| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Поняття і види форм безпосереднього народовладдя в Україні
| [ Скачать с сервера (67.4 Kb) ] | 01.01.2018, 18:15 |
| Поняття і види форм безпосереднього народовладдя в Україні Чинна Конституція України визнала вперше не лише належність влади народові, тобто володіння політичною владою як його природне право мати владу, але і його право її здійснювати. До того ж Конституцією визнано право народу здійснювати владу безпосередньо, а також через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. У Конституції визнається як одне з пріоритетних прав - право народу захищати, охороняти, гарантувати свою владу і конституційний лад (статті 5, 17). Зокрема, у ст. 5 Конституції України зазначається, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові, й воно не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами. Відповідно, народ має право контролю, нагляду, спостереження у сфері влади, а в разі узурпації влади народу державою. її органами чи посадовими особами - частково чи повністю - логічно має право на будь-яку форму опору, протидії, непокори. Поряд із цим у ст. 17 Конституції зазначається, що захист забезпечення суверенітету й територіальної цілісності України , її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави і справою всього Українського народу, тобто народ має право на захист, гарантування своєї влади незалежно від виду загрози владі і джерел загрози. Відповідно до Конституції України належність влади народу, її здійснення та захист, охорона влади народом - основні елементи демократії, народовладдя, але вони, звичайно, повністю не вичерпують її змісту і форм. Згідно з Конституцією України народ має також право користуватися владою, наприклад, у вигляді вияву референдної ініціативи (ст. 72), застосовувати владу, зокрема, у вигляді обов'язкових референдумів (щодо питань про внесення змін до Конституції України та зміну території України), надавати владу органам державної влади та органам місцевого самоврядування тощо. Конституція України передбачила також можливість реалізації влади народом як у цілому на загальнонаціональному рівні, так і в особі його територіальних спільностей - територіальних громад як пріоритетних суб'єктів системи місцевого самоврядування. Конституція України традиційно поділяє демократію (народовладдя) на безпосередню й представницьку. Проте, на відміну від попередніх радянських конституцій, чинна Конституція пріоритетною формою (видом) демократії визнає безпосередню. Це є цілком логічним, закономірним, реальним. Адже безпосередня демократія - природне право народу, вона з'явилася раніше від представницької. Чинна Конституція України визначає не лише місце безпосередньої демократи в системі демократії, тобто в системі політичної влади народу, але і її суть, зміст і форми. За своєю суттю безпосереднє народовладдя. відповідно до положень Конституції (статті 5,36,69 та ін.), є насамперед прямим волевиявленням народу (народним волевиявленням) шляхом таємного голосування або волевиявленням, вираженням волі через політичні партії, засоби масової інформації та Інші складові механізму безпосередньої демократії, які сприяють формуванню і виявленню політичної волі громадян. Тобто безпосереднє народовладдя - це самостійна реалізація народом власної волі щодо власних інтересів (у цілому чи щодо частини суспільства або окремих осіб) або щодо інших народів і держав за їх згодою за сприяння політичних партій, їхніх блоків, інших складових механізму безпосередньої демократії або без них. За змістом безпосереднє народовладдя, відповідно до Конституції України, є насамперед формуванням органів державної влади й органів місцевого самоврядування (ст. 71); передбачає прийняття законів та інших рішень загальнонаціонального (загальнодержавного) або місцевого значення (статті 72, 73, 74). гарантування (охороною) конституційного ладу (ст. 5). захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки (ст. 17) тощо. Змістом безпосереднього народовладдя є насамперед питання внутрішньої і зовнішньої політики, економічні, соціальні, культурні, екологічні та інші питання. За формою безпосереднім народовладдям визначаються вибори, референдуми та інші форми волевиявлення народу і народні обговорення, виявлення громадської думки тощо, які характеризуються голосуванням, обговоренням, зборами (зібраннями) тощо. Отже, безпосередню демократію можна визначити як безпосереднє волевиявлення всього народу або його частини з метою здійснення суспільних функцій шляхом виборів, референдумів або в інших, не заборонених Конституцією і законами, формах. Основи безпосередньої демократії здебільшого визначаються Конституцією та законами України. Об'єктивно конституційне регулювання основ безпосередньої демократії на конституційному рівні має бути системним, повним, але мінімальним, визначати зазвичай найважливіші засади і створювати найсприятливіші умови його організації, здійснення і гарантування. Це стосується загальних принципів і напрямів здійснення безпосереднього народовладдя, основних форм і механізму його здійснення та основних гарантій, які становлять систему основ безпосереднього народовладдя. Сутність безпосередньої демократії найповніше виявляється у її принципах як основних засадах її здійснення. Вони опосередковують собою різні властивості, аспекти волевиявлення народу, закономірності його функціонування (дії) і розвитку. Конституція визначає як загальні принципи безпосередньої демократії, так і інституціональні (спеціальні), зокрема принципи виборів, референдумів тощо. Пріоритетними є, як завжди, загальні принципи, властиві всім або переважній частині форм безпосереднього народовладдя. Відповідно до змісту чинної Конституції України загальними принципами безпосередньої демократії можна вважати: суверенності народу; єдиновладдя народу; повновладдя народу; безпосереднього волевиявлення народу; поєднання безпосередньої і представницької демократії; пріоритетності безпосереднього народовладдя в системі демократії; політичного плюралізму; конституційності й законності; загальності у здійсненні безпосереднього народовладдя; рівності у здійсненні безпосереднього народовладдя; принцип реальності безпосереднього народовладдя; гарантованості безпосереднього народовладдя. Поряд із загальними принципами безпосереднього народовладдя Конституцією і законами України передбачаються спеціальні (інституційні), зокрема принципи виборів, референдумів тощо. Для виборів характерні принципи загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні, поєднання державних і недержавних (індивідуальних) джерел фінансування. Так, витрати на підготовку і проведення виборів депутатів здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виборчих фондів партій, виборчих блоків і кандидатів у депутати, зареєстрованих в одномандатних виборчих округах. Характер безпосередньої демократії, як і будь-якого суспільного явища, виявляється зрештою в її функціях - напрямках або видах безпосереднього волевиявлення народу, які опосередковують зміст і форми безпосереднього народовладдя. Безпосереднє народовладдя є здійсненням системи суспільних функцій, їх розрізняють за суб'єктами, об'єктами, способами, засобами безпосереднього народовладдя та іншими ознаками. Насамперед, доцільно розрізняти функції безпосереднього народовладдя за суб'єктами, тобто учасниками безпосереднього народовладдя, зокрема функції народу, територіальних громад, політичних партій і громадських організацій, органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які сприяють здійсненню безпосереднього народовладдя. Найчастіше серед функцій народу називаються його установча та охоронна функції. Наступну групу функцій безпосереднього народовладдя розрізняють за об'єктами, тобто за сферами безпосереднього народовладдя. Це - політична, економічна, соціальна, культурна (духовна, ідеологічна) і екологічна, що належать до числа внутрішніх функцій, та зовнішньоекономічна, зовнішньополітична, гуманітарна та оборонна, що належить до числа зовнішніх. Функції безпосереднього народовладдя, які розрізняють за суб'єктами і об'єктами, опосередковують собою переважно зміст безпосереднього народовладдя. Найбільш поширеною є класифікація функцій безпосереднього народовладдя за способами її здійснення. За цими ознаками розрізняють такі функції, як установчу, законодавчу, контрольну, охоронну тощо. За засобами здійснення безпосереднього народовладдя розрізняють такі функції: інформаційну, територіальну, фінансову, матеріально-технічну, охоронну та ін. Існують й інші види функцій безпосередньої демократії. Усебічне, повне, постійне чи систематичне здійснення безпосереднього народовладдя об'єктивно можливе лише за реально існуючої системи безпосереднього народовладдя механізму. Механізм безпосереднього народовладдя, відповідно до змісту положень Конституції і відповідного законодавства України, - це система суспільно-політичних спільностей, громадян України, їх об'єднань, а також державних органів і організацій й інших організаційно-правових і нормативно-правових Інститутів. Основними організаційно-правовими складовими механізму безпосереднього народовладдя є: народ (Український народ - громадяни України всіх національностей); громадяни України (виборці, кандидати, довірені особи та ін.); територіальні громади; спільності громадян України з числа виборців за місцем роботи або проживання в певній кількості тощо; політичні партії і виборчі блоки партій; громадські організації; органи державної влади і посадові особи; органи місцевого самоврядування; виборчі органи (виборчі комісії); засоби масової інформації (ЗМІ); державні й недержавні підприємства, установи, організації та їхні посадові особи; міжнародні органи й організації та міжнародні спостерігачі; інші організаційно-правові інститути. Систему нормативно-правових елементів механізму безпосереднього народовладдя становлять: Конституція України; виборче законодавство; законодавство про референдуми; інше конституційне законодавство у сфері безпосереднього народовладдя; адміністративне законодавство; фінансове законодавство; кримінальне законодавство; цивільне законодавство; трудове законодавство; цивільне процесуальне законодавство; інші галузі та інститути законодавства. Безпосередня демократія, як і всяка влада, здійснюється в певних формах, тобто способах волевиявлення народу з метою здійснення суспільних функцій, що мають правові наслідки. Як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, народ має право на будь-яку форму волевиявлення" крім тієї, яка безпосередньо заборонена Конституцією і законами. Історії безпосередньої демократи відома велика кількість форм безпосередньої демократії, зокрема вибори, референдуми, виявлення громадської думки, плебісцити, народні обговорення, народні ініціативи, петиції (колективні письмові звернення), збори, мітинги, походи, демонстрації, а також такі виняткові, переважно немирні форми, як революції, повстання, громадянські війни, національно-визвольні рухи та політичні страйки, протести, акції громадянської непокори, голодування, пікетування тощо. Конституцією і законами України передбачені такі форми безпосереднього волевиявлення народу, як вибори, референдуми, мирні збори, мітинги, походи і демонстрації, референдні ініціативи, звернення, народні обговорення. Відповіддю до ст. 69 Конституція України не заперечує можливості існування й інших форм безпосередньої демократії. Пріоритетними серед конституційно-правових форм безпосередньої демократії є вибори до органів державної влади і органів місцевого самоврядування та всеукраїнський і місцеві референдуми. В Конституції України визначаються основні засади цих форм народного волевиявлення і передбачається виняткове регулювання законами організації і порядку проведення виборів і референдумів. Поряд із виборами до органів державної влади та до органів місцевого самоврядування, всеукраїнським і місцевими референдумами, Конституція передбачає такі форми, як збори, мітинги, походи, демонстрації (ст. 39 Конституції України), хоча обмежує збори, мітинги, походи і демонстрації, природно, мирними зборами, мітингами, походами і демонстраціями і передбачає попереднє повідомлення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про їх проведення. Обмеження щодо реалізації цього права зазначається в цій самій статті Конституції, може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання правопорушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або прав і свобод інших людей. Певні форми безпосереднього народовладдя також передбачені окремими законами. Так, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає такі форми безпосередньої демократії (місцевого самоврядування), як місцеві референдуми (ст. 7), загальні збори громадян (ст. 8), місцеві ініціативи (ст. 9), громадські слухання (ст. 13). Суперечливим для теорії конституційного права залишається й питання про таку форму безпосередньої демократії, як революції. У першу чергу, йдеться про мирні конституційні революції, тобто революції, що мають своєю ціллю здійснення конструктивних перетворень у державі. Так, в Україні в 2004 р. відбулася так звана "помаранчева революція", яка сприяла консолідації Українського народу, проведенню неупереджених виборів Президента України і мала своїм юридичним наслідком прийняття Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 р. Зазвичай революції, як форма безпосередньої демократії, не закріплюються в конституціях і законах, але їх результати визнаються легітимними у разі відсутності порушень чинного законодавства. Саме такою стала й Помаранчева революція в Україні. Загалом форми безпосередньої демократії можна умовно класифікувати: за правовими підставами здійснення безпосередньої демократії у відповідних формах - конституційні й законодавчі; легітимні й нелегітимні; обов'язкові й факультативні; за умовами (місцем 1 часом проведення); за місцем - на всеукраїнські і місцеві; за часом - на чергові й позачергові; періодичні, разові тощо; за змістом питань, що обговорюються і вирішуються, - на конституційні, законодавчі, адміністративно-територіальні, міжнародно-правові тощо; за наслідками здійснення відповідних форм безпосередньої демократії - на дійсні й недійсні; вирішальні й консультативні тощо. На сьогодні об'єктивно назріла необхідність прийняти новий закон України про всеукраїнський референдум та закони про інші, принаймні конституційні форми безпосередньої демократії: про мирні збори, мітинги, походи, демонстрації, - а також прийняти або поновити закони про місцеві форми безпосередньої демократії: про місцеві вибори, місцеві ініціативи, загальні збори громадян тощо. 2.Поняття, соціальні функції та види виборів. Поняття відзиву Вибори є найбільш поширеною формою прямого народовладдя і, на відміну від інших його форм (про які йшлося вище), постійно і періодично застосовуються у більшості країн світу. У світовій практиці шляхом виборів формуються як державні інституції (парламенти, посади глав держав, іноді уряди, судові органи), так і представницькі органи місцевого самоврядування. У конституційному праві термін "вибори" означає процедуру формування державного органу, представницького органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями посадової особи, що здійснюється шляхом голосування уповноважених осіб за умови, що на кожний представлений таким чином мандат можуть претендувати в установленому порядку два і більше кандидата. Від виборів необхідно відрізняти призначення складу державного органу або посадової особи, що здійснюється колегіально шляхом голосування уповноважених осіб. Для цього представляється, як правило, один кандидат. Іноді призначення може здійснюватися з числа кандидатів, але в такому разі це робить зазвичай одноособовий орган, як правило, президент. Вибори виконують такі соціальні функції: 1) легітимізація влади; 2) реалізація народного і національного суверенітету. При цьому постає питання: чи передається шляхом виборів народний суверенітет? У науці конституційного права вироблено підхід, відповідно до якого народний суверенітет невідчужуваний, а в результаті виборів передається лише право на його реалізацію в установлених конституцією межах та протягом строку, на який обрано орган чи посадову особу; 3) забезпечення стабільності, поступовості та наступності існування влади; 4) селекція політичних керівників з огляду на їх попередню політичну діяльність; 5) формування і вираження суспільної думки1. Як зазначає німецький державознавець Г. Майєр, вибори у загальнонаціональному масштабі - це наймасовіший процес, який знає право. Цим зумовлено різноманітність критеріїв, за якими можна класифікувати вибори. Виділяють такі види виборів: 1) за способом волевиявлення виборців: o прямі (безпосередні) вибори, коли питання про обрання вирішують громадяни-виборці; o непрямі вибори, коли питання про обрання вирішують не громадяни безпосередньо, а обрані ними особи - виборщики, депутати тощо. Наприклад, Президент США обирається виборщиками. В Австрії верхня палата парламенту обирається парламентами земель (такий різновид непрямих виборів називають багатоступеневими виборами); 2) за територіальною ознакою: o загальнонаціональні (загальнодержавні) вибори, які проводяться на території всієї держави (в Україні це вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України); o місцеві (регіональні, локальні, комунальні, адміністративні, кантональні) вибори - ті, які проводяться на території певної адміністративно-територіальної одиниці або регіону (в Україні - це вибори Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних, Київської та Севастопольської міських рад та сільських, селищних, міських голів); 3) за об'єктом класифікують вибори до парламенту, вибори глави держави, вибори місцевих представницьких органів; 4) за часом проведення: o чергові вибори, які проводяться у зв'язку із закінченням визначеного Конституцією України строку повноважень виборного органу або посадової особи. Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 17.11.2011 р. вибори народних депутатів України не потребують окремого рішення про їх призначення. Вибори Президента України призначаються Верховною Радою України шляхом прийняття постанови (ч. 1 ст. 16 Закону України "Про вибори Президента України" в редакції від 18.03.2004 р. із змінами). Рішення про проведення чергових виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів приймає Верховна Рада України. Рішення про проведення чергових виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим відповідно до Конституції України (ст. 14 Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 10.07.2010 р. із змінами); o позачергові вибори. Позачергові вибори народних депутатів України призначаються Президентом України з підстав і в порядку, встановлених Конституцією України (ч. З ст. 15 Закону України "П[)о вибори народних депутатів України"). Позачергові вибори Президента України призначаються Верховною Радою України з підстав, передбачених України та Законом. Про призначення виборів Президента України Верховна Рада України приймає постанову (частини 1,2 ст. 16 Закону України "Про вибори Президента України"). Позачергові місцеві вибори призначаються Верховною Радою України у разі дострокового припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевої ради, сільського, селищного, міського голови (ч. З ст. 4 Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів"); o повторні вибори (не плутати з повторним голосуванням). Повторні вибори народного депутата України призначаються в одномандатному окрузі Центральною виборчою комісією у разі визнання виборів депутатів в цьому окрузі недійсними або такими, що не відбулися, або, якщо особа після її обрання не набула депутатського мандата в порядку, встановленому Законом (ч. 4 ст. 15 Закону України "Про вибори народних депутатів України"). Повторні вибори Президента України проводяться у випадках: 1) якщо до виборчого бюлетеня для голосування було включено не більше двох кандидатів на пост Президента України і жодного з них не було обрано; 2) якщо всі кандидати на пост Президента України, включені до виборчого бюлетеня, до дня виборів або до дня повторного голосування зняли свої кандидатури (ч. 4 ст. 15 Закону України "Про вибори Президента України"). Повторні вибори депутатів (депутата) у відповідному багатомандатному, одномандатному, одномандатному мажоритарному виборчому окрузі сільського, селищного, міського голови призначаються відповідною територіальною виборчою комісією в порядку, встановленому Законом, у разі визнання відповідних виборів у цьому виборчому окрузі або відповідних виборів такими, що не відбулися, чи в разі визнання особи такою, яка відмовилася від депутатського мандата у відповідному одномандатному, одномандатному мажоритарному виборчому окрузі або від посади відповідно сільського, селищного, міського голови (ч. 4 ст. 14 Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів"); o проміжні вибори. Проміжні вибори народного депутата України призначаються Центральною виборчою комісією в порядку, встановленому Законом, у разі дострокового припинення повноважень депутата, обраного в одномандатному окрузі. Проміжні вибори депутата місцевої ради призначаються територіальною виборчою комісією в порядку, встановленому Законом, у разі дострокового припинення повноважень депутата, обраного в одномандатному, одномандатному мажоритарному виборчому окрузі (тобто проміжними можуть бути лише місцеві вибори депутатів сільських, селищних рад та половини складу рал всіх інших рівнів, що обирається за мажоритарною виборчою системою) (ч. 5 ст. 14 Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів"); o перші вибори. Ними можуть бути лише місцеві вибори, і проводяться вони у разі утворення нової або поділу існуючої адміністративно-територіальної одиниці. Вони призначаються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною, Київською або Севастопольською міською радою, якщо інше не передбачено законом (ч. 6 ст. 14 Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів"); 5) за кількісною ознакою участі виборців: o загальні вибори, в яких можуть брати участь усі громадяни, які мають право обирати; o часткові вибори, в яких можуть брати участь тільки громадяни, які проживають на території певної адміністративно-територіальної одиниці або регіону; 6) за правовими наслідками: o дійсні вибори, тобто вибори, проведені у порядку, визначеному Конституцією України і законодавством України; o недійсні вибори, тобто такі, в ході яких мали місце порушення виборчого законодавства, що вплинули на підсумки виборів. Протилежністю виборам є інститут відзиву. Відзив - це дострокове припинення мандата з волі тих, хто уповноважений наділяти цим мандатом. Від відзиву слід відрізняти: o відставку виборної особи, коли така особа припиняє мандат з власної волі; o дострокове позбавлення виборної особи мандата тим колегіальним органом, до складу якого вона входить, за якого позбавлення мандата проводить виборний орган, а не безпосередньо виборці або інші особи, уповноважені на обрання. У демократичних країнах інститут відзиву на загальнонаціональному рівні зазвичай відсутній, оскільки вважається, що депутата, який неналежно виконує свої обов'язки, можна просто не обирати на наступних виборах. Інститут відзиву депутатів вищого органу державної влади КНР - Всекитайських зборів народних представників - закріплений на рівні Конституції КНР та виборчого закону. Однак механізм його реалізації прописаний досить формально, що ускладнює його реальне застосування. В Японії, в окремих штатах СШ А інститут відзиву діє на місцевому рівні. В Україні можливість застосування відзиву передбачена тільки щодо депутатів місцевих рад, відповідно до Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" від 11.07.2002 р. із змінами. 3.Поняття виборчого права. Виборче право – це сукупність юридичних норм, що закріплюють права громадян обирати й бути обраними в органи державної влади, а також право відкликання виборцями обраних осіб, які не виправдали їхньої довіри. Термін "виборче право" має два значення: – в об'єктивному розумінні це система конституційно-правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з виборами органів держави й місцевого самоврядування. Об'єктивне виборче право регулює виборчу систему в широкому значенні. Зазвичай, предметом виборчого права вважаються пов'язані з виборами суспільні відносини, в яких прямо або опосередковано беруть участь громадяни; – у суб'єктивному розумінні це гарантована громадянинові державою можливість брати участь у виборах державних органів і органів місцевого самоврядування. Це комплекс конкретних прав особи, серед яких особливо слід виокремити активне і пасивне виборче право у зв'язку з політичними правами людини та громадянина. Виборче право та порядок визначення результатів виборів є складовими виборчої системи. Виборча система – це сукупність юридичних норм, що закріплюють принципи, на основі яких здійснюються вибори, права громадян обирати й бути обраними, що встановлюють відповідальність депутатів та інших виборних осіб за свою діяльність перед виборцями, визначають порядок організації та проведення виборів і регулюють відносини, які виникають у процесі формування органів державної влади, взаємодію виборців з депутатами та іншими особами, що обираються ними. У конституційному праві терміном вибори позначається процедура формування державного органу або наділення повноваженнями посадової особи, здійснювана за допомогою голосування правочинних осіб за умови, що на кожний наданий у такий спосіб мандат можуть претендувати у встановленому порядку два або більше кандидати. Вибори – це один із найдавніших інститутів конституційного права. Вибори як форма волевиявлення населення були відомі ще первіснообщинному ладу, де на загальних зборах обиралися старійшини громад, а пізніше й воєначальники. Згодом процедура виборів усе більше ускладнювалася. Наприкінці XVIII ст. була розроблена класична теорія виборів, основні ідеї якої зводилися до визнання того, що суверенітет невід'ємно належить народу, що і є джерелом будь-якої влади. Народ доручає здійснення влади своїм представникам (депутатам), яких визначає шляхом проведення демократичних виборів. Із часом утвердилися певні вимоги та правила, виконання яких мало забезпечити об'єктивне волевиявлення виборців, утруднити або унеможливити фальсифікацію результатів виборів. Найважливіші з них закріплені в конституціях демократичних держав. Сьогодні вибори – один з інститутів конституційного права, щодо якого розроблено і визнано єдині міжнародні стандарти. Основні принципи виборчого права. Принципи виборчого права – це ті умови його визнання та реалізації, дотримання яких на виборах робить їх справді народним волевиявленням. Виокремимо основні принципи. Принцип загального виборчого права означає, що виборчі права (або хоча б активне виборче право) визнається за всіма дорослими й психічно здоровими людьми. Це максимум можливого і розумного, який практично ніде не досягається. Загальність означає відсутність дискримінації за будь-якими підставами (статтю, національністю тощо), тобто неможливість відсторонення від виборів яких-небудь громадян або груп населення. Застосування принципів прямого або непрямого виборчого права або їх певне поєднання залежить від порядку формування виборного органу. Пряме (безпосереднє) виборче право означає право виборця обирати й бути обраним безпосередньо у виборний орган або на виборну посаду. Цей принцип діє в переважній більшості випадків на виборах нижніх палат, іноді верхніх палат парламентів – у США, Італії, Польщі, президентів – у Мексиці, Австрії, Болгарії, практично повсюдно у виборах органів місцевого самоврядування. Непряме (багатоступеневе) виборче право означає, що виборець обирає лише членів колегії, яка потім уже обирає виборний орган. Такою колегією може бути державний або самоврядний орган, нижчий стосовно обираного. Непрямі вибори можуть мати два рівні й більше. Двоступеневими виборами обираються, наприклад, президент США, Рада штатів Індії, триступеневими – переважна частина Всекитайських зборів народних представників. Принцип рівного виборчого права передбачає рівну для кожного виборця можливість впливати на результати виборів. Він є наслідком і одним із найважливіших проявів конституційно гарантованої рівноправності громадян. Рівність виборчого права забезпечується насамперед наявністю в кожного виборця однакової кількості голосів. Залежно від виборчої системи в кожного виборця кількість голосів може бути більшою ніж один. Тому важливо, щоб у всіх виборців їх було порівну. Наприклад, на парламентських виборах у Німеччині кожний виборець має по два голоси, а на виборах представницьких органів місцевого самоврядування в Баварії – по три. Крім того, необхідно, щоб усі голоси мали рівну вагу, тобто рівний вплив на результат виборів. Це досягається забезпеченням єдиної норми представництва: на кожного депутата має припадати однакове число жителів (іноді виборців). Принципу рівного виборчого права суперечить плюральний вотум (буквально – множинне голосування). Відповідно до цього принципу одні виборці можуть мати залежно від обставин більше голосів, ніж інші. Принципу рівного виборчого права також суперечать куріальні вибори, які заздалегідь ділять виборців на групи – курії (наприклад, за національною, релігійною, станово-кастовою та іншими ознаками) із заздалегідь установленою кількістю мандатів, що надаються кожній із цих груп. Наприклад, у Китаї особливу курію становлять військовослужбовці Народно-визвольної армії Китаю, які мають особливе представництво у Зборах народних представників, у Ботсвані, Гамбії, Сьєрра-Леоне створюються особливі виборчі курії для родоплемінних вождів. У певних країнах допускаються відхилення від принципу рівного виборчого права, що мають на меті гарантувати представництво таких груп суспільства, які інакше можуть його не одержати. Таке спеціальне представництво мали 25 із 150 країн, що повідомили відповідні дані Міжпарламентському союзу. Принцип таємного голосування полягає у виключенні зовнішнього спостереження й контролю за волевиявленням виборця. Сенс його – в гарантії повної свободи цього волевиявлення. Принципи вільної участі у виборах і обов'язкового вотуму пов'язані з активним виборчим правом. Принцип вільних виборів означає, що виборець сам вирішує, чи брати йому участь у виборчому процесі, а якщо брати, то якою мірою. Звідси випливає, що, визначаючи результати виборів, не слід зважати на те, який відсоток виборців проголосував: якби хоч один проголосував, то вибори відбулися. Цей принцип характерний для багатьох країн з англосаксонською правовою системою. Він поєднується з добровільною реєстрацією виборців. Неучасть виборців у виборах називають абсентеїзмом. На його рівень впливають найчастіше політичні й економічні обставини. Високий рівень абсентеїзму призводить або до обрання органу влади чи самоврядування невеликою частиною виборчого корпусу, що дає підставу сумніватися в легітимності органу, або може вести до безрезультатності виборчого процесу, якщо закон установлює обов'язковий мінімум участі у виборах. У певних країнах передбачено обов'язковий вотум, тобто юридичний обов'язок виборців взяти участь у голосуванні. Участь у виборах розглядається як громадянський обов'язок кожного виборця. Але за неучасть у виборах не настає якої-небудь відповідальності. Проте далеко не у всіх зарубіжних країнах участь у виборах вважається тільки громадянським обов'язком (Австрія, Бельгія, Італія, Нідерланди та ін.). Там установлюється відповідальність за ухилення від участі у виборах. Наприклад, в Австрії особа, яка ухилилася від участі у виборах, піддається штрафу в розмірі 1 тис. шилінгів, а в Пакистані передбачено кримінальну відповідальність у вигляді каторжних робіт до б років і штрафу в розмірі 5 тис. рупій. Разом із тим слід визнати, що й у нас помітно знижується активність виборців, зростає абсентеїзм, тобто ухилення від участі в голосуванні, що варто розглядати як результат утоми від нескінченної політичної боротьби і як кризу довіри до нинішніх владних структур. Під принципом альтернативності розуміється висування як мінімум двох кандидатів на виборну посаду або участь у виборчому процесі як мінімум двох політичних партій. Зняття учасниками виборчого марафону своїх кандидатур, внаслідок якого залишається один кандидат або одна політична сила, в демократичній державі веде до неможливості проведення виборів. У країнах тоталітарного соціалізму й суперпрезидентських республіках перехідного періоду влада заохочує ситуацію, коли у виборчому бюлетені є лише одна позиція. Вибори в зарубіжних країнах проводяться у встановлений законом термін. У країнах, які не знають інституту парламентської відповідальності (президентські республіки), глава держави, як правило, не має права розпускати парламент. Тому парламентські вибори в них проводяться у суворо встановлений термін через певні проміжки часу. У парламентарних республіках і парламентарних монархіях парламентські вибори у звичайних умовах проводяться після закінчення строку повноважень загальнонаціонального представницького органу. Такі вибори називаються черговими. У разі дострокового розпуску парламенту главою держави проводяться позачергові вибори. Президенти республік та інші виборні посадові особи обираються також у встановлений термін, і позачергові вибори цих посадових осіб проводяться у разі усунення з посади, відставки або смерті. Наприклад, у США вибори президента проводяться в перший вівторок після першого понеділка листопада кожного високосного року. До речі, у цей перший вівторок після першого понеділка переобирається також Палата представників і 1/3 Сенату. Одночасно обирається третина губернаторів, мерів міст і т. ін. Якщо такої точної дати, як у США, у країні не встановлено, то необхідно видавати спеціальний акт, що визначав би дату проведення виборів. Суть норм, що встановлюють дату виборів у такому випадку приблизно така: вибори проводяться, скажімо, за 80 (40) днів до закінчення терміну повноважень парламенту. Тому з урахуванням цих ЗО або 40 днів глава держави повинен видати закон, яким підтверджується, що політичний процес відбувається нормально і у встановлений законом термін призначаються вибори. Наприклад, ст. 61 Конституції Італії встановлює, що вибори нових палат проводяться через 70 днів після закінчення повноважень попередніх палат. Отже, глава держави – президент Італії – повинен видати указ про проведення виборів з урахуванням цієї норми в строго фіксований день. У певних країнах вибори проводяться тільки у вихідні днів інших країнах, де встановлена фіксована дата, день виборів припадає завжди на вівторок (середу тощо), незалежно від того, чи свято це, вихідний день або ні. Зазвичай вибори оголошуються указом глави держави, і з передбаченого в цьому акті строку починається виборча кампанія, що завершується до моменту закінчення голосування (цей строк або визначений конституцією, або названий в указі глави держави). Вибори проводяться за виборчими округами, які на підставі закону визначаються центральним урядом або органами влади суб'єктів федерації. Як правило, виборчий процес починається зі створення виборчих округів. Виборчий округ – територія, від якої обирається депутат (один або декілька). Виборчі округи можуть утворюватися спеціально, а в деяких випадках виборчими округами можуть бути адміністративні одиниці або території суб'єктів федерації. Теоретично виборчі округи мають бути приблизно рівними за чисельністю населення, тому що депутат повинен представляти приблизно однакову кількість жителів. Однак зарубіжне законодавство допускає відхилення від норми представництва. У певних країнах ця цифра не велика, а наприклад в Англії один округ від іншого може відрізнятися за чисельністю населення на 25 %. У ФРН допускається відхилення до 33 %. Це призводить до того, що один виборчий округ може бути в півтора – два рази більшим від іншого за населенням, площею, економічним і політичним потенціалом. Цим користуються кандидати для того, щоб домогтися своїх цілей. Зловживання і махінації, пов'язані з "нарізкою округів", одержали назву "виборчої геометрії". Зараз виборча геометрія, можливо, уже й не така популярна, як раніше, але відхилення від так званої норми представництва в більшості країн розглядаються як серйозне порушення. Виборчі округи є трьох видів: 1. Одномандатний виборчий округ (уніномінальний, однойменний). За одномандатним округом обирається один депутат, хоча кандидатів може бути скільки завгодно. Одномандатні округи характерні для країн з мажоритарною системою (США, Канада, Індія та ін.). | |
| Просмотров: 692 | Загрузок: 9 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |