| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Правосуб’єктність міжнародних організацій
| [ Скачать с сервера (56.9 Kb) ] | 18.01.2018, 15:55 |
| Як зазначалося при розгляді теми про суб'єкти міжнародного права, міжнародні міжурядові організації належать до категорії похідних (вторинних) суб'єктів міжнародного права. Вони володіють похідною та функціональною правосуб'єктністю і мають такі невід'ємні ознаки: 1. Міжнародна міжурядова організація (ММУО) створюється державами (первинними суб'єктами міжнародного права), які фіксують свій намір в установчому акті — статуті, що є спеціальним різновидом міжнародного договору. 2. ММУО існує і діє в межах прийнятого установчого акта, який визначає її статус і повноваження, що надають її правоздатності, правам та обов'язкам функціонального характеру. 3. ММУО є постійно діючим об'єднанням з такими невід'ємними рисами, як стабільність структури, наявність системи постійних органів тощо. 4. ММУО створюється виходячи з принципу суверенної рівності держав — членів організації. Членство в ММУО підкоряється певним внутрішнім правилам організації, що характеризують участь держав-членів у діяльності її органів, и також представництво держав при організації. 5 У результаті практичної діяльності ММУО держави — члени організації зобов'язані неухильно виконувати резолюції її органів. Це відбувається відповідно у межах компетенції цих органів і з урахуванням установленої юридичної чинності таких резолюцій. 6. ММУО як юридична особа має сукупність прав, що фіксуються в її установчому акті або спеціальній конвенції. Реалізація цих прав відбувається на основі національного законодавства держави, на території якої ММУО виконує свої функції (наприклад, вступає в цивільно-правові угоди, купує, володіє і розпоряджається майном, порушує справи в суді та арбітражі, виступає стороною в судовому процесі тощо). 7. ММУО має привілеї та імунітети, що забезпечують її ефективну повсякденну діяльність, а також визнаються як у місцезнаходженні штаб-квартири організації, так і в будь-якій іншій державі при виконанні статутних завдань організації. Правосуб’єктність міжнародних організацій: укладати договори з державами й іншими міжнародними організаціями; нести міжнародно-правову відповідальність за свої дії; звертатися до держав та інших міжнародних організацій із вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної міжнародним правопорушенням; обмінюватися офіційними представництвами з державами й іншими міжнародними організаціями; наділяти своїх посадових осіб привілеями й імунітетами тощо. З погляду юридичної природи міжнародної міжурядової організації можна говорити про її внутрішнє і зовнішнє право. Термін "внутрішнє право ММУО" вживається для позначення норм, які створюються у кожній організації з метою регулювання механізму її функціонування і тих відносин, що складаються між органами, посадовими особами та іншими співробітниками організації. Термін "зовнішнє право ММУО" умовно позначає арсенал правових засобів, за допомогою яких організація забезпечує свій статус у конкретних умовах її місцеперебування, свої зв'язки з державами або іншими (у тому числі неурядовими) організаціями. 2) Поняття та класифікація міжнародних організацій З історії міжнародного права відомо, що тільки в середині XIX ст. під впливом об'єктивних потреб розвитку системи міжнародних відносин з'явилися постійно діючі міжнародні організації — так звані міжнародні адміністративні союзи. Вони являли собою міждержавні організації з вузькою компетенцією, яка охоплювала, зокрема, питання міжнародного співробітництва у таких спеціальних галузях, як транспорт, пошта, зв'язок та ін. Організаційна структура цих міжнародних адміністративних союзів була слаборозвинута. З прискоренням науково-технічної революції, інтенсифікації міжнародних економічних, науково-технічних, культурних та інших зв'язків роль і значення міжнародних міжурядових організацій неухильно зростали, збільшувалася і їх кількість. Це стало характерною рисою світу другої половини XX ст. Створення і діяльність міжнародних організацій регулюються загальновизнаними міжнародно-правовими принципами і нормами.. У юридичній літературі й офіційних міжнародних документах поняття «міжнародна організація» традиційно використовується і щодо міжнародних міжурядових (міждержавних) організацій (ММУО), і щодо міжнародних неурядових організацій (МНУО), хоча вони відрізняються за багатьма критеріями, в першу чергу за природою та правовим статусом. Далі йтиметься про ММУО. Говорячи про поняття міжнародної організації, слід зазначити, що в міжнародно-правовій літературі та міжнародній практиці нерідко вживається узагальнюючий термін "міжнародний орган". Він охоплює три різні інститути міжнародного права, за допомогою яких реалізується реальне міжнародне співробітництво суверенних держав. До них належать: міжнародні конференції; міжнародні комісії і комітети; міжнародні організації. Відомо, що першими серед зазначених інститутів були міжнародні конференції. Вони ведуть свій початок від конгресів монархів XVII-XIX ст., що мали на меті післявоєнне врегулювання відносин між державами. Поява міжнародних комісій належить до XIX ст. пов'язана з забезпеченням судноплавства і рибальства на міжнародних ріках, із діяльністю санітарних комісій і т. п. На відміну від інститутів міжнародних конференцій, міжнародних комісій і комітетів інститут міжнародних міждержавних організацій своїми головними невід'ємними інституційними елементами має: • договірну основу; • постійний характер діяльності; • внутрішньорганізаційний механізм. Поряд із зазначеними невід'ємними інституційними елементами міжнародної організації необхідно звернути увагу також на додаткові ознаки (елементи), що становлять саме поняття міжнародної організації. До них слід віднести: наявність певних цілей; самостійні права (та обов'язки), відмінні від прав (та обов'язків) держав-членів; заснування відповідно до міжнародного права; поважання суверенітету держав-членів; міжнародна правосуб'єктність. Виходячи з названих ознак (елементів) міжнародної організації, можна дати таке її визначення. Міжнародна (міждержавна) організація— де об'єднання держав, створене на основі міжнародного договору для виконання певних цілей, що має систему постійно діючих органів, які володіють міжнародною правосуб'єктністю, й засноване відповідно до міжнародного права. Говорячи про класифікацію міжнародних міжурядових організацій, слід звернути увагу на ту обставину, що вона неоднозначна. У сучасній міжнародній системі існують різні за значенням, реальною вагою і формальними ознаками міжнародні міжурядові організації. Міжнародні організації поділяютьсяна: 1. Універсальні (всесвітні) ММУО (ООН, Ліга Націй). 2. Спеціалізовані установи ООН. До них належать: Міжнародна організація праці (МОП), Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ), Всесвітній поштовий союз (ВПС), Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ) та ін. 3. Регіональні ММУО, серед яких: • Регіональні економічні ММУО: Організація європейського економічного співробітництва (ОЄЕС, 1947 p.), Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), Європейське економічне співтовариство ("Спільний ринок"), Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) та ін.; • Регіональні військово-політичні ММУО: Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Союз Таїланду, Філіппін і Пакистану (СЕАТО) та ін.; • Регіональні економічно-політичні ММУО: Організація американських держав (ОАД), Ліга арабських держав (ЛАД), Організація африканської єдності (ОАЄ), Організація центральноамериканських держав (ОЦАД), Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР). За характером повноважень: міждержавні організації, основне завдання яких полягає у забезпеченні співробітництва держав-членів; організації наднаціонального характеру, органи яких одержують від держав-членів деякі суверенні повноваження. Зокрема, з визначених питань вони можуть приймати рішення, що прямо зобов'язують фізичних і юридичних осіб держав-членів (Європейський Союз, деякі спеціалізовані установи ООН (MCE, МОЦА), рішення яких, по суті, є обов'язковими для держав-членів. В іншому випадку втрачається сенс діяльності цих організацій. 3) Питання про членство у міжнародних організаціях на перших стадіях розвитку було дещо заплутаним, оскільки в ряді літературних джерел наводилися різні позиції щодо складу і класифікації членів міжнародних організацій. Були спроби класифікувати їх на повноправні (тобто, держави) і неповноправні (тобто, самокеровані території і навіть держави, які щойно звільнилися від колоніальної залежності). Навряд чи може бути прийнятним і поділ членів міжнародних організацій, за аналогією з договорами, на первісних і тих, що приєдналися, оскільки і це не відповідає принципу суверенної рівності членів міжнародної організації. Проте згодом були знайдені більш прийнятні форми визначення членства і це виявилося в тому, що, з одного боку, загальновизнано - всі члени міжнародної організації рівні і повноправні, а з іншого - держави, що беруть участь у заснуванні міжнародної організації, варто називати "члени-фундатори", а держави, що приєдналися до неї згодом, варто іменувати "члени організації". З такою точкою зору, викладеною в книзі "Міжнародне право" за редакцією К.А.Бекяшева, можна погодитися. Поряд із такою класифікацією членів міжнародних організацій у міжнародній практиці існує кілька типів (видів) держав, які не є членами міжнародних організацій, але беруть участь у їхній роботі. Серед них варто назвати такі: асоційовані члени, спостерігачі і неурядові організації, яким надається так званий консультативний статус. Статус асоційованого члена дозволяє державі брати участь у роботі міжнародної організації, але не дає права голосування й обрання у виконавчі органи. Статус спостерігача надає право державі, не члену організації, а також державі, що є членом організації, але з якоїсь причини не ввійшла до складу керівного органу, брати участь у його роботі, але без права голосу й обрання. Консультативний статус може бути наданий неурядовій організації. Він дає право брати участь у роботі міжнародної організації з правом дорадчого голосу. Процедура прийому до міжнародної організації регламентується правилами прийому, які кожна організація встановлює за своїм розсудом і, звичайно, на основі голосування більшості. Найбільш складні умови прийому встановлені в ООН, для чого, крім інших ускладнень, необхідна рекомендація Ради Безпеки ООН. У питанні про припинення членства в організації розрізняються два види припинення - вихід за власним бажанням члена організації і його виключення. Для виходу за власним бажанням необхідні письмові заяви з мотивацією виходу і документ про відсутність фінансової заборгованості. Виключення з організації можливе у випадках систематичних порушень її статутних положень. Від припинення членства в організації варто відрізняти призупинення членства, що може мати місце як з ініціативи організації, так і з ініціативи держави-члена. 4, 5, 6, 7, 8, 9 П Л А Н 1. Історія створення ООН. 2. Статут ООН. 3. Робочі органи: а) функції та повноваження Генеральної Асамблеї; б) Рада Безпеки; в) структура Економічної та соціальної Ради; г) Рада з опіки; д) Міжнародний суд як головний судовий орган ООН; е) діяльність Секретаріату. Ідея створення системи колективної безпеки, ефективнішої, ніж Ліга Націй, виникла ще під час війни. 26 серпня 1941 р. у знаменитому документі, укладеному Черчіллем та Рузвельтом і названому Атлантичною хартією, передбачалося “запровадження загальної безпеки, створюваної на ширших засадах ”. Йшлося не про те, щоб просто відновити Лігу Націй у чистому вигляді. Її фіаско було очевидне, і психологічні наслідки її відновлення були б катастрофічні. Тому й виникла ідея створення нової організації. “Об’єднані нації” – назва, запропонована Ф. Д. Рузвельтом. Вперше вона прозвучала під час Другої світової війни в “Декларації Об’єднаних Націй” від 1 січня 1942 р., коли представники 26 держав зобов’язались від імені своїх урядів продовжувати колективну боротьбу проти держав “осі”. Головна робота по створенню нової організації була виконана в Думбартон-Оксі, в США. Зокрема, було досягнуто домовленості з багатьох питань: ООН складатиметься з Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки, Міжнародного суду і (завдяки енергійним наполяганням американців) Ради з економічних та соціальних питань (тоді англійці та росіяни виступали за обмеження діяльності майбутньої організації лише проблемами безпеки). Вирішено було також, що СРСР, США. Англія, Франція та Китай стануть постійними членами Ради Безпеки. Проте було й декілька не вирішених питань: проблема голосування та проблема прийняття до ООН 16 союзних радянських соціалістичних республік, що з них складався СРСР, як окремих суб’єктів. Але будучи централізованою державою, СРСР отримав би в ООН 16 голосів. Тому членами ООН крім СРСР стали Україна та Білорусія, які номінально мали свої власні міністерства закордонних справ. Щодо голосування у Раді Безпеки, було вирішено, що постійні члени користуватимуться правом “вето” в усіх питаннях, крім процедурних. Цим були незадоволені малі та середні держави, оскільки вони мали менше прав, ніж великі держави. Конференція, яка відбувалася в Сан-Франциско з 25 квітня 1945 р. мала на меті підготувати конституцію нової організації, або Статут ООН. В Статуті була викладена основна мета та принципи роботи ООН. Так, основною метою є: 1) підтримка міжнародного миру та безпеки; 2) розвиток дружніх відносин між націями на основі поваги принципу рівноправ’я та самовизначення народів; 3) здійснювати міжнародну співпрацю у розв’язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного характеру; в заохоченні і розвитку поваги до прав людини і основних свобод; 4) бути центром для узгодженої дії націй в досягненні цих загальних цілей; ООН діє згідно такими принципами: 1) ООН заснована на принципі суверенної рівності всіх її членів; 2) всі її члени повинні добросовісно виконувати прийняті на себе за Статутом зобов’язання; 3) всі її члени повинні вирішувати свої міжнародні суперечки мирними засобами і таким чином, щоб не порушувати мир, безпеку та справедливість; 4) всі члени повинні утримуватись в своїх міжнародних відносинах від загрози силою, або її застосуванням проти інших держав; 5) всі члени повинні надавати ООН різносторонню допомогу у всіх діях, які здійснюються нею згідно Статуту; 6) статут ні в якому разі не дає ООН права втручання у справи, які є внутрішньою компетенцією будь-якої держави. Членами ООН є: 1) всі держави, які брали участь у конференції у Сан-Франциско, підписали та ратифікували Статут; 2) нові члени приймаються Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки, що приймають зобов’язання, викладені у Статуті. Згідно Статуту, офіційними мовами ООН є англійська, іспанська, китайська, російська, французька. У відповідності до Статуту запроваджувалось 6 головних органів ООН. Генеральна Асамблея є головним обговорювальним органом. Вона складається із представників всіх держав-членів, кожна з яких має один голос. Функції та повноваження: 1) розглядає принцип співпраці у справі підтримки міжнародного права і безпеки, в тому числі принципи, які визначають роззброєння і регулювання озброєння; 2) обговорювати та давати рекомендації щодо всіх питань, які стосуються міжнародного миру та безпеки; 3) обговорювати та давати рекомендації щодо повноважень і функцій будь-якого органу ООН; 4) проводити дослідження і давати рекомендації в цілях поліпшення міжнародної співпраці в політичній сфері, розвитку і кодифікації міжнародного права, сприяння співпраці в економічній і соціальній сферах, в галузі культури, освіти, охорони здоров’я; 5) отримувати і розглядати доповіді Ради Безпеки та інших органів ООН; 6) розглядати і затверджувати бюджет ООН і визначати розміри внесків членів ООН; 7) обирати непостійних членів Ради Безпеки, членів економічної та Соціальної Ради, обирати суддів Міжнародного суду. Робота, як проводиться ООН протягом року, засновується головним чином на рішеннях Генеральної Асамблеї, тобто волі більшості членів, яка виражається у резолюціях, які приймає Генеральна Асамблея. Ця робота здійснюється: 1) комітетами та іншими органами, створеними асамблеєю для вивчення конкретних питань; 2) на міжнародних конференціях; 3) Секретаріатом ООН – Генеральним секретарем та його персоналом, який складається з міжнародних громадських службовців. Рада Безпеки, згідно Статутом, несе головну відповідальність за підтримку міжнародного миру та безпеки. Рада складається з 11 членів: 5 постійних – Китай, СРСР, США, Англія, Франція і 6 вибраних Генеральною Асамблеєю на 2 роки. Всі члени ООН погоджуються підкорятися рішенням Ради Безпеки і виконувати їх. Функції та повноваження Ради Безпеки: 1) підтримка міжнародного миру та безпеки; 2) розслідування суперечок, які можуть привести до конфліктів; 3) надання рекомендацій, щодо методів врегулювання таких суперечок; 4) розробка планів для створення системи регулювання озброєння 5) закликати держав-членів організацій до застосування економічних санкцій та інших мір для попереднього або попередження або припинення агресій; 6) застосування військових дій проти агресора; 7) робити рекомендації відносно прийому нових членів; 8) робити рекомендації Генеральній Асамблеї відносно призначення Генерального секретаря. Економічна і Соціальна Ради були створені Статутом в якості головного органу по координації економічної і соціальної діяльності ООН і спеціалізованих закладів та інститутів. Рішення Економічної і Соціальної рад приймаються простою більшістю голосів. Економічна і соціальна ради наділені такими функціями та повноваженнями: 1) є центральним форумом для обговорення економічних і соціальних проблем глобального характеру; 2) здійснює дослідження, робить рекомендації у справах економіки, соціальної сфери, культури, освіти, охорони здоров’я; 3) слідкує за дотриманням прав людини. Протягом року робота Ради проводиться в її допоміжних органах – комісіях і комітетах, які регулярно збираються і подають доповіді Раді. Головні з них – Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Продовольча і сільськогосподарська організація ООН, або ФАО, Європейська організація континентального транспорту, Міжнародна організація торгівлі, чи ІТО, Міжнародна організація у справах біженців, або ІРО, ООН з питань освіти, науки і культури, чи ЮНЕСКО, Міжнародна організація праці. При створенні міжнародної системи освіти опіки Статутом була затверджена Рада з Опіки, в якості одного з головних органів ООН, і на неї була покладене завдання по нагляду за управлінням підконтрольними територіями, які були включені у систему опіки. Рада діє під егідою Генеральної Асамблеї, або у випадку стратегічного розвитку – під егідою Ради Безпеки. Рішення в Раді приймаються простою більшістю. Рада з Опіки вивчає і розглядає звіти урядів з політичного, економічного і соціального прогресу кожної з країн учасниць. Міжнародний суд є головним судовим органом ООН. До юрисдикції Суду входять всі питання, які передається йому державами і всі питання передбачені Статутом ООН. При прийнятті рішень, суд спирається на такі джерела права: 1) міжнародні конвенції, визнані конфліктуючими державами; 2) міжнародний звичай як доказ всезагальної практики визнані в якості правової норми; 3) загальні принципи права, визнані націями; 4) судові рішення і документи найбільш кваліфікованих спеціалістів. Міжнародний суд складається з 15 суддів, які обираються Генеральною Асамблеєю та Радою Безпеки, і які голосують незалежно один від одного. До складу суду не може бути включено двох представників однієї держави. Судді обираються на 9-річний термін і можуть бути переобрані. Місцезнаходження суду – Гаага (Нідерланди). Секретаріат обслуговує всі органи ООН, виконує програми і втілює в життя політику, прийняту ними. На чолі Секретаріату стоїть Генеральний секретар, який призначається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки. Секретаріат, нараховує близько 25 тис. чоловік з більш ніж 150 країн, виконує поточну роботу ООН. Робота Секретаріату включає: 1) керівництво операціями по підтримці миру; 2) організація міжнародних конференцій; 3) складання оглядів світових економічних і соціальних тенденцій і проблем; 4) підготовка досліджень з таких питань, як права людини, роззброєння та розвиток; 5) наділення засобів масової інформації свідченнями про ООН. ЛІТЕРАТУРА 1. Дюрозель Ж.-Б. Історія дипломатії від 1919 до наших днів. – К.: Основи, 1995. 2. Основные сведения об ООН: справочник. М.: Международные отношения, 1991. 3. Организация Обьединённых Наций: справочник. (Отв. ред. В.Ф. Петровский). М.: Международные отношения, 1986. 4. ООН и проблемы пеерстройки международных экономических отношений. М.: Наука, 1987. 5. ООН и современные международные отношения. (Отв. ред. Т.П. Жуков). М.: Наука, 1986. 10, 12) У відповідності зі ст. 57 і 63 Статуту ООН, під егіду ООН і у взаємозв'язок із нею поставлені різноманітні міжнародні установи, створені державами на основі міжурядових угод в економічній, соціальній галузях, сферах культури, освіти, охорони здоров'я й інших. Ці установи є спеціалізованими постійно діючими міжнародними організаціями, що здійснюють свою діяльність на підставі установчих (статутних) документів і угод з ООН. В даний час існує 16 спеціалізованих установ ООН і МАГ ATE. За сферою діяльності їх можна розділити на дві групи: 1) у галузі економіки — Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна морська організація (ІМО), Всесвітній поштовий союз (ВПС), Міжнародний союз ефект зв'язку (МСЕ), Всесвітня метеорологічна організація (ВМО), Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (ІФАД), Організація Об'єднаних Націй з - промислового розвитку (ЮНІДО); 2) у гуманітарній галузі — Організація Об'єднаних Націй із питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), Міжнародна організація праці (МОП), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ). З огляду на важливість діяльності, що здійснюють ці організації, активну участь у їхній роботі України, коротко розглянемо функціональні характеристики і структуру деяких із них. Міжнародний валютний фонд (МВФ) (International Monetary Fund — IMF) МВФ був заснований у 1944 році, але почав функціонувати тільки в 1946 році. Членами МВФ є біля 180 держав, у тому числі Україна. У задачі МВФ входить: координація валютно-кредитної політики держав-членів, надання їм кредитів для врегулювання балансів і підтримки валютних курсів; пільгове кредитування найменш розвинених держав. Вищим органом Фонду є Керівна рада, у яку входять по два представника від кожного члена МВФ. Поточною діяльністю МВФ керує Виконавчий директорат, що складається з 21 директора. Головою директорату є Директор-розпорядник. Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні (США). Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) (International Bank for Reconstruction and Development (IBRD)) МБРР був заснований у 1944 році, почав свою роботу в 1946 році. Членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ. На сьогоднішній день членами МБРР є більше 170 держав, у тому числі Україна. Задачами МБРР є надання кредитів урядам, головним чином, держав, що розвиваються, або приватним організаціям під контролем уряду. | |
| Просмотров: 434 | Загрузок: 4 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |