| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Поняття, сутність, юридичні властивості та класифікація конституцій
| [ Скачать с сервера (444.0 Kb) ] | 09.04.2017, 09:35 |
| 1.Поняття і основні властивості Конституції України. 2.передумови і процес прийняття. 3.Класифікація, форма, ст-ра та зміст. 4.Функції. 5.Реалізація. 6.Юридичні властивості. 7.Порядок внесення змін. 8.Правова охорона 1. Поняття, сутність, юридичні властивості та класифікація конституцій Основними рисами конституції є: 1) Її основоположний характер, оскільки предметом конституційного регулювання є фундаментальні, найважливіші суспільні відносини, які визначають "обличчя" суспільства; 2) Народний характер, який полягає в тому, що конституція має слугувати народу, створюється ним, забезпечує його участь в управлінні справами суспільства і держави; 3) Реальний характер, тобто відповідність фактично існуючим суспільним відносинам; 4) Органічне поєднання стабільності й динамізму конституції. Найважливішими ознаками конституції є: конституція – це основний закон держави, тобто документ, який повинен виступати основою національного законодавства конституція – це закон, який має вищу юридичну силу, тобто всі інші нормативно-правові акти мусять відповідати положенням конституції (наприклад, Конституційний Суд України може скасувати положення будь-якого закону, який не відповідає Конституції України, як от у рішенні, частина з якого приведена праворуч) конституція – це закон, що має підвищений ступінь стабільності. Це забезпечується як спеціальною процедурою внесення змін і доповнень до конституції, відмінною від процедури внесення змін і доповнень до звичайних законів, так і створенням правової охорони конституції, за якою унеможливлюється співіснування в одному правовому колі конституції і правових актів, котрі їй суперечать. Існує певна класифікація конституцій. За формою вираження – писані, неписані, змішані: - писана конституція – це коли існує один або кілька документів (законів), які визначені власне як конституція держави (наприклад, Конституція Греції) - неписана конституція – група політико-правових уявлень, концепцій, доктрин стосовно організації державного життя у суспільстві. Це явище є рідкісним - змішана конституція – в ній органічно поєднуються елементи писаної і неписаної конституцій (прикладом може бути Англія) За порядком прийняття – даровані, народні, договірні: - даровані конституції – підготовлені і введені в дію одноособовим актом монарха, диктатора, хунти. Такі конституції також називають октройованими - народні конституції – приймаються загальновизнаними демократичними способами: шляхом всенародного референдуму або ж парламентським шляхом (наприклад, Конституція України від 28 червня 1996 року) - договірні конституції – приймаються через укладення відповідної угоди між різними суб’єктами конституційного процесу (наприклад, Конституція СРСР 1924р.). За порядком внесення змін і доповнень – гнучкі і жорсткі: - гнучка конституція – до неї зміни і доповнення вносяться в порядку, встановленому для будь-якого іншого закону - жорстка конституція – тут внесення змін і доповнень передбачає наявність особливої процедури. Наприклад, у залученні до внесення змін і доповнень спеціального суб’єкта (парламент вносить зміни в конституцію, але вони стають чинними після референдуму). За часом дії – тимчасові і постійні: - тимчасові конституції – приймаються на певний термін або до настання певної події - постійні конституції – приймання на невизначений термін (наприклад, Конституція України) За характеристикою форми державного устрою – федеративні конституції, конституції суб’єктів федерації, конституції унітарних держав. Спираючись на цю класифікацію, можна охарактеризувати Конституцію України як писану конституцію унітарної держави, з автономним утворенням; напівжорстку конституцію, оскільки внесення змін і доповнень потребує в окремих випадках як спеціальних суб’єктів (спеціальне коло суб’єктів, які мають право вносити пропозиції щодо внесення змін і доповнень, затвердження змін на всеукраїнському референдумі), так і кваліфікованої більшості голосів) (не менше 2/3 конституційного складу Верховної Ради); народну (демократичну), конституцію, оскільки вона прийнята парламентом України від імені Українського народу. Виходячи з цього підвиду, в Україні існують два конституцій: Конституція України і Конституція Автоної республіки Крим. Для з'ясування сутності цих видів необхід¬но виявити їх загальні й особливі риси. Загальним для цих видів конституцій є те, що вони по¬будовані на основі єдиних принципів і властивостей, які ха¬рактерні для сучасного конституційного будівництва в Україні. Особливості виявляються: — у неоднаковій юридичній силі цих конституцій. Кон¬ституція України має вищу юридичну силу на всій території України, Конституція Автономної Республіки Крим -?-• лише на території Криму як частини території України. Крім того, всі нормативні акти, які видаються у Криму, повинні відпові¬дати нормам і не суперечити Конституції України; — Конституція України — Основний Закон унітарної держави. Ця особливість знаходить своє відображення у змісті Конституції; — Конституція Автономної Республіки Крим — Консти¬туція автономної республіки, яка є складовою невід'ємною частиною території України; — Конституція України виражає волю всього українсько¬го народу, визначає організацію України як єдиної багатона¬ціональної держави, основи правового статусу Автономної Республіки Крим, побудови на її території органів представ¬ницької, виконавчої і судової влади. Конституція Автономної Республіки Крим виражає волю народу, який проживає на її території і який є часткою народу України, організовує побу¬дову влади на своїй території на підставі основ її організації, визначених Конституцією України; — специфічні структура й особливості, які спостеріга¬ються у згаданих видів конституцій. 3. Форма і структура конституцій. Класифікація конституцій Форма конституції - це спосіб організації і вираження конституційних норм. Форма конституції визначається передусім тим, що вона може містити один або кілька нормативних актів (так, у Конституції Швеції 4 нормативних акти, Ізраїлю - 11 тощо). В останньому випадку всі акти, що утворюють конституцію, мають однакову юридичну силу. Якщо конституція є єдиним писаним актом, що регулює всі основні питання конституційного характеру, то її можна визначити як кодифіковану. Якщо ті самі питання регулюються кількома писаними актами, йдеться про некодифіковану конституцію. Існують також конституції змішаного типу, що включають писану частину (парламентські закони, судові рішення) та неписану (звичаї, доктринальні тлумачення). Такою є, наприклад, конституція Великої Британії. Іноді конституції бувають і неписаними, але вони існують тимчасово, зазвичай після переворотів, революцій тощо. Конституція України є писаною та кодифікованою. Структура конституції - це її поділ на певні частини (елементи), пов'язані між собою. 2.Функції конституції Функції конституції – різні прояви її призначення. Вони відображають роль основного закону в політиці, житті суспільства та громадян, реалізації завдань держави. Будь-якій конституції – незалежно від соціальної системи – властиві слідуючи функції: - установча, - організаторська, - зовнішньополітична, - ідеологічна, - юридична. Установча функція. Суть цієї функції полягає в тому, що конституція, з'являючись у результаті корінних змін у житті суспільства , стає політико-правовою основою його розвитку на наступному історичному етапі. Слово "установча" необхідно розуміти в тім змісті , що конституція або закріплює те, що вже існує як результат діянь людей, або створює передумови для зовсім нових суспільних відносин, що дозріли в суспільстві , але не здатних виникати, поки не буде для них необхідної правової бази, що із прийняттям конституції і засновується. Таким чином, установчі початки конституцій можуть виявлятися і стосовно суспільного (політичної) системі в цілому, і стосовно конкретних державно-правових інститутів і установ . Сказане переконливо підтверджує досвід власної історії. Кожна конституція знаменувала новий етап у соціально-політичному розвитку і виконувала установчу функцію, природно, з позицій тих, хто в той час здійснював владу. Організаторська функція. Дана функція конституції полягає в тім, що вона не тільки оформляє досягнуте і ставить нові задачі перед суспільством і державою, але й стимулює політичну активність, націлює державні органи і суспільні об'єднання, усіх громадян на діяльність у дусі нового основного закону. Інакше кажучи, після прийняття конституції не повинне бути такого положення , що про неї відразу забули, а люди жили б і діяли в колишньому стилі, начебто б її і не було. Конституцію треба виконувати, і відповідні орієнтування, а також механізми повинні утримуватися в самій конституції. Важливе організуюче значення має сам факт прийняття нової конституції. Здавалося б, багато чого з того, що вона відображає, вже існує в житті, закріплювалося попередніми нормативними актами, у тому числі і внесенням виправлень у раніше діяв основний закон. І все-таки поява нової конституції є чинником мобілізуючого значення для суспільства , державних органів. Крім того, слід враховувати й те, що конституція є документом прямої дії - це найчастіше підкреслюється в самому її тексті. І її організуючий початок полягає в тому, що багато суспільних відносин можуть виникати безпосередньо на базі конституції. Зовнішньополітична функція Зовнішньополітична функція конституції полягає в тому, що основний закон звернений не тільки до внутрішнього життя країни, воно одночасно є фундаментом зовнішньополітичної діяльності держави. Це може бути виражено включенням у конституцію спеціальних глав про зовнішню політику й оборону. Але в принципі наявність таких глав зовсім не обов'язково - їх не було, приміром , Конституції СРСР 1936 р. Немає подібної глави й у Конституції України 1996 р., у більшості закордонних конституцій. Суть в іншому , і це головне: наша Конституція не просто виходить з миролюбної зовнішньої політики держави, прагнення до співробітництва і добросусідства, але й проголошує загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори України складовою частиною її правової системи. Крім того, зовнішньополітична функція Конституції нашої країни складається також в тім, що за межами держави вона служить і як важливе інформаційне джерело. Конституція дає уявлення людям інших країн, а також державам і міжнародним організаціям про наш суспільно-політичний лад, структуру держави, конституційних основах регіональної і національної політики, статусі особистості в Україні і т.д. Ознайомившись з тим, які параметри соціально-економічної і політичної системи закладені в нашій Конституції, закордонний світ отримує уявлення про можливі перспективи розвитку країни. Не будемо закривати очі на те, що конституційні декларації і реальні кроки - не завжди те саме. І проте , зрозуміти без Конституції сутність держави неможливо. Ідеологічна функція. І хоча ідеологічна функція конституції може полягати в закріпленні постулатів якогось політичного навчання в якості пануючих, така функція також властива для нашої Конституції. Такими були всі попередні радянські конституції. Так, не просто правовим актом, але і типовим документом наукового комунізму була Конституція СРСР 1977 р. Вона виходила з побудови всього життя в країні на постулатах теорії і практики соціалістичного і комуністичного будівництва, а в преамбулі Конституції утримувалася характеристика існуючої в країні суспільної системи як розвитого соціалізму. От такий варіант ідеологічного призначення конституції і виключає тепер наш Основний Закон 1996 р. Однак в іншому плані конституція просто не може не бути ідеологічним - у змісті світоглядним - документом. Адже практично кожне її слово, усі закріплені в конституції інститути виражають бачення бажаної соціально-політичної системи країни. Хіба не очевидні одна ідеологія в категоричному запереченні приватної власності (це робили радянські конституції), і зовсім протилежна в конституційному закріпленні приватної власності і взагалі різноманіття форм власності в країні (Конституція України 1996 р.). Або, приміром, закріплення в Конституції СРСР 1977 р. однопартійної системи з керівною роллю КПРС і, навпаки, політичного плюралізму в Конституції України 1996 р. і рівності всіх суспільних об'єднань перед законом. Адже тут теж видні не тільки політико-організаційні, але й ідейні основи суспільно-державного життя. Перелік прикладів можна було б продовжити, але висновок очевидний: кожна конституція закріплює свою систему суспільних цінностей (якою мірою вони відбивають загальнолюдські ідеали - це інше питання) і націлене на те, щоб на її основі формувалися відповідні погляди кожного члена суспільства . Юридична функція. Суть цієї функції конституції полягає в тім , що вона: - стає основою нових правовий системи і правопорядку в країні (або нового етапу в їхньому розвитку, якщо вони існують і в принципі зберігаються); - сама регулює суспільні відносини і як документ прямої дії може бути вихідним ґрунтом для їхнього виникнення; - дає імпульс розвиткові законодавства і прийняттю великого масиву нових нормативних юридичних актів, що втілюють загальні ідеї й окремі положення конституції. Сказане повною мірою відноситься до діючої Конституції України. Вона є "заголовним" документом створюваної в Україні правової системи, для деталізації Конституції потрібні близько 600 нормативних актів, частково прийнятих, але у своїй більшості все-таки поки підготовлюваних. 9. Порядок внесення змін до Конституції України Практика свідчить про те, що якою б досконалою не була конституція, але життя не стоїть на місці. Тож виникає необхідність внесення змін і доповнень до конституції. Конституція може бути змінена лише в особливому, закріпленому нею ж порядку, що значно відрізняється від внесення змін до поточного законодавства. Такий порядок закріпле ний в розділі Конституції України ( статті 154-159 ) і має на меті забезпечення стабільності як Основного Закону нашої держави. Водночас він спрямований і на поєднання стабільності та гнучкості (динамізму) конституції, що дає можливість своєчасно на конституційному рівні реагувати на об´єктивні потреби розвитку суспільства й удосконалення державного управління. Саме сталий процесуальний порядок внесення змін до Конституції України забезпечує стабільність правового змісту та можливість часткової зміни певних конституційних положень у разі необхідності. У ст. 154 Конституції України визначено обмежене коло суб´єктів, яким надано право порушувати питання про зміну положень Основного Закону. Це суб´єкти, що безпосередньо представляють Український народ, - всенародно обраний През идент України та не менше третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. Звуження кола суб´єктів законодавчої ініціативи при внесенні змін до Конституції України, порівняно зі внесенням звичайного законопроекту, з Президента України, народних депутатів України, Кабінету Міністрів України (ст. 93 Конституції України) до Президента та не менше ніж третини народних депутатів, є суттєвою конституційною гарантією стабільності Конституції України й обґрунтованості вимог внесення до неї змін. Законопроект про внесення змін до Конституції України, як це передбачено Регламентом Верховної Ради України, повинен бути поданий у письмовій формі із супровідною запискою, в якій має бути обґрунтована необхідність розробки та прийняття закону, вказано про фінансові й інші витрати, пов´язані з прийняттям і впровадженням закону. Стаття 155 Конституції України встановлює, що після внесення до Верховної Ради України законопроекту про зміну конституційних норм процес розгляду та прийняття відповідного закону поділяється на два основні етапи. На першому етапі відбувається обговорення та схвалення законопроекту більшістю народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. Схвалення законопроекту ще не означає його прийняття та є лише попереднім актом, який свідчить про позитивне ставлення до законопроекту більшості депутатів. Оскільки це схвалення ще не є остаточним рішенням, то воно приймається більшістю голосів від конституційного складу Верховної Ради України. На другому етапі законотворчого процесу Верховна Рада України приймає остаточне рішення щодо законопроекту. Вже схвалений простою більшістю Верховної Ради України законопроект може бути прийнятий нею тільки на наступній черговій сесії парламенту. Чергові сесії Верховної Ради відбуваються двічі на рік і між сесіями є перерва, тому встановлений Конституцією України порядок дає можливість народним депутатам більш ґрунтовно вивчити законопроект і визначити своє ставлення до нього. Тепер за законопроект про внесення змін до Конституції України повинні проголосувати, щоб він був прийнятий, не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України. Із загального порядку внесення змін до Конституції України є винятки, що стосуються тих розділів, які становлять її фундаментальні засади, що повинно запобігти будь-яким спробам змінити суть Конституції України. Це розділ І - "Загальні засади" , розділ НІ - "Вибори. Референдум" і розділ XIII - "Внесення змін ´ао Конституції України ". Суть цих винятків полягає в тому, що, по-перше, суб´єктами законодавчої ініціативи про внесення змін до цих розділів є Президент України чи не менш як дві третини депутатів від конституційного складу Верховної Ради України; по-друге, такий законопроект подається до Верховної Ради України за умови його прийняття не менш як двома третинами від її конституційного складу та затверджується всеукраїнським референдумом, що призначається Президентом України. Конституція України (ч. 2 ст. 156) встановлює також, що повторне подання законопроекту про внесення змін до її розділів І, III, XIII з одного й того ж питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання. Ця конституційна норма гарантує сталість конституційного правопорядку в країні, а також оптимально зважає на думку народу з приводу зміни Конституції України, позаяк результати виборів до Верховної Ради наступного скликання, склад її депутатів залежатиме й від оцінки громадянами запропонованих змін до принципових засад Конституції України. Згідно зі ст. 157 Конституції України, вона не може бути змінена, якщо зміни передбачають: - скасування чи обмеження прав і свобод людини та громадянина; - ліквідацію незалежності України; - порушення територіальної цілісності нашої держави. До Конституції України не може бути внесено будь-яких змін в умовах воєнного чи надзвичайного стану. При цьому під останнім розуміють особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що тимчасово допускає обмеження в здійсненні конституційних прав та свобод громадян, а також прав юридичних осіб, покладає на них додаткові обов´язки. Ця норма має на меті забезпечити правопорядок у суспільстві, злагоду та спокій в умовах, які конче необхідні для успішного подолання складних для держави й суспільства обставин (захист прав і свобод громадян, конституційного ладу при масових порушеннях правопорядку чи в разі спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України насильно) чи збереженню життя та здоров´я людей при стихійних лихах, аваріях, епідеміях. Конституцією України (ст. 158) заборонено повторне подання до Верховної Ради України одного й того ж законопроекту про внесення змін до неї, якщо він уже розглядався Верховною Радою України та був нею відхилений, раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. Це конституційне положення спрямоване на збереження стабільності Конституції України та має на меті забезпечення виконання Верховною Радою України своїх конституційних повноважень повсякденно в повному обсязі, запобігання перетворенню парламенту на дискусійний клуб. Стабільності Конституції України сприяє і те її положення, що Верховна Рада України протягом терміну своїх повноважень (п´ять років) не може двічі змінювати одні й ті ж положення Основного Закону. Згідно зі ст. 159 Конституції України, всі законопроекти щодо внесення до неї змін розглядаються Верховною Радою України тільки за наявності висновку Конституційного Суду України. Висновок повинен містити відповіді на такі питання: 1) чи не скасовуються або чи не обмежуються законопроектом права та свободи людини та громадянина? 2) чи не спрямований він на ліквідацію незалежності України? 3) чи не порушує законопроект територіальної цілісності України? 4) за яких умов передбачається внесення змін до Конституції України? 5) чи не буде розглядатися законопроект Верховною Радою України повторно в річний термін з дня прийняття рішення щодо того ж законопроекту? 6) чи відповідає законопроект вимозі про те, що Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті ж положення Конституції? Отож уся система процесуальних конституційних норм, за якими можливе внесення змін до Конституції України, спрямована на захист Конституції, що є історичним надбанням українського народу та відповідає його прагненням до збереження й розвитку держави, зміцнення громадської злагоди і забезпечення гідних умов життя. 8. Правова охорона Конституції України Однією з важливих юридичних властивостей Конституції України є обов'язковість її спеціального правового захисту як одного з найважливіших об'єктів конституційного права. Закономірно, що Конституція, яка стоїть на захисті суспільного І державного ладу, прав і свобод людини і громадянина та інших конституційних цінностей, є ефективною лише за умови її правової захищеності, гарантованості. Для вітчизняної конституційної теорії та практики спеціальні органи захисту конституції були невідомі до 90-х років XX ст. Правова охорона українських радянських конституцій покладалася на вищі органи державної влади та управління, які здійснювали дві основні функції - контроль за дотриманням радянських конституцій і забезпечення відповідності конституцій радянських союзних республік Конституції СРСР. Зародження інститутів правового захисту конституції в колишньому СРСР прийнято пов'язувати з прийняттям 1 грудня 1988 р. Закону СРСР "Про зміни І доповнення Конституції (Основного закону) СРСР", який передбачав створення Комітету конституційного нагляду СРСР Наглядові та контрольні повноваження цього спеціалізованого органу правового захисту радянської конституції закріплювалося в Законі СРСР "Про конституційний нагляд в СРСР". Утім розпад колишнього СРСР не дав можливості еволюціонувати Комітету конституційного нагляду СРСР в повноцінний самостійний | |
| Просмотров: 1481 | Загрузок: 11 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |