| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Теорія, методологія, методика соціологічного дослідження
| [ Скачать с сервера (148.5 Kb) ] | 10.02.2018, 22:21 |
| 1. Соціологічні дослідження і суспільна практика Соціологія, як і будь-яка теоретична соціологічної діяльності наука включає два елементи: систему нагромаджених знань (насамперед теоретичних) і дослідницьку діяльність. З допомогою соціологічних досліджень здійснюється дальше пізнання об'єктивних законів розвитку і функціонування соціальних організмів і спільностей людей і визначаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на практиці. Соціологічні дослідження не можна ототожнювати з економічними, юридичними і іншими видами досліджень подібно тому, як соціологію не можна ототожнювати з політичною економікою, юриспруденцією та іншими науками. Специфіка будь-якого соціального дослідження обумовлюється, насамперед, об'єктом і предметом науки, в межах якої здійснюється. Це означає, що своєрідність соціологічних досліджень лежить в основі специфіки науки соціології. Наукове управління соціальними процесами здійснюється з допомогою нагромадження, переробки і передачі інформації, використовуються різні способи одержання і перетворення інформації. Це, по-перше, побутова свідомість, що реалізується в процесі повсякденного практичного життя людей, по-друге, емпіричне вивчення соціальної діяльності людей і соціальної дійсності; по-третє, конкретні соціологічні дослідження. В процесі конкретних соціологічних досліджень пізнання відновлює безпосередню видиму картину соціальних об'єктів, але уже на основі знань про закони їх розвитку і функціонування, характеристики об'єктів, що в емпіричному пізнанні відображені як «безпосередні» і «перші», в конкретних дослідженнях виявляються самими опосередкованими і кінцевими. Здійснення таких досліджень виявляється можливим тільки при наявності теорії, що правильно відображає суть соціальних організмів, тоді як емпіричні дослідження можливі завжди, незалежно від тієї ступені, якої досягло соціальне пізнання в розкритті закономірних зв'язків. Специфіка конкретного знання полягає в тому, що в ньому неповторима своєрідність суспільних явищ зв'язана з специфічними умовами місця і часу, де вони перебувають, детально відтворюються і пізнаються як особлива форма їх суті, що відображається в чистому вигляді в теорії. Об'єктивною основою, що обумовлює відмінність теоретичних і конкретних знань, є єдність і багатоманітність суспільного життя. Виступаючи єдиним за своєю суттю, суспільне життя водночас вкрай різноманітне в формах прояву. На відміну від конкретних емпіричні знання відтворюють в систематизованій формі зовнішню, поверхневу сторону соціальних об'єктів. Залишається не розкритою суть об’єктів, що перешкоджають розумінню емпіричних характеристик суспільних явищ як форм прояву закономірних зв'язків. Саме таке розуміння дозволяє досягти конкретних соціологічних досліджень, їх підсумком виступає знання не лише законів, а й форм їх прояву в певних умовах. Конкретні дослідження починають або з вивчення теоретичних результатів, або самі включають в попередній етап, завданням якого є розкриття закономірних зв'язків об'єкту. Конкретні соціологічні дослідження ніби надбудовуються над теоретичними і пропонують застосування емпіричних методів пізнання, збір та обробіток фактів, даних. Специфіка конкретних соціологічних досліджень своєрідно проявляється в сфері наукового управління. Спільна реалізація соціальних проблем на початку виводиться з теорії на основі знань необхідних зв'язків суспільних явищ. Звичайно, такий висновок ще не дає готового рішення, на основі спеціальних соціологічних теорій розкриваються лише найсуттєвіші властивості соціальних систем. Конкретно-соціологічні дослідження викликані потребами соціальної практики, тому що без них неможливо перебудувати суспільство у новому ключі. Починаючи з 90-х років, відповідно зі змінами умов, посилено розроблялась методологія, методика та техніка конкретно-соціологічних досліджень. Для використання їх в практиці управління створюється ряд переваг. Тоді, мабуть, сучасну форму конкретних соціологічних досліджень, де чітко виділяються етапи програмування, збору інформації, неправильно розглядати як єдино можливу. Необхідно враховувати досвід їх попереднього історичного розвитку. Конкретно-соціологічні дослідження за специфікою суттєво відрізняються від емпіричних, які істотно обмежуються пізнанням зовнішніх,, поверхових зв'язків соціальних явищ. На відміну від емпіричних досліджень конкретні дослідження дозволяють одержати повне і всебічне знання, в якому зовнішні характеристики соціальних процесів зрозумілі як прояв глибинних закономірних зв'язків. Конкретні дослідження не тотожні теоретичним. Завданням теоретичних досліджень є пізнання об'єктивних соціальних законів в їх «чистому вигляді». Конкретні емпіричні дослідження відрізняються від засобів і методів збирання, відбору та опрацювання інформації, що застосовуються в практиці наукового і соціального управління. Аналіз показує, якщо в управлінні соціальними процесами домінують емпіричні методи і способи одержання і перетворення інформації, то в системі наукового управління суспільством основним засобом вироблення управлінських рішень виступають конкретні соціологічні дослідження. В науковому управлінні соціальними процесами конкретно-соціологічні дослідження виконують дві функції: пізнавальну і управлінську. Суть пізнавальної функції полягає в описі, поясненні, прогнозуванні, а суть управлінської — у формуванні конкретної мети, визначенні програм, а також вироблення рекомендацій по корегуванню прийнятих рішень в процесі її реалізації. Аналогічні функції виконуються з допомогою емпіричних способів одержання інформації. Проте, суб'єкт пропонованих заходів в межах певного соціального контексту не знає їх віддалених наслідків. Лише конкретні соціологічні дослідження через гносеологічну специфіку дозволяють суб'єкту соціального управління встановлювати зв'язок конкретної соціальної політики з загальною перспективою історичного процесу, з найвіддаленішою метою перетворюючої діяльності у людей. Конкретні соціологічні дослідження і є найефективніший метод формування, вироблення управлінських рішень в науковому управлінні соціальними процесами. І все ж така інформація має рід суттєвих недоліків. По-перше, інформація не відображає сукупності соціальних факторів, що стосуються життєдіяльності колективу. Адже, сюди належать не тільки реальні акти поведінки працівників, керівників, а й, зокрема, думки, оцінки, міркування членів колективу (а як без них визначити реальне ставлення працівників до праці?). По-друге, інформація може відображати, наприклад, лише думку керівників на ту чи іншу проблему (зокрема причини порушення трудової дисципліни), але це не спільна, «середня» думка всіх працівників. По-третє, не завжди інформація, що є, наприклад, в документах адміністрації, рішеннях інших громадських об'єднань та ін., достовірна, об'єктивна. Очевидно, що лише в сукупності та соціальна інформація, що є традиційно в кожному трудовому колективі, і інформація, що одержана з допомогою соціологічних досліджень, допоможуть знайти найоптимальніші шляхи і методи соціального управління. В сучасних умовах існує три типи соціологічних досліджень. Розвідкові дослідження проводяться в тому випадку, якщо на об'єкті є туманне уявлення і соціолог поки що неспроможний висунути будь-яких гіпотез (наприклад, керівництво підприємства бажає знати, як «поведуть себе» працівники, якщо підприємство з державного трансформується в акціонерне). Розвідкове дослідження передбачає основні стадії: а) складаються по можливості повні бібліографії, потім вивчаються джерела та література: б) проводяться бесіди з компетентними особами, а саме спеціалістами, які працюють над аналогічними проблемами, і практиками, які зайняті в сфері виробництва та ін. Бесіди з спеціалістами переслідують певну мету. Треба переконатися, що складена бібліографія охоплює всі питання і сторони проблеми, що не упущено щось важливе. Бесіди з практиками також мають певну мету: пошук додаткової інформації. Допустимо, збираємося вивчати соціальні проблеми організації контролю. Перша людина, з якою маємо поговорити — представник громадського контролю. І перше питання: хто з працівників громадського контролю міг поділитися практичним досвідом організації і здійснення контролю, системи прийняття рішення, методами і способами контролю та ін. Далі. Проведення інтерв'ю — пошук надійних документальних відомостей, даних, картотек, протоколів рішень, довідок, звітів та ін. І потім — проекти первинних гіпотез, передбачень. Бесіди вимагають деяких навиків і уміння. | |
| Просмотров: 405 | Загрузок: 7 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |