на правила ІНКОТЕРМС в редакції 2000 р. Посилання на ІНКОТЕРМС-2000 в договорі купівлі-продажу чітко визначає відповідні обов’язки сторін та зменшує ризик юридичних ускладнень. Слід підкреслити, що сфера дії ІНКОТЕРМС обмежується питаннями, пов’язаними з правами та обов’язками сторін договору купівлі-продажу відносно поставки товарів (під словом «товари» тут розуміються «матеріальні речі», а «нематеріальні товари», такі як комп’ютерне програмне забезпечення, виключаються). В ІНКОТЕРМС-2000 терміни для полегшення розуміння згруповані в чотири категорії, відмінні між собою по суті, починаючи з терміна, згідно з яким продавець тільки забезпечує покупцю доступ до товару на власних площах продавця («E»-термін — Ex Works); далі йде друга група, в рамках якої продавець зобов’язаний доставити товар перевізнику, призначеному покупцем («F»-терміни — FCA, FAS і FOB); далі «C»-терміни, відповідно до яких продавець повинен укласти договір на перевезення, не беручи, проте, на себе ризик втрати чи пошкодження товару або додаткові витрати внаслідок подій, що мають місце після відвантаження та відправлення товару (CFR, CIF, CPT і CIP); і, нарешті, «D»-терміни, за яких продавець має нести всі витрати та ризики, необхідні для доставки товару до місця призначення (DAF, DES, DEQ, DDU і DDP). «E»-термін покладає на продавця мінімальні зобов’язання: продавець повинен лише надати товар у розпорядження покупця в узгодженому місці — звичайно на власних площах продавця. З іншого боку, як часто відбувається на практиці, продавець може допомагати покупцю завантажити товар на транспортний засіб, наданий останнім. «F»-терміни вимагають від продавця доставки товару для перевезення відповідно до вказівок покупця. У разі якщо місцем, названим у договорі як місце доставки, є площі продавця, поставка є завершеною, коли товар завантажений на транспортний засіб, наданий покупцем, а в інших випадках — коли товар наданий у розпорядження покупця без розвантаження з транспортного засобу продавця. «C»-терміни вимагають від продавця укласти договір перевезення на звичайних умовах за власний кошт. Тому пункт, до якого він повинен оплачувати транспортні витрати, обов’язково має бути зазначений після відповідного «C»-терміна. За умовами термінів CIF і CIP продавець також повинен застрахувати товар і нести витрати щодо страхування. Необхідно зауважити, що «C»-терміни відрізняються від усіх інших термінів тим, що вказують на дві «критичні» точки. Перша — це точка, до якої продавець повинен організувати перевезення й нести витрати за договором перевезення, а друга — це точка переходу ризиків. Сутність «C»-термінів полягає у звільненні продавця від будь-яких дальших ризиків і витрат після належного виконання ним договору купівлі-продажу способом укладення договору перевезення та передавання товару перевізникові, а також забезпечення страхування за термінами CIF і CIP. «D»-терміни відмінні за своєю природою від «C»-термінів, тому що відповідно до «D»-термінів продавець відповідає за прибуття товару в узгоджене місце чи пункт призначення на кордоні або всередині країни імпорту. Продавець зобов’язаний нести всі ризики й витрати щодо доставки товару до цього місця (пункту). Отже, «D»-терміни позначають договори прибуття, тоді як «C»-терміни — договори відвантаження (відправлення). Практичне заняття 15. Загальна характеристика міжнародних перевезень, їх колізійне регулювання. Міжнародні договори у сфері транскордонних перевезень Поняття договору міжнародного перевезення. Класифікація міжнародних перевезень залежить від багатьох різних критеріїв, з-поміж яких доцільно виокремити: 1. За видами транспорту - повітряні, автомобільні, залізничні, морські, річкові, переміщення трубопровідним транспортом. 2. 2. Залежно від кількості використовуваного транспорту - прості (використовують лише один вид транспорту), змішані (застосовують декілька видів транспорту). 3. 3. Залежно від об'єкта - перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу, пошти. 4. Залежно від використання транспортних компаній - перевезення однією або кількома транспортними організаціями прямого сполучення (дають один документ, навіть якщо в перевезенні беруть участь декілька компаній), кількома послідовними перевізниками (замовник укладає з кожним співперевізником окремий договір зі застосуванням транспортної документації кожного співпере візи ика), непрямого сполучення (кожний із спів перевізників укладає свій договір перевезення, застосовуючи власну транспортну документацію й умови). 5. Залежно від маршруту - міжнародні перевезення в суміжному сполученні (між двома країнами" що мають спільний кордон), в транзитному сполученні (з перетинанням території іноземної держави), наскрізного сполучення (коли для перевезення вантажу до пункту призначення, який розміщений у тій самій країні, що й пункт відправлення, необхідно перетнути територію іншої держави). 6. 6. Залежно від кількості пересадок - пересадочні, безпересадочні. У сучасних умовах питання про суб'єктний склад договору перевезення необхідно розглядати з урахуванням значного розширення сфери дії договору перевезення, який зараз не можна зводити до моделі реального договору перевезення конкретного вантажу. Він повинен охоплювати всі договори, що опосередковують відносини, пов'язані з перевезеннями вантажів, пасажирів і багажу. На підставі цього застереження учасниками відносин перевезення є перевізник, відправник, вантажоотримувач, пасажири, інші транспортні організації, котрі беруть участь у процесі перевезення. Про особливості статусу перевізника зауважимо, що внаслідок переходу окремих країн до ринкових умов розвитку істотно змінилися вимоги, встановлені законодавством до транспортних організацій, які постають перевізниками вантажів, пасажирів і багажу. По-перше, державне майно, закріплене за транспортними організаціями, було приватизоване, а самі транспортні організації комерціалізовані й акціоновані. По-друге, запроваджена система ліцензування діяльності, пов'язаної зі здійсненням перевезень вантажів, пасажирів і багажу. Наприклад, згідно зі Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р. до господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, належать різні види підприємницької діяльності, пов'язані з перевезенням вантажів і пасажирів, у тому числі надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів повітряним, річковим, морським, залізничним транспортом, а також автомобільним транспортом загального користування. Характерна вимога до організацій, котрі постають перевізниками, - наявність у них на законній підставі транспортних перевізних засобів, придатних для перевезень пасажирів, вантажів або багажу. Перевізником на морському транспорті зазвичай є так званий "судновласник" - особа, яка експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи вона власник судна, чи використовує його на іншій законній підставі. У цьому сенсі судновласником визнають і фрахтувальника, що експлуатує судно на основі договорів тайм-чартеру або бербоут-чартеру, котрий від свого імені як перевізник укладає договори морського перевезення з відправниками вантажів. Судновласником, що експлуатує судно, може бути безпосередньо й власник судна. Він має право вчиняти стосовно судна всі дії, які не суперечать закону, актам законодавства та не порушують права й інтереси осіб, котрі охоронені законом. Наприклад, власник може відчужувати судно у власність іншим особам, передавати їм, залишаючись власником, права володіння, користування та розпоряджання судном, установлювати іпотеку судна й обтяжувати його певним способом тощо. Однак у тих випадках, коли власник пере-дає своє судно у володіння та користування іншій особі, він втрачає статус судновласника і вилучає себе із правовідносин перевезення. За договором повітряного перевезення перевізником визнається кожна юридична чи фізична особа, яка виконує повітряні перевезення, має права експлуатанта авіаційної техніки. Експлуатант - це особа, організація або підприємство, що експлуатує повітряні судна чи пропонує власні послуги у цій галузі. Перевізником за договорами перевезення вантажів і пасажирів залізничним транспортом є залізниця - статутне територіально-галузеве об'єднання, до складу якого належать підприємства, установи й організації залізничного транспорту і яке за централізованого управління здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі. Поряд з перевізниками, учасниками договірних відносин перевезення вантажу є відправники вантажу та вантажоотримувачі. Вантажовідправником за договором перевезення вантажу може бути кожна правоздатна та дієздатна фізична або юридична особа. Найчастіше ними є комерційні організації, що здійснюють відправлення вантажів (переважно вироблених ними товарів) для виконання своїх зобов'язань стосовно продажу, постачання товарів і виконання інших договорів. Зазвичай відправник вантажу - це власник вантажів, котрі відправляють вантажовласник або особа, яку власник уповноважив відправити вантаж. Відправник вантажу безпосередньо укладає договір перевезення з перевізником і є його стороною. На відміну від відправника вантажу вантажоодержувач не за-діяний в укладанні договору перевезення, а отже, його не можна вважати стороною цього договору. Водночас, згідно зі законодавством, вантажоодержувач має певні права, а також низку обов'язків, пов'язані з перевезенням вантажу. Така обставина засвідчує, що одержувача визнають третьою особою, на користь якої укладається договір перевезення - це договір, де боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи. Перевізник зобов'язаний видати прийнятий до перевезення і доставлений у пункт призначення вантаж саме вантажоодержувачеві. Отже, лише вантажоодержувач може вимагати від перевізника виконання цього обов'язку. Поширюються на договір перевезення вантажів і норми, котрі регулюють договір на користь третьої особи. Коли третя особа відмовилася від права, наданого їй за договором, кредитор може скористатися таким правом, якщо це не суперечить закону, іншим правовим актам і договору. На підтвердження цієї тези можна використовувати норми, зазначені в усіх транспортних статутах і кодексах. Відповідно до них право на розпоряджання незатребува-ними одержувачами вантажами надається відправникові вантажу. Договір перевезення вантажу не покладає на одержувача тих чи інших обов'язків. Проте особа, котра має намір прийняти вантаж, повинна взяти на себе певні обов'язки, передбачені законодавством, і це не суперечить конструкції договору перевезення як договору на користь третьої особи. Отже, правове становище вантажоодержувача характерне тим, що йому належить роль третьої особи, на користь якої відправник вантажу та перевізник укладають договір перевезення вантажу. Зауважимо також на існуванні низки транспортних організацій, котрі не беруть участі в укладанні договору перевезення вантажів або пасажирів, але по суті є учасниками процесу їхнього транспортування. Такі організації також вступають у певні правовідносини з вантажоодержувачами й одержувачами багажу під час отримання вантажів і багажу в пункті призначення. Подібні ситуації виникають тоді, коли вантажі перевозять у прямому й прямому змішаному сполученні. У сучасній юридичній літературі простежуються різні позиції, що пояснюють правове положення таких транспортних організацій у системі правовідносин, пов'язаних з перевезеннями пасажирів і вантажів. Найприйнятніша позиція, коли правове становище транспортних організацій, задіяних у перевезенні вантажів і пасажирів прямим або прямим змішаним сполученням, характерне тим, що вони є третіми особами, на котрих боржник (перевізник) покладає виконання зобов'язань, які випливають із договору перевезення. Пасажир - учасник міжнародного перевезення - це фізична особа, котру перевозять у вагоні, на судні, в автомобілі, літаку і котра не входить до складу службового персоналу (екіпажу) транспортного засобу та має проїзний квиток. Згідно з договором перевезення транспортна організація зобов'язана перевезти пасажира в пункт призначення, а пасажир - внести установлену за проїзд плату. Коли однією зі сторін у зобов'язанні є громадянин, який використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для особистих побутових потреб, він користується правами сторони в зобов'язанні. Ця обставина слугує підставою для покладання на перевізника (за договором перевезення пасажира) додаткових обов'язків, у тому числі й публічно-правового характеру. Договір перевезення укладають з дієздатною особою, і хворобливий стан тієї або іншої особи сам собою не перешкоджає цьому. Однак, прийнявши до перевезення хворого, відповідальний за транспорт зобов'язаний безпечно доставити такого пасажира до пункту призначення. Якщо ж хворобливий стан особи може загрожувати здоров'ю інших пасажирів, хворого з метою загальної безпеки треба ізолювати на шляху прямування; за нестачі особливого приміщення для проїзду, такому хворому відмовляють в укладанні договору перевезення. Якщо технічно можливо забезпечити перевезення душевнохворого, то договір перевезення в інтересах хворого має укладати особа, котра її супроводжує. | |
| Просмотров: 505 | Загрузок: 7 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |