| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
ПРАВОВИЙ СТАТУС ТА РЕФОРМУВАННЯ «УКРЗАЛІЗНИЦІ». МОЖЛИВІСТЬ ЇЇ ПРИВАТИЗАЦІЇ
| [ Скачать с сервера (198.5 Kb) ] | 10.04.2017, 10:17 |
| Залізничний транспорт України займає основне місце в забезпеченні потреб економіки та населення держави у вантажних та пасажирських перевезеннях. Різкий спад суспільного виробництва в період кризової ситуації викликав значне скорочення обсягів перевезень на залізничному транспорті, що в сукупності з інфляційними процесами значно зменшило його доходи. Нинішня світова фінансово-економічна криза також негативно впливає на функціонування галузі. Тому виникає необхідність підвищення ефективності діяльності залізничного транспорту, його реформування та створення більш ефективної організаційної структури управління. Проблеми реформування залізничного транспорту України в цілому і «Укрзалізниці» як його головної і основної частини полягають в тому, що за останні десять років, прийняті і затверджені Кабінетом Міністрів України Програми реструктуризації і реформування здійснювались не в повному обсязі, і тому останнім часом в Україні стан галузі та різкі зміни економічної ситуації, вимагають чіткої зваженої політики в питаннях реформування галузі залізничного транспорту. Реформування залізничного транспорту досліджується у працях зарубіжних та українських вчених, а саме: Аістова М.Д., Акімової І.М., Бараша Ю.С., Батенко Л.П., Бойко В.І., Галгаша Р.А., Гончаренко В.П., Данилишина Б.М., Дамбровського М.І., Єфименко Т.І., Ейтутіса Г.Д., Петровича Й.М., Позднякової Л.О., Сай В.М., Малахової Н.Б., Кривопішина О.М., Кузьміна О.Є., Макаренка М.В., Мельника О.Г., Мукмінової Т.О., Мухіної Н.А., Цветова Ю.М. У роботах цих вчених було розкрито теоретичні і практичні аспекти щодо реформування залізничного транспорту, а саме: проблеми практичної модернізації технологічної бази рухомого складу, реалізації зміни структури управління галуззю, підвищення ефективності використання існуючих ресурсів, забезпечення прозорості фінансової діяльності, підвищення інвестиційної привабливості галузі тощо. Державна адміністрація залізничного транспорту (Укрзалізниця) є органом управління залізничним транспортом загального користування, підвідомчим Мінінфраструктури. До сфери управління Укрзалізниці входять Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна та Придніпровська залізниці, а також інші об'єднання, підприємства, установи і організації залізничного транспорту за переліком, визначеним Мінінфраструктури. Укрзалізниця здійснює централізоване управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученні та регулює виробничо-господарську діяльність залізниць у сфері організації цього процесу. Укрзалізниця у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, наказами Мінінфраструктури та Положенням про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. N 262 Основними завданнями Укрзалізниці є: 1) організація злагодженої роботи залізниць і підприємств з метою задоволення потреб суспільного виробництва і населення в перевезеннях; 2) забезпечення ефективної експлуатації залізничного рухомого складу, його ремонту та оновлення; 3) розроблення концепцій розвитку залізничного транспорту; 4) вжиття заходів для забезпечення безпеки функціонування залізничного транспорту, його інфраструктури та надійності його роботи [1]. Так, на сьогодні Державна адміністрація залізничного транспорту України «Укрзалізниця» (далі – Укрзалізниця) відповідно до ст. 4 Закону України «Про залізничний транспорт» [2] є центральним органом виконавчої влади України і, по суті, поєднує в собі функції: а) власника інфраструктури; б) оператора перевезень; в) органу формування тарифної політики; г) органу контролю за дотриманням законодавства на залізницях. Поєднання в межах одного суб’єкта функцій учасника ринку і органу, що формує правила його функціонування, є характерним для планової економіки і суперечить принципам ринкової моделі. У такій системі управління з самого початку закладена можливість зловживання владою. Відповідно між вищою структурною одиницею управління (Укрзалізницею) і підприємствами залізничної галузі України повинна існувати система взаємозалежності, впливу і відповідальності, при якій досягається баланс економіко-правових важелів впливу. Наступною проблемою державного управління залізничною галуззю України є відсутність чіткої стратегії щодо підвищення якості продукції та послуг, що надаються залізницями. Так, Укрзалізниця як центральний орган управління планує і нормує витрати ресурсів підприємств залізниць тільки на майбутні обсяги робіт. Але, як свідчить практика, витрати ресурсів плануються без урахування вимог щодо підвищення якості експлуатаційної діяльності, якості обслуговування вантажовласників і пасажирів, а також без запровадження нових принципів взаємодії між самими лінійними підприємствами. Особливої уваги також потребує сучасний механізм розподілу доходів між підприємствами залізничної галузі. На сьогодні він себе не виправдовує, оскільки не враховуються вимоги до підвищення якості в умовах розвитку транспортного ринку, а також тенденція до посилення конкуренції між перевізниками. Досвід діяльності європейських країн свідчить, що спочатку необхідно надати підприємствам максимум економічної свободи в договірному ціноутворенні при дієвому державному регулюванні, а потім створити і впровадити більш досконалу систему розподілу загальних доходів. На практиці сформувалися основні протиріччя, що зменшують ефективність розвитку залізничного транспорту. Як такі дослідниками та практиками визначені [4, 5, 6, 7]: - суміщення функцій державного регулювання та господарського управління; - недосконалий розподіл доходів від перевезень; - роздрібненість засобів амортизаційних відрахувань; - неефективність використання локомотивного парку; - відсутність прозорості при формуванні витрат на перевезення; - неефективність використання пасажирських та вантажних вагонів; - відсутність дієвого механізму мотивації праці; - наявність різних інтересів у галузевих господарств; - відсутність економічної зацікавленості роботи на кінцевий результат; - складність в отримані кредитів та позикових коштів; - неефективність використання трудових ресурсів, наявність значних втрат робочого часу; - труднощі з виконання робіт однією залізниці для іншої; - високий рівень фізичного та морального зносу основних фондів; - низький рівень транспортного сервісу; - низький рівень інформатизації транспортного процесу; - повільне вдосконалення транспортних технологій та недостатній їх зв’язок з виробничими, торговельними, складськими та митними технологіями; - слабкість можливостей транспортних комунікацій для обслуговування міжнародного транзиту вантажів; - складність в питаннях інтеграції з європейською залізничною транспортною системою; - невідповідність якості послуг залізничного транспорту зростаючим споживчим вимогам та міжнародним стандартам; - неефективність залізничної та транспортної інфраструктури; - низька інноваційна активність та взаємозв’язок з науковою сферою; - відсутність державної підтримки інноваційного розвитку галузі; - слабкий ступінь використання можливостей залізничних транспортних комунікацій для міжнародного транзиту вантажів територією України; Велика кількість дослідників, серед яких Ю.С. Бараш, Г.Д. Ейтутіс, Ю.М. Цвєтов, М.В. Макаренко, І.Р. Юхновський, Г.Б. Лебеда та інші [8-11], пов’язують можливість усунення зазначених протиріч з необхідністю реформування залізничної галузі. Так Ю.С. Бараш зазначає [6, с. 2]: «Ефективне функціонування залізничного транспорту пов’язане з удосконаленням його організаційної структури; оновленням основних фондів і рухомого складу; впровадженням новітніх технологій; наданням нових видів послуг і захопленням нових секторів транспортного ринку; збільшенням прибутковості перевезень вантажів і пасажирів та інтегруванням до європейської транспортної системи. Для цього необхідно впровадження на залізничному транспорті корпоративної реструктуризації (структурної реформи) за умови економічно обґрунтованої моделі реформування. Процес реформування передбачає здійснити у три етапи: 1) реформування внутрішня структура залізниць, розподіл доходів від перевезень, платежі до бюджетів усіх рівнів залишаються без істотних змін; 2) утворюються нові організаційні структури – функціональні компанії з вантажних перевезень, функціональні філії та дочірні підприємства з перевезення пасажирів у дальньому сполученні та регіональні дирекції з пасажирських перевезень у приміському сполученні; | |
| Просмотров: 363 | Загрузок: 7 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |