| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
СУБ’ЄКТИ ГОСПОДАРСЬКИХ ПРАВОВІДНОСИН
| [ Скачать с сервера (92.0 Kb) ] | 16.11.2017, 08:11 |
| СУБ’ЄКТИ ГОСПОДАРСЬКИХ ПРАВОВІДНОСИН 1. Поняття і види суб’єктів господарського права. 2. Поняття підприємства та його ознаки, види. 1. Поняття і види суб’єктів господарського права. Поняття “суб’єкт господарювання” є лише складовою частиною ширшого поняття “учасник відносин у сфері господарювання”(ст.55 ГКУ). Термін «учасник відносин у сфері господарювання» має спеціальне законодавче значення, яким охоплюються декілька категорій осіб. До учасників відносин у сфері господарювання (ст.2 ГКУ), зокрема, належать: 1) суб'єкти господарювання; Відповідно до ст. 55 ГКУ суб'єктами господарювання в Україні є учасники господарських відносин, які а) здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), б) мають відокремлене майно і в) не¬суть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випа¬дків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є: господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до Цивіль¬ного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відпо¬відно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарсь¬ку діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. 2) споживачі; Споживачі — фізичні особи, які набувають, замовляють, використовують або мають намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприєм-ницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Закон України «Про природні монополії» від 20.04.2000р. відносить до споживачів також юридичних осіб, які набувають товари, що виробляються суб'єктами господарювання. 3) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською ком¬петенцією; Під «господарською компетенцією» органу дер¬жавної влади чи місцевого самоврядування слід розуміти сукупність прав та обов'язків щодо здійснення управління господарською діяльністю суб'єктів господарювання, а також контролю за їх діяльністю. Органами державної влади та влади АРК є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада АРК та органи ви¬конавчої влади АРК, місцеві органи виконавчої влади. Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997р. органами місцевого самоврядування вважаються місцеві ради та їх виконавчі органи (виконавчі комітети). До органів державної влади та місцевого самоврядування, наділених господарською компете¬нцією, за правовим статусом прирівнюються органи адміністративно-господарського управління та контролю. Органи адміністративно-господарського управління та контролю — це суб'єкти господарю¬вання, об'єднання, інші особи в частині виконання ними функцій управління або контролю в ме¬жах делегованих їм повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування. Такими ор¬ганами, для прикладу, є органи реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, функції яких на сучасному етапі виконують комунальні підприємства бюро технічної інвентари¬зації та експертної оцінки. 4) громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господа¬рювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Частина 2 ст. 55 ГКУ визначає класифікацію суб'єктів господарювання, поділяючи їх на: господарські організації та фізичних осіб-підприємців. Поняття господарських організацій дається також на рівні окремих підзаконних нормативно-правових актів. Так, наприклад, згідно з Положенням про порядок бухгалтерського обліку окре¬мих активів та операцій підприємств державного, комунального секторів економіки і господарсь¬ких організацій, які володіють та/або користуються об'єктами державної, комунальної власності, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 19.12.2006р. №1213, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.12.2006р. за №1363/13237 господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підпри¬ємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; відпові¬дно до Методики розрахунків загального обсягу реалізованих не фінансових послуг, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 14.08.2009р. №310 господарські організації — юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому за¬коном порядку. Що стосується другого виду суб'єктів господарювання, то варто навести роз'яснення окремих центральних органів державної виконавчої влади з цього приводу. Так, згідно з Листом Держав¬ного комітету України по земельних ресурсах, Державною інспекцією з контролю за використан¬ням і охороною земель від 01.09.2004 № 6г8-768/410 «Щодо віднесення громадян-підприємців до посадових осіб» громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підпри-ємництва та відповідно до принципів, передбачених ст. 44 ГКУ тобто вільного вибо¬ру видів підприємницької діяльності, самостійного формування програми діяльності, залучення фінансових та інших видів ресурсів, вільного найму працівників та ін. Крім цього, оскільки штат¬ний розпис передбачений лише у суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб, то фі¬зичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності без створення юридичної осо¬би, не є посадовими особами, так як в них немає штатного розпису, який визначає посади. Відповідно до ст. 7 Закону України від 04.02.1994р. № 3929-ХІІ «Про правовий статус іно-земців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства мають право займатися в Україні інвестиційною, а також зовнішньоекономічною та іншими видами підприємницької дія¬льності, передбаченими законодавством України. При цьому вони мають такі ж права і обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не випливає з Конституції та законів України. Суб'єкти господарювання мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи. Поняття філії та представництва дається в ст. 95 ЦКУ. Філією є відокремлений підроз¬діл юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її міс¬цезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та пред¬ставництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створи¬ла, і діють на підставі затвердженого нею положення. Варто зазначити, що відповідно до ст. 28 ЗУ від 15.05.2003р. №755-ІУ «Про дер¬жавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» відомості про відокремлені підрозділи юридичної особи залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру. Виконавчий орган юридичної особи або уповноважена ним особа зобов'язані подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місце-знаходженням юридичної особи заповнену реєстраційну картку про створення відокремленого під¬розділу та рішення органу управління юридичної особи про створення відокремленого підрозділу або повідомлення встановленого зразка про закриття відокремленого підрозділу. Висновок. У правовій науці загальне поняття учасника відносин у сфері господарювання розкривається через визначення поняття суб'єкта господарського права, якого розглядають як майново-відокремлену організацію чи окремого громадянина (фізичну особу), що легітимовані в організаційно-правову форму, допущені законом до здійснення господарської діяльності або керівництва нею, наділені необхідними для цього правами та обов'язками і такі, що несуть відповідальність за результати господарювання. При цьому фактично ототожнюються такі поняття, як суб'єкт господарювання і суб'єкт господарського права. Суб'єкти господарського права — це учасники господарських відносин, що безпосередньо здійснюють господарську діяльність або управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють господарською правосуб'єктністю. В узагальненому вигляді господарську правосуб’єктність можна визначити як встановлену чинним законодавством для учасників відносин у сфері господарювання можливість мати і здійснювати господарські права та обов'язки, відповідати за належне їх виконання. Своєрідним замінником цього поняття у ГКУ можна вважати поняття господарської компетенції, що у ст.55 визначається як сукупність господарських прав та обов'язків. Ознаками суб'єктів господарського права є: — безпосереднє здійснення господарської діяльності (виробництво продукції, виконання робіт та надання послуг) або управління господарською діяльністю, що притаманно для власників майна підприємств, господарських об'єднань, господарських міністерств і відомств; — створення у встановленому законом порядку (порядок створення для суб'єктів господарської діяльності різний, але встановлений законом, включаючи державну реєстрацію для більшості з них); — наявність відокремленого майна, необхідного для здійснення обраної суб'єктом або покладеної на нього господарської діяльності або управління такою діяльністю (таке майно може закріплюватися за суб'єктами господарського права на різних правових режимах: праві власності, праві повного господарського відання, праві оперативного управління тощо); — наявність господарської правосуб'єктності, тобто визнаної державою за певним суб'єктом господарювання можливості бути суб'єктом прав (мати і здійснювати господарські права та обов'язки, відповідати за їх належне виконання і мати юридичну можливість захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень); обсяг господарської правосуб'єктності учасників господарських правовідносин фіксується в законі та в їхніх установчих документах. Правосуб'єктність суб’єкта господарювання має певну структуру: складається з компетенції та правоздатності. Компетенція — це сукупність тих прав та обов'язків, які безпосередньо закріплені за організацією чинним законодавством (господарська компетенція має видовий характер, оскільки пов'язана з певним видом організацій (банками, підприємствами, господарськими товариствами тощо)). До складу компетенції входить: — коло питань, які може вирішувати та чи інша господарська організація; — обов'язки, що покладаються законом на певну господарську організацію; — форми відповідальності за порушення закладених законом обов'язків; — способи захисту порушених прав. Господарська правоздатність як другий елемент господарської правосуб'єктності — це здатність господарської організації мати права та обов'язки, які безпосередньо законом не встановлені, але необхідні для виконання господарською організацією покладених на неї функцій і завдань. Господарська правоздатність виникає завдяки закріпленому в законі дозволу мати інші права та обов'язки, якщо вони не суперечать основним нормам законодавства, правам та законним інтересам інших осіб. Правоздатність на відміну від компетенції має індивідуальний характер, оскільки пов'язана із завданням і функціями конкретного суб’єкта господарювання. Правосуб'єктність більшості суб’єктів господарювання складається з господарської компетенції та господарської правоздатності, але існують окремі види господарських організацій, що мають лише господарську компетенцію. До них належать філії, представництва та інші підрозділи підприємств, а також господарські міністерства і відомства. Ці господарські організації мають діяти (здійснювати права та нести обов'язки) лише в межах встановленого нормативними актами порядку, тобто закону і положень, на підставі яких вони діють. Суб'єкти господарського права надзвичайно різноманітні і тому їх класифікують, тобто поділяють на групи. Залежно від характеру здійснюваної діяльності розрізняють: — суб'єкти господарського права, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність (до них належать індивідуальні підприємці, підприємства, виробничі кооперативи, більшість господарських товариств); — суб'єкти господарського права, які здійснюють управління господарською діяльністю, в т.ч. організацію такої діяльності (до них належать господарські міністерства та відомства, господарські об'єднання, власники майна підприємств). Залежно від форм власності, на базі якої вони функціонують, розрізняють державні, комунальні, колективні, приватні та змішані (функціонують на базі двох і більше форм власності) суб'єкти господарського права: до перших (державних) належать державні комерційні та казенні підприємства, державні господарські об'єднання, господарські міністерства та відомства. до других (комунальних) належать комунальні підприємства, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи. до третіх (колективних) — виробничі кооперативи, добровільні господарські об'єднання, унітарні підприємства, створені кооперативами, громадськими та релігійними організаціями. до четвертих (приватних) — господарські товариства, індивідуальні підприємці, приватні підприємства. до п'ятих (змішаних) — орендні підприємства, спільні підприємства, а також господарські об'єднання, до складу яких можуть входити господарські організації різних форм власності. Господарські організації можна також класифікувати залежно від порядку створення, складу засновників-учасників, подільності чи неподільності їхнього майна (статутного фонду) на частки. За цією ознакою вони поділяються на господарські організації корпоративного типу і господарські організації унітарного типу. Господарські організації корпоративного типу створюються двома і більше засновниками, які входять до складу організації; їхнє майно або статутний фонд поділяється на частки; склад та внутрішні відносини формуються на засадах членства (господарські товариства, виробничі кооперативи, спільні підприємства, господарські об'єднання). Господарські організації унітарного типу мають одного засновника і власника майна, який знаходиться поза організацією; закріплене за ними майно не поділяється на частки (паї); склад та внутрішні відносини формуються на засадах трудового найму, єдиноначальності та підпорядкованості. До таких організацій належать державні і казенні підприємства, приватні підприємства, господарські міністерства та відомства, підприємства, що створюються господарськими товариствами, виробничими кооперативами, господарськими об'єднаннями. 2. Поняття підприємства та його ознаки, види. Правове становище підприємств в українському законодавстві, що почало формуватися після набуття державної незалежності, вперше було визначено ЗУ від 27.03.1991р. "Про підприємства в Україні", більшість положень якого була врахована при розробці проекту ГКУ, що набував чинності з 01.01.2004р. Слід зазначити, що в новому ЦКУ поняття підприємства дається в главі 12 "Загальні положення про об'єкти цивільних прав" у ст.191 "Підприємство як єдиний майновий комплекс". Відповідно до цієї статті, "підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності", є сукупністю нерухомих і рухомих речей, майнових та інших прав, а також може бути в цілому чи в частині об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. На відміну від ЦКУ, ГКУ (ст. 62-72) визначає підприємство самостійним суб'єктом господарювання, якому притаманні такі ознаки: належність до основної ланки економіки; безпосереднє здійснення виробничої, науково-дослідницької, торговельної та іншої господарської діяльності - як комерційної (підприємницької), так і некомерційної; можливість функціонування на будь-якій формі власності: державній (державні та казенні підприємства), комунальній (комунальні підприємства), колективній (підприємства у формі виробничих кооперативів), приватній (приватні підприємства, господарські товариства); установчий документ - зазвичай статут, якщо інше не встановлено законом (так, для підприємств, що діють у формі повного чи командитного товариства, установчим документом буде засновницький договір - ч. 1 ст.82 ГК; для командитного товариства з одним повним учасником - меморандум, що передбачено ч. 3 ст. 134 ЦКУ); функціонування та базі відокремленого майна, що знаходить вираз у наявності самостійного балансу та рахунку в банку; це маймо може бути закріплено за підприємством на праві власності (підприємства у формі господарських товариств і виробничих кооперативів, приватне підприємство, якщо засновник (власник майна) сам (без найманого керівника) управляє цим підприємством), праві господарського відання (держанні підприємства, комунальні підприємства, приватні підприємства з найманим керівником, а також підприємства громадських, релігійних, кооперативних організацій, якщо засновник застосував цей правовий титул при закріпленні за підприємством виділеного йому майна), праві оперативного управління (казенні підприємства, а також інші унітарні підприємства, якщо власник для закріплення за останніми майна обирає цей правовий титул); | |
| Просмотров: 451 | Загрузок: 3 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |