| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Поняття конституційного права
| [ Скачать с сервера (412.7 Kb) ] | 22.01.2018, 23:50 |
| Поняття конституційного права У вітчизняній правовій науці КП розглядається у 3 аспектах: - як галузь національного права держави - Як галузева юридична наука - Як навчальна юридична дисципліна в системі вищої освіти Конституційне право як галузь - це сукупність юридичних норм, які регулюють державно-політичні відносини владарювання. Конституційне право в кожній зарубіжній країні — це основоположна, фундаментальна галузь усієї національної системи права, яка становить сукупність конституційно-правових норм, що закріплюють економічну, політичну й соціальну основи держави; права та обов’язки громадян (підданих); форми правління, державного устрою; політичний режим; організацію, компетенцію і порядок діяльності вищих і місцевих органів державної влади й управління; виборче право і виборчу систему. Конституційне право України - це провідна галузь національного права, що являє собою сукупність правових норм, які регулюють політичні та інші важливі суспільні відносини: економічні, соціальні, культурні та інших сферах діяльності суспільства і держави. Конституційне право як галузь юридичної науки є системою ідей, концепцій, теорій, вчень про КП, як галузь національного права. Конституційне право як навчальна дисципліна- це система знань, умінь і навичок, які є обов’язковими для застосування і здобуття фаху юриста. КП є нормативною дисципліною, тобто обов'язковою. Також КП розглядається як суб'єктивне право кожної особи - це гарантована Конституцією та державою міра можливої поведінки або діяльності особи ( колективу осіб) з метою задоволення своїх потреб та інтересів у політичній, економічній, соціальній, культурній та інших сферах суспільного життя. Державне і конституційне право. КП в різних країнах називається по різному. В деяких це КП (Великобританія, Франція, Росія, штати), в інших - державне право (Німеччина, Австрія). Ознаки КП як галузі права: - нормативність, - Формальна визначеність - Можливість захисту правових норм - Відноситься до галузі публічного права - Предметом правового регулювання є найбільш важливі суспільні відносини - Має свій метод правового регулювання (це сукупність прийомів і засобів впливу на суспільні відносини). Йому властиві і імперативні (переважають), і диспозитивні методи. - Має розгалужену систему з такими елементами, як позитивне та природне право, матеріальне та процесуальне, загальна та особлива частина, інститути та норми КП. - Для КП характерна особлива система галузевих джерел права. Основне джерело - конституція. - Функції КП (напрями впливу) поширюються на всі сфери суспільного життя - Коло суб'єктів - майже всі суб'єкти права, а найбільше народ украіни. - КП передбачає особливий вид суспільних відносин, пов'язаних з юридичною відповідальністю за порушення конституційно-правових норм. - КП виступає стрижнем національної системи права. - КП виступає одночасно як загальновизнаною соціальною цінністю, так і засобом пізнання дійсності. Конституційне право як галузь юридичної науки є системою ідей, концепцій, теорій, вчень про КП, як галузь національного права. 2) Предмет конституційного права як галузі права. Це дискусійне питання. Його обговорення почалося ще в дореволюційний період. 1) конституційне право регулює відносини, що складаються в усіх сферах життєдіяльності суспільства. При цьому предме¬том конституційного права є тільки ті відносини, які можна на-звати базовими в кожній із сфер життя (К. І. Козлова); 2) конституційне право регулює суспільні відносини, які утво¬рюють основу всієї будови суспільства і держави та безпосеред¬ньо пов'язані зі здійсненням публічної, головним чином держав¬ної, влади (В. А. Рижов); 3) предмет конституційного права охоплює дві основні сфе¬ри суспільних відносин: а) охорони прав та свобод людини (від¬носини між людиною та державою); б) устрій держави і дер¬жавної влади (владовідноснни) (М. В. Баглай); 4) Мелащенко: "4 групи суспільних відносин: 1) відносини, що складають основоположні засади народовладдя, суверенітету народу; 2) відносини які опосередковують будівництво держави, як організаціі влади народу і для народу; 3) відносини, які опосередковують основоположні засади функціонування держави 4)відносини, які визначають порядок зв'язків між державою і конкретною особою. " Специфіка предмета цієї галузі права знаходить свій вияв у тому, що її норми регламентують відноси¬ни, які складаються в усіх сферах життєдіяльності суспільства: полі¬тичній, економічній, соціальній, духовній. Законодавство регулює базові відносини в цих сферах, і його норми закріплюють насамперед основні принципи, що визначають устрій держави й суспільства. У них виражені якісні характеристики держави: суверенітет, форма держав¬ного устрою, належність влади народові, політична, економічна, ідео¬логічна багатоманітність, суб'єкти державної влади, загальні основи функціонування політичної системи України, символи держави. Крім того, предметом конституційно-правового регулювання є від¬носини, які визначають належність до громадянства, принципи, що характеризують становище людини в суспільстві і державі, її основні права, свободи й обов'язки. Ці відносини регулюються передусім другим розділом Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Предметом конституційного регулювання є форми безпосередньої демократії, насамперед вибори, референдуми, система органів держав¬ної влади, основи їх функціонування, діяльність органів місцевого самоврядування, правовий статус органів законодавчої, виконавчої і судової влади, Конституційного Суду України, прокуратури України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, порядок їх створення, компетенція, основні форми діяльності. До предмета регу¬лювання конституційного права належать: територіальний устрій України, правовий статус Автономної Республіки Крим, символіка держави, основи правового статусу місцевого самоврядування. Конституційне право —провідна галузь права України, що являє вобою сукупність правових норм, які закріплюють і регулюють су¬спільні відносини, що забезпечують організаційну і функціональну цдність суспільства як цілісної соціальної системи, основи конститу¬ційного ладу України, статус людини і громадянина, територіальний устрій держави, форми безпосередньої демократії, систему органів державної влади й місцевого самоврядування. 3) Метод регулювання КП Метод конституційного права, або метод конституційно-правового регулювання - це система способів, прийомів цілеспрямованого юридичного впливу норм конституційного права на суспільні відносини, що є предметом конституційно-правового регулювання. Методу властиві загальні і спеціальні ознаки. Загальні ознаки методу - метод стосується тільки юридичних норм - Забезпечує єдність правового регулювання - Гарантується у необхідних випадках засобами державного примусу - Є одним з основних критеріїв поділу норм права на галузі Спеціальні ознаки: - Максимально високий юридичний рівень - Безпосереднє конституційне закріплення норм - Переважання імперативного централізованого регулювання, при якому відносини між суб'єктами ґрунтуються на засадах субординації - Установчий характер - Універсальний характер методу, оскільки його дія поширюється на всі сфери правовідносин - Поєднання прямого регулювання суспільних відносин з непрямим через наявність у Конституції норм-принципів, які визначають засади функціонування всіх галузей права - Поєднання стабільності і динамізму, оскільки конституція є стійкий політико-правовий документ, а з іншого боку Конституція не може не враховувати розвиток суспільних відносин Основними методами конституційного права є такі: В Конституційному праві світу: Головний метод конституційно-правового регулювання — владно-імперативний, який базується на Владі й підпорядкуванні. Поряд із ним застосовується і диспозитивний метод регулювання суспільних відносин. Наприклад, виборче законо¬давство встановлює, що вибори є вільними. Тому ніхто не може примусити громадянина йти на вибори. Тобто держава і громадянин у цих правовідносинах є рівноправними суб'єктами. Законодавство деяких країн світу зобов'язує громадянина голосувати (Мексика, Туреччина, Аргентина та ін.), а в разі відмови до нього можуть застосовуватися санкції (штраф, короткотермінове ув'язнення).Такимчином, у цих країнах у основу виборчого законодавства покладеноімперативний метод правового регулювання. В конституційному праві України використовується як диспозитивнийметод правового регулювання, так і імперативний, однак до¬мінуючим все ж залишається владно-імперативний метод. В конституційному праві України: Припис, тобто позитивне зобов'язання. Він знаходить свій вияв в правовідносинах, в яких на одну сторону покладається юридичний обов'язок вчиняти активні дії, а інша сторона має право вимагати. А у випадку не виконання - реальну можливість забезпечення виконання юридичного обов'язку. За допо¬могою цього методу проголошується більшість норм консти-туційного права, що стосуються організації і діяльності органів державної влади, тобто на державні органи та посадових осіб покладається обов'язок діяти для досягнення конкретних цілей. Припис може мати характер як загальнонормативної орієнтації, коли затверджуються положення про органи, встановлюються або змінюються їх завдання, повноваження тощо, так і конкрет¬них доручень учинити ту або іншу юридично значущу дію, на¬приклад, виділити кошти, ухвалити рішення, призначити або звільнити з посади керівника тощо. З використанням методу припису сформульовані, наприклад, повноваження Верховної Ради України (ст. 85 Конституції України), повноваження Пре¬зидента України (ст. 106 Конституції України), повноваження Кабінету Міністрів України (ст. 116) тощо; Метод заборони. При його застосуванні правова норма покладає нам своїх адресатів юридично значущих обов'язок утримуватися від вчинення певних юридично-значущих дій в умовах передбачених відповідною нормою. Ч1 ст62 КУ Метод дозволу передбачає юридичний дозвіл учинити ті або інші юридично значущі дії в умовах передбачених певною нормою або утримуватися від їх вчинення на свій розсуд..Метод дозволу є основним при регулюванні прав та свобод лю¬дини і громадянина (хоча в деяких випадках права та свободи формулюються через імператив), іноді застосовується при ви¬значенні повноважень державних органів. Інколи дозволи фор¬мулюються шляхом надання суб'єкту права вибрати варіант належної поведінки1. При цьому слід мати на увазі, що коли йдеться про норми, що формулюють права і свободи людини і громадянина, коректніше говорити про метод проголошення, підтримання, конкретизації, оскільки ці права та свободи існу¬ють незалежно від держави. Метод дозволу використано при формулюванні практично всіх прав та свобод людини і грома¬дянина за Конституцією України - Розділ 2 КУ 4) Наука КП Наука КП - є системою ідей, концепцій, теорій, вчень про КП, як галузь національного права. Наука конституційного права— складова частина юридичної науки України, яка, у свою чергу, входить до системи суспільних наук. У системі юридичних наук є загальнотеоретичні, історичні, галузеві, порівняльно-правові і прикладні науки, "наука конституційного права України належить до системи галузевих наук. Її головна особливість полягає в тому, що вона досліджує конституційно-правові норми, конституційно-правові інститути та конституційно-правові відносини, розкриває закономірності й тенденції конституційного регулювання суспільних відносин у державі, становлення конституціоналізму, конституційної законності, формулює основний понятійний апарат, наукові категорії, що їх застосовує, аналізує чинне конституційно-правове законодавство, роль, функції та призначення конституційно-правових інститутів. Предмет.До її предмета відносять не тільки норми й інститути цієї галузі права, а й аналіз державно-правових відносин, їх специфіки, основи їх виникнення, розвитку та припинення. Аналіз ефективності дії конституційно-правових норм та інститутів, розробка рекомендацій і пропозицій щодо підвищення їх результативності — найважливіше завдання цієї науки. Важливим аспектом науки є аналіз відповідності конституційно-правового закріплення основних прав, свобод і обов'язків громадян України міжнародно-правовим стандартам прав людини. Завдання науки конституційного права України полягає у визна¬ченні сутності та призначенні відповідної галузі права, розкритті осно¬воположних політико-правових принципів галузі, тенденцій розвитку окремих конституційних інститутів та конституційного права України в цілому. Критично осмис¬люючи здобутки державотворення в нашій країні, а також зарубіжний конституційний досвід, наука допомагає втілювати відповідні теоре¬тичні положення і концепції в державно-правову практику. З урахуван¬ням сучасного державотворення в Україні великого значення набуває осмислення таких проблем, як верховенство права, економічний, по-літичний та ідеологічний плюралізм, поділ влади, взаємодія владних структур, пріоритет загальнолюдських цінностей, роль конституцій¬ного законодавства в становленні в Україні демократії, правової дер¬жави, дієздатного громадянського суспільства, уникнення державно-правових конфліктів. Система науки. Наука конституційного права України являє собою цілісну систему знань. Це означає, що в її складі є відносно окремі комплекси теоре¬тичних положень, теорій, концепцій, які базуються на основі пізнання сутності суспільних відносин, тенденцій їх розвитку в конституційно-правовому полі. Вони тісно пов'язані між собою, оскільки одні теоре¬тичні висновки і положення є основою для інших Систему науки можна умовно поділити на предметні блоки. Система науки конституційного права України своєю суттю відповідає системі галузі права. Однак вона є значно ширшою, оскіль¬ки вивчає не лише конкретні конституційно-правові інститути і норми, а й загальну характеристику галузі, її особливості, місце і роль консти¬туційного права в національній правовій системі, тенденції розвитку галузі на сучасному етапі розвитку суспільства. Джерелами науки конституційного права України насамперед є норма¬тивно-правові акти, що містять конституційно-правові норми. Серед них чільне місце посідає Конституція України. Вагому роль відіграють також закони. За роки незалежності в Україні ухвалено закони, в яких втілено чимало ідей учених-конституціоналістів. Функції. Політична функція науки конституційного праваУкраїни полягає в тому, що вона спрямована на формування політичних переконань і орієнтацій у суспільстві, на становлення високої політико-правової культури, без якої не існує ні цивілізованого суспільства, ні правової держави. Ідеологічна функція науки конституційного праваУкраїни полягає в тому, що вона аналізує ідеї і цінності, що втілені в чинній Конституції України, а також ідеї і цінності, які бажано було б утілити в державно-правову практику. Наука сьогодні відходить від вузько-класового підходу й орієнтується на загальнолюдські цінності. На сучасному етапі зростає рольпрогностичної функції науки конституційного права.Це пов'язано передусім із формуванням нової правової системи України, основою якої є конституційні норми. Під¬вищується значення соціального і юридичного прогнозування в стра-тегії законотворчого і в цілому нормотворчого процесу, прогнозування розвитку конституційного процесу, сприйняття громадянами державно-правових новацій. Методологічна функція науки конституційного праваУкраїни спрямована на допомогу іншим суспільним наукам, позаяк наука кон¬ституційного права тлумачить і оперує такими поняттями, як «сувере¬нітет», «основи конституційного ладу», «основи правового статусу людини і громадянина», що мають суттєве значення й для інших галу¬зевих наук. Експертна функція науки конституційного праваУкраїни знахо¬дить свій вияв у тому, що фахівці з конституційного права дедалі частіше залучаються до проведення експертиз проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів. 5. Предмет та методи науки конституційного права Предмет Питання про предмет науки конституційного права є складнішим, аніж питання про предмет самої цієї галузі права, оскільки система науки конституційного права, тобто її основні складові, збігається із системою галузі конституційного права як сукупністю відповідних правових норм лише в основному. В системі науки є такі складові, яких немає в системі галузі. Це, наприклад, теорія конституціоналізму, теоретичні проблеми влади, демократії, правової держави, методи наукових досліджень тощо. Відповідно до предмета галузі конституційного права і структури наукового знання можна виокремити три основні складові предметанауки конституційного права. 1) Знання про правове регулювання відносин між особою, суспільством і державою, що складаються на основі та у зв'язку зі здійсненням публічної влади. Це знання про конституції, закони та інші нормативно-правові акти, норми яких регулюють такі відносини, тобто це знання про право. 2) Знання про суб'єкти конституційно-правових відносин, реальну практику їх формування і функціонування. Від науки конституційного права не вимагаються знання взагалі про особу (людину), суспільство чи державу. Такі знання формуються іншими науками — філософією, соціологією, політологією тощо. Однак хто такі громадянин, іноземець, особа без громадянства, біженець, виборець, депутат чи що таке національна меншина, територіальна громада, суб'єкт федерації, глава держави, парламент, уряд, муніципалітет тощо, як формуються і функціонують органи державної влади та органи місцевого самоврядування має знати передусім наука конституційного права. 3) Теорія конституційного права. Це не знання про конкретні правові норми, а ідеї, концепції, теорії, узагальнення, сформульовані наукою закономірності тощо та відповідний понятійно-категоріальний апарат. Метод Загальнонаукові: Порівняння, аналіз і синтез, ідеалізація, узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного тощо. Спеціальні: Формально-юридичний метод, який полягає у формально-логічному аналізі правових норм. Він орієнтує дослідника на з'ясування структури правових норм, логічного зв'язку між елементами структури правової норми, між правовими нормами у межах окремого нормативно-правового акта тощо, але не передбачає аналізу суспільних відносин, урегульованих правовими нормами, тобто має формальний характер. В. М. Шаповал як методи науки конституційного права виокремлює: Системний Під кутом зору системного методу або підходу (підхід є узагальненою характеристикою методу) принципи, норми й інститути конституційного права утворюють певну систему, в межах якої кожний з них займає визначене місце і всі вони взаємодіють. Системність конституційного права зумовлюється системним характером відносин, що є його предметом, політичних відносин загалом, які в поєднанні з їх суб'єктами становлять політичну систему суспільства. Системний метод орієнтує дослідження на розкриття цілісності об'єкта (політичних відносин) і тих механізмів (правових норм), які її забезпечують, на виявлення багатоманітних типів зв'язків складного об'єкта і зведення їх в єдину теоретичну конструкцію (науку). Водночас системний метод аналізу врегульованих нормами конституційного права політичних відносин (конституційно-правових відносин) вимагає докладного вивчення їх окремих суб'єктів. Це досягається застосуванням поряд із системним методом структурно-функціонального методу. Структурно-функціональний Структурно-функціональний метод є однією з найважливіших форм застосування системного підходу. Він полягає у виокремленні елементів системи, з'ясуванні їхнього місця в ній, особливостей їх функціонування та взаємозв'язків. Якщо у разі використання системного методу дослідження зорієнтоване на аналіз об'єкта як цілого, то за використання структурно-функціонального методу наголос робиться на елементах системи. У науці конституційного права структурно-функціональний метод допомагає визначити місце і роль кожного з державних, і загалом політичних, інститутів у механізмі здійснення влади. За допомогою цього методу розкриваються не лише конституційно-правовий статус політичних інститутів, а й реальний зміст їхньої владної діяльності. Тільки за допомогою структурно-функціонального методу можна з'ясувати фактичну компетенцію та реальне співвідношеня органів державної влади, наприклад, парламенту й уряду, уряду і глави держави, в конкретній країні. Структурно-функціональний метод, отже, дозволяє співставляти формально-юридичний і фактичний статус суб'єктів конституційно-правових відносин. Порівняльно-правовий метод. Він орієнтує дослідження на розкриття спільних і відмінних рис систем конституційного права та їхніх елементів у різних країнах. При цьому акцент робиться спочатку на з'ясуванні спільного, оскільки відмінності між різнотипними конституційно-правовими системами можуть бути з'ясовані лише в разі існування у них певних спільних ознак. Велике значення порівняльний метод має і в дослідженні національної галузі конституційного права. Інші методи: Статистичний Соціологічний 6. Поняття та ознаки конституційного права як галузі права. Конституційне право в кожній зарубіжній країні — це основоположна, фундаментальна галузь усієї національної системи права. Як і будь-яка інша галузь права, вона становить сукупність конституційно-правових норм, що закріплюють економічну, політичну й соціальну основи держави; права та обов’язки громадян (підданих); форми правління, державного устрою; політичний режим; організацію, компетенцію і порядок діяльності вищих і місцевих органів державної влади й управління; виборче право і виборчу систему. Ці норми встановлюються органами вищої державної влади і виражають волю панівних соціальних верств суспільства. Такі правові норми закріплюються в системі конституційних актів і спираються на примусову силу держави. Ознаки: - є базовою галуззю для всіх інших галузей права - Конституційне (державне) право - це область публічного права - Головне завдання конституційного права - організація здійснення державної влади та її обмеження рамками правового закону. - Конституційне право регулює відносини, що встановлюють основи конституційного ладу, конституційний правовий статус особистості, форму державного устрою, принципи організації та діяльності державних органів, основи місцевого самоврядування. - Норми Конституції мають вищу юридичну силу. | |
| Просмотров: 460 | Загрузок: 9 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |