| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Об єкт і предмет теорії права
| [ Скачать с сервера (77.6 Kb) ] | 07.06.2017, 14:48 |
| .Об єкт і предмет теорії права (основні точки зору,їх характеристика та аналіз) (Вовченко) 4.Співвідношення юр.наук між собою.(Бринза) 5.Співвідношення теорії держави і права з деякими юридичними та неюридичними науками. (Лєзін) Визначення об'єкта та предмета теорії держави і права як науки та навчальної дисципліни Як вже зазначалося, найбільш простий та очевидний підхід до визначення об'єкта ЗЮН-ТДП полягає у зведенні цього об'єкта до держави і права. Це допустимий підхід, але, як зазначалось вище, він є не зовсім вдалим, точніше будемо говорити про державно-правову дійсність як об'єкт ТДП. Однак в юридичній науці висловлювалась принципово інша точка зору стосовно об'єкта ТДП, а саме: об'єктом ТДП пропонують розглядати "дані окремих юридичних наук". Цей погляд можна побачити: • у чистому вигляді у деяких вчених, що представляють у ТДП галузеві науки (С. Братусь О. Іоффе, М. Шаргородський та ін.); • у непрямому вигляді у деяких сучасних теоретиків держави і права (Д. Керімов, А. Сурілов,0. Скакун та ін.). Особливо слід відзначити, що іноді досить важко чітко визначити, чи підтримує той чи інший автор цю позицію (див., наприклад, позицію М. Байтіна). Якщо погодитись з думкою згаданих вище авторів, то виходить, що ЗЮН - це наука, що компілює та переробляє вторинний матеріал, який надається іншими науками. Думається, що із-за такого підходу ЗЮН не може бути розглянута як самостійна наука, оскільки "нові знання не могли б бути досягнуті... узагальненням даних інших юридичних наук". Важко не погодитися з цією тезою П. Недбайла. До речі, підхід, який тут критикується, був відкинутий як неправильний (відносно філософського знання) ще Платоном. ЗЮН самостійно вивчає державно-правову дійсність, використовуючи при цьому, звичайно, також дані, отримані іншими юридичними і не лише юридичними науками, але не обмежуючись виключно ними. Знання, що виробляється при цьому, одержується не так через узагальнення та компілювання галузевого знання, як через самостійний аналіз державно-правового матеріалу, отримання нового знання та інформації незалежно від інших юридичних та/або неюридичних наук, але з урахуванням знання, отриманого в останніх. Тому, на наш погляд, об'єктом дослідження ЗЮН-ТДП є державно-правова дійсність, а не дані та теорії, напрацьовані у галузевих юридичних науках. Як вже зазначалось багато авторів пропонують розглядати в якості об'єкта загальнотеоретичної юридичної науки не державу та право, а лише право, тобто ТДП, за такого підходу, має бути трансформована в теорію права. Вважаємо, що така точка зору є не обґрунтованою ані теоретично, ані історично, ані фактично. Процес пізнання, пояснення, опису тощо правової дійсності не можна здійснити поза контекстом державної дійсності. Пізнати державу поза правом, а право поза державою неможливо, оскільки вони взаємообумовлюють один одного. Це (теоретичне осмислення права поза державою) важко буде здійснити не лише суто подумки, а й практично. Зокрема, це визнає Л. Спірідонов у вступі до підручника з "Теорії держави і права". Стосовно ж тези, згідно з якою юридичне вивчення держави і права в рамках однієї наукової дисципліни - це результат виключно ідеологізації загальнотеоретичної юридичної науки, яку здійснили прибічники марксистсько-ленінської доктрини, то вона не відповідає самій історії формування ТДП як самостійної науки. Звичайно, в СРСР ідеологічний фактор у межах питання, що розглядається, не можна заперечувати, але й зводити до нього все також неправильно. У західноєвропейській науці є багато юридичних теорій, які фактично спираються на тезу про нерозривну єдність держави та права (наприклад, концепція Р. Ієрінга, "чиста теорія права" Г. Кельзена тощо). Саме тому слід погодитись з тими авторами, які виступали і виступають проти поділу ТДП на дві самостійні науки - теорію права і теорію держави (наприклад, Д. Керімов, М. Кельман, О. Мурашин, Н. Хома та ін.), та про г тонують розглядати як об'єкт загальнотеоретичної юридичної науки державно-правову дійсність. До вищезазначеного слід додати ще два зауваження: • ціла група авторів взагалі не розмежовує поняття об'єкта ТДП та її предмета. До них можнавіднести І. Гойман-Калинського, Г. Іпанця, В. Червонюка та ін.; • історично склалось, що ТДП досліджує питання, пов'язані з пізнанням самого процесу пізнання державно-правової дійсності, тобто методологією юридичних наук. Хоча існує точка зору, що методологія юридичної науки - це самостійна наука, однак остання позиція не отримала достатньо широкого поширення в науці, незважаючи на те, що, як бачимо, вона є досить обґрунтованою та логічною. Іншими словами, методологія права як самостійна наука не отримала екстрадіфінітації. З огляду на це, слід враховувати, що нині методологія юридичних наук також формує об'єкт вивчення ТДП, тобто методологія є третім компонентом, що входить до складу об'єкта ТДП. Можна констатувати, що на сьогодні об'єкт ТДП є двоєдиним за своєю природою. Він складається з двох відносно самостійних одне від одного явищ: державно-правової дійсності та методології юридичних наук. Таким чином, як бачимо, об'єктом ЗІОН-ТДП, з одного боку, є державно-правова дійсність, тобто держава і право у своїй нерозривній єдності, а також явища безпосередньо та нерозривно з ними пов'язані та немислимі поза їхнім контекстом (правосвідомість, правова культура, законодавча техніка тощо), а з другого - об'єктом ЗЮН-ТДП виступає методологія пізнавальної діяльності в юридичній науці. Переходячи до розгляду питання про предмет ТДП, слід зазначити, що в ТДП з цього питання існує доволі стійка, загальноприйнята точка зору. Підходи вчених-теоретиків до цього питання різняться в деталях, у тлумаченні окремих моментів, що стосуються ТДП як самостійної науки тощо. А сам предмет визначають як "закономірність виникнення, розвитку та функціонування права, правосвідомості та держави взагалі, про типи права та держави, зокрема про їхню класово-політичну та загальнолюдську сутність, зміст, функції та їх кінцевих долях". При цьому під терміном "закономірність" в юридичних (і не лише) науках розуміють: "1) зв'язки причинно-наслідкової залежності одних явищ (процесів) від інших, зв'язки взаємодії; 2) зв'язки об'єктивні, тобто такі, що відбуваються у світі незалежно від волі та свідомості людей; 3) зв'язки необхідні, тобто такі, що складаються невідворотно, не можуть не виникнути (наприклад, економічне панування в суспільному виробництві певної групи людей невідворотно тягне за собою політичне панування цієї ж групи); 4) зв'язки загальні, тобто такі, що мають поширення у різні епохи, в різних країнах, у різних народів, та які характеризують дані явища (процеси) в суттєвих (основних) рисах; 5) зв'язки стійкі, тобто такі, що існують не-визначеио тривалий час, і які не можуть зникнути під впливом інших явищ (процесів), з якими дані явища так чи інакше пов'язані (взаємодіють)66. Визначення предмета ТДП як закономірностей розвитку держави і права призводить багатьох прибічників такого визначення, окрім іншого, до таких помилкових тверджень: "Емпірія або факти не є предметом пізнання теорії держави і права", або ТДП лише "взаємодіє з емпіричним рівнем юридичного знання". Іншими словами, ТДП лише узагальнює висновки (навіть не дані), напрацьовані в галузевих та інших юридичних науках. Це "взаємодіють" лише відтіняє саму постановку питання. Цей аспект уже згадувався та коротко розглядався вище. Якщо почати аналізувати наведене вище та аналогічні йому визначення предмета ТДП, то можна вказати на такі його недоліки: • у ньому не зовсім чітко розмежовується (якщо це взагалі робиться) об'єкт та предмет ТДП, а відповідно: • неадекватно (як правило, вузько) визначається об'єкт ТДП; • нечітко визначають предмет ТДП; • його прибічники виходять виключно з об'єктивістського та дещо вульгарно матеріалістичного розуміння державно-правової дійсності. У цьому не було б нічого поганого, якщо б була доведена недостовірність суб'єктивістських релятивістських та інших не детерміністсько-матеріалістичних концепцій; • втрачається зв'язок між ТДП та юридичною практикою, що призводить, власне, до втрати можливості розмежувати загальноюридичну теоретичну науку та інші теоретичні, але не юридичні науки, що вивчають державу і право (наприклад, політологію, філософію права тощо), а відповідно здійснюється спроба вивести за межі предмета ТДП юридичну практику (правову емпірику); • ТДП надається надто абстрактний характер. Не випадково у О. Мартишина читаємо: "Предмет теорії держави і права визначається, зазвичай, як загальні закономірності розвитку держави і права. Це цілком справедливо, але, можливо, дещо абстрактно та вимагає пояснень, в чому ці закономірності полягають"; • передбачається вивчати закономірності державно-правової дійсності, при цьому (а) не довівши факт їхнього існування взагалі та (б) не встановивши, які саме закономірності "виникнення, розвитку та функціонування держави та права" властиві останнім. Тому вважаємо, що наведені вище визначення предмета ТДП, є не зовсім точними. Щоб дати більш правильне розуміння питання про предмет ЗЮН-ТДП слід його розглядати у контексті чіткого визначення об'єкта ЗЮН-ТДП. На наш погляд, при розгляді питань, пов'язаних з визначенням об'єкта та предмета ТДП, слід виходити з того, що: • ТДП вивчає державно-правову дійсність, а не державу і право (тим більше не право). Іншими словами, об'єктом ТДП є державно-правова дійсність. Тут слід уточнити, що ТДП вивчає не саму державно-правову дійсність, а лише певний її образ, що формується в уявленнях конкретних соціальних суб'єктів. Не випадково А. Сурілов з цього приводу зазначав, що "предмет пізнання теорії держави і права - теоретичні положення чи те, що носить ідеальну, логічно очищену форму". В той же час, з його точки зору, "ідеалізація чи відображення державно-правових явищ у науковій теорії не має нічого спільного з їхньою волюнтаристською, довільною інтерпретацією". Тобто об'єктом та предметом дослідження ТДП є не сама державно-правова дійсність, а її відображення у свідомості суб'єкта пізнання, тобто деякий суб'єктивний образ державно-правової дійсності (її окремих проявів). Саме формування об'єкта та предмета ТДП, що опосередковане процедурою виділення, носить суб'єктивний характер; • специфічною особливістю об'єкта ТДП на сьогодні є те, що ТДП вивчає і методологію юридичної науки як певний самостійний відокремлений феномен; • об'єкт ТДП вивчається в єдності та в усіх своїх проявах. В. Хропанюк, який не розмежовує об'єкт та предмет ТДП, торкаючись фактично питання про об'єкт ТДП, пише, що "предмет теорії держави і права складають держава і право в їх єдності... тому що вони є органічно взаємопов'язаними частинами надбудови суспільства та існувати ізольовано не можуть". Звичайно, через абстрагування в процесі пізнавальної діяльності відбувається виділення тих феноменів, подій, явищ тощо, які, на думку досліджувача, дають можливість вирішити поставлені перед ТДП завдання. Однак слід визнати, що таке виділення є суб'єктивною за своєю природою операцією. Більше того, самі завдання ТДП як науки - це результат суб'єктивно-індивідуального тлумачення місця та значення ТДП у системі юридичного знання. При цьому згадане тлумачення відбувається на конкретному етапі історії ко-пізнавального ситуативного дискурсу. Виділені феномени, події, факти, явища тощо в якості об'єкта безпосереднього дослідження розглядаються та тлумачаться як найбільш важливі та суттєві серед усієї сукупності феноменів, подій, фактів, явищ тощо, виходячи зі сприйняття суб'єктом пізнання оточуючого його світу; • ТДП вивчає державно-правову дійсність загалом, а не її прояв в окремо взяті й країні. Як пише Є. Темнов з цього питання, "вивчаючи державу та право в цілому, державноправова теорія не обмежується аналізом досвіду якоїсь країни чи окремого регіону або напряму державно-правового життя, а на підставі вивчення держави і права різних епох, усіх областей та напрямів державно-правової дійсності, визначає загальні та специфічні закономірності їх розвитку, основні ознаки та суттєві риси"; • основна мета пізнавальної діяльності у межах ТДП - сформувати певне уявлення про найважливіші закономірності та особливості виникнення, функціонування та розвитку об'єкта дослідження (тобто державно-правової дійсності). Говорити проте, що ТДП вивчає "закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права" некоректно з низки причин, зокрема: а) у рамках такого підходу презюмується, що ці закономірності вже встановлені. А це означає, що ми пізнали абсолютну істину відносно того, якими є ці закономірності; б) за такої постановки питання ми a prion вирішуємо парадигмальну проблему - чи існують закономірності взагалі. Незалежно від вашої відповіді на це питання, стверджуючи, що закономірності в розвитку держави і права існують, ми робимо формально-логічну помилку, яку в науці логіки називають petitio ргіпсіріі, тобто коли за істинне береться те положення, що має бути доведене; в) непряме підтвердження достовірності висловлювань автора цих рядків можна знайти майже в будь-якому підручнику з ТДП. Якщо ТДП вивчає закономірності, то вони мають бути чітко сформульовані, і перш за все в навчальній літературі, а ці закономірності навіть не містять відповідних розділів. Можна назвати один відомий виняток: підручник "Теорія держави і права" під ред. В. Корельського та В. Перевалова. У даному підручнику питанням закономірностей держави присвячено аж цілих десять сторінок!. Однак, прочитавши ці декілька сторінок, то побачимо, що жодної закономірності й не названо (!) тощо. • пізнавальна діяльність, що здійснюється в рамках науки ТДП, крім своєї глобальної та високої мети - пізнання істини - має й більш "приземлені" завдання. Ці завдання носять загалом практичну спрямованість та безпосередньо пов'язані з конкретними проблемами державно-правової практики; • метою досліджень, що проводяться в рамках науки ТДП, з одного боку, є встановлення та вивчення найважливіших закономірностей та особливостей виникнення, становлення, розвитку (у тому числі перспектив) та функціонування державно-правової дійсності в цілому та її окремих елементів для подальшого безпосереднього використання в юридичній практиці, а з другого - формування адекватного та розвинутого категоріального апарату юридичних наук, та одержання максимально істинних результатів в ході гносеоевристичної діяльності в області юридичних досліджень. Особливо слід підкреслити, що ТДП формулює, обґрунтовує, уточнює та розвиває загально-юридичний категоріально-понятійний апарат, а не апарат окремо взятої науки - ЗЮН-ТДП. Як це не дивно, але більшість авторів до компонентів, що формують предмет ТДП, що пов'язаний з категоріально-понятійнийм апаратом, не включають взагалі. Щоправда, в науковій літературі іноді можна зіткнутися з іншою точкою зору щодо даного питання, яка є іншою крайністю. Наприклад, І. Грязін пропонує саме категоріальний апарат розглядати як центральне питання ТДП. Уявляється, що це перебільшення. Але недооцінювати цю складову в предметі ТДП теж не можна, оскільки важко не погодитись з відомим ученим вітчизняної юридичної науки В. Нерсесянцем, який вважає, що "предметна єдність юридичної науки (і разом з тим системна цілісність усіх юридичних наук) можлива лише за смислової єдності та, отже, несуперечливості всіх юридичних понять, а це досягається лише за наявності вихідного спільного юридичного поняття та відповідних йому всіх більш конкретних юридичних понять". На підставі всього вищевикладеного надамо такі визначення об'єкта і предмета ТДП: • об'єктом теорії держави і права є • у першому наближенні соціально-політична дійсність, • У другому наближенні державно-правова дійсність, тобто держава і право, взяті в єдності та в усій повноті свого прояву, а також соціальні феномени, безпосередньо пов'язані з державою та/або правом (правосвідомість, правопорядок, правова культура тощо), та методологія пізнання цієї дійсності; • предметом теорії держави і права є сукупність (в ідеалі - система) уявлень і даних про найважливіші аспекти прояву державно-правової дійсності, які виділяються та досліджуються з метою встановлення й вивчення закономірностей та особливостей виникнення, становлення, розвитку та функціонування державно-правової дійсності загалом та її окремих елементів для формування адекватного та розвинутого апарату юридичних наук та подальшого безпосереднього використання одержаних знань в юридичній практиці, а також основні моменти методології виділення та вивчення об'єктів та предметів юридичних наук (у тому числі ТДП), застосування наявних знань про державно-правову дійсність на практиці з метою одержання максимально істинних результатів у ході пізнавально-евристичної діяльності, а також юридичної практики. Ще раз хотілося б підкреслити, що, на перший погляд, проблема предмета конкретної науки з теоретичного боку є малозначимою та беззмістовною. Однак із такою постановкою питання не можна погодитися. Як приклад, що ілюструє, до чого призводить абсолютизація розмежування юридичного знання на окремі юридичні науки, можна розглядати: • дискусію, що триває вже багато років між "цивілістами" та "господарниками", щодо правомірності існування господарського права як самостійної науки; • дискусію щодо можливості "вторгнення одних наук у предмет дослідження інших", що розгорнулась в середині 70-х років XX ст.. До речі, ця проблема обговорюється не лише в юридичних, айв інших науках, зокрема, економічних. Для розкриття питань, пов'язаних з об'єктами і предметами юридичних наук, у контексті об'єкта і предмета ЗЮН, слід коротко торкнутись питання про співвідношення ТДП з деякими науками: • неюридичними соціально-гуманітарними; • базовими галузевими юридичними; • спеціалізованими юридичними; • спеціальними юридичними. Об'єкт і предмет теорії держави та права Кожна наука має свій об'єкт і предмет дослідження, які тісно взаємодіють і співвідносяться, але повністю не збігаються. Об'єкт пізнання - це все те, на що спрямована діяльність дослідника. Будь-які явище або процес об'єктивної дійсності можуть бути об'єктом дослідження різноманітних наук. Визначаючи предмет конкретної науки, в об'єкті пізнання виокремлюють ту або іншу його частину, причому вона входить до предмета науки не цілком, а лише тією стороною, що визначається особливостями цієї науки, тоді як усі інші аспекти розглядаються як другорядні. Таким чином, поняття "об'єкт науки" значно ширше за обсягом ніж поняття "предмет науки". Предмет будь-якої науки - це не просто явище або процес об'єктивного світу, а результат теоретичного абстрагування, що дає можливість виявити закономірності виникнення, розвитку та функціонування досліджуваного об'єкта, специфічні лише для цієї науки і ніякої іншої. В юридичній науці проблема розмежування об'єкта та предмета розглядається як методологічно важлива. З цього приводу В.М. Сирих слушно відмічає, що визнання об'єкта загальної теорії права в якості її самостійного елемента, відмінного від того, що розуміється під предметом цієї науки, має принципово істотне значення. Адже саме за допомогою цієї категорії визначається коло явищ і процесів об'єктивної дійсності, з осмислення яких розпочинається складний, суперечливий процес пізнання предмета науки1. Звідси слідує, що пізнання - це шлях, який веде від об'єкта до предмета, від первинних (чуттєвих, емпіричних) знань про державу і право до теоретичного, наукового-юридичного знання про ці явища суспільної дійсності. Об'єкт теорії держави та права - це держава і право, а також інші пов'язані з ними явища суспільної дійсності, що пізнаються через узагальнені про них уявлення та поза межами конкретного історичного періоду. Держава і право є об'єктом осмислення різних суспільних наук (філософії, соціології, політології та інші), але останні вивчають державу і право не в цілому, а лише у прикладному плані, в тому обсязі, який їм необхідний для більш глибокого пізнання предмета своєї науки. Як і кожна наука, теорія держави та права має свій предмет. Саме предмет визначає самостійність науки, її специфічні властивості та місце у сфері наукового пізнання дійсності. Водночас предмет теорії держави та права створюється фактично всією системою юридичних наук. Це пояснюється тим, що галузеві та інші юридичні науки вивчають лише окремі сфери, аспекти держави і права або історію державно-правового життя та не можуть надати цілісного і повного уявлення про державно-правову організацію суспільства. З огляду на те, що предмет дослідження будь-якої науки є основою розуміння її сутності, специфіки і призначення, його чітке визначення має бути одним з головних завдань, яке має виконувати та чи інша наука. Предмет теорії держави та права - це динамічна категорія, що постійно уточнюється. У сучасній юридичній літературі існують різні підходи до визначення предмета теорії держави та права. На підставі аналізу наявних позицій з цього приводу є всі підстави стверджувати, що предмет теорії держави та права - це сутнісні властивості, загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави та права, а також інших пов'язаних з ними явищ суспільної дійсності. Відповідно до цієї дефініції у структурі предмета теорії держави та права можна виокремити такі дві змістові складові: - сутнісні властивості (сутність, соціальне призначення) держави та права, а також інших пов'язаних з ними явищ суспільної дійсності; - найбільш загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права, а також інших пов'язаних з ними явищ. Першим елементом предмета, що досліджується загальнотеоретичною наукою, є сутність державно-правових явищ. її становлять головні, найбільш істотні якості, що відрізняють ці явища від суміжних однорідних феноменів і зумовлені глибинними зв'язками Й тенденціями їх розвитку (наприклад, державу - від недержавних організацій влади, право - від інших видів соціальних регуляторів). Для держави такою властивістю є наявність в країні політичної влади, що поширюється на все населення, для права - закріплення ним з високим степенем деталізації міри можливої та необхідної поведінки. Уявлення про сутність держави і права забезпечують поглиблення та конкретизацію знань щодо природи юридичних явищ і є відправними для виявлення та дослідження діючих у державно-правовій сфері закономірностей. Логічним вираженням сутності державно-правових явищ є юридичні поняття та категорії, що розробляються і формулюються теорією держави та права. Зокрема, правове поняття - це словесні, концентровані формулювання думки як спосіб віддзеркалення типового або конкретного явища, стану або процесу в загальному предметі юридичної науки, як підсумок, сума здобутих наукових знань про них. Отже, правове поняття - це логічно оформлена загальна думка про предмет або явище, що відображає найбільш загальні, суттєві ознаки цих предметів або явищ. Вони виражаються термінами в словах, наприклад: строк (ч.І ст. 251 ЦК України), договір (ч.І ст. 626 ЦК України), заповіт (ст. 1233 ЦК України) та ін.; словосполученнях, наприклад: позовна давність (ст. 256 ЦК України), цінний папір (ч.І ст. 194 ЦК України), комерційна таємниця (ч.І ст. 505 ЦК України) та ін.; або за допомогою термінологічного звороту - особисті немайнові блага (ч.І ст. 201 ЦК України), місце вчинення правочину (ст. 211 ЦК України), об'єкти вилучені з цивільного оборот}' (ч. 2 ст. 178 ЦК України) та ін. Правові поняття характеризуються логічною будовою з виокремленням загальних та суттєвих ознак, тому є невід'ємними компонентами юридичної науки та практики, узагальнюючи її поняттєво-термінологічний апарат2. Відповідно правова категорія - це найбільш загальні, фундаментальні та глибокі правові поняття, що є .межею наукового узагальнення як у певній області юридичних знань, так і в правознавстві, юридичній практиці в цілому1. Правова категорія с родовим поняттям по відношенню до правового поняття. Як усталені поняття, правові категорії широко використовуються у юридичній практиці, правотворчій діяльності і законодавстві через закони та інші нормативно-правові акти. Правові категорії виділяються у складі кожної галузевої юридичної науки, так, у цивільному праві це - зобов'язання (ч.І ст. 509 ЦК України), спадкування (ст. 1216 ЦК України), право власності (ч.І ст. 316 ЦК України), об'єкти цивільних прав (ст. 177 ЦК України), правочин (ч.І ст. 202 ЦК України) і т. ін. Разом з правовими поняттями правові категорії складають загальний термінологічний або поняттєво-категоріальний апарат юридичної науки і юридичної практики. Поняттєво-категоріальний апарат теорії держави та права - це система погоджених і взаємозалежних юридичній: понять і категорій, необхідних для теоретичного пізнання державно-правових явищ. Поняттєво-категоріальний апарат теорії держави та права є засобом організації юридичних знань. Він виконує не тільки логічну, пізнавальну, світогляду, але п методологічну функції, тому що безпосередньо впливає на характер і зміст системи понять усіх інших юридичних наук, у тому числі галузевих. Переходячи до розгляду другої складової предмета теорії держави та права, слід зазначити, що державно-правові закономірності - це об'єктивні, необхідні, загальні, стійкі зв'язки взаємодії державно-правових явищ між собою та іншими суспільними явищами, що вишивають з їх природи, сутності. У вітчизняній юридичній літературі існують різні підходи до інтерпретації та класифікації закономірностей виникнення, розвитку і функціонування держави і права як основи предмета теорії держави та права4. Так, вони, з одного боку, можуть бути загальними, оскільки властиві державі і праву як цілісним суспільним явищам, а з іншого - специфічними стосовно загальних закономірностей суспільства в цілому. Закономірності також можна диференціювати на ті, що одночасно притаманні державі та праву, або ті, що характерні тільки для держави чи лише для права. Перші розглядаються як загальні (спільні), а другі - як специфічні (особливі). Досліджувані теорією держави та права загальні і специфічні закономірності в цілому поширюються й на їх структурні частини та напрями, слугують теоретичною основою їх пізнання. Це, насамперед, такі державно-правові закономірності як виникнення, історичного розвитку та сучасного функціонування держави і права; єдності й відповідності типу держави і права, переходу їх від одного типу до іншого; поєднання в сутності держави і права загальнолюдських категорій з класовими та іншими засадами; співвідношення типу та форми держави і права; формування і функціонування механізму діяльності держави та системи права; правотворчої та правозастосовної діяльності; співвідношення норм права з правовідносинами; межі правового регулювання в суспільстві, розвитку демократії, законності та правопорядку; формування демократичної, соціальної, правової держави. Якщо в узагальненій формі систематизувати розглянуті вище та інші державно-правові закономірності, то вони можуть бути поділені на: - закономірності виникнення держави і права, що дозволяють з'ясувати, чому і на якій стадії розвитку людства з'являються держава та право; - закономірності функціонування, що розкривають, як і в який спосіб діють складові елементи державно-правового механізму та впливають на інші суспільні явища; - закономірності розвитку держави та права, покликані визначати, чому і в якому напрямі змінюються ці явища. Отже, без розуміння загальних і специфічних закономірностей, властивих державі та праву як єдиній системі неможливо скласти не тільки цілісне уявлення про державно-правове життя суспільства, а Й достатньо глибоко дослідити окремі державні чи правові явища. Тому вивчення цих закономірностей є неодмінним завданням теорії держави та права. Не применшуючи значення закономірностей під час аналізу предмета теорії держави та права, доречно звернути увагу на міркування Ю.М. Оборотова про те, що в державно-правових процесах можливі також і випадковості, оскільки держава і право як соціальні явища не позбавлені елементів хаосу, ірраціональності. V зв'язку з цим, правознавець пропонує до складу предмета теорії держави та права поряд із закономірностями включити випадковості виникнення, функціонування і розвитку держави та права. Водночас у процесі розвитку науки зазнає змін і перетворень її предмет, адже саме життя висуває нові об'єкти пізнання та ліквідує те, що віджило. Традиційна проблематика будь-якої науки, в тому числі теорії держави та права, поповнюється новими напрямами досліджень, пов'язаних зі сферою інших галузей наукового знання. Практика свідчить, що інтеграція, злиття, об'єднання наук у комплексному дослідженні відповідних об'єктів мас наслідком прогрес науки. При цьому сучасний розвиток теорії держави та права потрібно розглядати як процес усе більшої конкретизації наукового знання. ОСОБЛИВОСТІ ПРЕДМЕТА ТА ОБ’ЄКТА ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА 11.12.2009 22:53 Автор: Тімочко Олена Юріївна, ад’юнкт кафедри теорії та історії держави та права Львівського державного університету внутрішніх справ, оперуповноважена УДСБЕЗ УМВС України в Рівненській області, капітан міліції [Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права] Теорія держави та права як юридична наука належить до суспільних наук, оскільки вивчає державу та право, яке покликане регулювати визначені суспільні відносини. Разом з тим, це і гуманітарна наука - про людину, її права та свободи. Різне розуміння природи людини обумовлює ту чи іншу модель суспільного буття, отже, і права як основи цього буття, суспільних відносин. Теорія держави та права, як і будь-яка наука, що відбиває сферу людської діяльності, має завдання виробити і теоретично систематизувати об'єктивні знання про дійсність, у першу чергу про державу і право. Протягом історії розвитку людської цивілізації держава та право виступали як активна, дієва сила, що керує долями людей, класів, суспільств. Являючи собою важливу частину суспільно-політичної структури будь-якого цивілізованого суспільства, ці інститути настільки зрослися з ним, відповідаючи потребам усіх сторін життя індивідів, що в очах багатьох мислителів минулого ототожнювалися із суспільством. Народження будь-якої науки починається з чіткого формулювання її предмета та супроводжується уточненням і поглибленням його первинного формулювання. Причому зв'язок між рівнем розвитку науки і характером визначення її предмета не однобічний, а досить складний, діалектичний. Наука довгий час (особливо на початкових етапах розвитку) може розвиватись і без методологічної рефлексії. У цьому випадку з'являється новий об'єкт, сфера, явище, які досліджуються методом спроб і помилок, або з використанням запозичених в інших науках методів. Наслідком накопичення первинних результатів дослідження є спроби їх осмислення та визначення напряму подальших пошуків, що й виражається у формулюванні предмета науки. Тому, на нашу думку, предмет науки завжди є, з одного боку, результатом, підсумком попередніх наукових досліджень, а з іншого боку - задає майбутнє проблематичне поле науки, формулює для розв'язання глобальну пошукову проблему. В одних випадках нові фундаментальні відкриття можуть кардинально змінити предмет науки, а в інших - дати принципово нове формулювання предмета науки, що вже саме собою є значним науковим відкриттям. Як відомо, основним класифікаційним критерієм відмежування предмета однієї науки від предмета іншої є об'єкт пізнання. На нашу думку, об'єктами теоретичного осмислення у будь-якій науці є: досліджувана реальність та її пізнання. Отже, у теоретичній науці за об'єктом пізнання легко виділити дві складові: теоретичне знання про досліджувану реальність, - онтологічна частина, і теоретичне знання про пізнання цієї реальності - гносеологічна частина. Так, В.А. Козлов пише, що, "необхідною передумовою дослідження теоретико-методологічних проблем науки є характеристика самої науки. Така характеристика містить у собі обґрунтування щодо самостійного об'єкта і предмета науки, уявлення про властиві даній науці форми відображення, принципи організації теоретичної системи і рівень знань про об'єктивну реальність" [1, c. 10]. Досить часто науковці не розмежовують поняття "об'єкт" і "предмет" науки. У такому випадку, як правило, під предметом науки розуміють частину дійсності, що вивчає та чи інша наука. На нашу думку, цей підхід не є вірний. Оскільки, якщо в рамках такого підходу спробувати визначити, що є предметом теорії держави та права як науки, то ним і буде держава і право. Однак, таке визначення нічого не дає нам ні в пізнавальному, ні в змістовному плані, так як воно виступає тавтологією назви науки. Крім того, інколи назва науки може бути ніяк не пов’язана з об'єктом її дослідження. Отже, у випадку якщо явище дійсності, що досліджується наукою, досить абстрактне і розпливчасте, то наведене вище розуміння предмета науки не є достовірним. А оскільки уявлення про будь-яке явище в міру його вивчення розширюється і розмивається емпіричним матеріалом, системою ідей, концепцій, гіпотез тощо, то з впевненістю можна зробити висновок про те, що зазначений підхід відноситься практично до усіх наук і є швидше виключенням з правил. Ще більш неточною, на наш погляд, є думка про те, що предмет науки пропонують розуміти як "відповідне коло закономірностей, що вивчаються якою-небудь сферою людської діяльності" [2, c. 8]. Навіть якщо допустити, що ці закономірності можна встановити, то для того, щоб їх вивчати, наука спочатку повинна їх чітко визначити. Причому, важливо враховувати наступне: процес встановлення згаданих закономірностей і складає основний масив наукової діяльності. Як відзначалось вище, багато наук вивчають однакові явища та феномени. Тому виникає питання про те, як відмежувати предмет дослідження однієї науки від предмета дослідження іншої у випадку, коли коло досліджуваних цими науками явищ (феноменів) збігається або близьке. Вирішуючи проблему науково обґрунтованого і чіткого розмежування наук у контексті часткового або повного збігу їхніх об'єктів дослідження, і була здійснена спроба ввести поряд з поняттям "предмет науки" поняття "об'єкт науки". Та за допомогою вже цих двох понять провести межі між тими науками, у яких частково або цілком збігається об'єкт дослідження. Цей підхід одержав поширення в юридичних науках: "Кожна наука має свій об'єкт і предмет дослідження, що тісно співвідносяться, але не збігаються. Поняття об'єкта ширше, ним охоплюються явища зовнішнього світу, на які поширюється пізнання і практичний вплив суб'єктів, людей. Предмет же - це частина, той чи інший конкретний аспект об'єкта, досліджуваний наукою; це коло найбільш істотних питань, які вона вивчає. Якщо об'єкт виступає, як правило, загальним для ряду наук, то предмет однієї науки не може збігатися з предметом іншої. Будь-яка наука має властивий тільки їй один предмет, яким і визначається самостійність, своєрідність і особливості тієї або іншої науки, її відмінність від інших систем знання" [3, c. 13]. У такому випадку наука розуміється як "коло питань, що вона вивчає" [4, c. 29]. Ідея використовувати поняття "об'єкт науки" у контексті визначення предмета конкретної науки стала досить розповсюдженою в юридичній літературі в середині 70-х років XX століття. Серед її прихильників можна назвати В.О. Тенненбаума, А.М. Васильєва, Ф.Н. Фаткулліна, А.В. Сурілова та інших учених. Слід зазначити, що низка вчених-юристів у своїх роботах ігнорують поняття "об'єкт науки". Вони розглядають проблему предмета теорії держави та права не згадуючи і не використовуючи категорію "об'єкт науки". Сказане стосується, таких учених, як: В.Н. Хропанюк, Л.І. Спиридонова, В.В. Лазарєв тощо. Досить цікавим є погляд Сурілова А.В., який використовує поняття "об'єкт науки" для більш точного і конкретного визначення предмета науки" [5, с. 25]. У процесі розвитку науки зазнає змін і перетворень її предмет, адже життя висуває нові об'єкти пізнання та ліквідує ті, що віджили. Традиційна проблематика будь-якої науки, у тому числі держави і права, поповнюється новими напрямами досліджень, пов'язаних зі сферою інших галузей наукового знання. Практика свідчить: інтеграція, злиття, об'єднання різних наук у комплексному дослідженні відповідних об'єктів означає прогрес науки. Варто зазначити, що розширення предмета теорії держави і права у розумних, виправданих державно-правовою дійсністю межах, не «розмиває» його, а значно збагачує та зміцнює. Таке твердження узгоджується з відомим положенням про те, що державу і право неможливо до кінця зрозуміти, виходячи тільки з них самих, що лише за межами предмета теорії держави та права (у сферах економіки, політики, суспільної свідомості тощо), «на стику» з предметами інших наук виявляються істинна сутність, призначення та роль держави і права у суспільстві. Література: 1. Проблемы предмета и методологии общей теории права/Козлов В. А..- Л.: Изд. ЛГУ. - С. 10.). 2. Загальна теорія держави і права/Кельман М. С, Мурашин О. Г., Хома Н. М. - Львів: Новий світ - 2003. – С. 8. 3. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько. - М.: Юристъ, 1997. - С. 13. 4. Проблемы теории государства и права/Абдулаев М. И., Комаров С. А. - СПб: Питер, 2003. - С. 29. 5. Теория государства и права/Сурилов А. В.— К- Одесса: Вища школа, 1989.-С. | |
| Просмотров: 675 | Загрузок: 11 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |