| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Система цивільного права
| [ Скачать с сервера (39.5 Kb) ] | 03.09.2017, 10:26 |
| Тема 2. Джерела цивільного права України 1. Поняття та загальна характеристика цивільного законодавства. Система цивільного законодавства України 2. Поняття та форми систематизації цивільного законодавства 3. Кодифікація цивільного законодавства дореволюційної Росії 4. Перша кодифікація радянського цивільного законодавства 5. Друга кодифікація цивільного законодавства СРСР, УРСР 6. Впорядкування цивільного законодавства України на сучасному етапі. Розробка та прийняття нового Цивільного кодексу України 7. Концепція та структура Цивільного кодексу України 2003 року 8. Інші джерела цивільного права 1. Поняття та загальна характеристика цивільного законодавства. Система цивільного законодавства України Система цивільного права: Ø кодекс; Ø інші нормативно-правові акти (ЗУ "Про власність"); Ø рівень досконалості законодавства; Ø наявність прогалин; Ø повнота цивільного права. Рівень досконалості законодавства, наявність прогалин, повнота цивільного права – з цією метою виникло поняття "система цивільного права". Система цивільного законодавства – існує реально – це великий за обсягом нормативний масив, який складається із нормативно-правових актів різної юридичної сили, які розміщені у певній ієрархічній послідовності. Основою цивільного законодавства є Цивільний кодекс, який за своїм змістом відповідає засадам громадського суспільства. Цивільний кодекс має великий потенціал. Відомче законодавство: в радянські часи кожне міністерство приймало нормативно-правові акти, зараз також певні відомства – центральні органи виконавчої влади зі спеціальною компетенцією мають право приймати акти (наприклад, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, Комісія з цінних паперів, НБУ). Чинники, що стримують неконтрольований зміст відомчого законодавства: процес їх реєстрації у Мін’юсті. 2. Поняття та форми систематизації цивільного законодавства Систематизація. Способи впорядкування: 1) інкорпорація – об’єднання у збірники, зведення нормативних актів, що стосуються певної сфери діяльності; 2) консолідація; 3) кодифікація. Кодифікація – не лише структурне оновлення нормативного масиву, а й змістовне оновлення (тривалий процес). Консолідація – різновид інкорпорації, не відбудовується у змістовні зміни. Декодифікація – починають змінювати положення кодексу і іншими законами. Новелізація законодавчих актів – коли в результаті внесення змін формується нова редакція. 3. Кодифікація цивільного законодавства дореволюційної Росії Університетського періоду не було. Користувалися звичаєвим правом. Ідея кодифікації в Російській імперії існувала у XVIII столітті. Але робота комісії за часів Петра І була малоефективна. Це пояснювалося тим, що кожній комісії ставилися різні завдання. На початку ХІХ століття за часів Олексія І кодифікації було покладено на вченого Сперанського. В цей час спостерігається сильний французький вплив – це полонило російський простір. Тому проект Цивільного кодексу Сперанського схожий на французький Цивільний кодекс. 1812–1815 роки – перемога на Французькій революції, Сперанського відправили на заслання, ідея кодифікації відходить на другий план. 1826 рік – Сперанський знову закликає до роботи, пов’язаної з кодифікацією діючого права – Сперанський зробив. Січень 1833 року – були санкціоновані як повні зібрання законів. Частина І тому 10 – Закони цивільні. Вирішуючи завдання кодифікація Сперанський здійснив обмежену кодифікацію. Це означало віддалення від завдання зробити новий "нормальний" кодекс. В момент прийняття такий закон не відповідав дійсним потребам суспільства. 1882 рік – утворено комісію для створення нового Цивільного кодексу. Розробники не були пов’язані чинними законами. Завдання: змістовно змінити законодавство. 1861 рік – відміна кріпосного права. 17 років комісія випускала розроблений проект частинами. 1899 рік – підготовлено проект зобов’язального права. 1903 рік – решта частин підготовлена. В судові, урядові, наукові установи розіслано. 1905 рік – на підставі зауважень друга редакція. 1905-1907 рік – революція, імперія під загрозою. 1913 рік – в Держдуму внесено проект зобов’язального права. 1914 рік – початок І світової війни. Тому проект над яким детально працювали був завершений тоді, коли він був вже нікому не потрібний. 26.07.1991 року – були прийняті "Основи цивільного законодавства". 1917 рік – перемога нових політичних сил. Відбувається поступове знищення приватної власності. Всі основні матеріальні цінності були націоналізовані. Право почало трансформуватися з дореволюційного в капіталістичне. Доктрина почала вважати право непотрібним і зайвим в державі. Право називали більше опіумом для народу, ніж релігією. Юрист Стучка, автор роботи "Революционное право и государство", все ж таки стояв на позиції необхідності права в державі. З 1922 року – в економіці реалізуються засади приватної власності. Зародилася ідея суцільного планування. Поширеним стає не принцип координації, а принцип субординації. Заснування дискримінації кредитно-грошових відносин. 4. Перша кодифікація радянського цивільного законодавства Процес першої кодифікації був пов’язаний з розвитком правової думки. В цей час активно розвивається радянська правова доктрина. На першому етапі підготовки нового Цивільного кодексу СРСР значну роль відіграла "мінова концепція" Пашуканіс. З точки зору цієї концепції право – система правовідносин, які являли собою юридичну форму юридичних відносин і виникають безпосередньо з останніх. Цивільне право в той час називалося господарським. Не спостерігалася тенденція відділення господарського права від цивільного. Кодекс називався Цивільним, але право було господарським. З 30-х років почався натиск на цивільне законодавство. Цьому періоду (НЕПу) передувала реанімація кооперативних засад. Мова йшла про об’єднання праці і управління. Хоча праця ще не відділялася від капіталу. Після НЕПу радянська політична ідея відступила. Далі настав період індустріалізації, а потім і капіталізації стали нищівним ударом по засадах приватної власності. Ленін дуже критикував Цивільний кодекс. І не безпідставно, адже він був дуже буржуазним. 1931 рік – з’їзд марксистів-державників. Головним доповідачем виступає сам Пашуканіс, який критикує свої попередні позиції. Право – форма регулювання та закріплення виробничих та інших суспільних відносин класового суспільства. Спирається на апарат державної влади пануючого класу і відбиває інтереси цього класу. Правові відносини виводяться не з товарного обігу, а безпосередньо з виробництва. На з’їзді були піддані критиці і погляди Стучки. Був покладений початок агресії на всі перспективні, прогресивні явища, які могли завадити ідеям радянської держави. Цивільне право розглядається як система юридично закріплених цивільних відносин. Стучка пропонує теорію "двосекторного права". Вона полягає в тому, що в економіці радянського суспільства існує два сектора – приватний і соціалістичний. Відповідно існують і дві галузі права: цивільне і адміністративно-господарське. За Стучкою ці дві галузі права за своєю природою є соціалістичними, але роль цивільного права зменшується у зв’язку зі знищенням приватної власності. 1927–1931 роки – Стучка "Курс радянського цивільного права". Пашуканіс пропонує теорію "єдиного господарського права". 1931 рік – у вступі до "Збірки матеріалів з господарського і адміністративного права" Вінсбург оспорює концепцію Стучки. Він вважає, що існує лише господарське право, в яке слід включати як норми господарського права, так і норми цивільного права (власність, спадкове право та інші). Про це свідчить і система інститутів: суб’єкти, правочини, право власності, позовна давність. 1931–1935 роки – теорія "єдиного господарського прав" була панівною. 1938–1955 роки – у радянській правовій науці триває дискусія про систему радянського права. 1938 рік – перша нарада наукових працівників права. Вперше пролунала теза, що право – це система норм. Визначається науковий підхід до дослідження системи права, її галузей. Вперше говорять про метод. Було поставлене завдання відмежування цивільного права від адміністративного. В ході цієї дискусії С.М. Братусь зробив спробу в сенсі поділу права згадати про поділ права на публічне і приватне. 1954–1955 роки – на сторінках журналу "Радянська держава і право" була розгорнута дискусія, присвячена саме цивільному праву. Її розпочав Венедиктов. Він запропонував інститут "оперативного управління". Він визначив коло відносин, які входять в предмет цивільного права, серед яких він визначив і особисті немайнові відносини, пов’язані з майновими (не пов’язані з майновими він відкидав). Венедиктов, Алексєєв активно використовували критерії предмета і метода правового регулювання. 1947 рік – Братусь "Юридические лица в советском гражданском праве". Наслідки першої дискусії: 1) в колі відносин, які регулює Цивільний кодекс включаються поряд з майновими особисті немайнові, пов’язані з майновими відносини; 2) майнові відносини завжди засновуються на законі вартості, незалежно від того, чи вони пов’язані з виробництвом, чи з оборотом; 3) поряд з предметом правового регулювання розвиток отримав і метод. 5. Друга кодифікація цивільного законодавства СРСР, УРСР В період підготовки до нової кодифікації була проведена Друга дискусія. Виникає питання співвідношення цивільного права з трудовим, земельним, сімейним. Була визначена самостійність трудового, колгоспного, сімейного і земельного права. Ставилося питання про співвідношення цивільного і господарського права. Кінець 50-х років – була заснована сучасна концепція господарського права. 1961 рік – "Основи цивільного законодавства". 1963 рік – прийняті республіканські Цивільні кодекси. В ці роки вдалося пристосувати цивільне право до потреб тоталітарної держави. Цивільне право стало субстратом цивільного та адміністративно-господарського права. У кодекси була закладені основи підвищення ролі підзаконних нормативних актів. Був зроблений важливий крок по "централізації" цивільного законодавства. Пріоритет надавався союзному законодавству по відношенню до законодавства союзних республік. 6. Впорядкування цивільного законодавства України на сучасному етапі. Розробка та прийняття нового Цивільного кодексу України Після Другої кодифікації почало значно зростати так зване "відомче" законодавство. Прогрес: структурування системи права. З 1964 року цивільне законодавство у його застосуванні з нормами інших галузей права виконувало обслуговуючу роль для підтримання планової дисципліни. З 1965 року держава визнає, що ступінь регулювання суспільних відносин є неефективним. Постанови Ради Міністрів мали спроби реформування саме управлінських відносин. Кінець 80-х років – "перебудова" призвела до реалізації основних засад планової економіки. Була згодом створена робоча група по створенню Господарського кодексу. Листопад 1992 року – була створена робоча група під головуванням міністра юстиції по створенню цивільного кодексу у складі спочатку 20, а згодом 12 чоловік (3 представники нашого університету). 25.08.1996 року – кодекс переданий у КМУ для передачі у ВРУ. 16.01.2003 року – прийнятий новий Цивільний кодекс (введений в дію 01.01.2004 року). У період між прийняттям Цивільного кодексу і його підписанням Президентом у кодекс неконтрольовано вносились зміни, Секретаріатом ВРУ. 7. Концепція та структура Цивільного кодексу України 2003 року Цивільний кодекс відбиває основні засади, які забезпечують розвиток економічних особистих немайнових відносин і забезпечують формування громадянського суспільства. Новий Цивільний кодекс вирішив питання цивільно-правового регулювання у принципово інший спосіб. Він не знижує рівень регулювання до підзаконних нормативно-правових актів, кодекс повинен мати обов’язкову характеристику, стабільність статики цивільного обороту, речових відносин. Процес адаптації законодавства до норм нового Цивільного кодексу значно затягнувся. 8. Інші джерела цивільного права На сучасному етапі актами цивільного законодавства не вичерпуються джерела цивільного права. ст.6 ЦК + ст.7, 8, 10 ЦК. В них закріплені джерела, які виходять за межі цивільного законодавства. ст.7 ЦК – джерелом цивільного права визнає звичаї і звичаї ділового обороту. Звичай – правило поведінки, не встановлене актами законодавства, але стає установленим для регулювання певних суспільних відносин. Найпоширенішими є торговельні звичаї і звичаї ділового обороту. До торговельних звичаїв відносять Інкотермс. Однак звичай виконуючи компенсаторну функцію не повинен суперечити законодавству. Одним із різновидів звичаєвих норм є узвичаєння. Воно ґрунтується на однаковій практиці застосування тих чи інших норм. Узвичаєння – правила, які закріплюються для уніфікації (УНІДРУА). Торговельні звичаї – поділяються на писані і неписані. В доктрині практично не розроблено питання при звичай як джерело регулювання певних відносин. Другим джерелом цивільного права є цивільно-правовий договір. На відміну від норм права положення договору не містять ознаки нормативності і загальної обов’язковості. | |
| Просмотров: 438 | Загрузок: 2 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |