| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Принцип добросовісності як перешкода зловживанню правами
| [ Скачать с сервера (17.2 Kb) ] | 04.11.2017, 21:45 |
| Відповідно до статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Закон встановлює правило, за яким суд та учасники судового засідання зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями під час розгляду і вирішення цивільної справи [1]. Так само, ЦПК зобов’язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватися процесуальними правами, не допускаючи зловживання ними. Вказані положення законодавства щодо вимог діяти у цивільному процесі виключно добросовісно та з метою досягнення завдань цивільного судочинства є новелою та прогресивним поступом законодавця. Такий крок можна пояснити необхідністю підвищення ефективності вітчизняного судочинства. У той же час системний аналіз нової редакції ЦПК (законопроект №6232) дозволяє прослідкувати органічний зв'язок вимоги добросовісності та заборони зловживання процесуальними правами. Останньому поняттю закон приділяє особливу увагу. Неприпустимість зловживання процесуальними правами тепер належить до основних засад (принципів) цивільного судочинства ( п.11 ч.3 ст.2 ЦПК). На суд покладено обов’язок вживати заходів для запобігання зловживанню учасниками судового процесу правами (п.5 ч.5 ст.12 ЦПК). У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені ЦПК (ч.4 ст.45 ЦПК) [2]. Незважаючи на те, що в законі згадуються і «добросовісність», і «заборона зловживання процесуальними правами», на нашу думку, перше із двох понять є більш багатогранним і включає в себе як друге поняття, так і заборону непослідовної процесуальної поведінки, а також добросовісне виконання процесуальних обов’язків. Як відомо, історично принцип добросовісності сформувався через доктрину добросовісності (bona fides) втілену у римському праві. Цей принцип полягає у протиставленні добра злу, злому умислу (dolus malus), і відображається у приписах чесно жити, не завдавати шкоди іншому, віддавати кожному належне (Honeste vivere, alterum non laedere, suum cuique tribuere) [3]. Зрозуміло, що матерія «добросовісності» розкривається через моральну природу, через такі поняття як чесність, сумління, порядність. Добросовісність – це і розуміння необхідності ретельного виконання своїх службових, громадянських обов'язків, повага до інших, нездатність до низьких вчинків. Разом з тим, добросовісність – це поведінка, що проявляється в певних обставинах. У цивільному судочинстві добросовісність поведінки потрібно визначати в залежності від того чи спрямовані дії конкретної особи на справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільної справи, та чи є метою її діяльності ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Саме тому, у випадку, коли учасники судового процесу та їх представники недобросовісно користуються процесуальними правами їх дії, як такі, що суперечать завданню цивільного судочинства суд може визнати зловживанням процесуальними правами. Потрібно зауважити, що і раніше процесуальне законодавство містило згадку про необхідність добросовісної поведінки. | |
| Просмотров: 374 | Загрузок: 4 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |