| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
БОЙЧУК МИХАЙЛО ЛЬВОВИЧ - український художник
| [ Скачать с сервера (268.0 Kb) ] | 01.05.2017, 10:58 |
| БОЙЧУК, МИХАЙЛО ЛЬВОВИЧ (1882-1937), український художник. Народився в селі Романовічи (поблизу Тернополя) 18 (30) жовтня 1882 в сім’ї небагатого селянина. Завдяки таланту і зусиллям хлопець привернув увагу митрополита Андрея Шептицького. Завдяки допомозі владики молодий художник отримав чудову художню освіту. Спочатку у студії Юліана Панкевича у Львові, а згодом вчився в Краківській (1899-1905), Мюнхенській і Віденській (з 1905) академіях мистецтв. У 1908-1911 жив і працював в Парижі (познайомився там з Дієго Ріверой). Тут навколо нього зібралась група молодих художників, в майбутньому їх назвуть «бойчукістами». Майстер зі своїми учнями велику увагу присвячував мистецтву монументалізму, вони змальовували середньовічні ікони, досліджували зразки ренесансного мистецтва, а також мистецтва давніх цивілізацій. Саме тут він зацікавився давньоруською добою і остаточно оформилась його приналежність до монументалізму й привітимізму. У голові художники витала його ключова ідея синтезу мистецтв, але здійснити її в Парижі він не міг тому повернувся на батьківщину. У 1911 році у Львові, Бойчук реставрував середньовічний живопис, а також створив декілька картин і розписів на замовлення все того ж Андрея Шептицького. Та вже у 1912 році він відгукнувся на пропозицію Російського археологічного товариства взяти участь в реставрації храмів і поїхав на Наддніпрянщину. Від початку війни і аж до лютневої революції Бойчук був інтернований на Уралі як австрійський підданий, лише у 1917 році він влаштувався в Києві. Після Жовтневої революції висувався в число найбільших місцевих художників, закликаючи до рішучого оновлення національної традиції і вважаючи монументальний живопис найкращим інструментом для цього. В СРСР почався основний і останній етап його творчості. Як педагог він створює Асоціацію революційних митців України і веде боротьби за підвищення художнього рівня національного мистецтва. Він зі своїми учнями створює цілий напрям монументального мистецтва якому на той час не було рівних. Серед найважливіших колективних робіт Бойчука з учнями (такими, як С.А.Налепинская-Бойчук, його дружина, И.И.Падалка, В.Ф.Седляр і ін.) - фрески в Луцьких казармах (1919) і Кооперативному інституті в Києві (1922-1923), в санаторії на Хаджібєєвськом лимані в Одесі (1927-1929), у фойє Краснозаводського театру в Харкові (1933-1935). Останнім колективним творінням бойчукістів став розпис Харківського Червонозаводського театру в 1933—1935 рр. Це була грандіозна за своїм розмахом робота. Композиційно фрески було розміщено в інтер’єрі попарно: розміри приміщень зумовили їх формати. “Свято врожаю в колгоспі” М.Бойчука та “Індустріалізація” В.Седляра прикрашали протилежні стіни великого фойє; “Відпочинок” І. Падалки та “Фізкультура і спорт” О.Павленко — симетричні стіни у двох бічних менших фойє. Фрески було виконано вже в дусі соцреалізму. Політичний тиск на митців, на жаль, спричинив їхній відхід від колишніх творчих установок — залишилася хіба що висока технічна майстерність. Весь комплекс пройнятий помпезністю, імперським офіціозом. Природно, що, виконуючи ці розписи, художники не могли до кінця втілити свої задуми, змушені були підкорятися держзамовленню. Сама тематика фресок говорила про соціальну запрограмованість — потрібно було гучно оспівувати “тріумфальну ходу нового життя”. Уже від початку роботи відчутний був постійний партійний тиск і контроль. Художники змушені були тричі змінювати композиційні задуми відповідно до вказівок Затонського, Постишева, Косіора, аж доки врешті в остаточному варіанті з’явились портрети вождів — Леніна, таліна, Постишева, піднесені над щасливим радісним натовпом, абсолютно позбавленим національних рис. Знаючи, що в 1933 р. радянська влада в Україні знищила голодом мільйони людей, що цілі села ставали пустками, примушений до такої “творчості” Михайло Бойчук відчував тяжкі моральні страждання. Менш політизовані фрески О.Павленко, І.Падалки, В.Седляра здавались правдивішими й безпосереднішими. У цьому останньому їхньому спільному монументальному творі виразно простежувались риси нового стилю, які означали загибель школи Михайла Бойчука. | |
| Просмотров: 479 | Загрузок: 8 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |