| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Призначення покарання за сукупністю вироків
| [ Скачать с сервера (58.0 Kb) ] | 11.11.2017, 18:38 |
| 1. Сукупність вироків як окрема кримінально-правова ситуація. Загальний к-п зміст субінституту призначення покарання за сукупністю вироків. 2. Особливості призначення покарання за сукупністю вироків щодо визначення основного покарання. 3. Особливості призначення покарання за сукупністю вироків щодо додаткових покарань. 4. Особливості призначення покарання у ситуації, коли поєднуються сукупність злочинів і сукупність вироків. 1. Сукупність вироків як окрема кримінально-правова ситуація. Загальний к-п зміст субінституту призначення покарання за сукупністю вироків. Як особлива к-п ситуація, сукупність вироків «прив’язана» до інституту призначення покарання; у співвідношенні з основними формами множинності злочинів вона може частково співпадати з рецидивом злочинів, повторністю злочинів, пов’язаною із засудженням особи і повністю виключає сукупність злочинів; крім того сукупність вироків може передбачати таке поєднання кількох злочинів, яке не охоплюється жодною з основних форм множинності злочинів, фактично такі поєднання є окремими (особливими) різновидами множинності злочинів, які прямо в КК не передбачені. Специфічними ознаками ситуації, що охоплюється поняттям «сукупність» вироків є : 1) особа засуджена за 1-н чи декілька злочинів і їй призначено за нього (них) покарання; до закінчення відбування покарання або до прийняття рішення про звільнення від його відбування особа вчинює новий злочин (кілька нових); при цьому слово «новий» означає, що такий злочин вчинено після постановлення вироку за попередній злочин (злочини); 2) виникає необхідність призначити особі покарання за новий злочин (злочини) і якимось чином врахувати покарання, невідбуте особою повністю чи частково за попередній злочин (попередні злочини); 3) у новому вироку таке призначення покарання за новий злочин (злочини) відбувається і в цьому ж вироку призначається остаточне покарання з урахуванням невідбутої частини покарання за попередній злочин (злочини). ЗВЕРНУТИ УВАГУ: а) постановлення «попереднього» вироку охоплює собою його проголошення – після такого проголошення вчинення «нового» злочину є проявом розглядуваної ситуації – сукупності вироків, незалежно від того, чи набрав такий вирок законної сили – абз.1 п. 25 ППВСУ №7 б) у прямо передбачених законом випадках поняттям «сукупність вироків» охоплюються окремі (особливі ) к-п ситуації, в яких невідбуте покарання визначається не попереднім вироком, а іншим процесуальним документом (див. ст. 82 КК – зокрема ч. 6 ст.82); В)певні особливості має ситуація «сукупність вироків» у разі застосування ст. 75 КК (абз.4 п.26 ППВСУ №7); дивись також п.10-11 постанови 2. Особливості призначення покарання за сукупністю вироків щодо визначення основного покарання. При призначенні покарання за сукупності вироків, суд повинен: а) точно встановити невідбуту частину покарання за попереднім вироком; б) призначити покарання за новий злочин (злочини); в) обрати принцип призначення остаточного покарання (далі - ОП) за сукупністю вироків; г) визначити конкретний вид і розмір ОП за сукупністю вироків. а) Невідбута частина (НЧ) за попереднім вироком визначається залежно від того, який вид покарання був призначений особі попереднім вироком, чи відбувала така особа це покарання реально, чи звільнялась вона від відбування покарання, чи замінялось це покарання іншим. На визначення строку НЧ може також впливати строк тримання особи під вартою до набрання попереднім вироком законної сили. Відповідно до п. 26 ППВСУ № 7, невідбутою частиною покарання за попереднім вироком треба вважати: — покарання, від відбування якого особу звільнено з випробуванням (статті 75, 79, 104 КК), за винятком часу тримання під вартою в порядку запобіжного заходу або затримання, перебування в медичному закладі тощо; — частину покарання, від відбування якого особу звільнено умовно-достроково (статті 81, 107 КК); — невідбуту частину більш м’якого покарання, призначеного судом особі в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82, ч. 3 ст. 86 КК); — частину покарання, від відбування якого звільнено вагітну жінку або жінку, яка має дитину (дітей) віком до трьох років (ст. 83 КК) ; — невідбуту частину певного строку позбавлення волі, яким замінено довічне позбавлення волі (ст. 87 КК); — невідбуту засудженим частину будь-якого основного покарання; — додаткове покарання (або його невідбуту частину) за попереднім вироком; — покарання, від відбування якого звільнено неповнолітнього із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК). При вчиненні нового злочину особою, яка відбувала покарання у виді позбавлення волі, його невідбутою частиною треба вважати строк, який залишився на момент обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою за новий злочин, а якщо такий захід не обирався, — то строк, який залишився після постановлення останнього за часом вироку. б) Призначаючи покарання окремо за новий злочин (злочини), вчинений особою після постановлення вироку, суд повинен керуватися загальними засадами призначення покарання та іншими орієнтирами, визначеними ст. 65 – 691, а також притримуватись правил призначення покарання за сукупністю злочинів, якщо така сукупність мала місце. в)Обрання принципу призначення ОП за сукупністю вироків залежить від виду і розміру НЧ покарання за попереднім вироком, а також покарання, призначеного за новий злочин. При цьому слід виходити з того, що у відповідності до ч. 4 ст. 71 КК, мінімальна межа ОП за сукупністю вироків має бути більшою, ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком. Максимальна межа ОП, яке може бути призначене за сукупністю вироків, передбачена ч. 2 ст. 71, ч. 2 ст. 103, а також може визначатись з урахуванням ч. 2 ст. 87 КК. Така максимальна межа може бути загальною, особливою, спеціальною та виключною. Загальна максимальна межа ОП (встановлена для випадків, коли жоден із злочинів, за які особа засуджувалась попереднім вироком або засуджується новим вироком, не є особливо тяжким) – дорівнює максимальній межі (максимальному строку), встановленій для даного виду покарання у Загальній частині КК. Особлива максимальна межа ОП, яке може бути призначене за сукупністю вироків повнолітній особі (визначена для покарання у виді позбавлення волі на певний строк, якщо хоча б один із злочинів, за які особа засуджувалась попереднім вироком або засуджується новим вироком, є особливо тяжким) – становить 25 років позбавлення волі. Для неповнолітніх у цій ситуації – 15 років п/в. Спеціальна максимальна межа ОП – це покарання у виді довічного позбавлення волі; встановлена для випадків, якщо хоча б за один із злочинів, за які особа засуджувалась попереднім вироком або засуджується новим вироком, було призначене таке покарання. Виключна максимальна межа ОП (визначена для випадків, коли особа вчинить злочин під час відбування покарання у виді п/в на певний строк, яким довічне п/в було замінено актом про помилування) – той конкретний строк позбавлення волі, який визначений актом про помилування – не менше 25 років п/в. Загальні підходи до максимальної межі ОП у виді штрафу, якщо хоча б за один злочин призначено штраф, розмір якого перевищує межі санкції статті (частини статті) ОЧ КК, за якою засуджується винний – див. лекцію по темі № 7. в) Визначивши, якою може бути максимальна межа ОП за сукупністю вироків у конкретній ситуації, суд переходить до обрання принципу призначення ОП. Звернути увагу : 1) хоча в ч. 1 ст. 71 КК йдеться лише про приєднання (повне або часткове), - в окремих ситуаціях може бути застосований принцип поглинення (про нього згадується в новій редакції ч. 2 ст. 71), 2) За загальним правилом постійною (базовою) складовою ОП є покарання, призначене за новий злочин (злочини); водночас в окремих виняткових випадках такою базовою складовою може бути невідбута частина покарання (НЧП) – зокрема якщо особа засуджена з застосуванням ст. 75, не відбувала призначеного покарання і має місце ситуація, передбачена ч. 3 ст. 72 КК. При визначені ОП необхідно розглянути можливі варіанти принципів його призначення. В цьому плані таких варіантів може бути декілька, зокрема: - може бути застосований принцип повного та (або) часткового приєднання – в цьому разі за загальним правилом принцип поглинення не застосовується; - покарання за одним із вироків (як-правило новим) досягає максимальної меді ОП за сукупністю вироків в цьому разі застосовується принцип поглинення як виняток, оскільки «основні принципи» застосовані бути не можуть; - в межах вирішення завдання може мати місце ситуація, яка передбачає застосування усіх трьох принципів - за певних умов. В даному разі така ситуація носить умовний характер і пов’язана з тим, що за новим вироком покарання призначається за сукупністю злочинів і його межі є так званими плаваючими («від- до»); відповідно в залежності від конкретних показників такого покарання кожний з принципів має свої межі застосування (дивись останній зразок вирішення завдання). Звернути увагу : При вирішенні задачі поєднання кількох принципів визначення ОП щодо основного покарання виключається; єдина альтернатива будь-якому принципу – ситуація, передбачена ч.3 ст.72 КК. Як і при призначенні покарання за сукупністю злочинів, призначення ОП за сукупністю вироків за загальним правилом передбачає визначення базового основного покарання – найбільш суворого за видом з тих, які були призначені за окремі злочини, чи за окремими вироками; водночас в ситуації, передбаченій ч.3 ст.72 можлива наявність в межах ОП двох основних покарань, а якщо застосовується принцип поглинення – покарання, що поглинаються, не беруться до уваги взагалі (незалежно від того, чи можуть вони бути переведені в базовий тип чи ні). г) Визначена за правилами ст. 71 КК конкретна міра остаточного основного покарання (як виняток кількох основних покарань) має бути обов’язково вказана в резолютивній частині вироку, з посиланням на відповідні частини ст. 71 КК, з обов’язковим зазначенням принципу повного чи часткового приєднання, якщо ж застосовується як виняток принцип поглинення, він прямо не вказується, як у більшості реальних вироків; не здійснюється посилання на ч. 3 ст.72 і у випадку, коли ОП за сукупністю вироків включає 2 основні покарання, хоча в межах навчального варіанту вирішення задач таке посилання можна зробити. 3. Особливості призначення покарання за сукупністю вироків щодо додаткових покарань. Щодо особливостей призначення додаткових покарань – п.7 коментарю до ст.71 (останні 2 абзаци) Звернути увагу : 1) якщо додаткове покарання в межах ситуації «сукупність вироків» – одне, або ці покарання різні за видом - вони (воно) вказуються в межах ОП без зазначення принципу – повного або часткового приєднання (в цьому разі ніякого приєднання в плані ч.1 ст.71 немає); 2) якщо за окремі злочини (за окремими вироками) призначені додаткові покарання одного виду, в межах ОП має бути визначене і остаточне додаткове покарання цього виду за певним принципом (підходи і варіанти – такі ж як і щодо основного покарання); при цьому можливий варіант, коли для основного покарання в межах ОП буде обраний один принцип, а для додаткового – інший – в таких випадках у відповідному приписі резолютивної частини мають бути зазначені обидва принципи). 3) немає нормативного вирішення ситуації коли за один злочин/вирок, покарання призначене як основне, а за іншим – той же вид покарання, як додаткове; закон забороняє визначати остаточну міру таких покарань в межах одного показника( тобто складати певним чином такі покарання) по суті-може мати місце ситуація , коли відбування особою такого покарання буде зараховуватись «паралельно» ( це стосується покарання у виді п/п); що стосується штрафу – то очевидно кожне з покарань має виконуватись окремо ( в тому числі і тоді, коли загальна сума обох штрафів перевищує відповідну максимальну межу). | |
| Просмотров: 650 | Загрузок: 5 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |