| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Додана вартість (Value Added)
| [ Скачать с сервера (168.3 Kb) ] | 08.06.2017, 22:27 |
| вартістю засобів виробництва. Додана вартість - це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача. ДВ = Вр - Впс, де ДВ - додана вартість, Вр - виручка від реалізації товарів, робіт, послуг, Впс - витрати на придбання сировини. За́соби виробни́цтва — сукупність предметів та засобів праці, які використовуються людьми в процесі виробництваматеріальних благ і послуг. Засоби виробництва і праця людини нерозривно пов'язані і взаємообумовлені. Засоби виробництва ілюди, що володіють певним виробничим досвідом, навичками до праці і приводять ці засоби виробництва в дію, становлятьпродуктивні сили. Присвоєння засобів виробництва породжує особливі суспільні взаємини між людьми — виробничі відносини. Фактори виробництва — праця, земля, капітал, знання. Пода́ток на до́дану ва́ртість (ПДВ) (англ. Value Added Tax (VAT), рос. налог на добавленную стоимость (НДС)) — непрямий податок,виконує фіскальну функцію та справляє значний вплив на фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання та на їхній фінансовий стан. Першим описав механізм дії ПДВ французький спеціаліст Моріс Лоре у 1954 р. Він обґрунтував переваги ПДВ перед іншими універсальними акцизами — податком з обороту і податком з продаж. У 1967 р. ПДВ вперше запроваджується у Данії, 1968 р. — у Франції та Німеччині, у 1969 — у Нідерландах та Швеції. На сьогодні ПДВ стягується у 140 країнах світу. Серед розвинутих країн ПДВ немає лише у США та Японії, де стягується податок з продажів. ПДВ в Україні ПДВ — найзначніший за обсягом з усіх податків, які нараховуються в Державний бюджет. Так, він становить 39,7% від загальних доходів держбюджету за 2008 рік (35,7% в 2007 році) — це найбільше за обсягом джерело доходів держави. в начале 2010-х доходы бюджета Украины от НДС составляли примерно 54 %.. два основных налога: «5 % с продаж, который платит покупатель, и 10 % — социального налога, который отчисляется с зарплаты», по которым эта идея и названа система 5/10[3]. Нынешние НДС и акцизы при такой системе отменяются. В Україні податок на додану вартість був введений в дію 1 січня 1992 року Законом «Про податок на добавлену вартість» від 20.12.1991. Закон діяв лише до червня 1993 року — і був замінений декретом КМУ «Про податок на добавлену вартість» від 26 грудня 1992 року. Згодом, 3 квітня 1997 року було прийнято Закон України «Про податок на додану вартість», він набув чинності 1 липня 1997. Цей закон втратив чинність на підставі нового Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року. Платниками податку є як фізичні, так і юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність в Україні. Обов'язковою для оподаткування є діяльність на суму, яка перевищує 300 тис. гривень за 12 попередніх календарних місяців[1]. Податковим кодексом України визначено перелік суб'єктів, які у своїй діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку[2]. Об'єктом оподаткування є продаж товарів (робіт, послуг) на митній території України (здійснюване як резидентами, так і нерезидентами), завезення товарів і послуг (в тому числі в вигляді оренди чи лізингу) та вивезення товарів та послуг за межі митної території України. Не є платниками ПДВ філії, оскільки відповідно до Цивільного Кодексу України вони не є ні юридичними особами, ні суб'єктами підприємницької діяльності. Існує також перелік видів операцій, які не належать до об'єкта оподаткування. Серед них: • надання послуг зі страхування; • виплата заробітної плати, інших грошових виплат, дивідендів; • випуск, розміщення і продаж цінних паперів; • передача основних фондів у формі внесків у статутні фонди юридичних осіб в обмін на їхні корпоративні права. Існують також операції, які не оподатковуються ПДВ, наприклад, продаж лікарських засобів і виробів, вітчизняних книг, ремонт установ освіти і охорони здоров'я, послуги освіти і охорони здоров'я, передача земельних ділянок, послуги з транзитних перевезень територією України та ін. Базою податку на додану вартість є фактична (договірна) ціна товару чи послуги. У випадку, якщо звичайна ціна (ціна даного товару чи послуги за умови його продажу стороннім особам — які не мають жодних відносин з постачальником) перевищує фактичну більш, ніж на 20%, то базою оподаткування є звичайна ціна. Якщо товар чи послуга є імпортованою, то базою є договірна ціна, але не менша за митну вартість. Слід мати на увазі, що до бази оподаткування включено всі податки — в тому числі і акцизний та митний збори. Існує дві можливих ставки оподаткування — звичайна (20 відсотків) і нульова (відповідно, нуль відсотків). Нульова ставка оподаткування застосовується щодо: • експортованих товарів та супутніх експорту послуг; • поставок для заправки або постачання морських (океанських) суден, що використовуються для діяльності, здійснюваної за межами територіальних вод України; • поставок для заправки або постачання повітряних суден, що виконують міжнародні рейси для навігаційної діяльності чи перевезення пасажирів або вантажів за плату; • поставок для заправки або постачання космічних кораблів; • поставок товарів і послуг магазинами роздрібної торгівлі, що перебувають в митній зоні (безмитними); • послуг з перевезення пасажирів чи вантажів з митної території України за кордон. Розрахунок бази оподаткування = собівартість + прибуток + податки і збори. База оподаткування при ввезенні придбаних іноземних товарів = митна вартість + транспортні витрати + страхування + інші витрати. Податкове зобов'язання платника податку — загальний ПДВ, що нарахована платником податків і включена до робіт, послуг, які надаються у звітному періоді. Податковий кредит — сума податку на додану вартість, що сплачена платником податку у звітному періоді, у зв'язку з придбанням товарів, вартість яких належить до валових витрат виробництва і основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Термін сплати ПДВ — 12 або 40 днів. Невід'ємно з податковим кредитом пов'язане поняття відшкодування ПДВ. Бюджетне відшкодування ПДВ — сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку. Єдиною підставою для формування податкового кредиту, є наявність у платника податку — покупця товарів, робіт або послуг належно оформленої податкової накладної. Критика[ред. • ред. код] Відомий телеведучий і підприємець Геннадій Балашов вважає податок на додану вартість в Україні непрозорим, що дає можливості для корупції і махінацій. Закон 1997 : Платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. 180.1. У цьому пункті, як і в Законі України «Про податок на додану вартість», платниками податку визнано осіб, що провадять господарську діяльність та добровільно реєструються як платники ПДВ; зареєстровані або підлягають обов'язковій реєстрації як платники цього податку; ввозять товари на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню. Водночас цим пунктом розширено перелік осіб, що є платниками ПДВ, порівняно із Законом України «Про податок на додану вартість». До переліку платників ПДВ додатково внесено особу-управителя майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість відносно господарських операцій, пов’язаних із використанням майна, отриманого в управління за договорами управління майном. Крім осіб, що провадять операції з постачання конфіскованого майна, платниками ПДВ додатково визнано осіб, що провадять операції з постачання знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави. До платників ПДВ вперше віднесено особу, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, що передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, а також особу, яка використовує, в тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання, а також будь-яку іншу особу, що використовує податкову пільгу, яку для неї не призначено. 180.2.-180.3. Цими пунктами визначено осіб, відповідальних за нарахування та сплату податку до бюджету у разі отримання ними послуг від нерезидентів, не зареєстрованих як платники податку. З метою удосконалення адміністрування податку та полегшення контролю за його сплатою в Україні з 1997 р. запроваджено спеціальну реєстрацію платників ПДВ. У Податковому кодексі вперше вимоги щодо реєстрації осіб як платників ПДВ викладені в окремій статті й детально регламентовані. 181.1. У цьому пункті, як і у попередньому законодавстві, з метою спрощення адміністрування податку зазначено, що особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі перевищення обсягу її оподатковуваних операцій за останні дванадцять календарних місяців 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість). Така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання). На відміну від аналогічної норми Закону України «Про податок на додану вартість» цим пунктом передбачено, що платник єдиного податку не може бути зареєстрований платником ПДВ (згідно з Кодексом сплачувати єдиний податок можуть лише фізичні особи - суб'єкти малого підприємництва, для яких ставка оподаткування встановлена у фіксованій сумі). 181.2. У цьому пункті зазначено, що не зареєстровані як платники податку особи, які ввозять товари на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню згідно із законодавством, сплачують податок під час їх митного оформлення без реєстрації як платники податку. На відміну від Кодексу, попереднім законодавством передбачалася можливість оподаткування ввезених на митну територію України товарів без реєстрації як платника податку лише для фізичних осіб. Водночас Кодексом передбачено, що особи, які здійснюють перехід на загальну систему оподаткування із спрощеної системи оподаткування і раніше не були зареєстровані платниками податку на додану вартість, зобов'язані зареєструватись як платники податку у разі, якщо протягом останніх дванадцяти календарних місяців, починаючи з періоду їх переходу на загальну систему оподаткування, обсяг оподатковуваних операцій перевищує 300 000 гривень. 183.1. У цьому пункті, як і у попередньому законодавстві, зазначено, що реєстрація платника податку здійснюється на підставі реєстраційної заяви, поданої ним до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання). 183.2. Цим пунктом зазначено, що у разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше десятого числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсяг оподатковуваних операцій, який передбачає таку реєстрацію. Законом України «Про податок на додану вартість» були встановлені інші терміни для подання заяви при обов'язковій реєстрації платника податку: 1) для осіб, обсяг оподатковуваних операцій яких вимагав обов'язкової реєстрації як платника податку - не пізніше двадцятого календарного дня з моменту досягнення суми оподатковуваних операцій 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість); 2) для осіб, які підлягали обов'язковій реєстрації платником податку відповідно до здійснюваних ними операцій, зокрема, послуг залізничного транспорту, послуг використання комп’ютерних мереж, реалізації конфіскованого майна - не пізніше ніж за двадцять календарних днів до початку здійснення таких операцій. Ці положення попереднього законодавства були переглянуті з метою спрощення адміністрування податку і запобігання використанню схем оптимізації податкових платежів і ухилення від оподаткування. 183.3. У цьому пункті, як і у попередньому законодавстві, зазначено, що у разі добровільної реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше ніж за двадцять календарних днів до початку податкового періоду, з якого така особа вважатиметься платником податку. 183.4. Цим пунктом передбачено, що особи, які переходять на загальну систему оподаткування із спрощеної системи оподаткування обліку і звітності і при цьому обсяг їх оподатковуваних операцій перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), зобов'язані подати реєстраційну заяву одночасно з поданням заяви про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування. Зазначена норма Кодексу забезпечить уникнення колізій при тлумаченні податкового законодавства. 183.5. У цьому пункті, на відміну від Закону «Про податок на додану вартість», зазначено, що особи, які подають реєстраційну заяву, можуть вказати у ній запланований день реєстрації як платника податку, що відповідає даті початку проведення операцій чи даті початку податкового періоду, з якого такі особи вважатимуться платниками податку. Така норма Кодексу спрямована на досягнення фіскального компромісу між державою і платниками податків. 183.6. У цьому пункті встановлено, коли наступає останній день строку подання реєстраційної заяви, якщо такий день припадає на вихідний, святковий або неробочий день. Зазначена норма не була прописана в Законі «Про податок на додану вартість». 183.7. У цьому пункті, на відміну від Закону «Про податок на додану вартість», встановлено порядок подання заяви для реєстрації платника і підстави для відмови від такої реєстрації, які раніше були прописані у наказі ДПА. 183.9. У цьому пункті Кодексу зазначено, що орган державної податкової служби зобов'язаний видати заявнику або відправити поштою (з повідомленням про вручення) свідоцтво про його реєстрацію як платника податку не пізніше наступного робочого дня після запланованого дня реєстрації платника податку, зазначеного у його заяві, або протягом десяти робочих днів від дати надходження реєстраційної заяви, якщо у заяві не зазначено запланованого дня реєстрації чи такий день настає раніше дати, що припадає на останній день строку, встановленого для реєстрації платника податку. Якщо у заяві особи вказано, що вона має намір зареєструватися платником податку після десятиденного строку, встановленого для видачі свідоцтва, орган державної служби зобов’язаний видати або відправити поштою таке свідоцтво не пізніше запланованого дня реєстрації. Порядок видачі (надсилання поштою) свідоцтва про реєстрацію платника раніше був прописаний наказом ДПА. 183.12. У цьому пункті Кодексу зазначено, що реєстр платників податку ведеться центральним органом державної податкової служби. Аналогічна норма передбачена пунктом 9.1 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість». 183.13. У цьому пункті деталізовано порядок оприлюднення інформації про осіб, позбавлених реєстрації як платників податку. Раніше цей порядок визначався наказом ДПА України відповідно до останнього речення абзацу першого пункту 9.3 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість». Зазначена норма спрямована на запобігання порушенням податкового законодавства. 183.14. У цьому пункті, як і у попередньому законодавстві, зазначено, що форми документів, необхідних для реєстрації платника податку і анулювання такої реєстрації, затверджуються центральним органом державної податкової служби. Ця норма необхідна для забезпечення належного обліку платників податку. 183.15. У цьому пункті зазначено, що зняття платника податку з обліку в одному органі державної податкової служби і взяття на облік в іншому здійснюється у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби. Ця норма необхідна для забезпечення належного обліку платників податку. 183.16. У цьому пункті передбачено, що видача свідоцтва про реєстрацію платника податку здійснюється на строк, який відповідає строку, на який утворено особу відповідно до законодавства. Норма є уточнюючою і спрямована не тільки на запобігання правової колізії, а і на упередження порушення податкового законодавства. 183.17. У цьому пункті зазначено, що особа, утворена в результаті реорганізації платника податку (крім особи, утвореної шляхом перетворення), реєструється платником податку як інша новоутворена особа в порядку, визначеному цим Кодексом. Зазначена норма спрямована на запобігання порушенням податкового законодавства. 183.18. Цим пунктом Кодексу передбачено, що при реєстрації платнику податку присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для сплати податку. З метою надходження ПДВ до бюджету у повному обсязі необхідно забезпечити належний облік платників податку. Зазначене буде досягнуто також завдяки цій нормі. 185.1. Визначення об'єкта оподаткування у цій статті включає в себе сім типів операцій: постачання товарів, місце постачання яких знаходиться на митній території України; постачання послуг, місце постачання яких знаходиться на митній території України; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів із митної території України; постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони; постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень. У п. 185.1 до операцій з експорту з метою оподаткування прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), що перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони. Важливе значення для правильного визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість має визначення термінів «постачання товарів» і «постачання послуг», наведене у ст. 14 Кодексу. При цьому їх визначення більш деталізовано порівняно із Законом та в цілому відповідає вимогам Директиви Ради 2006/112/ЄС (ст. 14-15, 24-27). Згідно з пп. 14.1.193 ст. 14 Податкового кодексу, постачання товарів -будь-яка передача права на розпорядження товарами як власником, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. З метою застосування терміна «постачання товарів» електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, що охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром. Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності. У статтях 26 і 27 Директиви Ради 2006/112/ЄС з метою адекватного визначення постачання послуг наголошується на тому, що постачанням послуг за винагороду вважаються також: а) використання платником податку товарів, що входять до складу його ділових активів, у приватних цілях або у приватних цілях його працівників, або, загалом, їх використання в інших цілях, ніж цілі підприємницької діяльності, якщо ПДВ на такі товари повністю або частково підлягав віднесенню на зменшення податкового зобов’язання; в) постачання послуг, здійснене безоплатно платником податку для власного приватного користування або приватного користування його працівниками, або, загалом, в інших цілях, ніж цілі підприємницької діяльності. Крім того, встановлюється, що для запобігання викривлення конкуренції держави-члени можуть вважати постачанням послуг за винагороду постачання платником податку послуги в цілях власної підприємницької діяльності, якщо ПДВ на таку послугу не підлягав би віднесенню на зменшення податкового зобов’язання в повному обсязі, коли б її постачав інший платник податку. 186.1. Оскільки ПДВ в Україні справляється за принципом країни призначення, тобто є податком на внутрішнє споживання, важливе значення для його ефективного адміністрування має визначення місця постачання товарів і послуг. Визначення місця постачання товарів у цій статті відповідає його визначенню в пункті 6.4 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість» (за винятком визначення місця постачання товарів у разі продажу нерухомого майна, яке вилучено зі статті) та цілком узгоджується з відповідними нормами Директиви Ради 2006/112/ЄС (ст. 31-32, 36-37). 186.2.-186.4. На відміну від пункту 6.5 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість» у цих пунктах: місцем постачання послуг визначено місце реєстрації постачальника. У Законі, крім того, визначено місце постачання послуг, що надаються нерезидентами; визначено місце постачання послуг, пов’язаних із рухомим майном і встановлено їх перелік; уточнено місце постачання, яким визнано місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання (в Законі - місце постійної адреси або постійного проживання) та розширено перелік послуг, для яких визначено таке місце постачання. До цього переліку додатково включено: надання персоналу, телекомунікаційні послуги, послуги радіомовлення та телевізійного мовлення, транспортно-експедиторські послуги, надання посередницьких послуг від свого імені, але за рахунок іншої особи. Водночас з переліку послуг надання в оренду (лізинг) рухомого майна, на які поширюється зазначене визначення місця постачання послуг, вилучено послуги надання в оренду (лізинг) транспортних засобів та банківських сейфів, тоді як у Законі останні включалися до переліку таких послуг; надання обов'язку утримуватися від проведення окремих видів діяльності частково або повністю, надання послуг фізичними особами, які перебувають у відносинах трудового найму з постачальником, на користь іншої особи; вилучено визначення місця постачання послуг персоналу з обслуговування морських, повітряних та космічних об'єктів. У цілому, визначення місця постачання послуг, встановлене цією статтею, узгоджується з відповідними положеннями Директиви Ради 2006/112/ЄС (ст. 47, 52, 56). Податок на додану вартість в Україні - це непрямий податок, який входить в ціну товару, послуги та сплачується покупцем, але до бюджету його перераховує продавець. Податок на додану вартість регламентується в розділі 5 «Податок на додану вартість » Податкового кодексу України від 02.12. 2010р. № 2755-VI З чого складається податок на додану вартість? ПДВ складається в двох частин: 1. Податковий кредит 2. Податкове зобов’язання Податковий кредит – це сума на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання за звітний період. Податкове зобов’язання – загальна сума податку, отримана або нарахована платником у звітному періоді. Це сума податку, яку суб’єкт ведення господарської діяльності нараховує на вартість, що додається до товару або послуги. До бюджету платник перераховує суму ПДВ, яка є різницею між податковим зобов’язанням та податковим кредитом. Ставки податку на додану вартість (пдв) згідно Податкового кодексу України. • з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2014 ставка ПДВ складає 20 відсотків • з 1 січня 2015 року вона складатиме 17 відсотків. • 0 ставка застосовується до операцій, що перелічені в ст. 195 «Операції, що підлягають оподаткуванню за ставкою 0 відсотків» ПКУ Податковий кредит по ПДВ 2014. Документальне підтвердження Перелік документів, що засвідчують право платника податку на додану вартість на податковий кредит, в порівнянні з Законом про ПДВ майже не змінився. Особливу увагу треба звернути на підтвердження податкового кредиту документами, що відрізняються від податкової накладної, оскільки в касових чеках сума можливого податкового кредиту може бути заниженою. Перелік документів що дають право на податковий кредит стосовно податку на додану вартість. 1. Податкова накладна(п. 198.6 ПКУ) 2. Митна декларація (п.198.6) 3. Жалоба на постачальника (з доданою до неї копій товарних чеків та інших розрахункових документів, що засвідчують сплату податку у зв’язку з купівлею товарів або послуг) надана разом декларацією за звітний період. (п. 201.10 ПКУ). Для цього має існувати хоча б одна з наступних підстав: 3.1.постачальник відмовляється видати вам податкову накладну по ПДВ 3.2.постачальниу видав податкову накладну по ПДВ, але порушив порядок іі заповнення 4. Білети, рахунки(п.п «а» п.201.11 ПКУ) 4.1. транспортний білет 4.2. рахунок за готель 4.3.рахунок, що виставляється платнику податку за послуги зв’язку 4.4. рахунок, що виставляється платнику податку за інші послуги, вартість яких визначається за показниками приборів обліку. 5. Касовий чек (п.п «б» п. 201.11 ПКУ) | |
| Просмотров: 495 | Загрузок: 8 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |