| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Лікарські рослини
| [ Скачать с сервера (55.5 Kb) ] | 02.02.2018, 12:57 |
| Вероніка лікарська (Veronica оfficinals L/) Російська назва — вероника лекарственная. Багаторічна трав'яниста рослина з повзким пухнастим висхідним, при основі гіллястим стеблом. Листки на стеблах звужені в короткий че¬решок, обернено-яйцевидні, зубчасто-пилчасті. Багатоквіткові квітко¬носні грона виростають з однієї пазухи двох супротивних листків. Квітки блідо-блакитні з ліловим відтінком, рідше білі. Рослина терпка на смак, свіжа — без запаху, висушена —з приємним ароматом. Цвіте у червні-серпні. Росте в світлих лісах, серед кущів, на узліссях та лісо¬вих галявинах, на вигонах, попід огорожами. З лікувальною метою використовують рослину без кореня — квітки й листки, їх збирають під час цвітіння. Траву зрізують ножем або сер- пом на висоті 5—-10 см від землі, відкидають сторонні домішки. Сушать у сухому, теплому, добре провітрюваному приміщенні або на горищі, розстеляючи тонким шаром на папері чи марлі. Сушити на відкритому повітрі (навіть у тіні) не рекомендується. Траву вероніки зберігають у ящиках, що зсередини вистелені папером, у сухих приміщеннях із доб¬рою вентиляцією. Трава містить глікозиди аукубін і вероніцин, групу алкалоїдів, са¬поніни, ефірні олії, гіркоти та дубильні речовини Крім того, має аскор¬бінову кислоту і каротин. Вероніку лікарську часто використовують у народній медицині. За її відсутності застосовують інші види вероніки із подібними лікувальни¬ми властивостями (вероніку дібровну, широколисту, довголисту, сиву тощо). Настій трави вероніки діє полівалентне. Він сприяє відхаркуванню, посилює апетит, стимулює діяльність залоз органів травлення. Крім то¬го, має протизапальні, знеболюючі, протиспазматичні, антисептичні, ан¬титоксичні, фунгіцидні, кровоочисні, кровоспинні та ранозагоювальні властивості. Волошка синя (Сеnturia cyanus L.) Російська назва — василёк синий. Однорічна трав'яниста рослина з родини кошикоцвітих. Росте серед посівів жита й інших польових культур переважно в- середній та північній смугах європейської частини колишнього СРСР, зокрема всю¬ди в Україні, та в Західному Сибіру. Волошка синя має прямостояче стебло заввишки від ЗО до 50 см. Цвіте у червні-липні. З лікувальною метою використовують квітки, власне, збирають лише крайові віночки квіток. Пора збирання—коли розпускаються квіткові кошики. Збирають достиглі яскраво-сині крайові лійкоподібні квітки; спочат¬ку відривають цілі квіткові кошики, а потім із них висмикують віночки синіх квіток, намагаючись не зачепити внутрішні трубчасті квітки (вміст останніх у незначній кількості допустимий). Побляклі віночки відкида¬ють, а решту негайно сушать у Затемненому, добре провітрюваному приміщенні, розсипавши віночки тонким шаром на папері або чистому рядні й часто перетрушуючи, щоб зберегти натуральний колір. Крайові квітки кошичків волошки містять глікозид центаурин, який під час гідролізу дає центауридин і глюкозу, а також цикориїн, що при гідролізі розкладається на цикоригенін, глюкозу і ціанін (ціанінхло¬рид) — барвну речовину, яка гідролізується до ціанідинхлориду та двох молекул глюкози. У квітках виявлено також пеларгонін. Крім того, пелюстки волошки синьої містять гіркоти, слиз, смоли, ду-бильні речовини, органічні кислоти, цукри, мінеральні солі та антоціано-вий глікозид ціанідин. Найхарактернішою властивістю препаратів волошки синьої є сечо¬гінна. Описано багато випадків з клінічного досвіду, коли хворих із нир¬ковою недостатністю, ускладненою масивними набряками, лікували препаратами волошки. Кількість виділеної сечі збільшувалась від 400 до 1000 мл, а через 2—3 дні досягала 2500 мл за добу. Гарбуз звичайний (Сucurbita pepo L.) Російська назва — тыква обыкновенная. Однорічна трав'яниста рослина з повзучими стеблами довжиною до 10 м. Листки цілісні, з п'ятьма лопатями, вкриті колючими жорсткими волосинками. Квітки на ребристих квітконосах, оранжево-жовті., біля 10 см у діаметрі, лійкоподібні. Цвіте гарбуз звичайний у червні-липні. Його вирощують на городах і баштанах. З лікувальною метою використовують м'якуш достиглого плоду В ньому містяться мінеральні кислоти (фосфорна, кремнієва), заліза магній, калій, кальцій, тіамін, рибофлавін, нікотинова кислота, барвна речовина каротин (провітамін А), а в основному — криптоксантин. Біологічні речовини, що містяться у м'якуші гарбуза, стимулюють діурез та виділення солей з організму (особливо хлоридів) Клінічні спо стереження свідчать про доволі активні сечогінні властивості м'якуша Він діє послаблювально, посилюючи перистальтику кишок. Сік із м'яку¬ша застосовують при хронічному нефриті та пієлонефриті, у разі на¬бряків серцевого та ниркового походження, тобто тоді, коли необхідне енергійне видалення тканинної рідини з організму, оскільки діючі чинни¬ки рослини посилюють фільтраційну функцію нирок (вживають по 0,5 склянки на добу). Найчастіше гарбузовий м'якуш вживають у вигляді каш з пшона, рису та манної крупи на молоці з додаванням цукру за смаком. М. І. Соломченко (1968) встановив активну сечогінну дію відвару черенків гарбуза: 1—3 подрібнених черенки (15—20 г) кип'ятити 15 ХР > 2 склянках води і вживати протягом дня. Дія відвару посилюється, якщо його змішати із зеленим горошком, порізаною кубиками морквою, відва¬реною цвітною капустою. Добре перемішати, заправити майонезом. По¬даючи на стіл, посипати зеленню кропу і кмином. Стокротки багаторічні (Bellis perennis L.) Російська назва — маргаритка многолетняя. Багаторічна трав'яниста рослина з родини складноцвітих, заввишки 10—15 см. Стебла сланкі, але під час цвітіння дугоподібно здіймаються вгору. Кореневище повзке. Листки прикореневі, зібрані розеткою. Квітки білі або рожеві. Цвітуть стокротки в квітні — червні, а іноді аж до осені. Ростуть по луках, у гаях та на узліссях, по галявинах і пасовиськах. Ви¬рощують їх як декоративну рослину. З лікувальною метою використовують квітки стокроток разом з усією наземною частиною. Збирають рослину під час цвітіння, сушать під накриттям, у добре провітрюваних приміщеннях. Квітки містять ефірну олію, смолисті речовини, таніди, атоксантин, гіркі сполуки, цукри, інулін, органічні кислоти (яблучну, винну, щавле¬ву), а також жири й сапоніни. Препарати цієї рослини регулюють за¬гальний обмін речовин, діють відхаркувальне, жарознижувальне, кро¬воспинно, жовчогінно, знеболювальне, протизапально. Есенцію із свіжої квітучої рослини застосовують у гомеопатії. В народній медицині наземну частину стокроток, яку збирали під час цвітіння, використовували для лікування туберкульозу, закрепу, захво¬рювань сечостатевих органів. Настоєм із рослини лікували бронхіальну астму, як засіб проти кашлю давали його після пневмонії, як. кро¬воспинний — у разі легеневих і маткових кровотеч, запалення печінки, подагри й ревматизму. Добрі наслідки дає лікування стокротками при порушенні пе-ретравлювання їжі в шлунку й атонії кишок. Препаратами рослини ефективно лікують гінекологічні хвороби (спринцювання піхви при надмірній менструації, болю у ділянці тазу, дисменореї). Вживають у вигляді чаю. Дві столові ложки подрібненої рослини заливають 1 склянкою окропу й настоюють 10 хв. П'ють по 2 склянки на день, ковтками. Суниці лісові (Fragara vesca L.) Російська назва — земляника лесная. Багаторічна трав'яниста рослина з бурим кореневищем та сланкими довгими пагонами, що вкорінюються у вузлах. Листки трійчасті, на довгих опушених черешках, зверху майже голі. Квітки білі, в щитковому суцвітті. Плоди — червоні, іноді довгасті ягоди.. Ростуть cуниці на узліссях, в освітлених лісах, на лісових вирубках, серед чагарників. Листки зривають до їх в'янення, перед початком або під час цвітіння суниць, не порушуючи росту самої рослини. Листки мають бути чистими,, непошкодженими, зеленими. Іноді їх зривають з уже висушеної росли¬ни. Сушать на вільному повітрі у затінку або у приміщенні, що добре провітрюється, і на горищах, під залізним дахом. Розстилають тонким шаром. Листки суниць містять дубильні речовини, аскорбінову кислоту (250—280 мг%), сліди алкалоїдів, ефірну олію. В плодах (ягодах) є цу¬кор (6—9,5 %), значна кількість .фолієвої кислоти, .лимонна, яблучна, саліцилова і фосфорна кислоти, антоціани, пектинові речовини, аскорбінова кислота (20—50 мг%), каротин (0,3—0,5 мг%), ефірна олія, сліди тіаміну, кверцетин і кверцитрин, марганець. У насінні та яго¬дах багато заліза (Н. Г. Ковальова, 1971). Суниці застосовували з лікувальною метою ще в глибоку давнину. Ця рослина і зараз популярна в народній медицині різних країн: В експерименті на тваринах виявлено, що при внутрішньовенному введенні настій листків суниць дещо знижує артеріальний тиск, сповіль¬нює ритм і збільшує амплітуду серцевих скорочень, розширює перифе¬ричні судини, підсилює скорочення м'язів матки, є діуретичним засобом. Препарати кореневищ та коренів суниць мають в'яжучі, кро¬воспинні, сечогінні та жовчогінні властивості. Такі ж властивості мають .і екстракти з листків, крім того, вони діють антисептично, знеболююче, ранозагоювально та збільшують потовиділення. | |
| Просмотров: 447 | Загрузок: 12 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |