| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Вчення утопічного соціалізму
| [ Скачать с сервера (33.4 Kb) ] | 22.03.2017, 23:59 |
| Значну частину світових державно-правових концепцій складають теорії утопічного соціалізму та комунізму. З'ясування їхніх витоків нині має важливе значення, оскільки Україна, як і інші держави колишнього Радянського Союзу та Східної Європи, в недалекому минулому волею долі виконувала роль полігонів, де політичними екстремістами робилися спроби втілити згадані теорії в життя. Розгляд цих державно-правових учень і дасть змогу з'ясувати їхні позитивні аспекти й хиби, оцінити їх під кутом зору теоретичної цінності та місця серед інших концепцій, що відомі людству. Утопія (від грец. — місце) означає: місце, якого немає. В науковій літературі під утопією розуміється опис суспільного, політичного і приватного життя людей уявної країни, що відповідає тому чи іншому ідеалові соціальної гармонії. Перший такий утопічний опис уявної держави зробив уже згадуваний нами представник політико-правової думки Стародавньої Греції Платон у діалозі "Тімей" та в "Республіці", де містилися принципи суспільного благоустрою. Такі ж спроби, хоча й безсистемні, мали місце в творчості деяких отців церкви і, зокрема, Августина, хоча розмежування сфери дії людського та божественного законів давали підстави для сумнівів щодо реальності перебудови земних порядків. Подальшого розвитку подібні утопічні погляди на державу, право й суспільство набули в епоху Реформації, головним напрямком якої було "виправлення" офіційної доктрини католицького Риму, зміна церковного устрою, відносин двох соціальних інститутів суспільства: церкви й держави. Певний внесок у розвиток ідей утопізму зробив представник німецької Реформації Томас Мюнцер (близько 1490—1525), головними аспектами суспільного ідеалу якого були ліквідація експлуатації, соціальної нерівності, реформування системи влади, послаблення впливу церкви на суспільне життя та встановлення справедливого державного устрою — "християнського союзу та братства". У XVI—ХУЛ ст. з'явилися класичні твори утопічного соціалізму, авторами яких були Томас Мор і Томмазо Кампанелла. Державний діяч Англії Т. Мор (1478—1535) у державно-правовій концепції "Утопія" піддав критиці монархію та її економічну основу — приватну власність і запропонував політичний устрій майбутньої ідеальної держави, в якій ліквідація приватної власності приводить до встановлення рівності всіх громадян. Головним аспектом такого суспільства мала бути обов'язковість праці. Мислитель пропонував, щоб усі посадові особи держави обиралися та були підзвітними народові. Найважливіші проблеми мали обговорюватися всіма жителями Утопії. Т. Мор пропонував чітко визначити функції держави, основними з яких мали бути: організація виробництва товарів і продуктів та їх розподіл, боротьба зі злочинами, забезпечення миру. Система влади мала два рівні: на першому кожні ЗО сімейств обирали свого керівника — філарха; на другому, державному обирався князь. Крім того, в державі діяв виборний сенат, обираний щороку. У відносинах князя і філархів із народом були присутні елементи демократії — вони радилися з ним перед винесенням рішень. Такий державний устрій та система влади, на думку Т. Мора, мали сприяти формуванню високих моральних якостей людей і, як наслідок, міцної самодисципліни, зменшенню суспільної ролі такого регулятора, як право. Тому в цій ідеальній державі діяла обмежена кількість законів. Утопічні ідеї Т. Мора розвивав через століття італієць Т. Кампанелла (1568—1639) у праці "Місто Сонця". Він підтримав свого попередника, визначаючи приватну власність першоджерелом суспільної нерівності і кривди, а ідеальним бачив такий державний устрій, який грунтується на загальній власності людей та спільній власності на засоби виробництва. До того ж у проекті ідеальної держави передбачалася загальна власність на одяг та особисті предмети. Праця в місті Сонця'мал а загальнообов'язковий характер, причому робочий день складав усього чотири години. Виховання й навчання тут також були тісно пов'язані з працею. У місті Сонця встановилася повна рівність між чоловіками й жінками. Главою держави був най-мудріший з її жителів, якого мислитель називав "метафізиком" або правосвящеником і який уособлював світську та духовну владу, маючи повноваження вирішувати всі спірні питання. У здійсненні владних повноважень главі держави допомагали три співправителі. Функцією першого з них, Моці, було право війни і миру; другого, Мудрості, — вирішення проблем ремесел, мистецтва, науки, навчальних закладів; третього, Любові, — проблем шлюбу, виховання дітей, піклування, рільництва і скотарства. Посади розподілялися між жителями згідно з практичними здібностями та освіченістю. Кожен міг обіймати посаду лише в тій сфері, де він мав особисті досягнення. Всі громадяни, які досягли 20-річного віку, входили до Великої ради, яка здійснювала контроль за діями посадових осіб і ухвалювала рішення стосовно їх звільнення. Пропонуючи державу з жорсткою регламентацією всіх аспектів життя й насильницькою рівністю, Т. Кампанелла зазначав, що такий суспільний устрій, створений завдяки філософським роздумам, мав велике значення як взірець для наслідування і міг бути реалізованим. Згодом події в економічному житті Західної Європи, що сприяли становленню буржуазії та збільшенню середнього прошарку суспільства, а також ідеологія Просвітництва дали поштовх подальшому розвиткові державно-правових учень утопічного соціалізму. Французький мислитель Жан Мельє (1664—1729) запропонував концепцію "Заповіт", де в дусі реформаторства розвінчував гнобительську роль католицького Риму, зазначав, що релігія дуже тісно пов'язана з політикою і залишає поза увагою те, що в реальному житті нерівність закріплюється законодавче. Визначаючи існуючу нерівність, Ж„ Мельє нагадував, що люди рівні від природи і мають повне право користуватися своїми природними правами. Останні обмежуються політичною владою, королями, які вважають себе вищими від законів природи й держави. Як і його попередники, Ж. Мельє був переконаний, що основа суспільної нерівності й державної недосконалості — приватна власність. Він дійшов висновку, що держава — це організований примус, і щоби звільнити людей від нього, необхідно знищити першооснову — приватну власність. Мислитель запропонував картину ідеального суспільства, де всі зрівнюються у правах і привілеях. Усіх людей об'єднує ідея загального блага, всі вони працюють під керівництвом мудреців. Ж. Мельє у своїй концепції визнав необхідність влади, але ця влада, а також відносини залежності й підкорення не мали політичного змісту. На відміну від ранніх утопістів, Ж. Мельє першим запропонував насильницьку зміну форми державного устрою та правління, причому вважав це можливим не лише у Франції, айв усьому світі. Своєрідною була державно-правова концепція соціаліста-утопіста Франції XVIII ст. Мореллі, побудована на засадах природного права. Він зазначав, що природа надала людям у рівне користування свої широкі можливості, але внаслідок поступового відхилення від законів природи люди порушили цю гармонію. Збільшувалися сімейства, послаблювалися родинні зв'язки, накопичувалася приватна власність, яку перегодом було закріплено законодавче. Саме приватна власність сприяла економічній, а потім і політичній нерівності людей. Вихід із ситуації, що склалася, Мореллі вбачав у скасуванні приватної та поверненні до загальної власності. У творі "Кодекс природи" мислитель визначив спосіб повернення до рівності — прийняття досконалого законодавства, узгодженого з законами природи. Головними принципами цього законодавства мали бути: встановлення загальної власності на все крім предметів особистого вжитку; забезпечення всіх людей роботою, а також черговість у виконанні посадових обов'язків; встановлення обов'язку кожного громадянина сприяти загальній користі відповідно до його сил, можливостей і віку. Основними функціями держави Мореллі визначав обов'язок регулювання промислового і сільськогосподарського виробництва, розподілу продуктів між людьми, регламентацію всіх аспектів життя людей, їхнього побуту, виховання тощо. Але в концепції Мореллі не було чітко визначено систему влади. Це, скоріше за все, малореальне суспільне самоуправління, з органами виконавчої влади на місцевому рівні в особах начальників міст і провінцій, які виконують свої функції протягом одного року, а потім змінюються. Приблизно такими ж були погляди ще одного французького мислителя Габріеля-Бонно де Маблі (1709—1785), який уважав, що свобода й рівність притаманні природному станові, а приватна власність порушує світ рівноваги і свободи. У низці праць, серед яких "Про права та обов'язки громадянина", "Про законодавство, або Принципи законів" та ін„, мислитель із позицій природно-правового підходу піддавав аналізові відносини власності та їхній вплив на державу та особистість. Тут він дійшов висновку, що приватна власність поділяє людей на дві соціальні групи: багатих та бідних; багаті завдяки їй захоплюють владу, а всі зміни влади й форм держави, соціальні стреси пов'язані з перерозподілом власності. | |
| Просмотров: 470 | Загрузок: 16 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |