| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Джерела адміністративно-процесуального права
| [ Скачать с сервера (34.2 Kb) ] | 26.12.2017, 10:09 |
| Джерела адміністративно-процесуального права Суспільна правова наука і практика виходять із того, що джерелом права є зовнішня форма його вираження, тобто нормативний юридичний акт, який містить загальні правила поведінки суб’єктів – фізичних осіб або органів державної влади, підприємств, установ, організацій, суспільних об’єднань. Такого роду акти приймають органи законодавчої і виконавчої влади. Говорячи про джерела адміністративно-процесуального права, слід звернути увагу на поняття, - «джерело права», яке розуміють як зовнішню форму вираження правових норм. На даний час існує велика кількість джерел адміністративно-процесуального права України. Розглянемо деякі із них. Найважливішим джерелом адміністративно-процесуального права є Конституція України від 28 червня 1996 р. Відповідно до ст. 8 якої, вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. У конституційних нормах закріплені загальні правові принципи, права, свободи і особиста недоторканість людини, гарантії її забезпечення та здійснення правосуддя в державі. Хоча Конституція України і не містить адміністративних процесуальних норм, однак вона закріплює основоположні засади здійснення адміністративного процесу. Ряд норм Конституції, нарівні з матеріально-правовим мають досить виражений адміністративно- процесуальний зміст. Так, наприклад, громадяни України мають право: вільно пересуватися, обирати місце проживання, вільно шукати, отримувати, передавати, виготовляти і поширювати інформацію будь-яким законним способом; на об’єднання, включаючи право створювати профсоюзи для захисту своїх інтересів; приймати участь в управлінні справами держави як безпосередньо, так і через своїх представників. Громадяни України мають рівний доступ до державної служби, звертатися особисто, а також направляти індивідуальні і колективні звернення в державні органи і органи місцевого самоврядування. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Забороняється вводити в право України і застосовувати договори, які протирічать положенням Конституції України. Презюмується, що належним чином ратифіковані міжнародні договори відповідають Конституції. Ось чому міжнародний договір, являючись специфічним джерелом права, входить в ієрархію джерел адміністративно-процесуального права за своєю юридичною силою після Конституції України. Це підтверджується і рішенням Конституційного Суду України, який в рішенні по справі про тлумачення терміну «законодавство» указав: «термін «законодавство» слід розуміти там, що ним охоплюються не тільки закони України, декрети Кабінету Міністрів України і ратифіковані Україною міжнародні договори, але і постанова Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України (прийняті в межах повноважень цих органів)». Кодифіковані нормативні акти, до яких відносяться Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кодекс адміністративного судочинства України, Митний кодекс України. Кодекс України про адміністративні правопорушення встановлює перелік органів, які уповноважені розглядати справи про адміністративні справи, порядок їх утворення, права, обов’язки та компетенція цих органів, а також підвідомчість справ (Розділ III); регламентує порядок і умови провадження в справах про адміністративні правопорушення, розгляд адміністративних справ, винесення постанов про накладення адміністративних стягнень, їх оскарження і опротестування (Розділ IV); встановлює порядок виконання постанов про накладення адміністративних стягнень (Розділ V). Кодекс адміністративного судочинства України містить норми права, які визначають повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства. Митний кодекс України також визначає засади організації провадження у справах про порушення митних правил (ст. ст. 356-406). Поряд із кодифікованими нормативно-правовими актами, джерелами адміністративного процесуального права є законодавчі акти (закони). До таких законодавчих актів належать: ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р.; ЗУ «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.; ЗУ «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 р. Укази Президента України. Укази Президента України, - самостійна група джерел адміністративно-процесуального права, які відображують повноваження Президента України як глави держави в сфері державного управління. Наприклад, Указ Президента України «Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий Адміністративний суд України» від 1 жовтня 2002 р.; Указ Президента України «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу» від 16 листопада 2004 р. та ін. Важливе місце серед джерел адміністративно-процесуального права займають постанови Кабінету Міністрів України. Здійснюючи виконавчу владу, уряд здійснює активну регулятивну участь на управлінські процеси за допомогою адміністративно-процесуальних норм, які вони приймають. Наприклад, Постанова КМУ «Про внесення змін до Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень» від 23 вересня 2009 р. № 1007 . Джерелами адміністративно-процесуального права є також нормативні акти (інструкції, правила, методики) центральних органів виконавчої влади, Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України, Кримінально-процесуальний кодекс України. В юридичній літературі до джерел права відносять також рішення Конституційного Суду України щодо тлумачення норм Конституції України, визнання конституційними чи неконституційними норм законодавчих актів та порядку застосування норм інших законів України. Результатом такого тлумачення є виникнення, розвиток або припинення відповідних правовідносин. В адміністративному процесі при розгляді й вирішенні індивідуальних адміністративних справ набули значного поширення у застосуванні роз’яснення, які давалися постановами Пленуму Верховного Суду України та пленумів Вищих спеціалізованих судів. Ці постанови мають деякі ознаки прецедентного права. Не будучи носіями права вони певною мірою здійснюють вплив на вирішення конкретної справи. Вони не мають нормативного характеру, але є обов’язковими для судів, інших органів і посадових осіб, котрі застосовують норми права, щодо яких дані такі роз’яснення. Постанов, які стосуються адміністративного процесу понад 20, наприклад, «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення»; «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»; «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення» та ін. Особливістю їх застосування є те, що у разі перегляду адміністративної справи в порядку оскарження чи опротестування апеляційний чи касаційний суд обов’язково звертає увагу на дотримання судом першої інстанції таких роз’яснень. Отже, обов’язковість даної практики породжує нові відносини, в яких вбачається застосування судової практики як джерела права України. З підручника Демського З теорії права відомо, що джерела (або форма) права — це конкретні форми зовнішнього вираження загальнообов’язкових правил поведінки, встановлених державою, через яке ці правила справляють свій владно-регулюючий вплив на суспільні відносини. Це визначення не є винятком і для адміністративного процесуального права з точки зору юридичного позитивізму, адже в Україні джерелом права офіційно визнається нормативний акт. В адміністративному процесі при розгляді й вирішенні індивідуальних адміністративних справ набули значного поширення у застосуванні роз’яснення, які даються постановами Пленуму Верховного Суду України та пленумів Вищих спеціалізованих судів. Ці постанови мають деякі ознаки преце- дентного права. Не будучи носіями норм права, вони певною мірою здійснюють вплив на вирішення конкретних справ. Вони не мають нормативного характеру, але є обов’язковими для судів, інших органів і посадових осіб, котрі застосовують норми права, щодо яких зроблені такі роз’яснення. Наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення» (п. 10) роз’яснюється судам, що, перевіряючи обґрунтованість притягнення громадян до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про охо- рону рибних запасів, суди повинні враховувати, що сам факт перебування на водоймі у безпосередній близькості до неї із забороненими знаряддями лову, вибуховими чи отруйними речовинами, відповідно до Правил рибальства у внутрішніх водоймах України, є підставою для застосування адміністративного стягнення, передбаченого ст. 85 КУпАП. Хоча у законодавстві про адміністративну відповідальність поки що не передбачено відповідальності за замах на правопорушення. Однак це окреме питання матеріального права і може бути темою дискусії, наукового обґрунтування . Таких роз’яснень, узагальнюючих судову практику з метою однакового розуміння і правильного застосування норм як матеріального, так і процесуального пра- ва, тільки у сфері адміністративних (управлінських) та ад- міністративно-процесуальних правовідносин понад 20 назв . Особливістю їх застосування є те, що у разі перегляду ад- міністративної справи в порядку оскарження чи опротестуван- ня апеляційний чи касаційний суд обов’язково звертає увагу на дотримання судом першої інстанції роз’яснень Пленуму Верховного Суду України щодо застосування норм матеріального і процесуального права. Отже, обов’язковість наданої вищою судовою інстанцією практики застосування норм права породжує нові відносини, в яких убачається застосування судової практики як джерела права України. В юридичній літературі більшість авторів до джерел права відносять рішення Конституційного Суду України щодо тлума- чення норм Конституції України, визнання конституційними чи неконституційними норм законодавчих актів та порядку за- стосування норм інших законів України, з чим слід погодитися. Результатами такого тлумачення є виникнення, розвиток або припинення відповідних правовідносин як це мало місце у справі про безоплатне користування шкільними підручниками , чи роз’яснення порядку і умов застосування правової норми. Наприклад, розглядаючи справу про адміністративну відпові- дальність юридичних осіб, Конституційний Суд України дійшов висновку, що за чинним Кодексом України про адміністративні правопорушення суб’єктами адміністративної відповідальності є фізичні особи, у ч. 3 ст. 2 цього Кодексу під словосполучен- ням «законодавством, ще не включеним до Кодексу» слід ро- зуміти закони, що встановлюють відповідальність фізичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень, які ще не вклю- чені в установленому порядку до зазначеного Кодексу . Так Конституційний Суд України окреслив коло суб’єктів ад- міністративної відповідальності, і саме до кого може бути засто- сована норма ст. 38 КУпАП. З огляду на різноманітність джерел (нормативних актів) ад- міністративного процесуального права, з урахуванням ієрархічності підлеглості їх доцільно класифікувати таким чином. 1. Конституція України — як основний закон, що встанов- лює загальні правові принципи, права, свободи і особисту не- доторканність людини, гарантії їх забезпечення та здійснення правосуддя в державі. Конституція України є основним джере- лом прав, має найвищу юридичну силу. Вона виступає як юри- дична база поточного законодавства. 2. Міжнародні договори (угоди), згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України відповідно до ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України», є частиною національного законодавства і засто- совуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. 3. Кодекси України: — Кодекс України про адміністративні правопорушення. Розділ III цього Кодексу встановлює перелік органів, які упов- новажені розглядати справи про адміністративні правопору- шення, порядок їх утворення, права, обов’язки та компетенція цих органів, а також підвідомчість справ. У розділі IV регла- ментуються умови і порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення, розгляд адміністративних справ, винесення постанов про накладення адміністративних стяг- нень, їх оскарження і опротестування. Розділ V встановлює по- рядок виконання постанов про накладення адміністративних стягнень; — Кодекс адміністративного судочинства України, завдан- ням якого є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій. Кодекс визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, поря- док звернень до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства; — Митний кодекс України також визначає засади організа- ції провадження у справах про порушення митних правил (статті 356—406). 4. Закони України: — Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрис- дикції; — Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. регулює питання щодо звернення громадян до органів влади з заявами і пропозиціями у тому числі й оскарження дій посадових осіб, державних і громадських органів; — Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р. встановлює особливості проваджень у справах про ко- рупційні дії. | |
| Просмотров: 797 | Загрузок: 12 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |