| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Становлення сучасного адміністративного права України
| [ Скачать с сервера (30.9 Kb) ] | 01.06.2017, 23:26 |
| Зміни, які відбулися за останні десятиліття у нашій державі, вплинули на усі сфери життєдіяльності як держави, так і суспільства, не залишивши осторонь також і правову науку. За роки незалежності України було радикально переглянуто теоретичні та методологічні основи науки адміністративного права з урахуванням політичної, економічної, соціальної і правової природи Української держави, об’єктивних закономірностей і тенденцій її історичного розвитку. Сучасна доктрина адміністративного права має великий вплив на процес реформуванняадміністративного права як галузі права. Теоретичною базою розгляду становлення адміністративного права України стали праці таких вчених, як: В. Б. Авер'янов, Ю. П. Битяк, О. В. Петришин, О. Ф. Фрицький, В. М. Шаповал, О. Ф. Андрійко, В. М. Гаращук, С В. Ківалов, В. В. Цветков,О. М. Бандурка, І. П. Голосніченко, А. Т. Комзюк, А. О. Селіванов тощо. Зміст і головне призначення науки адміністративного права полягає у розробці наукових висновків, рекомендацій і пропозицій, щодо вдосконалення та посилення ефективності діючих адміністративно правових норм і відповідних правових інститутів, що врешті решт безпосередньо впливає на ефективність державно-управлінської діяльності. В цьому виявляється активний вплив адміністративно-правової науки на розвиток адміністративного права як галузі права. Розвиток адміністративного права сучасної України слід розділити на певні етапи. Перший етап (1991-1996рр.) пов'язаний з утворенням у 1991 р. незалежної Української держави, побудованої на принципах суверенітету і демократії. Україна, яка прагне стати правовою державою, визнає носієм суверенітету і єдиним джерелом влади народ, а державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, принципів верховенства права та законності. Вчені розпочали аналізувати такі актуальні проблеми того періоду: равове забезпечення процессу демократизації апарату державного управляння; удосконалення організаційної структури управління в умовах демократизації державного апарату; розвиток теорії самоврядування і державного управління тощо. У цей же час обґрунтовується доцільність виокремлення зі структури адміністративного права такої підгалузі, як службове право. Виріс інтерес учених і до проблеми адміністративного договору,адміністративно-деліктного і поліцейського права, до адміністративної діяльності органів внутрішніх справ. На підставі цих теоретичних узагальнень вчених у сфері адміністративного права почалася підготовка відповідних законопроектів щодо нормативно-правового врегулювання правового статусу Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій тощо.Досягнуті наукові результати були покладені також в основу прийнятого вперше в Україні закону з питань державної служби в органах виконавчої влади (1993 p.). Дослідження широкого кола актуальних питань адміністративного права дало змогу провідним дослідникам підготувати і видати курси лекцій з адміністративного права України (Л. В. Коваль, 1994; Ю. П. Битяк, В. В. Зуй, 1996). Але вплив радянської доктрини чітко прослідковується у всіх роботах вчених того періоду. Наступним етапом в розвитку адміністративного права поклала Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р., відповідно до якої людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. З розвитку конституційних положень динамічно починає розвиватися наука адміністративного права. Наріжним каменем стало те, що цей процес розробляється крізь призму вищезазначеного людиноцентристського призначення держави та права. У теорії адміністративного права найбільш влучно такий підхід розкрив В.Б. Авер’яновим, який вважає, що вітчизняне адміністративне право за своїм «духом», своєю ідеологією має бути орієнтоване на забезпечення прав та інтересів людини, їх ефективний захист, а не на задоволення потреб держави, державного управління (фактично державного апарату).Відповідно ним запропоновано в основу адміністративно-правової доктрини вітчизняного адміністративного права покласти «людиноцентристську» ідеологію, згідно з якою держава має «служити» інтересам громади, тобто діяти на благо людини шляхом всебічного забезпечення пріоритету її прав, свобод та інтересів у сфері діяльності публічної адміністрації (органів виконавчої влади та місцевого самоврядування). В цей період активно здійснюється розвиток різноманітних інститутів та підгалузей адміністративного права. Виділяється в окрему науку державне управління, підгалузі адміністративного права (митне, податкове, бюджетне) починають викладатись у навчальних закладах як самостійні дисципліни. Активно розвиваються інститути адміністративного права у міжгалузевих утвореннях господарського, фінансового, екологічного та земельного права. ґЩо стосується використання досягнутих наукових результатів у процесі підготовки відповідних науково-практичних документів за дорученням державних органів, то до них слід віднести розроблені за участю учених-адміністративістів проекти Концепції адміністративної реформи в Україні (1998), Концепції реформи адміністративного права України (1998). Саме цими розробками визначено перспективні напрями подальшого розвитку науки адміністративного права в Україні. В той період почала суттєво оновлюватися і навчальна література з адміністративного права: Голосніченко І. П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття): Навчальний посібник (Ірпінь, 1998); Адміністративне право України: Підручник / За заг. ред. Ю. П. Битяка (X, 2000); Гончарук С. П. Адміністративне право України: Навчальний посібник (К., 2000); Васильєв А. С. Административное право Украины (общая часть): Учебное пособие (X., 2001); Бандурка А. М., Тищенко Н. М. Административный процесс: Учебник (X., 2001); Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник (К., 2003); Адміністративне право України: Підручник за заг. ред. С. В. Ківалова (Одеса, 2003). В цей період почали проводитися перші національні науково-практичнм конференції: 18-21 червня 1998 р., м.Яремча Івано-Франківської області; 26-27 травня 2000 р., м. Суми тощо. І третім переломним періодом в розвитку сучасного адміністративного права, став етап з прийняттям у 2005 році Кодексу адміністративного судочинаства України. Відбулася зміна у розумінні суспільного призначення адміністративного права. Раніше ця галузь права розглядалася як «управлінська», основним призначенням якої було регулювати суспільні відносини в процесі здійснення державно-управлінської діяльності, в основі визначення предмета адміністративного права лежали управлінські відносини. Після 2005 року розширюється розуміння призначення адміністративного права і до його завдань відносять також: забезпечення належної реалізації прав, свобод, та інтересів особи у сфері публічної адміністрації та здійснення дієвого захисту цих права, свобод та інтересів у разі їх порушення з боку суб´єктів владних повноважень. При цьому за особою утверджується статус рівноправного партнера у стосунках із суб'єктами владних повноважень. Розвитку української науки адміністративного права також сприяє динамічний розвиток юридичної освіти в Україні. Крім вузів, науку адміністративного права розвивають академічні установи, наукові центри при органах державної влади, незалежні центри розвитку законодавства тощо. Але на сьогодні перед українською наукою адміністративного права, незалежно від її напряму, стоять складні теоретичні й практичні завдання. Розвиток сучасної демократичної держави бере свій початок з науки , що потім втілюється на законодавчому рівні. Далі у своїй роботі , я б хотіла акцентувати свою увагу на декілька провідних інститутів адміністративного права та їх розвиток за період незалежної України. Перше, що хотілося розглянути - предмет адміністративного права. Кожна галузь права обслуговує певне коло суспільних відносин, які складають її предмет правового регулювання. Адміністративне право не є винятком і теж має власний предмет, детальне дослідження якого, дозволяє отримати більш чітке уявлення про суспільне призначення і суспільну цієї галузі, визначити ті межі, що відокремлюють її від інших галузей права, у тому числі норм, які теж використовуються для регулювання відносин в управлінській сфері. Предмет адміністративного права має тісний зв´язок із тими головними завданнями, які постають перед ним на тому чи іншому етапі розвитку. Процес реалізації цих завдань може спричинити відповідні кількісні і якісні зміни у структурі предмета правового регулювання, скоригувати подальший розвиток окремих видів суспільних відносин, змінити ідеологію управлінських стосунків та інше. Так , професор С.С. Алексеев зазначає, що предмет правового регулювання - це різноманітні суспільні відносини, які об´єктивно, за своєю природою можуть "піддаватися" нормативно-організаційному впливу і в даних соціально-політичних умовах потребують такого впливу, що здійснюється за допомогою юридичних норм, усіх інших юридичних засобів, які утворюють механізм правового регулювання [5, с. 292]. Дослідження предмета адміністративного права, зважаючи на масштабність і різноманітність державно-управлінських відносин, завжди було складним завданням. На сьогодні ця робота ускладнюється процесом реформування адміністративного права. Крім цього, із запровадженням в Україні загальновизнаного принципу поділу державної влади революційним змінам була піддана державно-управлінська діяльність, головними репрезентантами якої стали структури виконавчої влади. Термін "державне управління" майже не використовується в нормах чинного вітчизняного законодавства як це було за часів СРСР, а в деяких наукових джерелах можна зустріти суперечливі думки щодо його подальшої долі [22, с. 14-22]. До середини 90-х років широко використовувалися визначення (під час характеристик вже пострадянського адміністративного права) професора Ю.М. Козлова, який визначив предметом радянського адміністративного права - суспільні відносини управлінського характеру. Головними умовами віднесення суспільних відносин до даної групи були: по-перше, одна з їх сторін - відповідний орган державного управління; по-друге, ці відносини безпосередньо пов´язані зі здійсненням цим органом конкретних завдань виконавчо-розпорядчої діяльності, тобто повсякденного і безпосереднього керівництва господарським і культурно-політичним будівництвом [13, с 29]. Однак поява в юридичній термінології законодавчо закріпленого поняття "виконавча влада", фактична трансформація функцій державного управління в окремих соціальних сферах змушують до критичного перегляду варіанта визначення предмета адміністративного права, що було запропоновано професором Ю.М. Козловим. Наступною проблемою на етапі розвутку поняття предмета адміністративного права, постала доцільність використання в новому визначенні предмета адміністративного права такого поняття, як "державне управління". Існує декілька позицій з цього приводу. Перша - обмежує державне управління рамками "державно-апаратного середовища" [10, с 14-21]. Друга позиція зводиться до фактичного ототожнення державного управління і виконавчої влади, при цьому предметом адміністративного права визнається сукупність суспільних відносин, які складаються у процесі організації діяльності виконавчої влади [9, с. 1]. І, нарешті, третя позиція спрямована на таке наукове визначення співвідношення між поняттями "державне управління" та "виконавча влада", яке відповідає існуючим реаліям адміністративно-правового регулювання [17, с. 3]. Як відмічає професор В.Б. Авер´янов, щодо проблеми предмета адміністративного права найбільш дискусійними залишаються два принципових питання. Перше стосується співвідношення понять "державне управління" та "виконавча влада", друге - пов´язане з суб´єктами, що виконують функції виконавчої влади [1, с 10-11]. Поняття "державне управління" як за радянських часів, так і зараз використовується для характеристики виконавчо-розпорядчої діяльності (владно-управлінської діяльності) владних державних органів. Термін "виконавча влада" щодо здійснення відповідної державної діяльності можна вважати правонаступником поняття "органи державного управління". Однак не слід думати, що відбулася автоматична заміна однієї правової | |
| Просмотров: 1065 | Загрузок: 17 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |