| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Судові органи античних держав
| [ Скачать с сервера (84.0 Kb) ] | 17.07.2017, 17:23 |
| Спробуємо проаналізувати систему судових органів в античних державах, а саме Північному Причорномор’ю, Афінах, Стародавньому Римі. Судові органи в античних державах Північного Причорномор’я Спеціального історико-юридичного дослідження судової системи античних держав Північного Причорномор’я досі не здійснювалося, хоча існує достатньо широкий пласт літератури, у якій висвітлено характерні риси побудови та особливості діяльності судових органів інших грецьких держав античного часу, насамперед Афін. Цим питанням частково або повністю присвячено історичні розвідки В.В.Латишева, Г.Бузольта, Д.С.Карева та С.О.Голунського, О.Є.Паршикова та ін. Окрім того, аналіз окремих характерних рис суду та судочинства у полісах північнопонтійського регіону міститься у працях М.В.Скржинської, Е.В.Діля, Ю.Г.Виноградова та ін. Як свідчать джерела, з ІV ст. до н.е. в античних державах особливо поширюється афінська модель системи судових органів, хоча й з певною місцевою специфікою. Цей процес яскраво проявляється, насамперед, у тих полісах, які раніше входили до Морського союзу. Наприклад, відомо, що з ІV ст. до н.е. у Родосі, Фасосі, Синопі, які входили до Архе, з’являються таблички дікастів (суддів) . Приблизно в цей же час тут засвідчено також окремі юридичні процедури, відомі до того лише в Афінах. На підставі доведеного вченими (насамперед, на основі аналізу фрагменту закону про міри, ваги та монети) факту входження окремих полісів Північного Причорномор’я (Феодосії, Гермонасси, можливо, Ольвії та Німфею) до Афінського морського союзу та матеріалів, знайдених у ході археологічних розкопок ольвійського суду (дікастерію), інших археологічних даних можемо впевнено припустити: система судових органів та юридична процедура судочинства Афін та багатьох північнопричорноморських держав були значною мірою тотожними. А в елліністичний період, як зазначають дослідники, судочинство уніфікувалося у всьому грецькому світі. Населенню античних міст-держав Північного Причорномор’я класичного та еліністичного часу, як і громадянам грецьких метрополій, була притаманна схильність вирішувати будь-які, навіть дрібні суперечки шляхом судових позовів (про це свідчать, зокрема, як опубліковані так і неопубліковані судові наговори, віднайдені археологами). В якості голови суду могли виступати різні державні посадові особи в залежності від суті справи. Насамперед ці функції виконували архонти, а також інші магістрати за своєю компетенцією. Взагалі поняття головування у суді в античний час трактувалося ширше ніж нині. Ігемон (голова суду) був зобов’язаний прийняти від громадянина скаргу, здійснити попереднє слідство, головувати при розгляді справи судом та здійснювати контроль за виконанням судових вироків. У маловажливих справах, а також у особистого зізнання злочинця або очевидності й беззаперечності доказів, архонти, деякі інші магістрати мали право здійснювати судочинство й особисто. Але у важливих справах, коли злочинцю загрожувала смертна кара, архонти могли приймати остаточне рішення лише тоді, коли злочин та покарання були прямо передбачені законом. В інших випадках справа переносилася до дікастерію. Отже, на підставі всього вищезазначеного можемо впевнено констатувати, що головною судовою установою в демократичних античних державах Північного Причорномор’я був «суд присяжних» (в Афінській державі аналогічний орган іменувався геліеєю) . Присяжні обиралися народними зборами з числа громадян, які досягли 30-річного віку, не були обтяжені боргами та не піддавалися атимії. Ймовірно, обрання здійснювалося архонтами та секретарем. Обрані за жеребом розподілялися на судові палати (відділення) – дікастерії. Для вирішення важливих справ разом могли об’єднуватися дві, три і навіть чотири палати, причому зазвичай до їх загального складу додавали ще одну особу із запасних присяжних, щоб вийшло непарне число. Зокрема, про жеребкування дікастів перед судом непрямо свідчить анонімний лист з пропозицією хабара, що походить з Ольвії. Судові органи Афін Судові органи Афінської демократії за часів представлені Ареопагом, Геліеєю та Радою п’ятисот. Ареопаг був вищим судовим і урядовим контролюючим органом Стародавніх Афін. Спершу Ареопаг — рада знаті, згодом Ареопаг складався з службових осіб — архонтів, його довічних членів. Особливо зросла роль Ареопагу в період перед реформою Солона. Ареопаг був найстародавнішим органом, який розглядав справи про навмисне вбивство. Для розгляду кримінальних справ існувала Колегія одинадцяти їй підсудні були справи розбійників, нічних злодіїв, кишенькових злодіїв, викрадачів громадян тощо. Ареопаг контролював дії службових осіб і всіх держ. органів, застосовуючи право вето, здійснював нагляд за додержанням законів, культів і звичаїв, а також за вихованням; розглядав кримінальні справи. В разі загрози державній безпеці Ареопаг ставав надзвичайним органом з усією повнотою влади. З перемогою демократії реформою Ефіальта (462 до н. е.) Ареопаг був позбавлений політичних прав і залишився в основному як судовий орган. Геліея являла собою суд присяжних в Стародавніх Афінах, заснований архонтом Солоном у 6 столітті до н. е. У середині 5 століття до н. е., згідно з реформою Ефіальта, функції геліеї було розширено за рахунок ареопага. За Перикла введено платню членам геліеї — геліїстам. Складалася геліея з 6 000 членів, що обирались з числа усіх громадян, які досягли 30 років. Розпадалася на 10 колегій — дикастерій, у складі 500 членів кожна. Геліея розглядала скарги на рішення інших судових інстанцій і була першою інстанцією за низкою найважливіших справ, в тому числі у справах про державні і посадові злочини. Геліея здійснювала також контроль діяльності посадових осіб і остаточно затверджувала постанови народних зборів. Рішення геліеї приймалися більшістю голосів, вироки були безапеляційними Геліея була першою інстанцією з найважливіших судових справ і апеляційною інстанцією по справах, вирішених іншими судовими інстанціями. Справи виникали за заявою потерпілого або його законного представника, чи за заявою будь-якого повноправного громадянина, незалежно від того, були порушені його особисті інтереси, чи ні. Кажучи про закони, які регулювали б судовий процес, варто згадати про закони Драконта. У 621 р. одному з архонтів — Драконту — було доручено переглянути і записати чинне звичаєве право, що він і виконав. Так виникли Драконтові закони. Закони Драконта, згідно з переказами, відзначалися надзвичайною жорстокістю («драконові закони»), що свідчило про грубість і жорстокість цієї епохи. Страта здійснювалася навіть за такі злочини, як ледарство та крадіжка. «Закони Драконта написані не чорнилом, а кров’ю», — так характеризували ці закони самі греки. Розповідали, що коли запитали самого законодавця, чому він майже за всі злочини призначає страту, Драконт, нібито, відповів, що незначні проступки, на його думку, заслуговують цього покарання, для значних же він не міг придумати більшого. Особливо лютою була кара за порушення прав приватної власності — крадіжки, підпали, вбивство та інші цивільні правопорушення . Розпочинати судові справи могли тільки повноправні афінські громадяни. Інтереси неповнолітніх і жінок представляв глава сім’ї, метека – його простат, за раба в суді відповідав його господар. Судовий розгляд поділявся на стадії: попереднього розслідування, судового розгляду і винесення рішення чи вироку. Учасникам процесу надавалась можливість висловити свою думку щодо міри покарання. Жінок і неповнолітніх як свідків не залучали, рабів при допитах катували. Під час попереднього слідства свідчення потерпілого, обвинуваченого, свідків, а також речові докази запечатувались у спеціальну посудину і в такому вигляді направлялись до суду. Рішення приймалось таємним голосуванням більшістю голосів. На судові рішення і вироки допускалась апеляція в геліею. Рішення геліеї були остаточними і оскарженню не підлягали. Існували також логографи (грец. λογογράφοι, однина — λογογράφος, від грец. λόγος — слово, прозаїчний твір і грец. γράφω — пишу) — складачі промов для виступу протилежних сторін у суді Давньої Греції. Готували промови на замовлення та за певну плату. В житті древнього грека суд мав дуже велике значення, але він був мало схожий на сучасний суд. Інституту прокурорів не існувало, обвинувачувачем міг виступати кожен. Обвинувачений захищався сам: виступаючи перед суддями, він намагався не стільки переконати їх у своїй невинності, скільки розжалобити, повернути їх симпатії на свою сторону. Для цієї мети застосовувалися найнесподіваніші прийоми. Перед величезною колегією (в Афінах число суддів сягало 500, а всього суд присяжних — геліея — до 6 000 осіб) донести до кожного суть логічних доказів було справою майже безнадійною, набагато вигідніше було будь-яким способом діяти на почуття. В умовах заплутаного судового права судитися в Афінах було справою нелегкою, до того ж не всі володіли даром слова, щоб привернути до себе слухачів. Тому ті, хто судився зверталися до послуг логографів, людей досвідчених, а головне, володівших ораторським талантом. Логографи, ознайомившись із суттю справи, складали за плату виступи своїх клієнтів, які ті завчали напам'ять і виголошували в суді. Бували випадки, коли логограф складав промову одночасно для позивача і для відповідача, тобто в одній промові спростовував те, що стверджував у другій . Перший процес можна було припинити, не доводячи справи до кінця. Другий процес, який розпочався, належало довести до постанови або рішення під загрозою штрафу в 1000 драхм. Якщо громадянин вигравав процес, він нічого не отримував. Процес за заявою потерпілого починався з внесення судового мита. Правда, при деяких процесах заявник одержував частину конфіскованого майна (якщо особа не сплатила податки, мита, порушувала правила хлібної торгівлі і т. п.). Ці вигоди спонукали окремих афінян спеціально займатися доносами, їх називали сикофантами(професійний донощик і шпигун). Сторони пред’являли всі необхідні в справі документи: показання свідків, давали клятви. Жінки і діти (неповнолітні) не могли давати показання. Характерним для Афін було те, що раби не допускалися в якості свідків, але допитувалися, як правило, під катуванням (биття батогами, підвішування, заливання носа оцтом). Римська імперія Судові функції виконували адміністративні органи: у столиці — начальник міської поліції, у провінціях — їх куратори. Деякі спори розглядав особисто імператор, а незначні суперечки — муніципальні магістрати. Справи розглядалися у закритих засіданнях тільки за участю сторін і найпочесніших гостей. У разі неявки позивача справа припинялась, а за неявки відповідача — розглядалась без нього. Принциповим нововведенням екстраординарного процесу було встановлення офіційного виклику відповідача до суду і допущення оскарження судового рішення вищому посадовцю — аж до імператора. | |
| Просмотров: 712 | Загрузок: 6 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |