| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Особливості прав інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації
| [ Скачать с сервера (62.4 Kb) ] | 17.04.2017, 16:36 |
| 2. Особливості прав інтелектуальної власності на засоби індивідуалізації Суб'єктивні права на засоби індивідуалізації мають ряд особливостей, зумовлених специфікою об'єкта правової охорони. Насамперед, слід наголосити, що права на засоби індивідуалізації, на відміну від авторських та патентних прав, діють безстроково, тобто упродовж всього періоду існування відповідного управомоченого суб'єкта або протягом періоду чинності правоохоронного документа на відповідний засіб індивідуалізації з можливістю пролонгації невизначену кількість разів. Зокрема, чинність майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування припиняється у разі ліквідації юридичної особи (ст. 491 ЦК України). Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням (ст. 504 ЦК України). Право на засоби індивідуалізації належить до кола абсолютних прав, тобто таких, що діють щодо всіх третіх осіб, які зобов'язані утримуватися від порушення правомочностей, наданих його правоволодільцю. На відміну від відносних прав, управомоченому суб'єкту протистоїть не конкретна особа, зобов'язана здійснити чи утриматися від вчинення певних визначених дій, а всі треті особи, на яких покладений обов'язок не порушувати право на засоби індивідуалізації та не перешкоджати у здійсненні його правомочностей. Права на засоби індивідуалізації є більш обмеженими за обсягом правової охорони порівняно з характером охорони прав у сфері авторського та патентного права. Якщо обсяг правової охорони твору чи винаходу обмежується лише часовими рамками та територіальними кордонами, то у галузі засобів індивідуалізації такі обмеження є більш істотними. Так, межі правової охорони торговельної марки визначаються переліком товарів чи послуг (ст. 494 ЦК України), географічного зазначення - характеристиками товару та районом його походження (ст. 501 ЦК України), комерційного найменування - предметом діяльності юридичної особи (ст. 489 ЦК України). Тому на території однієї держави, в один і той же час може бути декілька не пов'язаних між собою правоволодільців ідентичної торговельної марки, яка використовується для позначення різних класів товарів чи послуг, функціонувати юридичні особи з однаковими комерційним найменуванням, що реалізують свою діяльність у різних сферах, чи діяти особи, що застосовують для позначення своєї продукції єдине географічне зазначення. Таким чином, сфера повноважень суб'єкта авторського чи патентного права є ширшою від обсягу правомочностей суб'єкта права на засіб індивідуалізації. Тому, якщо автор чи винахідник має виключне право на результат своєї творчості та може заборонити будь-яке використання ідентичного об'єкта третьою особою, то суб'єкт права на комерційне найменування, торговельну марку чи географічне зазначення обмежений у механізмі реалізації даного права. Обсяг права заборони визначається характером охорони засобу індивідуалізації та обмежується класом товарів чи послуг, сферою функціонування чи межами географічного району діяльності суб'єкта. Права на засоби індивідуалізації тісно пов'язані h сферою особистих немайнових прав особи. Право на комерційне найменування, торговельну марку чи географічне зазначення залежить від особистих немайнових прав господарюючого суб'єкта, насамперед від права на ділову репутацію. Ефективність участі особи у цивільних правовідносинах під своїм комерційним найменуванням чи торговельною маркою впливає на рівень її ділової репутації, і, навпаки, набута репутація найчастіше пов'язується з найменуванням юридичної особи, позначенням виготовленої продукції чи наданих послуг. Суб'єктивне право на засоби індивідуалізації виникає у силу реєстрації засобу індивідуалізації або його правоволодільця. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права (ст. 501 ЦК України). Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом (ст. 494 ЦК України), що видається за результатами державної реєстрації торговельної марки. На відміну від виникнення прав на торговельну марку та географічне зазначення, право інтелектуальної власності на комерційне найменування охороняється без обов'язкової його реєстрації та є чинним з моменту першого використання цього найменування (ст. 489 ЦК України). Враховуючи, що перше використання комерційного найменування може бути забезпечене лише після реєстрації юридичної особи - правоволодільця, суб'єктивне право на комерційне найменування виникає з моменту реєстрації юридичної особи. Особливості проведення такої реєстрації визначаються Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Характерною рисою права на засоби індивідуалізації є те, що воно одночасно виступає обов'язком управомоченої особи. Так, якщо торговельна марка не використовується в Україні повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг протягом трьох років, будь-яка особа має право звернутися до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва повністю або частково. У цьому разі дія свідоцтва може бути припинена повністю або частково лише за умови, що власник свідоцтва не зазначить поважні причини такого невикористання (ст. 18 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"). Юридична особа не лише вправі виступати в цивільному обороті під власним комерційним найменуванням, а й зобов'язана згідно з вимогами законодавства здійснювати свою діяльність під власним іменем. З цією метою юридична особа повинна використовувати своє точне найменування, структура якого відповідає вимогам закону. Якщо комерційне найменування вводить в оману споживачів щодо справжньої діяльності особи або не дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших, йому правова охорона не надається. Право на засоби індивідуалізації характеризується обмеженими можливостями розпорядження. Ця ознака органічно випливає із зв'язку права на засоби індивідуалізації з комплексом особистих немайнових прав особи та зумовлена призначенням його об'єкта - ідентифікацією суб'єкта або виробленої ним продукції у сфері цивільного обороту. На відміну від інших об'єктів інтелектуальної власності, у сфері комерційних найменувань існують обмежені можливості розпорядження. Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування можуть переходити до іншої особи лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною (ч. 2 ст. 490 ЦК України). Конструкція суб'єктивного права на географічне зазначення взагалі не охоплює правомочність розпорядження. Право на використання зазначення, за умови його реєстрації, має будь-який виробник, який у межах відповідного географічного району виробляє товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до реєстру (ст. 9 Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів"), тому у законодавстві закріплюється заборона власника географічного зазначення на видачу ліцензій на використання, зазначене будь-яким особам. Проте суб'єкт права на торговельну марку має весь обсяг правомочності розпорядження, що включає можливість її вільного надання або передачі третім особам на підставі відповідних цивільно-правових договорів. 3. Правова охорона інших засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг Правова охорона комерційних позначень В умовах розвитку ринкових відносин питання охорони інтелектуальної власності відіграють все важливішу роль у діяльності господарюючих суб'єктів. Крім об'єктів інтелектуальної власності, що охороняються інститутами авторського права та права промислової власності, законодавство України виокремлює ще один вид результатів інтелектуальної діяльності - засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Правова охорона позначень, що застосовуються виробниками для самоіндивідуалізації та ідентифікації вироблених товарів чи наданих послуг, забезпечується цивільним законодавством шляхом формування комплексу взаємопов'язаних норм, які регламентують відносини у галузі використання комерційних найменувань, торговельних марок та географічних зазначень. Поряд із зазначеними засобами індивідуалізації у зарубіжних законодавствах та на міжнародно-правовому рівні вживається поняття "комерційне позначення". У сфері міжнародного права даний термін фіксується Стокгольмською конвенцією про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (далі - ВОІВ) 1967 року1, ст. 2 якої відносить комерційне позначення (commercial designation) до об'єктів інтелектуальної власності. Тим самим визначається належність таких позначень до засобів індивідуалізації, що підлягають правовій охороні як об'єкти інтелектуальної власності, та підкреслюється їх самостійний характер у системі об'єктів виключних прав. Україна ратифікувала Стокгольмську конвенцію, яка є частиною її законодавства. На національному рівні законодавство України наразі не містить норм, які безпосередньо стосуються правового режиму комерційних позначень. Незважаючи на те, що закріплений ст. 420 ЦК України перелік об'єктів інтелектуальної власності є відкритим, ст. 418 ЦК України відзначає, що право інтелектуальної власності виникає на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт, що визначений цим Кодексом та іншим законом. Стаття 4 ЦК вказує, що категорія "закон" у розумінні Цивільного кодексу охоплює закони України, що приймаються відповідно до ЦК України та Конституції України. Оскільки на сьогодні в Україні відсутній законодавчий акт, який розкривав би поняття "комерційне позначення" чи забезпечив би регламентацію відносин у сфері його використання, то відповідно до національного законодавства комерційне позначення не вважається об'єктом інтелектуальної власності. Такий стан регулювання відносин у даній галузі не відповідає нормам Стокгольмської конвенції 1967 року. Водночас, в українському законодавстві наявний певний комплекс правових норм, які опосередковано стосуються охорони та використання комерційних позначень. Зокрема, у ч. З ст. 1126, ст. 1128, ст. 1129 ЦК України, які визначають правовий режим договору комерційної концесії, йде мова про права правоволодільця на торговельну марку та "інше позначення". Правова охорона комерційних позначень відбувається також на підставі законодавства про недобросовісну конкуренцію. Так, відповідно до ст. 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" неправомірним є використання без дозволу уповноваженої особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг та інших позначень1. Такими об'єктами, що охоплюються категорією "інше позначення" і які йде мова у цих статтях, можуть бути, в тому числі, комерційні позначення. Неврегульованість відносин, пов'язаних з використанням комерційних позначень, обумовлюється також відсутністю в юридичній літературі єдиного підходу до їх визначення правової природи та місця у системі засобів індивідуалізації. Ряд авторів розглядають комерційне позначення як незареєстрований засіб ідентифікації юридичної особи. Інші науковці розкривають зміст даної правової категорії на підставі ст. 6 Паризької конвенції як незареєстроване, але загальновідоме найменування, що використовується у діяльності підприємця. Третя група науковців не дає визначення комерційного позначення, але доходить висновку, що, оскільки такі позначення не реєструються патентним відомством та не включені законодавством до числа об'єктів виключних прав, то вони взагалі не підлягають правовій охороні4 або їх правоволодільцем може виступати лише іноземний підприємець3. Видається, що категорія "комерційне позначення" є полісемічним поняттям, яке можна розглядати принаймні у двох аспектах: широкому та вузькому. У першому - нею охоплюються всі види позначень, які використовуються при здійсненні підприємницької діяльності та стосуються як об'єктів інтелектуальної власності (торговельних марок, географічних зазначень та комерційних найменувань), так будь-яких інших символів чи їх комбінацій, що використовуються для ідентифікації суб'єктів, товарів, послуг, іншого майна, що пов'язане з комерційною діяльністю та не відносяться до об'єкт інтелектуальної власності (сертифікаційних знаків, вивісок, назв підприємств тощо). У цьому аспекті комерційне позначення є синонімічним поняттю "засоби індивідуалізації". У вузькому значенні комерційне позначення можна визначити як слово чи комбінацію слів (символів), що застосовується для найменування підприємства як цілісного майнового комплексу, яке використовується фізичною чи юридичною особою для здійснення господарської діяльності. В останньому аспекті комерційне позначення є самостійним засобом індивідуалізації, що потребує своєї належної правової охорони як об'єкт права інтелектуальної власності. При трактуванні комерційного позначення у вузькому значенні необхідно провести його відмежування від суміжних правових категорій, насамперед торговельних марок і комерційних найменувань. На відміну від комерційного найменування, комерційне позначення стосується ідентифікації не суб'єкта права - юридичної особи, а підприємства як цілісного майнового комплексу, тобто об'єкта відповідних цивільних прав. Окремі елементи комерційного найменування і комерційного позначення можуть збігатися, але дана обставина не свідчить про те, що ці категорії позначають тотожні явища. Наприклад, підприємницьке товариство - TOB "Консул" може володіти магазином під вивіскою "Консул", в якому продаватиметься продукція товариства, позначена аналогічною торговельною маркою. Можливий також інший випадок, коли комерційне найменування, торговельна марка та комерційне позначення не збігаються. Зокрема, TOB "Консул" може володіти магазином "Прем'єр", де реалізовуватиметься вироблена TOB продукція під торговельними марками "Магістр", "Сенатор" тощо. Тому збіг окремих елементів об'єктів комерційних найменувань, торговельних марок та комерційних позначень не свідчить про тотожність таких засобів індивідуалізації. Вони позначають різні явища: комерційне найменування - юридичну особу, торговельна марка - товари та послуги, а комерційне найменування - підприємство як цілісний майновий комплекс. Право на комерційне найменування є невідчужуваним та виникає з моменту створення юридичної особи. Комерційне позначення стосується лише назви відповідного підприємства, має майновий характер і може відчужуватися разом з підприємством, для позначення якого воно використовується. Юридична особа як правоволоділець комерційного найменування може мати декілька підприємств, кожне з яких характеризується своїм власним комерційним позначенням. Потребами практичної сфери обґрунтовується необхідність розробки правового інституту, що охоплюватиме норми, пов'язані з регулюванням відносин у галузі охорони ідентифікуючих підприємство позначень. Використання для характеристики найменування підприємства категорії "комерційне позначення" не лише сприятиме реалізації на національному рівні положень Конвенції 1967 року. Таке трактування змісту комерційних позначень створить необхідні умови для розв'язання ряду теоретичних питань та законодавчих колізій, однією з яких є проблема оборотоздатності комерційного найменування, тобто можливості (неможливості) переходу прав на нього при відчуженні підприємства). У юридичній літературі неодноразово підкреслювалося, що, хоча комерційне найменування є засобом індивідуалізації - об'єктом інтелектуальної власності, але право на нього тісно пов'язане з групою особистих немайнових прав юридичної особи1. Останні, як відомо, стосуються не відчужуваних благ, права на які не можуть бути передані іншим суб'єктам та припиняються у результаті припинення діяльності юридичної особи - правоволодільця. Ліквідація юридичної особи як підстава припинення чинності прав на комерційне найменування передбачається у ст. 491 ЦК України. Суперечить визначенню комерційного найменування як особистого немайнового блага правило, зафіксоване у п. 2 ст. 490 ЦК України, що передбачає передачу майнових прав інтелектуальної власності на таке найменування іншій особі разом з цілісним майновим комплексом. Слід відзначити, що факт продажу цілісного майнового комплексу не є підставою припинення діяльності юридичної особи, у тому числі й можливості подальшого використання належного їй комерційного найменування. Можливі випадки, коли юридична особа, яка є власником декількох підприємств, відчужує одне з них, але продовжує використовувати інші. За цих обставин не відбувається передача комерційного найменування. При передачі підприємства до його нового власника може переходити лише ідентифікуюче позначення цілісного майнового комплексу. Тому в зазначеному випадку відчуженню підлягає комерційне позначення - назва підприємства, а не комерційне найменування юридичної особи. Визначення комерційного позначення як засобу індивідуалізації, який забезпечує ідентифікацію цілісного майнового комплексу, сприятиме усуненню зазначеної правової колізії. Наведене розкриття змісту категорії "комерційне позначення" дозволяє також позитивно вирішити питання можливості фізичної особи-підприємця виступати стороною договору комерційної концесії. Як відзначалось в юридичній літературі (М. І. Брагінський, В. В. Вітрянський1, Л. О. Красавчикова2) комерційне найменування і (або) комерційне позначення є обов'язковими елементами комплексу прав, що надаються на підставі зазначеного договору. Але ЦК України не визнає фізичних осіб суб'єктами права на комерційне найменування. Відповідно до ст. 28 ЦК України фізична особа набуває цивільні права та обов'язки та здійснює їх під своїм ім'ям, а комерційне найменування згідно із ст. 90 ЦК України належить юридичним особам-підприємницьким товариствам. Дане положення законодавства фактично усуває їх від можливості безпосередньої участі у відносинах комерційної концесії. Лише у разі закріплення за фізичними особами-власниками цілісних майнових комплексів статусу суб'єктів права на комерційне позначення, останні, укладаючи договір комерційної концесії, надаватимуть користувачеві у складі комплексу виключних прав право на використання належного їм комерційного позначення. Таким чином, для позначення юридичної особи-підприємницького товариства законодавець використовує поняття "комерційне найменування" (ст. 90 ЦК України). Для характеристики засобу ідентифікації підприємства, що належать юридичній особі чи фізичній особі-підприємцю, пропонується застосовувати термін "комерційне позначення", відомий міжнародному праву як вид засобів індивідуалізації, що є елементом системи об'єктів інтелектуальної власності, та забезпечити його правову охорону на рівні національного законодавства. Слід зазначити, що у четверту частину ЦК РФ, прийняту у 2006 р. та присвячену праву на результати інтелектуальної діяльності, були включені положення, які стосуються правового режиму комерційного позначення та його визначення як засобу індивідуалізації, належного юридичній особі або індивідуальному підприємцю торгового, промислового чи іншого підприємства. Основними рисами встановленого цим Кодексом режиму комерційних позначень стали: відсутність обов'язкової реєстрації комерційних позначень, виникнення правової охорони у результаті першовикористання, його належність індивідуальним підприємцям та юридичним особам комерційного або некомерційного характеру, поширення на комерційні позначення дії виключних прав, незалежність виключного права на комерційне позначення від прав на фірмове найменування та товарний знак правоволодільця. При розробці національного законодавства про охорону комерційних позначень також можна врахувати подібний правовий підхід. 4. Право інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування Термін «комерційне найменування» є новим для законодавства України про інтелектуальну власність. За чинним раніше законодавством цей інститут називався «фірмове найменування» або «фірма». Поняття «фірмове найменування» закріплене в міжнародно-правових актах, учасницею яких є Україна (ст. 1, 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності, ст. 2 Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (1967 p.), а також в окремих актах законодавства України (ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7.06.1996 р.; ст. 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (в редакції Закону від 12.01.2006 p.). З огляду на це, в ст. 420 Цивільного кодексу України, де міститься перелік об'єктів права інтелектуальної власності, згадуються «комерційні (фірмові) найменування». Тобто поняття «комерційне найменування» і «фірмове найменування» розглядаються як синонімічні. Сьогодні в Україні не прийнято спеціального закону, який регулював би відносини щодо використання комерційного (фірмового) найменування. Законодавство України не містить визначення комерційного (фірмового) найменування. У літературі суть фірмового найменування, як правило, зводиться до того, що це певне позначення (найменування), під-яким підприємець виступає в цивільному обороті і яке індивідуалізує цю особу поряд з іншими учасниками цивільного обороту. Комерційне (фірмове) найменування має на меті індивідуалізувати певну особу в процесі здійснення нею діяльності з виробництва або реалізації товарів, надання послуг. Як і торговельна марка (знак для товарів та послуг), комерційне найменування виконує функцію індивідуалізації. Однак, якщо перша індивідуалізує товари та послуги суб'єкта серед товарів та послуг і нших осіб, то комерційне найменування індивідуалізує самого суб'єкта, його діяльність в цілому. Отже юридична особа може мати декілька торговельних марок, зареєстрованих для різних видів товарів та послуг, але тільки одне комерційне найменування. Комерційне найменування має відповідати ряду вимог. У зв'язку з цим у літературі вказуються три принципи: істинність фірми; виключність фірми; постійність фірми. Принцип істинності полягає в тому, що комерційне найменування не має вводити споживачів в оману щодо справжньої діяльності особи (ст. 489 ЦК України). Цей принцип потрібно тлумачити з урахуванням принципу свободи підприємницької діяльності (ст. 3 ЦК України) і положень про правоздатність юридичної особи (ст. 91 ЦК України). Принцип виключності означає, що комерційне найменування має давати можливість відрізняти цю особу з-поміж інших (ст. 489 ЦК України). Основне призначення комерційного найменування — індивідуалізація певної особи. Як правило, це забезпечується завдяки оригінальності комерційного найменування, яке має відрізнятися від вже існуючих комерційних найменувань інших осіб. Принцип постійності передбачає стабільність комерційного найменування, що забезпечується, як правило, протягом всього часу існування юридичної особи. Поняття «комерційне найменування» своїм змістом передбачає, що воно стосується лише суб'єктів підприємницької діяльності. Сказане відображено, зокрема, у ст. 90 ЦК України, яка закріплює право на комерційне найменування не за всіма юридичними особами, а лише за підприємницькими товариствами. До них ЦК України зараховує господарські товариства й виробничі кооперативи. Крім цього, до суб'єктів права на комерційне найменування належать також передбачені ГК України приватні підприємства, що здійснюють підприємницьку діяльність, державні комерційні підприємства, комунальні комерційні підприємства. Отже, не є суб'єктами права на комерційне найменування юридичні особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності. Складнішим є питання про можливість фізичних осіб - підприємців бути суб'єктами права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування. Слід звернути увагу на те, що ст. 159 ГК України прямо передбачає, що суб'єкт господарювання — юридична особа або громадянин-підприємець може мати комерційне найменування. При цьому громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім'я. Не визнається суб'єктом права на комерційне найменування філія чи представництво юридичної особи (ст. 95 ЦК України), просте товариство як таке (ст. 1132 ЦК України), оскільки вони не мають статусу юридичної особи. Відповідно до ч. 2 ст. 489 ЦК України право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування і охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. | |
| Просмотров: 411 | Загрузок: 9 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |