| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ
| [ Скачать с сервера (55.5 Kb) ] | 24.08.2017, 19:29 |
| Актуальними соціальними проблемами сьогодення, що перешкоджають позитивному становленню та розвиткові особистості, групи, суспільства, є поширення девіантної поведінки, суїцидальних намірів, особливо серед молодої частини населення, дезадаптація в навчальних, трудових колективах, загострення сімейних конфліктів тощо. Тому зростає і значимість соціально-педагогічної роботи, зокрема такого її різновиду як консультування – спільної діяльності консультанта й іншого суб’єкта з метою вирішення певної проблеми і здійснення бажаних змін. Отже, завданнями цієї статті є дослідження поняття, завдань, принципів, видів та форм соціально-педагогічного консультування, а також аналіз етапів консультативної бесіди. Ступінь наукової вивченості проблеми консультування наразі є достатнім. Досліджено поняття, види, методи, зміст, принципи консультування психологічного (Г. Абрамов, А. Бандура, Е. Берн, С. Васьковська, У. Глассер, П. Горностай, Р. Кочунас, А. Маслоу, Р. Мей,Н. Обозов, К. Роджерс), соціального (Л. Кузнєцова, В. Курбатова, М. Фірсов, Н. Щукіна), соціально-педагогічного (С. Архипова, Л. Завацька, Г. Майборода, Н. Нікітіна, О. Тютюнник). Розроблено соціально-педагогічні, психологічні технології телефонного консультування (С. Архипова, Г. Гемблі, Н. Заверико, Г. Майборода, А. Моховіков, А. Скворцов, Є. Фонтайн, С. Хачатурян, М. Шакурова). Однак наукового вдосконалення потребує питання соціально- педагогічного консультування як форми соціально-педагогічного захисту. Консультування (радитися, турбуватися) виникло в 60-х рр. ХХ ст. у зв’язку зі створенням перших асоціацій професійних консультантів. У різних джерелах поняття консультування трактується як форма надання допомоги, послуг, спільна діяльність консультанта й клієнта задля здійснення бажаних змін у житті останнього. Ось деякі найбільш розповсюджені визначення консультування (Н. Нікітіна): • будь-яка форма надання допомоги щодо змісту і вирішення проблемної задачі, коли консультант сам не відповідає за виконання задачі, але допомагає в її вирішенні; • надання послуг із виявлення проблеми, розробки рекомендацій щодо її вирішення, за необхідності сприяння у виконанні певних дій; • практика надання активної допомоги людям, основана на впевненості у тому, що кожна фізично і психічно здорова людина в змозі перебороти майже всі виникаючі в її житті складнощі; • кваліфікована допомога особам, котрі котрі зазнають певних труднощів, з метою відновлення й оптимізації їхніх соціальних функцій, умов життєдіяльності. Соціально-педагогічне консультування розглядаємо як вид професійної діяльності соціального педагога; форму соціально- педагогічного допомога, що сприяє соціальному розвиткові особистості, котру консультують, здатності адекватно сприймати себе й оточуючих, здійснювати власний вибір у різноманітних сферах життєдіяльності. Основними завданнями соціально-педагогічного консультування за С. Архиповою, О. Тютюнник, є: 1) сприяння зміні поведінки особистості задля продуктивнішого життя; 2) розвиток навичок, які допомагають долати труднощі; 3) забезпечення оптимального прийняття життєво важливих рішень; 4) розвиток уміння підтримувати міжособистісні стосунки [1, 201]. Вважаємо за необхідне розширити окреслені завдання відповідно до дефініції соціально-педагогічного консультування, зокрема визначаємо таку задачу, як сприяння розвиткові соціальності особистості, яку консультують: соціальних цінностей, соціальних якостей, просоціальної поведінки (А. Рижанова). Оскільки саме сформованість соціальності є важливим підґрунтям внутрішньої гармонії людини, нормалізації міжособистісних взаємовідносин. Тому консультант має володіти специфічними особистісними характеристиками, аби власним прикладом спонукати соціальних суб’єктів до вирішення проблем у вигідному ракурсі як для себе, так і для оточуючих, зокрема: емоційною стабільністю, емпатією; усвідомленням професійного обов’язку; високим соціальним інтелектом; проявом щирого інтересу до людей, терпінням у спілкуванні з ними; умінням вислухати; вірою в здатність особистості самостійно вирішити проблему тощо [2, 80]. Ефективний консультант при постановці цілей консультування намагається допомогти особистості у визначенні й досягненні цілей, оптимальних для конкретної ситуації, а не нав’язує свої власні завдання; слідує за відчуттями, думками іншого, не ставить йому зайвих запитань під час розмови; на основі всебічного обговорення проблеми пропонує особистості різні способи поведінки з урахуванням її індивідуальних особливостей, при необхідності рекомендує обґрунтовані конкретні дії; достатньо гнучко реагує на широкий спектр ситуацій і проблем, що виникають у процесі проведення консультування, проявляючи імпровізаторські здібності; усвідомлює, як його власні дії, як консультанта, впливають на іншого суб’єкта і як поведінка останнього змінює стиль його професійної поведінки; усвідомлює обмеженість власних здібностей, ділиться своїм досвідом з іншими спеціалістами, готовий скористатися їхнім досвідом роботи; зберігає в таємниці все, що стосується особи, яку консультує, а при необхідності повідомити про неї, особливості її проблеми відповідному фахівцеві, обов’язково просить дозволу в неї [1; 2]. Організовуючи соціально-педагогічне консультування, консультант зобов’язаний дотримуватися певних принципів, що сприятиме ефективності здійснення цього процесу. Зокрема виокремлюються принципи: 1) організації соціально-педагогічного консультування: принцип аналізу підтексту (своєрідне уміння консультанта читати поміж рядків); відмови від конкретних рекомендацій; системності; поваги до особистості, яку консультують; 2) здійснення соціально-педагогічного консультування: принцип компетентності та професіоналізму; співробітництва; конфіденційності; результативності [3, 47 – 48]. У залежності від задач, які переслідує об’єкт консультування, виокремлюються такі види соціально-педагогічного консультування: • рефлексивне (сумісне з особистістю усвідомлення життєвої ситуації, її аналіз, пошук пріоритетів, можливостей зміни, розвитку); • проектне (пошук і побудова можливого проекту перетворення ситуації, що склалася, її гармонізації, поліпшення); • технологічне (пошук оптимальної послідовності дій для вирішення конкретної проблеми); • прогностичне (побудова ідеальної моделі можливого, вірогідного стану конкретної ситуації за збереження чи відсутності яких- небудь тенденцій) [3, 46]. Існує достатньо класифікацій форм консультативної допомоги. Н. Нікітіна визначає наступні: 1) за об’єктом консультування: індивідуальне, групове, сімейне; 2) за критерієм віку: консультування дітей, дорослих; 3) за критерієм контакту з особистістю: очне, заочне (телефонне, письмове, через друковані науково-популярні видання); 4) за змістом запиту особистості: сімейне, інтимно-особистісне, психологічне, юридичне, медичне, ділове, соціально-педагогічне [2, 79]. Предметом соціально-педагогічного консультування, на думку вченої, є: • вирішення проблем шкільної дезадаптації; • діагностика й корекція поведінки, що відхиляється від норми; • організація спеціалізованої допомоги (психологічної логопедичної, психотерапевтичної, юридичної); • сприяння у вирішенні сімейних конфліктів, гармонізації дитячо- батьківських, подружніх відносин; • сприяння в працевлаштуванні, оформленні пільг, субсидій, матеріальної допомоги; • сприяння в наркологічній допомозі особистості тощо [2, 79]. Невід’ємним елементом соціально-педагогічного консультування є консультативна бесіда, яка не є хаотичною, а містить певні послідовні кроки. У науковій літературі розкриті різні підходи до обґрунтування етапів консультативної бесіди. Розглянемо зміст наступних етапів. | |
| Просмотров: 490 | Загрузок: 3 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |