| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Судовий прецедент як джерело цивільного права
| [ Скачать с сервера (34.4 Kb) ] | 12.05.2017, 14:13 |
| Питання про існування в Україні такого джерела права як судовий прецедент наразі є дуже актуальним. Причинами цього є, на мій погляд, в першу чергу непослідовність у застосуванні судами правових норм при вирішенні справ, а також неоднозначний зміст окремих положень нормативно-правових актів, які начебто «натякають» на визнання судового прецеденту джерелом права. Судовий прецедент – одне з джерел права у Великобританії, США, Австралії, Канаді та інших державах, які прийняли так зване загальне право. Суд формально пов'язаний прецедентом – рішенням, винесеним вищим судом чи судом тієї ж інстанції. Прецедент (від лат. precedens – той, що передує) поведінка в певній ситуації, яка розглядається як зразок за аналогічних обставин. На думку Пучінського В.К. основна ідея доктрини прецеденту полягає в тому, що рішення суду з конкретної справи є обов’язкове для судів того ж рівня і нижчих інстанцій при розгляді аналогічних справ, тобто, рішення формулює юридичну норму . Така концепція отримала назву stare decisis. Проте для початку треба визначитися, що ж таке взагалі судовий прецедент та відмежувати його від поняття «судова практика», оскільки між ними часто помилково ставлять знак рівності. Під судовим прецедентом доцільно розуміти акт правотворчості у вигляді закріпленого у судовому звіті рішення (вироку) одного з вищих судів по конкретній справі, правовий принцип вирішення (ratio decidendi) якої являє собою норму права, при цьому юридична сила прецеденту залежить від ієрархічного становища як суду, що його створив, так і суду, що розглядає схожу справу . Також в літературі виділяють таке поняття як «прецедентна норма права», під яким розуміють загальнообов’язкове правило поведінки, що створюється судом при формулюванні основного принципу обґрунтування прийнятого ним рішення (вироку) по конкретній справі і поширюється на судовий розгляд схожих справ . Тому цілком можна погодитись з позицією Алєксєєва С.С., який зазначає, що обов'язковим для суддів є не все рішення чи вирок, а лише «серцевина» справи, суть правової позиції судді, на основі якої виноситься рішення. Це, як називають фахівці з англосаксонської правової системи, «ratio dcidendi» . Решта прецедентного рішення, зокрема і правові позиції, сформульовані судом «між іншим» (мають назву «obiter dictum») не є обов’язковою . Як вже було зазначено вище, в літературі дуже часто зустрічаються випадки ототожнення таких понять як «судовий прецедент» та «судова практика». На мій погляд такі позиції є хибними. З цього приводу можна повністю погодитися із точкою зору,згідно з якою змістовне навантаження, яке в доктрині континентального права вкладається в поняття «судова практика», докорінно відрізняється від поняття судового прецеденту в англосаксонському праві, оскільки ці юридичні явища виникли і розвивалися різних умовах історико-правового середовища . Серед поглядів, що висловлюються в літературі стосовно значення поняття «судова практика» , заслуговують на увагу наступні: судова (усталена) практика – це: 1. сукупність судових рішень певної категорії справ ; 2. сумарний результат розгляду конкретних справ . 3. по-перше, керівні роз’яснення вищих судових органів, а, по-друге, це багаторазове, уніфіковане розв’язання судами однієї категорії справ . Проте, на мій погляд, не з усіма висловленими точками зору можна погодитись. І з цього приводу можна погодитись з позицією, згідно з якою будь-який судовий прецедент є продуктом судової правотворчості, але не кожен результат судової правотворчості має прецедент ний характер . З урахуванням того, що всі автори ведуть мову про судову практику саме в контексті того, що вона є джерелом права, варто звернути увагу на таку ознаку джерела права як загальнообов’язковість. Ми не можемо стверджувати, що сукупність судових рішень певної категорії справ наділена такою ознакою. Тому, говорячи про судову практику як джерело права, на мій погляд, необхідно обмежуватись лише керівними роз’ясненнями вищих судових органів. Малишев Б.В. відносить такі керівні роз’яснення до актів судової правотворчості, а точніше, до такого їх виду як нормативно-правові акти, видані судовою владою . Визначальною ознакою судового прецеденту є створення суддею, судом абсолютно нової правової норми. Питання, на яке треба дати відповідь перед тим як прогнозувати застосування судового прецеденту в цивільному праві в майбутньому, це яким чином наразі законодавство врегульовує питання судової правотворчості. В п. 3 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» зазначено, що вищий спеціалізований суд аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику. Це положення деталізується через опис повноважень пленуму вищого спеціалізованого суду. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» пленуму вищого спеціалізованого суду надане право узагальнювати з метою забезпечення однакового застосування норм права при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції практику застосування матеріального і процесуального закону. Очевидним є те, що наразі вищі спеціалізовані суди уповноважені створювати таке джерело права як судова практика. Проте, як було зазначено вище, судову практику як джерело права не можна ототожнювати із судовим прецедентом. Аналізуючи згадані положення Закону України «Про судоустрій та статус суддів» варто зазначити наступне. Законом не визначено, в якій саме формі повинні бути видані узагальнення судової практики. З огляду на те, що положення п. 3 ч. 1 ст. 32 і п. 2 ч. 2 ст. 36 згаданого закону є майже ідентичними, то їх на мій погляд доцільно тлумачити так, що лише пленум вищого спеціалізованого суду має право видавати узагальнення, які матимуть обов’язковий для всіх судів відповідної спеціалізації характер, оскільки останнє положення є таким, що деталізує перше. Тому обов’язковий характер повинні мати лише ті роз’яснення, які викладені у постановах пленуму вищого спеціалізованого суду. Всі інші форми узагальнення судової практики (листи, оглядові листи, рекомендації, узагальнення по конкретним категоріям справ) мають рекомендаційний характер. В контексті питання про застосування судового прецеденту в цивільному праві не можна не згадати про Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України» від 20.10.2011 № 3932-VI, яким було внесено зміни, зокрема, до Цивільного процесуального кодексу України. Ст. 214 ЦПК було доповнено частиною 2 такого змісту: при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов’язаний врахувати висновки ВСУ, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК. | |
| Просмотров: 936 | Загрузок: 13 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |