| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Основні проблеми реформування судової системи в Україні
| [ Скачать с сервера (28.9 Kb) ] | 30.06.2017, 18:28 |
| Україна приєдналася до Ради Європи 9 листопада 1995 р. При вступі до цієї організації наша країна зобов’язалася дотримуватись своїх загальних обов’язків згідно зі Статутом Ради Європи – плюралістичної демократії, верховенства права та захисту прав людини і основоположних свобод усіх осіб, що перебувають під її юрисдикцією. На жаль, не можна сказати, що членствоУкраїни в складі Ради Європи є безхмарним. З моменту вступу й дотепер Парламентська Асамблея Ради Європи висловлює занепокоєння із приводу невиконання Україною взятих на себе зобов’язань. Незважаючи на те, що з 1995 р. Україна зробила значні кроки на шляху становлення повноцінної й незалежної судової влади, судова реформа не закінчена, що є одним із приводів для зауважень з боку європейського співтовариства. Питання судової реформи в Україні розглядали такі вчені та практики, як В.Д. Бринцев, Ю.М. Грошевий, С.Л. Дегтярьов, В.В. Долежан, О.В. Колісник, Р.О. Куйбіда, І.Є. Марочкін, Л.М. Москвич, В.В. Сердюк, Н.В. Сібільова, М.І. Сірий, А.О. Селіванов, В.Я. Тацій, М.І. Хавронюк, С.Г. Штогун, Д.М. Чечот та інші. Але неоднозначна оцінка науковцями нового законодавстващодо структури судової системи та основних принципів її побудовиобґрунтовує необхідність подальшої роботи над вивченням цієї проблематики. Співробітництво України на міжнародній арені з органами й інститутами Ради Європи і Європейського Союзу з питань реформування судової влади не проходить безслідно. Незважаючи на наявні зауваження, можна констатувати значимі результати реформування в цій сфері, так останнім словом України в ході наближення судової системи до загальноєвропейських стандартів стало прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. Аналіз зазначеного Закону дозволяє сказати, що низка рекомендацій інститутів Ради Європи і Європейського Союзу з питань судової влади й судоустрою були враховані, а відповідні недоліки виправлені. Але більшість науковців зазначають, що судова реформа прийняттям нового законодавства не закінчилася. Так, Л.М. Москвич вважає, що судова реформа повинна полягати у забезпеченні ефективності судової системи (з чим слід погодитися), для чого необхідно вирішити низку проблем: а) організаційну проблему, що полягає у роз’єднанні судової системи на підсистеми (загальні суди, адміністративні та господарські); б) підвищення професіоналізму суддівських кадрів; 3) належне фінансове забезпечення; г) процесуальні (процедурні) проблеми судочинства. А метою судової реформи має бути забезпечення оперативності розгляду справ, доступність та якість правосуддя. В.Д. Бринцев зазначає, що належне проведення судової реформи можливе лише шляхом суттєвих змін норм Конституції України, у якій необхідно закріпити, що: а) виключення із судової юрисдикції можуть встановлюватися лише нормами Основного Закону; б) народ повинен мати право брати участь у здійсненні правосуддя у формі народних (дільничних) суддів, які обираються громадянами строком на п’ять років без обмеження кількості термінів обрання; в) судову систему повинні складати Верховний Суд України, касаційні суди, обласні (апеляційні) суди, окружні, місцеві суди та дільничні (народні) суди; г) судовий контроль покладається на слідчих суддів, які діють у місцевих судах; ґ) Конституційний Суд України трансформується у конституційну палату Верховного Суду України; д) організаційне забезпечення діяльності усіх судів здійснюється Департаментом Верховного Суду України тощо. Необхідно погодитися із О.В. Капліною, яка відзначила, що слід розробити спеціальні процедури ювенальної юстиції, які дозволять краще враховувати права та інтереси неповнолітніх. Майже у всіх країнах Європейського союзу або створюються окремі суди щодо неповнолітніх, або формуються спеціальні структурні підрозділи (колегії, палати) на загальних судів із суддів, які спеціалізуються на розгляді справ із участю неповнолітніх осіб. М.І. Хавронюк називає чотири основні проблеми, які, на його погляд, заважають успіху судової реформи: а) надзвичайно велика кількість програм, що не породжують якісних змін; б) відсутність необхідної статистичної бази для правильного прогнозування та неврахування наявних статистичних даних; в) дублювання і не розмежування повноважень між вищими судовими органами; д) неможливість знайти консенсус у погляді на питання подальшого реформування судової влади України. З більшою частиною зауважень слід погодитися та визнати, що деякі новели нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є спірними або некорисними для судоустрою країни. Для обґрунтування такої позиції слід дати характеристику судової системи України відповідно до нового Закону. Загальне визначення структури судової системи залишилося без змін. Як і раніше, вказується, що судову систему України становлять суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції. Так само законодавець декларує необхідність зберегти побудову судової системи відповідно до принципу єдності та принципу доступності задля забезпечення права на правосуддя для кожної особи. Створення надзвичайних та особливих судів заборонено (ст. 3 Закону). Види судів, які формують судову систему, залишаються майже без змін. Це місцеві суди, апеляційні, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України, які разом створюють систему судів загальної юрисдикції. Верховний Суд України визнається найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, а вищі спеціалізовані суди визнаються вищими судовими органами спеціалізованих судів (ст. 17). Такий «консерватизм» на фоні можливості в новому Законі розширити склад спеціалізованих судів пояснюється дуже легко – перелік видів судів, що становлять судову систему, дається в Конституції України й не може бути змінений тільки на рівні Закону. При цьому про необхідність внесення змін до Конституції для отримання бажаного для суспільства і держави результату від судової реформи говорилося ще до прийняття нового Закону. Але один із видів судів судова система України все ж втратила. За новим Законом з 15 вересня 2010 року ліквідуються військові суди. Військові суди гарнізонів, апеляційні військові суди регіонів, апеляційний суд Військово-Морських Сил продовжують розгляд лише тих справ, провадження в яких було відкрито. Справи, провадження в яких не було відкрито, мали бути передані до 15 вересня 2010 року до апеляційних судів з урахуванням територіальної підсудності. За попереднім Законом України «Про судоустрій України» від 2002 р. військові суди не належали до спеціалізованих судів, а входили до складу судів загальної юрисдикції. Тому формально не можна сказати, що їх ліквідація погіршить реалізацію принципу спеціалізації у побудові судової системи. Але для цього необхідно реалізувати внутрішню спеціалізацію суддів у відповідних судах з розгляду цивільних та кримінальних справ, щоб якість розгляду судових справ за участю військовослужбовців дійсно не погіршилась. Інше значення отримав принцип спеціалізації судів. Якщо раніше законом суди загальної юрисдикції поділялися на загальні та спеціалізовані і до спеціалізованих відносилися господарські та адміністративні, а серед загальних виокремлювалися військові суди, то новий Закон зазначає, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (ст. 18 Закону). Це означає, що тепер систему судів загальної юрисдикції становлять три види спеціалізованих судів. Якщо назви двох видів спеціалізованих судів – господарські й адміністративні сприймаються цілком вдало й лаконічно, то заміна терміна «загальні суди» на «суди, що розглядають цивільні, кримінальні справи й справи по адміністративних правопорушеннях» не можна віднести до позитивних змін Закону. Подібні зміни мають косметичний характер і не впливають на підвищення якості правосуддя й зменшення строків розгляду справ. А саме така мета повинна стояти перед будь-якою реформою в судовій сфері. У рамках аналізу нового розуміння принципу спеціалізації варто також згадати ще про одну законодавчу новелу. Законом додано можливість відносити до місцевих адміністративних судів не лише окружні місцеві суди, а й інші суди, якщо це буде передбачено процесуальним законодавством (частина третя ст. 21). Таку норму необхідно визнати помилковою. Дійсно, слід погодитися із пропозицією, що поступово необхідно будувати систему місцевих адміністративних судів за системою місцевих загальних. Але це означає зміни до судоустрою країни (створення або ліквідація видів судів) і вони повинні фіксуватися саме у спеціальному законі, яким виступає Закон України «Про судоустрій і статус суддів». І зовсім не зрозуміло, чому створення інших місцевих адміністративних судів повинно здійснюватися через зміни до процесуального законодавства, не пристосованого для цього. Незрозумілою є і позиція законодавця щодо залишення серед повноважень місцевих загальних судів можливості розглядати поряд із цивільними, кримінальними справами та справами про адміністративні правопорушення адміністративні справи (частина друга ст. 22 Закону). Для цього існують місцеві адміністративні суди із відповідними повноваженнями (частина четверта ст. 22 Закону). І зміст існування адміністративної юстиції саме в тому, щоб всі адміністративні спори розглядалися в окремих судах (адміністративних), а не в загальних. Деяких змін зазнав принцип інстанційності судової системи. Головне значення цього принципу залишилось – він повинен забезпечити право громадянина та людини на оскарження судового рішення та отримання справедливого вирішення їх спору, а також забезпечити можливість виправлення судової помилки у разі її появи. Але змінилися повноваження Верховного Суду України, що призвело до появи нової судової інстанції. Так, ст. 14 Закону зазначила, що учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право не лише на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а й також на перегляд справи Верховним Судом України. Саме таке ставлення законодавця до перегляду справ Верховним Судом України, розташування його у переліку видів судового перегляду разом з апеляційним і касаційним дають право говорити про появу четвертої судової інстанції. Значення такої новели для судоустрою велике, тому слід дати їй оцінку. Принцип інстанційності повинен забезпечувати досягнення декількох цілей. Головними з них є дві. По-перше, забезпечення винесення справедливого судового рішення у кожній справі, розглянутій у суді (шляхом гарантування права на оскарження судового рішення при наявності сумніву в його законності або обґрунтованості). По-друге, забезпечення можливості захистити свої права у суді в розумні строки та без зайвих витрат. Таким чином, кожна держава повинна знайти компроміс між бажанням максимально захистити громадян від судової помилки шляхом введення додаткових судових інстанцій і необхідністю підтримання ефективності роботи судової системи без допущення багаторічних судових слухань справ, що проходять всі можливі інстанції, і непомірних витрат держави на функціонування судових установ та великих судових витрат сторін. Саме із таких міркувань у відповідних міжнародних договорах передбачена необхідність функціонування в кожній національній судовій системі не менше двох судових інстанцій і не йдеться про обов’язкове створення третьої (касаційної або неповної апеляційної) інстанції або ще більше. Велика кількість судових інстанцій вже не розглядається як висока гарантія дотримання прав людини на судовий захист, а навпаки, оцінюється як фактор, що може перешкодити розумному строку розгляду справи у суді. Тому не можна розглядати появу четвертої судової інстанції (перегляд справ Верховним Судом України) у судочинстві України як позитивний фактор проведеної судової реформи. По-перше, це не наближає нас до європейських стандартів, оскільки такої практики в Європі просто не існує, а наявні стандарти вимагають іншого. Якщо аналізувати практику країн Європейського Союзу й кандидатів у члени ЄС, то можна сказати, що в Ісландії й Туреччині є дві судові інстанції (розгляд справ по суті й апеляційний перегляд), а в інших країнах ЄС є три судові інстанції. Причому в переважній більшості країн є значні обмеження як на апеляційний перегляд, так і на касаційний перегляд судових спорів за сумою позовних вимог, характером спору або за суб’єктом звернення. По-друге, немає жодного вагомого доводу, що свідчить про підвищення ефективності роботи судової системи в результаті введення нової, четвертої інстанції. І по-третє, зміст перегляду судових рішень, закладений у четверту судову інстанцію в Україні, не відповідає повноваженням і статусу судового органу, яким став Верховний Суд України після прийняття нового Закону. На вищий судовий орган кожної країни покладається два основних завдання: розгляд справ по останній інстанції з винесенням судових рішень, які оскарженню в рамках національної судової системи не підлягають, і забезпечення єдності судової практики. При цьому обидва завдання тісно між собою пов’язані й неможлива ефективна їхня реалізація при поділі відповідних судових повноважень у різних судових органах з тієї причини, що забезпечення єдності судової практики в рамках всієї судової системи здійснюється на базі її аналізу в ході розгляду судових справ по останній інстанції. Саме тому в законодавстві більшості європейських країн зафіксовано, що на розгляд вищого суду відповідної країни потрапляють тільки справи, розгляд яких має важливе, принципове значення для суспільства та держави й на підставі розгляду таких справ вищий суд здатний формулювати вимоги до судової практики всіх нижчестоящих судів. Верховний Суд України не має змоги давати роз’яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства й більше не виконує завдання щодо забезпечення єдності судової практики. Такі повноваження перейшли в повному обсязі до існуючих вищих спеціалізованих судів. Тому й можливість перегляду Верховним Судом України рішень вищих спеціалізованих судів з підстав неоднакового застосування однієї й тієї ж норми матеріального права в подібних правовідносинах не зможе сприяти однозначності судової практики. | |
| Просмотров: 412 | Загрузок: 9 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |