| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Загальна характеристика «чистої теорії права» Г.Кельзена
| [ Скачать с сервера (40.4 Kb) ] | 25.06.2017, 21:20 |
| Найбільш впливовою і ,водночас, суперечливою науковці вважають філософсько-правову концепцію австрійського правознавця Г.Кельзена, видатного представника німецькомовного правового позитивізму. Кельзен іменує свою теорію «reine Rechtslehre», «чистим вченням про право». В даному контексті слід навести слушне зауваження М.В. Антонова з приводу того, що, уявляючи політико-правові погляди Кельзена дослідники зазвичай значно звужують і абсолютизують їх сферу, асоціюючи їх винятково з чистою теорією права і, хоча така асоціація не є безпідставною, необхідно вказувати на декілька застережень, враховуючи те, що сформована Кельзеном теорія являє собою доволі складний комплекс ідей, які не видається за можливе трактувати безвідносно до системи кельзенівських поглядів на право і державу. Дане вчення не є апологією грубої фактичної сили і не є обґрунтуванням всемогутньої суверенної влади, більше того – не є вченням про певне «чисте право», що не має згустків фактичності, так само не будучи запереченням юридичної соціології, психології та інших емпіричних наук про право. В рамках даного вчення необхідно вирізняти окремі блоки (гносеологію права, вчення про дійсність, єдність права, вчення про норми тощо). Поряд з наведеними внутрішніми блоками існують і зовнішні, що аргументувались Кельзеном в рамках окремих концептуальних схем. «Домысливание, достраивание системы идей, изложенной мыслителем в одном блоке, для того чтобы вывести «логические следствия» из учения Кельзена применительно к вопросу, который тематически относится к другому блоку (скажем, из учения о самодовлеющей действительности основной нормы выводить отрицание значения справедливости для создания и применения права), - пише Антонов, - оказывается характерной ошибкой, приводящей к искажению образа чистого учения о праве, к приписыванию его автору чуждых ему идей. Типичный, но не единственный случай подобного непонимания кельзеновской теории представляет критика Радбрухом чистого учения о праве как молчаливого согласия с всевластием фашистского режима и наличием несправедливого права» . З урахуванням висловленого зауваження, далі дамо загальну характеристику даної теорії. Г.Кельзен називає розтлумачене ним право «чистим», адже досліджує тільки право й «очищає» його від усього, що, на його погляд, не є правом в буквальному сенсі. Інакше кажучи, Кельзен прагне звільнити право від усіх непритаманних йому елементів, до яких належать будь-які неправові реалії, пов'язані з оціночними судженнями, релігійними поглядами, політичними переконаннями, соціологічними дослідженнями й висновками. У цьому сенсі кельзенівське розуміння права створює одну з найпослідовніших розвинутих формальних моделей права. Мета Кельзена - вивчення тих і тільки тих структур права, що властиві лише праву. При цьому варто зазначити, що Г. Кельзен, як науковець, абсолютно не заперечував існування інших теорій, які займалися дослідженням питання поняття права. Так, усвідомлюючи, що проблема справедливості, як ціннісне питання, перебуває поза межами правової теорії (яка, у свою чергу, обмежена аналізом позитивного права як правової реальності), а також через те, що ця проблема має для державної політики вагоме значення, Г. Кельзен у своїй праці „Проблема справедливості” спробував подивитися на природно-правову концепцію права з наукової точки зору. З огляду на історичний аспект становлення «чистої теорії права» Ганса Кельзена, її доцільно розглядати в безумовній спорідненості з теорією юридичного позитивізму, про що свідчить, зокрема, наявність в змісті її основних положень деяких проявів, притаманних теорії юридичного позитивізму. Йдеться, перш за все, про точку зору, згідно з якою власне правом є лише те право, котре закріплюється законом, при чому за межами останнього жодного іншого права не існує. Крім того, зі змісту досліджуваної теорії вбачається догматичність юридичної науки, спрямованість на формально-логічне вивчення законодавства (тобто опис, узагальнення, класифікацію текстів законів, їх коментування та логічне пояснення), тоді як обсяг предмету теорії права зводиться до дослідження правопорядку, його структури, а також законодавчих норм та їх елементів. Що ж стосується змісту і сутності функціонування теорії права, то увагу, подібно до теорії юридичного позитивізму, акцентовано на дослідженні існуючого права, заснованого на законодавчій діяльності держави, а саме на правотворчих фактах. Г. Кельзен, разом з тим, усвідомлював необхідність певних поступок з боку теорії юридичного позитивізму в бік природно-правових теорій. У результаті цього з’явилася теорія неопозитивізму, яка шукала розуміння права в ньому самому – у праві, абстрагуючись від економічного базису та волі панівного класу. Неопозитивізм був гнучкішим порівняно з позитивізмом, мав певну схожість з іншими теоріями права, йому не були притаманні такі радикальні й непереборні позиції, як позитивізму. Свою „чисту” теорію права він орієнтував виключно на її власний предмет. Ця теорія намагається відповісти на запитання: що таке право та як воно здійснюється? Учений стверджує, що його „чиста” теорія права є правовою наукою, а не політикою права. Слід зазначити, що в методологічному забезпеченні як теорії права Г. Кельзена, так і неопозитивізму істотну роль відіграла філософія неокантіанства з її розмежуванням сфер сущого та належного. Саме з природою належного пов’язана юриспруденція, специфіка якої полягає в дослідженні нормативно обумовлених відносин у суспільстві, а також механізмів і засобів соціальної регламентації поведінки індивідів. Згідно з розумінням права Г. Кельзеном, юриспруденцію слід звільнити від дослідницьких способів, запозичених з інших областей пізнання, і пізнати право зсередини, у його специфічному нормативному значенні. Норма при цьому виступає як схема тлумачення сущого й надання йому правового сенсу. Внаслідок цього представники неопозитивізму деідеологізують правознавство й підходять до створення об’єктивної науки про право та державу. Цікавою видається точка зору, висловлена Г. Кельзеном щодо питань визначення сутності права. Тут він зазначав, що постановка проблеми сутності права є “метафізичним” питання, розглядаючи яке наука втрачає свою об’єктивність, викривляє справжнє відображення правової дійсності. Якщо наука ставить перед собою мету з’ясувати сутність права, то вона зазвичай переходить у площину суб’єктивізму, займає ту чи іншу ідеологічну позицію і трактує право та визначає його соціальну роль. Право, за вченням мислителя, повинне бути деідеологізованим, надкласовим. Тільки в цьому випадку воно стане об’єктивним регулятором суспільних відносин і відповідатиме своєму призначенню. Заслуговує на увагу обґрунтована Кельзеном позиція на користь того, що держава взагалі ідентифікується з правовою державою, тобто будь-яка держава у формальному розумінні є правовою. Г. Кельзен абстрагується від змісту правових норм, вважаючи дуалізм держави й права “ідеологічною проблемою та ідеологічним дуалізмом”, оскільки “метою юридичної науки не може бути виправдання будь-чого. Легітимація означає оцінку, а оцінки внаслідок їх суб’єктивного характеру є предметом етики й політики, а не об’єктивного пізнання. Правова держава Г. Кельзена не потребує легітимації морального та ідеологічного різновиду й усуває проблематичність суб’єктивних прав людини, переводячи їх в об’єктивні обов’язки. Тим самим правовий простір, рівень юридизації соціальних відносин визначається уже не із суспільних проблем, а з державних міркувань. Г. Кельзен гостро критикує етичну теорію справедливості з її постулатом права як “етичного мінімуму”. Конституюючим механізмом правопорядку ,відтак, є не етичні критерії, а доцільний примус, що в будь-якому випадку не може бути неправовим. | |
| Просмотров: 516 | Загрузок: 5 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |