| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
ПОНЯТТЯ, СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ТА ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ ПРАВОЧИНІВ ЩОДО ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК
| [ Скачать с сервера (29.6 Kb) ] | 14.08.2017, 20:18 |
| Починаючи з ХІХ ст. на території нашої держави були проведені п’ять земельних реформ: Селянська реформа 1861 р., Столипінська земельна реформа, націоналізація землі 1917 р., колективізація сільського господарства 1929-1932 рр., земельна реформа, започаткована у незалежній Ук¬раїні 1992 р. Досвід проведення земельного реформування свідчить, що приватна власність на землю та ринок земель є атрибутами більш ефективної системи сус¬пільного виробництва. І це цілком закономірний результат, адже стан економіки значною мірою залежить і від наявності належно функціонуючого обороту зе¬мельних ділянок. У ринковій системі земельних відносин відіграють ті договори щодо землі, за допомогою яких відбувається ринковий перерозподіл земельних ділянок. Законодавчі передумови для обороту землі введені Конституцією Ук¬раїни, якою крім принципу рівного захисту всіх форм власності, гарантовано реалізацію права власності фізичних та юридичних осіб, в тому числі набуття права власності на землю чи відчуження земельної ділянки шляхом укладення відповідного правочину. Проте правова природа земельних правочинів у сучасній теорії земельного права досліджена недостатньо, що обумовлено тривалим існу¬ванням правового режиму виключної власності держави на землю. І на сьогодні інститут земельного правочину перебуває в стадії формування, залишаючи чи¬мало питань дискусійними щодо застосування правочинів на практиці. Питання щодо правового регу¬лювання цивільно-правових договорів, предметом яких виступає земельна ділян¬ка є доволі актуальними на сьогоднішній день та широко досліджуються фахів¬цями як у галузі цивільного, так і земельного права. Насамперед слід назвати роботи В.І. Семчика, О.О. Погрібного, М.В. Шульги, Н.І. Титової, П.Ф. Кулинича, В.З. Янчука, В.В. Носіка, І.І. Каракаша, В.В. Федоровича, В.Л. Мунтяна, В.К. Гуревського, В.І. Андрейцева, Н.Р Малишевої, Ю.С. Шемшученка, К.І. Кучерук та ін. Метою статті є визначення співвідношення норм цивільного і земельного права у сфері правового регулювання правочинів щодо земельних ділянок, а та¬кож визначення особливостей договору купівлі-продажу земельної ділянки. На нашу думку, земельно-правові правочини, різновидом яких є двосторонні правочини-договори, мають змішаний правовий режим, оскільки їх укладення та реалізація регулюються нормами ци¬вільного і земельного законодавства. Характерною ознакою правочину є взаєм¬ний інтерес сторін у встановленні, зміні чи припиненні цивільних прав та обо-в’язків. Цей інтерес може виражатися в бажанні однієї сторони одержати грошо¬ву чи іншу компенсацію за передані нею права й обов’язки іншій стороні. Така компенсація може носити й нематеріальний характер, наприклад, якщо мова йде про дарування. Земельні правочини реалізуються відповідно до встановлених процесуальних вимог. Так, земельні правочини укладаються в письмовій формі, засвідчуються рішеннями відповідних державних органів, підлягають нотаріаль¬ному посвідченню. У зв’язку з цим необхідно виділяти загальні та спеціальні правила укладення правочинів, предметом яких виступає земельна ділянка. Крім того, слід наголосити на тому, що до земельних договорів не відносяться дії, по¬в’язані з примусовою зміною чи припиненням права власності на земельну ділян¬ку (викуп землі для суспільних потреб, конфіскація, реквізиція). Не відносяться до земельних договорів і дії щодо розмежування земель державної і комунальної власності та дії щодо виділення земельної частки із права спільної власності на земельну ділянку. Тому вбачається, що земельний правочин можна визначити як активні правомірні дії фізичних і юридичних осіб, що вчиняються під контролем держави, і які спрямовані на встановлення, зміну чи припинення їх прав та обо¬в’язків щодо земельних ділянок, включених до цивільного обігу. Юридична «реабілітація» земельних правочинів в Україні розпочалася у 1988 р.: прийняттям Закону «Про кооперацію», яким знову було дозволено переда¬чу права користування землею на підставі договору оренди землі. Наступним кро¬ком щодо розширення ринкових регуляторів земельних відносин в Україні стало прийняття Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 р., яким була проведена демонополізація земельної власності і, крім, державної, введені такі форми власності на землю, як колективна та приватна. Проте до прийняття 25 жовтня 2001 р. чинного Земельного кодексу України в нашій країні не існувало достатніх правових гарантій власників землі, в тому числі й прав на укладення земельних договорів. Існує думка про те, що прийняття нового Земельного кодексу дозволило сформувати загальне правове поле для розвитку ринку землі. Нині, поряд з Цивільним та Земельним кодексами України, прийнято ряд важливих законодавчих актів, що регулюють зазначену сферу суспільних відносин. Це - За¬кони України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», «Про використання земель оборони», «Про охорону земель», «Про державний контроль за використанням та охороною земель», «Про оцінку земель» та багато інших нормативно-правових актів. Однак, створюючи правовий механізм пере¬розподілу земельної власності на основі земельних правочинів, і не дивлячись на певні позитивні зрушення, необхідно, з нашої точки зору, насамперед розробити ефективну законодавчу базу запобігання спекуляції земельними ділянками. Щоб запобігти чи хоча б істотно обмежити спекуляцію землі, є нагальна потреба відно¬сини продавця і покупця земельної ділянки поставити в такі правові рамки, при яких ні одному, ні другому не було б вигідно ні завищувати ціну земельного право¬чину, ні приховувати її розмір. У цьому зв’язку вважаємо досить слушною пропо-зицію О. Голотової про необхідність розробки і прийняття окремого законодавчо¬го акту «Про організацію ринку землі в Україні» [2, с. 98-99]. Поява приватної форми власності на землю, введення земельних ділянок у цивільний обіг та реформування чинного законодавства в Україні дали можливість власнику земельної ділянки вступати в цивільно-правові відносини, укладати договори купівлі-продажу земельної ділянки. Купівля-продаж земельних діля¬нок юридичними та фізичними особами - суб’єктами підприємницької діяль¬ності пов’язана з прийняттям ряду указів Президента України. Вирішального зна¬чення щодо цього мав Указ «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення» від 19 січня 1999 р. Ним було врегульовано питання продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення юридичним особам та громадянам-підприємцям на землях державної та комунальної власності; визначено об’єкти купівлі-продажу; категорії земель несільськогосподарського при¬значення та земельні ділянки, які не можуть бути передані у власність юридичним та фізичним особам. Подальшого розвитку питання купівлі-продажу земельних ділянок дістали в новому Земельному кодексі 2001 р. Проте основним норматив¬ним актом, який регулював і регулює купівлю-продаж земельних ділянок, які на¬лежать особам на праві приватної власності, є Цивільний кодекс України. Отже, розвиток законодавства щодо купівлі-продажу земельної ділян¬ки поклало початок формуванню нормативної бази для здійснення цивільно-правових правочинів, чільне місце серед яких відведено договору купівлі-продажу. Цивільним кодексом України визначено, що договір купівлі-продажу - це правочин за яким одна сторона (продавець) передає чи зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього пев¬ну грошову суму [6]. За юридичною природою договір купівлі-продажу земельної ділянки є цивільним, оскільки має всі ознаки цивільно-правового договору. Основні з них: юридичний факт, який здійснюється з волі його учасників і має двосторонній характер; у кожної із сторін виникають взаємні права та обов’язки; свобода сторін при укладенні договору; суб’єктами договору можуть бути лише право- та дієздатні особи; умови дійсності та підстави визнання договору недійсним. Зміст договору купівлі-продажу земельної ділянки, його певна специфіка щодо умов укладення, виконання, визначення прав та обов’язків сторін дозволяє віднести його до різновиду договорів купівлі-продажу та визначити його особливе місце та роль у системі цивільно-правових договорів. Особливості договору купівлі-продажу земельної ділянки, полягають у предметі, суб’єктах, правах та обов’язках сторін, підставах, умовах укладення та виконання договору. Важливим правовим актом, що суттєво вплинув на укла¬дення договорів купівлі-продажу земельних часток (паїв), став Закон України «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)» від 18 січня 2001 р. З питання пріоритету правового регулювання договору купівлі-продажу та співвідношення цивільного і земельного права в юридичній літературі не сфор¬мульовано єдиної точки зору. На думку одних авторів, договір купівлі-продажу земельної ділянки є земельно-правовим договором і повинен регулюватися Зе¬мельним кодексом України та іншим земельним законодавством [4, с. 306]. Інші ж вважають договір купівлі-продажу земельної ділянки класичним договором, який регулюється цивільним законодавством [7]. На нашу думку, договір купівлі-продажу земельної ділянки все ж таки має цивільно-правову основу. Він повинен відповідати нормам цивільного законо¬давства, тобто регулюватися нормами цивільного права. Але оскільки специфіку предмета відбиває спеціальне (як правило, земельне) законодавство, то його до¬держання є обов’язковою умовою дійсності договору. Про це йдеться й у ЦК України. Співвідношення норм цивільного і земельного права проявляється як відношення загального до частки, де загальними є норми цивільного права, а спец¬іальними - земельного чи інших галузей права. Істотного значення для характеристики цього договору має його предмет. Досліджуючи предмет договору купівлі-продажу земельної ділянки (з огляду на специфіку землі, яка виконує різні функції у суспільних відносинах і виступає не тільки об’єктом права власності, а й природним ресурсом, місцем проживання), слід зробити висновок, що специфікою предмета договору купівлі-продажу зе¬мельної ділянки, його важливою характеристикою є наявність можливого обме¬ження (обтяження). Предметом договору купівлі-продажу виступає не земля в абстрактному розумінні, а земельна ділянка (чи її частина), відмежована від інших ділянок, яка має вказівки на конкретний розмір та місцезнаходження. Крім цьо¬го, земельну ділянку як предмет договору купівлі-продажу належить розглядати з урахуванням її категорій і цільового призначення. Земельна ділянка за чинним законодавством має чітке цільове призначення, і набувається відповідно до мети її використання. Ця мета є визначальною при укладенні цивільно-правових пра¬вочинів та визначенні зобов’язань покупців щодо використання земельної ділян¬ки після її придбання. | |
| Просмотров: 414 | Загрузок: 5 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |