| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Поняття та види вільних економічних зон
| [ Скачать с сервера (65.6 Kb) ] | 20.06.2017, 14:10 |
| 1. Поняття та види вільних економічних зон Сучасний етап розвитку економіки України характери¬зується тенденцією тіснішої інтеграції країни до світового госпо¬дарства. Важливим фактором інтеграції в цьому напрямку стає формування вільних економічних зон різної функціональної спрямованості. ВЕЗ (вільні економічні зони) як достатньо нове явище у світовій економіці в сучасному їх вигляді з’явились на початку 70-х років минулого століття. Однак відомо, що митна зона в Гібралтарі, так само як і зона кшталт порто-франко в Одесі, була створена ще на поч.. ХІХ ст. Вільні економічні зони досить швидко та надійно ввійшли у світову практику господарської діяльності. Згідно з різними джерелами інформації, в світі налічується від 400 до 2000 вільних економічних зон. За оцінками західних експертів, у 2009 році через ці зони пройшло до 30% світового товарообігу[7, c. 16]. Вільні економічні зони (ВЕЗ) - обмежені території, міста, мор¬ські й авіаційні порти, де для національних та іноземних підприємців ді¬ють особливі пільгові економічні умови, які сприяють виконанню зовні¬шньоторговельних, загальноекономічних, соціальних, науково-технічних і науково-технологічних завдань.[6, c. 192] У документах Кіотської конвенції (1973 р.) під вільною економіч¬ною зоною (або «зоною франко») розуміється частина території країни, на якій товари розглядаються як об'єкти, що перебувають за межами національної митної території. Іншими словами, територія, де дотриму¬ється принцип «митної екстериторіальності». Доцільність створення вільних економічних зон в Україні була продекларована Верховною Радою в жовтні 1992 р. в Законі України «Про зага-льні принципи створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон»[1.]. Відповідно до якого, спеціальні (вільні) економічні зони – це частина території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. Прийняття даного нормативно-правового акту дало поштовх до прискорення роботи з фор¬мування такого типу утворень у нашій країні. Можна дати характеристику основним цілям створення віль¬них економічних зон: • активізація зовнішньої торгівлі; • стимулювання надходження іноземних інвестицій; • використання зони для поглиблення зв'язку між внутріш¬ньою економікою і світовим ринком; • залучення і вільний обмін досягненнями в галузі науки і техніки; • прискорення росту певних економічних регіонів; • ефективне використання місцевих трудових, виробничих і сировинних ресурсів; • досягнення нової інноваційної якості економіки, розширен¬ня експортної бази і розвиток виробництва імпортозамінюючих товарів; • формування певних структур, що дозволяють прискорити темпи ринкових перетворень[4, c. 313]. Загальна ж мета створення ВЕЗ – покращення умов життя населення і створення гідних людини умов життя шляхом прискорення соціально-економічного розвитку країни. На жаль, в деяких нормативних актах така залежність не проводиться і складається відчуття, що ці процеси розірвані. Але вони залежать від основної мети і мають ряд складових: • економічна мета: притягнення іноземного і національного капіталу за рахунок стимулювання його активності на певній території, використання переваг міжнародного географічного положення і розподілення труда, ліквідація монополій зовнішньої торгівлі через усунення перешкод для доступу до них; • соціальна мета: задоволення потреб населення у високоякісних товарах і насичення внутрішнього ринку , прискорення розвитку відсталих регіонів за рахунок концентрації в них необхідних для цього ресурсів, підвищення рівня кваліфікації працюючих за рахунок упровадження передового досвіду організації і управління фінансами, культури менеджменту; • науково-технічна мета: підвищення ефективності використання інфраструктури на території ВЕЗ, прискорення інноваційних процесів і упровадження, притягнення передових вітчизняних і іноземних техніки та технологій, вчених і спеціалістів. Ефективне функціонування ВЕЗ багато в чому визначається заходами із створення сприятливого інвестиційного клімату в ВЕЗ. Для цього необхідно забезпечити довгостроковий і контрольований характер економічної політики, лібералізувати умови переміщення капіталів і товарів, забезпечити надійні гарантії захисту прав власності, сформувати ефективні форми взаємозв’язку місцевих органів влади, місцевого і регіонального самоврядування та органів господарського розвитку і управління ВЕЗ. Принципи формування ВЕЗ: Спрямування на досягнення ефективного режиму господарювання окремих суб’єктів при позитивному народногосподарському ефекті в цілому. Гнучкість і динамічність управління ВЕЗ. Багатоваріантність (альтернативність) підходів, форм і моделей ВЕЗ. Перспективність розвитку. Відповідність пріоритетних напрямків розвитку ВЕЗ пріоритетним напрямкам розвитку регіонів і держави. Врахування вимог національної безпеки.[4, c. 317] Досвід функціонування вільних економічних зон показав, що внаслідок їхнього створення досягається суттєвий загальногосподарський ефект, який носить комплексний характер. З погляду міжнародних економічних відносин він складається за рахунок дії таких чинників господарського росту, як інтеграція у світове господарство, використання порівняльних переваг з позиції, перш за все, глобальної економіки, запровадження принципів вільної чи пільгової торгівлі, а також можливість включення у відтворювальний процес іноземних інвестицій. У розвинутих країнах зони створюються з метою реалізації регіональної політики (соціально-економічний розвиток депресивних районів; господарське освоєння нових територій, які містять цінні природні ресурси) або для прориву у високотехнологічних галузях. Слід зауважити, що при цьому рівень впливу зон на національну економіку вельми обмежений. У країнах з перехідною економікою ВЕЗ, як правило, являють собою полігони для апробації та впровадження принципів відкритої економіки, залучення не тільки інвестицій і сучасних технологій, а й передового управлінського досвіду. В обґрунтуванні проектів зон важливе місце належить перспективі досягнення макроекономічного ефекту. В умовах перманентного ринкового реформування економіки у посткомуністичних країнах важливим фактором залучення інвестицій є наявність територіальних утворень з відносно стабільним та пільговим податковим режимом і законодавчою базою[6, c. 193]. На відміну від розвинутих країн та країн, що розвиваються, в Україні створення ВЕЗ значно більшою мірою сприяє розв'язанню не тільки економічних та соціальних, а й внутрішньополітичних завдань (нерідко у позитивному плані), таких як: подолання сепаратистських тенденцій, демонстрація ліберального ставлення керівництва країни до місцевого самоврядування шляхом роздавання «зональних повноважень» тощо. Надмірна політизованість прийняття рішень про створення багатьох ВЕЗ на шкоду економічній доцільності не сприяла розробці послідовних, науково обгрунтованих методологічних підходів до даного питання. Види ВЕЗ : 1. Зовнішньоторговельні зони - це частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з її відстроченням. Створюються ці зони з метою активізації зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і преревалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставочної діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування,пакетування товарів тощо. Форми їх організації: вільні порти («порто-франко»), вільні митні зони («зони франко»), митні склади. 2. Комплексні виробничі зони - це частина території держави,на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо)режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальних операцій, та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв. 3. Науково-технічні зони - це вільні економічні зони (ВЕЗ), спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу,досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень, з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів. 4. Туристсько-рекреаційні зони - це вільні економічні зони, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу. 5. Банківсько-страхові (офшорні) зони - це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України. 6. Зони прикордонної торгівлі - це частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.[5,c. 417] Класифікувати ВЕЗ можна й за іншими ознаками. Так, за критерієм відкритості розрізняють інтеграційні (діяльність яких спрямовується на тісну взаємодію з позазональною економікою країни), анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком); Залежно від місцезнаходження розрізняють: зовнішні ВЕЗ (розміщені на кордоні з іншими державами) внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни). Крім спеціальних (вільних) економічних зон, розрізняють території України, на яких запроваджується на певний термін спеціальний режим інвестиційної діяльності, що передбачає надання податкових і митних пільг для суб'єктів підприємницької діяльності (в т. ч. іноземних інвесторів), які уклали договір з місцевими державними адміністраціями щодо реалізації інвестиційного проекту. Так, відповідно до Закону України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності в Закарпатській області» від 24 грудня 1998 р. у цій області було запроваджено строком на 15 років спеціальний режим інвестиційної діяльності.[9, c. 137] 2. Порядок створення ВЕЗ в Україні. В Україні правова база для створення ВЕЗ розроблювалася на початку 90-х років минулого століття разом із прийняттям так званих законів першої хвилі. У жовтні 1992 р. було прийнято Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», а після затвердження КМУ в 1994 р. Концепції створення вільних економічних зон в Україні почалися перші спроби їх створення. Відповідне законодавство передбачає створення різних зон, з-поміж яких виробничі, фінансово-банківські, страхові, експортні, митні, транзитні, туристсько-рекреаційні, технополіси тощо. Згідно із зазначеним Законом для іноземних інвесторів і спільних підприємств, що діють у ВЕЗ, можуть надаватися додаткові пільги, вводитися спрощений порядок реєстрації підприємств з іноземними інвестиціями, встановлюватися знижені ставки плати за використання землею та іншими природними ресурсами, особливий митний режим, спрощений порядок в'їзду і виїзду іноземних громадян, зокрема, встановлення безвізового режиму тощо[6, c. 193]. Світова практика свідчить, що найбільш ефективні ВЕЗ, які мають галузевий характер і розміщені на достатньо обмеженій території, як правило, не більш 10 кв.км. Тому вчені та фахівці у цій сфері обгрунтовують створення, передусім, так званих локальних зон вільного підприємництва.В Україні пішли своїм окремим шляхом і більшість ВЕЗ стали створювати у межах адміністративних одиниць. Управління такими зонами, крім спеціально створених адміністрацій, здійснюють ще й місцеві органи влади. Державну стратегію і тактику у розбудові спеціальних зон і тери¬торій пріоритетного розвитку визначають два основні документи — Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» та По¬станова Кабінету Міністрів «Про заходи щодо створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і територій із спеціальним режимом інвестиційної діяльності» від 24 вересня 1999 р[2]. Діючі нормативно-правові акти визначають: механізми застосуван¬ня пільгових економічних режимів та контролю за дотриманням суб'¬єктами господарювання законодавчих норм; процедуру розгляду й за¬твердження інвестиційних проектів; організаційні засади роботи органів управління спеціальними територіями та інші ключові питан¬ня господарювання на особливих територіях. Території, на яких створюються спеціальні (вільні) економічні зони, повинні відповідати таким вимогам: • мати сприятливе транспортно-географічне розташування; • розміщуватися поблизу або мати розвинуту мережу комунікацій • -великих транспортних вузлів, морських портів, автомобільних шляхів і залізниць міждержавного сполучення, міжнародних аеропортів, транспортних коридорів; • бути наближеними до державного кордону України; • мати достатній ресурсний потенціал (природно-кліматичні умо-би, корисні копалини, трудові ресурси, науково-виробничий потенці¬ал і т.п.); • бути із об'єктами, забезпеченими виробничою та соціальною інфраструктурами;[7, c. 17] Окрім того, необхідно брати до уваги конкретні умови, які визначаються функціональною спрямованістю кожної зони, характером її економічних зв'язків за межами зони, ступенем інтегрованості в національну та світову економіку. Для зовнішньоторговельних зон - це сприятливе географічне розташування, наявність або близькість мереж комунікацій (великі транспортні вузли, морські порти, автомобільні дороги, залізниці міждержавного сполучення, міжнародні аеропорти, транспортні коридори), близкість до державного кордону, наявність виробничої інфраструктури. Для торговельно-виробничих зон - це сприятливе географічне розташування, наявність або близькість мереж комунікацій, достатній ресурсний потенціал (природні та трудові ресурси), наявність виробничої бази відповідної спеціалізації, забезпеченість об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури. Для науково-технічних зон - це високий рівень концентрації науково-технічного потенціалу, наявність науково-дослідних і дослідно-конструкторських центрів, що мають розробки світового рівня, існування необхідної експериментальної та виробничої бази, розвинутої мережі комунікацій (транспорт, зв'язок), достатньої невиробничої інфраструктури. Для туристично-рекреаційних зон - це унікальний природоресурсний потенціал для розвитку туризму та оздоровлення, розвинута мережа комунікацій, матеріально-технічна база туризму і рекреації, достатня забезпеченість об'єктами соціальної інфраструктури.[2] Критеріями відбору проектів заснування СЕЗ є відповідність зазначеним основним вимогам, економічна доцільність та соціально-економічна ефективність конкретної зони (згідно з типовими методичними рекомендаціями щодо розроблення техніко-економічного обгрунтування доцільності створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон). Зазначеним критеріям створення і розташування СЕЗ відповідають такі регіони України: для зовнішньоторговельних— Закарпатська, Волинська, Львівська, Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим; для виробничих — майже всі промислові регіони України; для науково-технічних - Київ, Харків, Одеса, Львів і прилеглі до них території; для туристично-рекреаційних - Автономна Республіка Крим, За¬карпатська, Львівська, Чернівецька та Івано-Франківська області. Нині процес створення спеціальних економічних зон в Україні заморожений. Це пов'язано з неоднозначним трактуванням переваг та недоліків таких зон органами влади та управління України, а також дуже специфічним ставленням до них з боку міжнародних фінансових організацій. В Україні проблема створення і функціонування віль¬них економічних зон набуває все більшої актуальності. В останні роки Уряд нашої країни приділяв велику увагу процесам форму¬вання цих зон і, в першу чергу, розробці необхідної нормативної бази по сприянню їх функціонуванню. Відповідно до ст.. 5 ЗУ «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», ВЕЗ створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих Рад народних депутатів України та місцевої державної адміністрації. Для створення ВЕЗ за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України необхідно одержати письмову згоду відповідної місцевої Ради народних депутатів України та місцевої державної адміністрації, на території якої передбачається розташувати ВЕЗ. У разі коли ініціатива у створенні спеціальної (вільної) економічної зони належить місцевим Радам народних депутатів та місцевим державним адміністраціям, вони подають відповідну пропозицію Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України повинен розглянути пропозицію про створення спеціальної (вільної) економічної зони у шестидесятиденний строк з дня її надходження і подати висновок з цього питання до Верховної Ради України.[1] Відповідно до ст.. 6 вищевказаного Закону для створення ВЕЗ необхідні такі документи : а) рішення місцевої Ради та місцевої державної адміністрації з клопотанням про створення спеціальної (вільної) економічної зони (у разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за їх ініціативою) або письмову згоду відповідних місцевих Рад народних депутатів та місцевих державних адміністрацій, на території яких має бути розташована спеціальна (вільна) економічна зона (у разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України); б) проект положення про її статус та систему управління, офіційну назву спеціальної (вільної) економічної зони; в) точний опис кордонів спеціальної (вільної) економічної зони та карту її території; г) техніко-економічне обгрунтування доцільності створення і функціонування спеціальної (вільної) економічної зони згідно з статтею 7 цього Закону; д) проект закону про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони.[1.] Кабінетом Міністрів України затверджена Постанова від 18 червня 1999р. «Про затвердження переліку пріоритетних видів економічної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Донецькій області, для яких встановлено спеціальний режим інвестиційної діяльності, та Порядку розгляду і схвалення інвестиційних проектів, що реалізуються у спеціальних економічних зонах та на територіях пріоритетного розвитку в Донецькій області»[3], в якій прописана процедура допуску суб’єктів господарювання до реалізації інвестиційних проектів. Суб'єкт підприємницької діяльності (інвестор), який має намір реалізувати інвестиційний проект, або уповноважена ним в установленому порядку особа (далі - заявник) подає до Ради такі документи: 1. заяву про розгляд інвестиційного проекту за формою згідно з додатком; 2. інвестиційний проект (бізнес-план) кошторисною вартістю, еквівалентною не менш як 1 млн. доларів США, для малих підприємств - не менш як 250 тис. доларів США; 3. нотаріально засвідчені копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та засновницьких документів юридичної особи; 4. у разі коли заявником є іноземна юридична особа, - документи, що свідчать про реєстрацію (створення) іноземної юридичної особи в країні її місцезнаходження (витяг з торговельного, банківського або судового реєстру тощо).; 5. проект контракту, погоджений з відповідним органом місцевого самоврядування та з органом господарського розвитку спеціальної економічної зони у разі реалізації інвестиційного проекту на території спеціальної економічної зони; 6. висновки щодо інвестиційного проекту, зроблені відповідно до законодавства України, у тому числі науково-технічної, екологічної експертизи, державної експертизи інвестицій тощо; 7. довідку відповідного органу державної податкової служби про стан розрахунків з бюджетом (для юридичних осіб, зареєстрованих в Україні); 8. зобов'язання про подання Раді звітності про хід реалізації інвестиційного проекту за формою та у терміни, встановлені Радою[3]. У разі потреби Рада може вимагати інші документи, що стосуються визначення мети, умов діяльності і спроможності заявника реалізувати інвестиційний проект Якщо інвестиційний проект передбачає ввезення на митну територію України сировини, матеріалів, предметів, устаткування та обладнання, разом з вищезазначеними документами, заявник подає до Ради: • переліки та обсяги сировини, матеріалів, предметів, устаткування та обладнання із зазначенням коду товару згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД), що ввозитимуться в Україну виключно для реалізації інвестиційного проекту, які є його невід'ємною частиною; • обґрунтування обсягів ввезення сировини, матеріалів, предметів, устаткування та обладнання. Зареєстровані документи заявника надсилаються у триденний термін облдержадміністрації для підготовки висновку про доцільність реалізації інвестиційного проекту, зокрема з наданням передбачених законодавством України пільг, виходячи з програм соціально-економічного розвитку міст та районів області, а також про обґрунтованість переліків та обсягів увезення сировини, матеріалів, предметів, устаткування та обладнання, а копія заяви про розгляд інвестиційного проекту та копія інвестиційного проекту надсилаються Мінекономіки. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України проводить за участю Мінфіну, Державної податкової адміністрації у Донецькій області експертизу інвестиційного проекту з метою запобігання негативним наслідкам його реалізації, зокрема щодо виконання державних програм економічного, науково-технічного та соціального розвитку, обсягів надходжень до бюджетів, а також з метою визначення джерел покриття можливих втрат.[4, c. 322] Надіслані матеріали розглядаються та з відповідними висновками повертаються до ради у місячний термін. В окремих випадках термін підготовки висновків може бути продовжений Радою на два тижні. У разі одержання негативних висновків щодо доцільності реалізації інвестиційного проекту Рада у письмовій формі повідомляє про це заявника та повертає йому документи. Після одержання позитивних висновків Рада у 30-денний термін розглядає внесений пакет документів, приймає рішення про схвалення або відмову в схваленні інвестиційного проекту. Рішення про схвалення інвестиційного проекту приймається Радою лише за наявності позитивних висновків щодо доцільності його реалізації від усіх центральних органів виконавчої влади, залучених до проведення експертизи, за наслідками чого видається дозвіл на здійснення підприємницької діяльності на відповідній території. Дозвіл на провадження підприємницької діяльності на території спеціальної економічної зони є підставою для укладення органом місцевого самоврядування контракту з суб'єктом підприємницької діяльності (інвестором). Пільги, передбачені законодавством України для реалізації схваленого Радою інвестиційного проекту, застосовуються після укладення суб'єктом підприємницької діяльності (інвестором) контракту з відповідним органом місцевого самоврядування, органом господарського розвитку спеціальної економічної зони.[3] Законодавством передбачено створення спеціальних заходів організаційного та економічного характеру, пов'язаних зі спеціальним митним режимом, режимом оподаткування суб'єктів вільних економічних зон, спеціальним режимом інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку, пільг щодо зборів у державні пільгові фонди.[6, c. 194] Конкретний зміст кожного з цих заходів полягає в таких особ¬ливостях: 1. спеціальний митний режим у вільних економічних зонах полягає в наступному: • у разі ввезення товарів та інших предметів (крім підакцизних товарів) з-за меж митної території України на територію ВЕЗ для використання в межах цієї зони ввізне мито та податок на додану вартість не справляється; • у разі ввезення на митну територію України з території ВЕЗ товарів та інших предметів, що попередньо були ввезені з-за меж митної території України на територію цієї зони, податки сплачуються в порядку, встановленому законодавством України для оподаткування товарів, що імпортуються; • у разі ввезення на митну територію України з території ВЕЗ товарів та інших предметів, повністю вироблених або достатньо перероблених чи оброблених у зоні, податок на додану вартість і акцизний збір справляються як для вільного використання в Україні; • у разі вивезення з території ВЕЗ за межі митної території України товарів та інших предметів вироблених, у тому числі повністю, або достатньо перероблених чи оброблених у зоні, вивізне мито і акцизний збір не справляються, а податок на додану вартість справляється за нульовою ставкою; • у разі вивезення за межі митної території України з території ВЕЗ товарів та інших предметів, попередньо ввезених з-за меж митної території України на територію зони, вивізне мито, податок на додану вартість і акцизний збір не справляються; • у разі вивезення товарів та інших предметів (крім підакцизних товарів) з митної території України на територію ВЕЗ вивізне мито не справляється, а податок на додану вартість справляється за нульовою ставкою; • у разі ввезення товарів та інших предметів на територію ВЕЗ з метою транзиту через територію цієї зони митні збори справляються відповідно до законодавства України. 2. спеціальний режим оподаткування вільних економічних зон передбачає: • прибуток платників податку на прибуток на території ВЕЗ оподатковується за ставкою 20%,відсотків до об'єкта оподаткування; • доходи, отримані нерезидентами з джерелом походження з території ВЕЗ, від провадження господарської діяльності оподатковуються у розмірі 2/3 ставок оподаткування,; | |
| Просмотров: 536 | Загрузок: 7 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |