| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Апеляційне провадження
| [ Скачать с сервера (137.3 Kb) ] | 04.08.2017, 13:04 |
| Тема 20. Окреме провадження 1. Окреме провадження як вид непозовного цивільного судочинства. 2. Правова природа справ окремого провадження. 3. Порушення в суді справ окремого провадження. 4. Особливості розгляду окремих категорій справ окремого провадження. Тема 21. Апеляційне провадження 1. Поняття апеляційного провадження, його характерні риси. 2. Суб’єкти і об’єкти апеляційного оскарження. 3. Вимоги щодо форми і змісту апеляційної скарги . 4. Призначення цивільної справи до розгляду апеляційним судом. 5. Межі розгляду цивільної справи апеляційним судом. 6. Особливості повноважень апеляційної інстанції. 7. Зміст рішення апеляційного суду. 8. Ухвали апеляційної інстанції, їх класифікація. 9. Реалізація принципів правосуддя в апеляційному провадженні. 1. Поняття та сутність окремого провадженн1. Поняття та сутність окремого провадження Здійснення правоохоронної та правозахисної функцій ви¬сувають перед державою проблему не лише вирішення право¬вих спорів, але і забезпечення інтересів громадян, організацій і держави, коли через невизначеність фактичних обставин во¬ни не можуть здійснити певні права. Потреба захисту охоронюваних законом інтересів полягає у підтвердженні певного юридичного факту. Перед законодавцем завжди стоїть завдання вибору такої форми захисту інтересів громадян, яка найефективніше задо¬вольнятиме вказану потребу. Вибір залежить насамперед від характеру самих інтересів, які певною мірою передбачають розмежування компетенції юрисдикційних органів: адмініст¬ративних органів та суду. Так, до першої групи належать інтереси, пов'язані зі вста¬новленням і реєстрацією очевидних фактів і обставин. їх на¬явність дає змогу задовольнити інтереси шляхом встановлен-ня фактів або підтвердження окремих безспірних прав адмі¬ністративними або нотаріальними органами. Саме так реєст¬руються шлюби, народження дитини, розірвання шлюбу, за-свідчуються копії, посвідчуються правочини, вносяться ви¬правлення у зроблений запис в актах цивільного стану тощо. До другої групи входять інтереси, пов'язані зі встановлен¬ням фактів і обставин, існування яких не вважається очевид¬ним і потребує аналізу доказів. У такому разі використовують судову форму і відповідні факти встановлює суд в порядку окремого провадження. Так, встановлюються судом факти безвісної відсутності громадянина або оголошення його помер-лим, визнання громадянина обмежено дієздатним або недіє¬здатним тощо. Окреме провадження в юридичній літературі визначається як самостійний вид провадження цивільного судочинства, який характеризується специфічним процесуальним порядком розгляду і вирішення точно визначеного законом складу цивільних справ, у яких суд встановлює події, дії, стан (юридичні факти), здійснює захист охоронюваних законом інтересів громадян і організацій. Мета окремого провадження - виявити і констатувати ті чи інші обставини, з якими норма права пов'язує виникнення, зміну або припинення у заявника певних прав чи обов'язків. Самі суб'єктивні права повинні здійснюватись поза межами окремого провадження. Специфічність мети окремого провадження можна просте¬жити у порівнянні з позовним провадженням. Одним з основ¬них завдань, яке розв'язується судом у позовному проваджен¬ні, є встановлення юридичних фактів на підставі зібраних у справі доказів, які підтверджують правомірність вимог пози¬вача або заперечень відповідача, і розв'язання спору між цими особами з приводу тих матеріальних правовідносин, які з цих фактів випливають. В окремому провадженні перед судом ставиться дещо інше завдання: захистити інтереси особи, а тим самим у подальшо¬му - деяку групу її суб'єктивних прав, які випливають з її по-ложення в тих чи інших правовідносинах (трудових, шлюб¬них, сімейних). У одних справах окремого провадження перед судом ста¬виться вимога про встановлення події або дії, в інших - про встановлення певного юридичного стану особи чи майна. Вста-новлення юридичного факту - дії має місце у випадках вста¬новлення фактів реєстрації шлюбу та розірвання шлюбу, на¬родження, факту-події - при встановленні факту смерті особи в певний час і за певних обставин, факту каліцтва на вироб¬ництві або у зв'язку з виконанням державних або громадсь¬ких обов'язків, а факту-стану - при встановленні факту пере¬бування на утриманні, у фактичних шлюбних відносинах, факту родинних відносин громадян, визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним, факту усиновлення дітей, які проживають на території України, громадянами Ук¬раїни та іноземними громадянами, а також визнання громадя¬нина безвісно відсутнім або оголошення його померлим. Наприклад, безвісна відсутність - це юридичний стан особи, ко¬ми протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування (ст. 43 ЦК). В усіх на¬ведених випадках завдання суду полягає в тому, щоб визначи¬ти певну юридичну обставину, яка у подальшому визначить правове положення громадянина або його майна. Отже, розгляд справ судом у порядку окремого проваджен¬ня спричинюється необхідністю захисту охоронюваних зако¬ном інтересів і виникає: • 1) за прямою вказівкою у законі певних категорій справ, що розглядаються в порядку окремого провадження; • 2) за відсутності іншого порядку встановлення юридичних фактів; • 3) потреба захисту юридичного інтересу виникає через не¬можливість поновлення втрачених правовстановлювальних документів, які підтверджують наявність необхідних юридич¬них фактів; • 4) такий захист може зумовлюватися неможливістю вип¬равлення помилок у правовстановлювальних документах або невиконанням вимог закону про реєстрацію юридичного фак¬ту. Питання про суть окремого провадження продовжує зали¬шатися спірним як на практиці, так і в теорії цивільного про¬цесу. Погляди представників науки цивільного процесуально¬го права щодо питання правової природи окремого проваджен¬ня відрізняються і мають суперечливий характер. Деякі авто¬ри вважають, що окреме провадження має правовстановлюючий характер, інші взагалі вважають його самостійне існу¬вання недоцільним тощо. Аналіз процесуально-правової суті справ окремого провад¬ження свідчить, що всі вони, незважаючи на зовнішні відмін¬ності, мають внутрішню єдність, що відрізняє їх від цивіль¬них справ позовного провадження, які розглядаються судами, що і зумовило їх виділення в самостійний вид провадження - окреме провадження. Серед основних ознак, які відрізняють окреме проваджен¬ня від інших видів проваджень і служать підставою для об'єд¬нання певних категорій справ у одне провадження, слід назва¬ти такі: • 1) об'єктом судового захисту є охоронюваний законом інте¬рес; • 2) відсутність спору про право суб'єктивне; • 3) суб'єктами процесуальних правовідносин є заявник та заінтересована особа; • 4) процесуальним засобом порушення справ є заява. Оскільки у справах окремого провадження відсутній спір про право суб'єктивне (ч. 6 ст. 235 ЦПК), у цих справах немає сторін з протилежними юридичними інтересами як суб'єктів матеріально-правових відносин - позивача і відповідача. Згідно із ч. 4 ст. 234 ЦПК справи окремого провадження суд розглядає з участю заявників, заінтересованих осіб. Окреме провадження відрізняється від інших видів цивільного судочинства матеріально-правовою природою справ, які входять до його складу. Певні відмінності є також у правилах, що регулюють процес судового захисту охоронюваних зако¬ном інтересів. Як відомо, спори про право цивільне розглядаються в суді за винятками, передбаченими законом (ст. 15 ЦПК). Захист судом порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу - це загальне правило, з якого можуть бути деякі спе¬ціально обумовлені законом винятки. Справи окремого провадження, навпаки, розглядаються судами тільки в силу прямих вказівок у законі. Такий висно¬вок робимо з того, що судове встановлення фактів, реєстрація яких не передбачена, допускається тільки за умови дозволу закону; більшість юридичних фактів у окремому провадженні встановлюються тільки за такої необхідної умови, що заін¬тересовані особи позбавлені можливості відновити загублені або знищені правовстановлювальні документи; перелік справ окремого провадження, розгляд яких віднесено до компетен¬ції суду у порядку окремого провадження, передбачено у ст. 234 ЦПК. З наведеного випливає, що чинне цивільне процесуальне законодавство хоча й допускає судовий розгляд справ окремого провадження, проте розцінює останній як вид цивільного судочинства та виходить із виключного характеру цього провадження як засобу захисту охоронюваних законом інтересів. І це зрозуміло, якщо зважати на те, що цивільна процесуальна діяльність організується насамперед для вирі¬шення цивільно-правових спорів. Усе інше, що не пов'язане з такими спорами, можна віднести до компетенції суду в силу прямої вказівки закону і за наявності певних умов. Отже, розгляд судами справ окремого провадження у порядку цивільного судочинства теоретично і практично мож¬ливий, але не тому, що в цих справах є спір про право або та¬кого спору немає, а тому, що розгляд таких справ пов'язаний із захистом охоронюваних законом інтересів, а тим самим у подальшому - і захистом та реалізацією суб'єктивних прав фі¬зичних та юридичних осіб на основі фактів, встановлених за допомогою доказів. Встановлення в судовому порядку юридичного факту спрямоване на захист «охоронюваного законом інтересу» і здійснюється на основі заяви, яка є засобом порушення ци-вільної справи в суді. Заявник у справах окремого провадження не звертається з матеріально-правовою вимогою до відповідача як у позовному провадженні. Суд розглядає заяву про встановлення певних обставин або певного юридичного положення осіб, якщо з наявністю чи від¬сутністю таких обставин закон пов'язує виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян. Віднести ту чи іншу діяльність до компетенції суду можна лише за умови, якщо вона пов'язана із захистом суб'єктивного права і охоронюваного законом інтересу, оскільки правосуддя - це особливим чином організована діяльність судів, що харак¬теризується певними цілями, до яких належить захист суб'єктивних прав і юридичних інтересів. Досягнення цієї мети забезпечується процесуальним законодавством, яке регулює порядок здійснення правосуддя. Тому головне при вирішенні даної проблеми полягає в тому, що окреме провадження - це діяльність суду щодо захисту охоронюваних законом інтересів. Цей «охоронюваний законом інтерес» заявника як об'єкт судового захисту у справах окремого провадження виявляєть¬ся лише у встановленні наявності або відсутності певного юридичного факту (події, дії, стану). Суд в окремому провад¬женні не розглядає зміст правовідносин. Його метою є визна¬чення наявності або відсутності лише окремих частин право-відносин - юридичних обставин, які складають певні юридич¬ні факти, а не загальні правовідносини. Він не має повнова¬жень робити висновки про права і обов'язки заінтересованих осіб, його завдання обмежується констатацією наявності або відсутності фактів, що мають юридичне значення. З позиції цивільного процесу охоронюваний законом інтерес заявника полягає у встановленні певних обставин справи, які в май¬бутньому нададуть особі відповідні права. Висновки про права здійснюють органи, у яких рішення після набрання ним за¬конної сили, підлягає реалізації, зокрема нотаріуси, пенсійні органи, органи РАЦСу тощо. У процесуальному значенні «охоронюваний законом інте¬рес» відрізняється від суб'єктивного права тим, що він не суп¬роводжується певною вимогою до інших учасників процесу, але він є складовою частиною права. Отже, можна зробити висновок, що засобом захисту «охоро¬нюваних законом інтересів» у окремому провадженні є рішен¬ня суду про констатацію юридичного факту. Тобто з набранням судовим рішенням законної сили юридичні обставини перетво¬рюються у юридичні факти, а охоронюваний законом інтерес стає підставою для отримання особою певних прав, які визна-чаються законом на підставі встановленого юридичного факту. Для окремого провадження не характерний спір про право суб'єктивне. Спір про право слід пов'язувати з матеріальними правовідносинами, коли суб'єктивне право особи порушене або може порушуватися через протистояння цього права діям інших осіб, тобто право особи залежить від певних обставин, які вона не здатна розв'язати сама і за розв'язанням яких звертається до суду. Отже, з позицій цивільного процесуального права для виз¬начення наявності спору про право у окремому провадженні достатньо, щоб він був направлений на матеріально-правові відносини, у ньому брали участь не менше двох осіб з проти¬лежними інтересами у справі і сторони обґрунтовували свої доводи відповідними доказами. Передбачені ч. б ст. 235 ЦПК процесуальні наслідки, тобто залишення заяви без розгляду, настають за умов, які можна визначити, аналізуючи цю норму права: коли спір має ма¬теріально-правовий характер та підлягає вирішенню в позов¬ному порядку, тобто спір про право, який виникає з цивіль¬них, житлових, сімейних, земельних, трудових відносин; су¬б'єктами такого спору повинні виступати суб'єкти цивільних, сімейних, трудових відносин тощо (приватне право); спір про право повинен бути підвідомчий суду. Спір про право в такому розумінні в окремому провадженні не може бути предметом розгляду, а навпаки, він «знищує» окреме провадження. Якщо припустити, що в окремому провадженні є спір, то треба разом з тим визнати, що він істот¬но відрізняється від спору про право, який має місце в позов¬ному провадженні. Таким спором може бути спір процесуаль¬ний, тобто спір в доказах, міркуваннях заявника та заінтере¬сованих осіб. 2. Суб'єкти окремого провадження, їх права та обов'язки2. Суб’єкти окремого провадження, їх права та обов’язки Справи окремого провадження розглядаються за участі за¬явника і заінтересованих осіб (ч.4 ст.235 ЦПК). Названі суб'єкти мають юридичний інтерес у результатах розгляду справи судом і є особами, які беруть участь у справі (ст. 26 ЦПК). Розгляд справ окремого провадження з участю цих суб'єктів дає суду можливість всебічно та повно з'ясувати всі обставини справи і тим самим захистити їх інтерес. Ці суб'єкти характеризуються такими ознаками: • - заінтересованість у результатах розгляду судом справи да¬ного виду провадження, яка зумовила порушення ними про¬цесу чи їх вступ (притягнення) у процес для захисту охороню¬ваних законом інтересів; • - порушення справи для захисту охоронюваних законом інтересів інших осіб (у випадках, передбачених законом) або для давання висновку у справі з метою здійснення своїх повно¬важень і захисту інтересів держави (ст. 45 ЦПК); • - можливість своїми процесуальними діями впливати на хід судочинства (його порушення, розвиток, припинення), тобто на діяльність суду щодо здійснення правосуддя у спра¬вах окремого провадження. Основною особою, яка бере участь у справах окремого про¬вадження, є заявник. Заявник - це особа, в інтересах якої в суді порушується справа про встановлення певних обставин або правового стату¬су громадянина, необхідних для реалізації нею особистих і майнових прав, без судового підтвердження яких вона позбав¬лена можливості здійснити ці права. Заявник стає на захист своїх охоронюваних законом інтересів. Характерними рисами заявника у справах окремого про¬вадження є такі: • - необхідність судового підтвердження обставин, без яких заявник позбавлений можливості здійснити свої права; • - порушення справи для захисту його охоронюваних зако¬ном інтересів, якщо відсутній спір про право; • - його особиста процесуальна та матеріально-правова заін¬тересованість у справі, яка виявляється як у поширенні на нього всіх правових наслідків судового рішення, яке набрало законної сили, так і в обов'язковому правовому зв'язку вста¬новлюваного судом факту (обставини) з охоронюваним зако¬ном інтересом заявника та його правом; • - покладення на заявника судових витрат. Отже, при прийнятті заяви у справах окремого проваджен¬ня перевіряється наявність у заявника юридичної заінтересо¬ваності. Розглянемо у чому ж виявляється заінтересованість заяв¬ника. Рішення про встановлення юридичного факту може впли¬нути на реалізацію заявником суб'єктивного матеріального права. Обов'язково має бути прямий зв'язок між встановлюваним юридичним фактом (обставиною) і суб'єктивним майно¬вим чи особистим немайновим правом заявника. Факти, які встановлює суд, повинні мати юридичний характер, тобто породжувати правові наслідки для заявника. За відсутності такого зв'язку особа, яка звернулася до суду, не набуває правосуб'єктності заявника. У справах окремого провадження беруть участь заінтересо¬вані особи, визначенню кола яких має сприяти чітка вказівка заявника у заяві до суду мети, для якої потрібно встановити цей факт. При визначенні кола заінтересованих осіб слід враховувати їх юридичний інтерес не тільки особистого і майнового харак¬теру, але і той, що в окремих випадках має державний і право¬вий характер. У зв'язку із цим автори вважають, що до заін¬тересованих осіб слід віднести: • 1) осіб, взаємовідносини яких із заявником залежать від мети факту, що підлягає встановленню; • 2) організації і установи, в яких заявник реалізовуватиме рішення про встановлення юридичного факту, тобто в яких будуть здійснені права осіб, що виникли внаслідок судового встановлення юридичного факту; • 3) організації та установи, які згідно із законом мали б за¬свідчити той чи інший юридичний факт, але з тих чи інших причин своєчасно цього не зробили і така можливість вже втрачена. Саме ці три групи заінтересованих осіб повинні притягува¬тися до участі у справах окремого провадження. До першої групи заінтересованих осіб належать фізичні та юридичні особи, взаємовідносини яких із заявником залежать від обставин, що підлягають встановленню і можуть вплинути на їх права та обов'язки. Права заінтересованих осіб знахо¬дяться у юридичному зв'язку із суб'єктивними правами заяв¬ників і зумовлюються встановленням юридичного факту. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, притягнення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юри¬дичного факту своєчасно заявити про порушення чи оспорю¬вання їх суб'єктивних прав у зв'язку із встановлюваним судом фактом. Заінтересовані особи беруть участь у справах окремого про¬вадження з метою захисту своїх інтересів або інтересів держа¬ви. Але на відміну від заявника ці особи самі не порушують справу, а вступають у вже розпочатий процес з власної іні¬ціативи або притягуються до участі в справі судом. На заінтересовану особу так само, як і на заявника по¬ширюється законна сила судового рішення. Істотна відмін¬ність між ними полягає в тому, що у заявника певне суб'єк¬тивне матеріальне право залежить від обставин, без судового встановлення яких він позбавлений можливості здійснити йо¬го, а права заінтересованої особи перебувають у визначеному стані, тобто заінтересована особа на момент судового розгляду справи вже має такі права (наприклад інші спадкоємці за за¬коном) або коли вона бере участь у процесі з метою захисту інтересів інших осіб (держави). Заінтересованість другої групи осіб має державний і право¬вий характер. Так, це має місце тоді, коли органи РАЦСу бу¬дуть зобов'язані на підставі судового рішення про встановлен¬ня юридичного факту провести реєстрацію і видати заінтере¬сованій особі відповідний документ. Щодо останньої групи осіб, то вони особистої чи державної заінтересованості в результатах справи не мають і на хід судо¬вого розгляду не впливають. Отже, відносити ці органи до за¬інтересованих осіб неправильно, оскільки цим органам не на¬дано право представляти державні інтереси та вони мають вчиняти дії лише відповідно до їх компетенції. Участь у спра¬вах даних органів як заінтересованих осіб буде відволікати їх від виконання прямих обов'язків. Про це свідчить і судова практика. Важко знайти у цих органів інтерес, який спонука¬тиме їх до участі у справі, оскільки їх права не можуть зачіпа¬тись у рішенні суду. З точки зору покладення на ці органи обов'язку визнавати встановлений у судовому порядку факт внаслідок його преюдиційності участь такого органу обов'яз¬кова. Але існує для таких органів інша, більш широка власти¬вість судового рішення - загальнообов'язковість, яка змушує ці органи визнавати встановлений судом факт та реалізувати рішення незалежно від їх ставлення до нього. Отже, особиста участь цих органів у справах окремого провадження нео¬бов'язкова. Інша річ, коли у цих органів внаслідок їх компе¬тенції існують відомості, що можуть вплинути на рішення су¬ду, таку участь у процесі також немає можливості визнавати як участь заінтересованої особи. Участь цих органів слід роз¬цінювати як участь «свідків» або «осіб, які утримують пись¬мові або речові докази». Щодо явки даних осіб у судове засі¬дання, то питання вирішується залежно від конкретних обста¬вин справи. Значення правильного визначення заінтересованих осіб і притягнення їх до участі в розгляді справ даного виду провад¬ження полягає в тому, що лише за участі заінтересованих осіб можна встановити наявність або відсутність у даній справі спору про право, об'єктивно розглянути всі подані заявником докази тощо. Невстановлення кола заінтересованих осіб призводить до позбавлення можливості їх вступити в процес для захисту своїх охоронюваних законом інтересів, внаслідок чого не одержують всебічного з'ясування всі фактичні обставини справи. Заінтересованими особами є особи, взаємовідносини яких із заявником залежать від обставин, що підлягають вста¬новленню і можуть вплинути на їх права й обов'язки. У частині 5 ст. 31 ЦПК зазначено, що заявник та заінтере¬совані особи у справах окремого провадження мають права та обов'язки сторін за винятками, встановленими у розділі IV ЦПК. Але окреме провадження відрізняється від позовного тим, що у ньому відсутні сторони з протилежними юридични¬ми інтересами. У статті 31 ЦПК передбачено спеціальні проце¬суальні права сторін, а саме: змінити підставу або предмет по¬зову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмо¬витися від позову, закінчити справу мировою угодою тощо. Але дані права не можна поширювати на суб'єктів окремого провадження - заявника та заінтересованих осіб за аналогією, без урахування особливостей процесуальної природи даного виду провадження. У зв'язку з цим в законі слід передбачити спеціальні процесуальні права заявника та заінтересованих осіб. Щодо загальних процесуальних прав та обов'язків, пе¬редбачених у ст. 27 ЦПК, то заявник і заінтересовані особи на¬ділені цими правами у силу того, що законодавець у ст. 26 ЦПК відніс їх до осіб, які беруть участь у справі. Спеціальні процесуальні права заявника, оскільки його ви¬мога про встановлення певних юридичних фактів звернена до суду, мають стосуватись лише його особистих інтересів. Так, для досягнення певної мети, зазначеної заявником у заяві, - отримання права стати спадкоємцем при відсутності відомос¬тей щодо відповідних обставин, які породжують відповідні права, може бути встановлена лише одна з обставин, яка в майбутньому надасть право спадкування. Наприклад, дитина знаходилась на утриманні громадянина, яку останній визна¬вав своєю, в цьому випадку можуть бути встановлені факт батьківства або факт перебування на утриманні спадкодавця. Отож особа може звернутись до суду за встановленням одного юридичного факту - факту батьківства або факту перебування на утриманні, а потім через неможливість довести цей факт у суді (у зв'язку з недостатністю доказів), може перейти від встановлення одного факту до іншого, якщо вона має необхід¬ні для цього докази. Цей аспект може викликати істотні ускладнення, коли роз¬глядатиметься справа про обмеження у дієздатності громадя¬нина. Чи може заявник перейти від встановлення такого ста¬ну особи, що потребує обмеження дієздатності, до розгляду справи про визнання громадянина недієздатним (від визнання громадянина безвісно відсутнім до оголошення його помер¬лим)? Дійсно, стан громадянина в такому разі має визнача¬тись певними характерними ознаками: в одному випадку - зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами чи токсичними речовинами, яке ставить сім'ю у тяжке мате¬ріальне становище; в іншому - психічний розлад, який істот¬но впливає на можливість особи розуміти значення своїх дій або керувати ними. Але провести досить чітку межу між цими захворюваннями важко, оскільки наслідки, які зумовлюють звернення заявника до суду і передбачені законом, можуть змішуватися. При досить тривалому зловживанні спиртними напоями, наркотичними засобами у особи може настати роз¬лад психіки, в результаті чого особа не здатна буде розуміти значення своїх дій або керувати ними. Отже, в такому разі про що має заявник просити суд? Виходячи з аналізу даних правових ситуацій вважаємо можливим сформулювати спеціальні процесуальні права за¬явника і заінтересованих осіб та закріпити їх у законі. Так, заявник має право: • - протягом усього часу розгляду справи по суті перейти від встановлення одного юридичного факту до іншого, тобто змі¬нити предмет або підстави вимоги про встановлення юридич¬ного факту; • - відмовитися від заяви. Заінтересовані особи, оскільки їх участь зумовлена інтере¬сом щодо юридичних наслідків розглядуваного факту, мають право: • - вступати в процес з власної ініціативи до ухвалення судом рішення; • - вступити у процес за клопотанням заявника чи ініціати¬вою суду; • - заявляти суду про те, що із встановленням факту буде по¬рушено їх суб'єктивне право, тобто порушити спір про право. З аналізу ст. 31 ЦПК у відповідача є право визнавати позов повністю або частково, що може розглядатись як «перший крок» до укладення мирової угоди, оскільки передбачається, що здійснення прав позивача залежить від відповідача. Однак при розгляді справ окремого провадження відсутній такий суб'єкт, а заінтересованих осіб не можна ототожнювати з від-повідачами у справі. Тому, з одного боку, заінтересовані особи мають право визнавати або заперечувати наявність обставин, які підлягають встановленню, а з іншого - визнання певних обставин заінтересованими особами може розглядатись лише як побічний доказ їх існування, а при запереченні проти ви¬мог заявника спонукати суд до більшої уваги при розгляді справи. Останній випадок, на думку авторів, може супровод¬жуватись заявою заінтересованої особи про порушення або ос¬порювання її прав, що при наявності відповідних передумов має викликати необхідність залишення заяви окремого про¬вадження без розгляду (ч. 6 ст. 235 ЦПК) та розглядати спра¬ву (позов та заяву окремого провадження) у порядку позовно¬го провадження. Отже, правильне визначення кола осіб, які беруть участь у справах окремого провадження, і їх взаємодія з особами, які сприяють суду у встановленні об'єктивної істини у справі, закріплення у ЦПК їх спеціальних прав є гарантією ухвален¬ня законного і обґрунтованого рішення, яке спрямоване на за¬хист охоронюваних законом інтересів фізичних, юридичних осіб та інтересів держави. 3. Особливості процесуального засобу порушення справ окремого провадження3. Особливості процесуального засобу порушення справ окремого провадження Заява у справах окремого провадження є процесуальним засобом порушення справи, подається до суду і розглядається в певному процесуальному порядку, характерною рисою яко-го є надання всім заінтересованим особам єдиних процесуаль¬них гарантій. В силу особливостей інтересу, про захист якого просить за¬явник у окремому провадженні, його заява не містить мате¬ріально-правової вимоги. Складний характер позову, який по¬єднує у собі як процесуальні, так і матеріальні вимоги, для за¬яви не характерний. Заява не спрямована на те, щоб ініціювати суд на розв'я¬зання матеріально-правового спору. Спір про право суб'єктив¬не не є предметом судового розгляду справ окремого провад-ження, а тому порядок розгляду таких справ, в яких відсутній спір про право, потребує особливої процедури формування са¬мостійного виду провадження. Заява про порушення справи є здійсненням процесуально¬го права на звернення до суду за захистом. Але було б помил¬ковим надати заяві окремого провадження суто процесуально¬го характеру, з огляду на відсутність у заяві матеріально-правових рис розглядати її лише як засіб захисту процесуального інтересу. Справді, заява не містить у собі матеріально-право¬вої вимоги - питання про матеріальне суб'єктивне право заяв¬ника взагалі не ставиться. Але якщо воно виникає, то пород¬жує підвідомчий суду спір про право, у зв'язку з чим справа набуває позовного характеру з усіма правовими наслідками (ч. 6 ст. 235 ЦПК). Проте якщо спір про право непідвідомчий суду, справа про встановлення юридичного факту розгляда¬ється в порядку окремого провадження. Але, зрозуміло, що «охоронюваний законом інтерес» заяв¬ника, за захистом якого він звернувся до суду, має матеріаль¬но-правовий відтінок. Саме тому закон вимагає, щоб у більшо-сті справ окремого провадження у заяві зазначалося, для якої мети заявнику необхідне встановлення даного факту. Це має місце у справах про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим (ст. 247 ЦПК), встановлення фактів, що мають юридичне значення (ст. 258 ЦПК). В інших справах окремого провадження мета встановлення юридично¬го факту випливає із змісту факту, що встановлюється. Так, у справах про визнання громадянина обмежено дієздатним - це захист матеріального становища особи, яка обмежується у діє¬здатності, її сім'ї, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати (ч.1 ст. 238 ЦПК), у справах визнання громадянина недієздатним - позбавлення особи, яка у резуль¬таті психічного розладу, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, можливості діяти на шкоду собі та іншим особам (ст. 238 ЦПК) тощо. Щодо змісту та форми заяв у справах окремого проваджен¬ня, то форма є письмовою, а зміст регламентується окремою нормою для певної категорії справ. Так, у справах про обме-ження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи - це ст. 238 ЦПК. Зміст заяв інших справ окремого провадження передбачено у статтях 243, 247, 252, 258, 261, 270, 275, 280, 284, 288 ЦПК. 4. Особливості розгляду окремих категорій справ окремого провадження4. Особливості розгляду окремих категорій справ окремого провадження 4.1.Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи Справи про звільнення опікуна та піклувальника від вико¬нання обов'язків (ч. 2 ст. 241 ЦПК) Поняття «дієздатність» громадян має досить широке засто¬сування в ЦК та інших нормативних актах. З цим поняттям пов'язується здатність фізичної особи особисто, тобто своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійс¬нювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відпо-відальність у разі їх невиконання. Загальною підставою ви¬никнення дієздатності у повному обсязі є досягнення повно¬ліття, тобто вісімнадцятирічного віку (ст. 34 ЦК). Законом дозволяється одружуватися до досягнення вісім¬надцятирічного віку, громадянин, який не досяг вісімнадця¬тирічного віку, набуває цивільної дієздатності в повному об¬сязі з моменту реєстрації шлюбу. Ніхто не може обмежити або позбавити особу дієздатності, якщо набула дієздатності у вста¬новленому законом порядку. Тобто обмеження фізичної особи у дієздатності, обмеження неповнолітньої особи у дієздатності, визнання фізичної особи недієздатною здійснюється не інакше як у судовому порядку. Розгляд таких справ судом здійснюється в порядку окремого провадження. Подання заяви та відкриття провадження у справі Підсудність Заяви про обмеження цивільної дієздатності фізичної осо¬би (у тому числі й неповнолітньої) та визнання фізичної особи недієздатною подаються за місцем проживання особи, яку об¬межують у дієздатності чи визнають недієздатною, а якщо такі особи перебувають на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі - за місцезнаходженням цього зак-ладу. Особи, які можуть бути заявниками Обмеження в дієздатності фізичної особи внаслідок злов¬живання спиртними напоями або наркотичними, токсичними засобами, крім спрямованості на захист прав і законних інте-ресів громадян та сім'ї в цілому, спрямоване також на поси¬лення боротьби з пияцтвом та зловживанням наркотичними, токсичними речовинами і має велике значення для запобіган¬ня порушенням громадського порядку та виховання громадян у дусі свідомого ставлення до праці, сім'ї, додержання правил співжиття. Подання заяви у цих категоріях справ може вик¬ликатись не тільки захистом майнового становища сім'ї, а й захистом державних інтересів, коли обмежено дієздатні особи будуть позбавлені можливості пиячити, а за хворими здійсню¬ватиметься нагляд. Право на подання заяви до суду про обмеження дієздатності фізичної особи надане як членам його сім'ї, так і органам опі¬ки і піклування, наркологічним та психіатричним лікуваль-ним закладам. Даний перелік суб'єктів є вичерпним. Сам гро¬мадянин не може порушити справу про зміну свого правового статусу. Подання заяви наркологічним або психіатричним закла¬дом зумовлено тим, що ця особа перебуває на лікуванні у цих закладах. Члени сім'ї, подаючи таку заяву до суду, керуються мате¬ріальним інтересом, оскільки використання особою своєї зар¬плати та інших доходів на придбання алкогольних та нарко-тичних засобів ставить сім'ю у скрутне становище. Щодо органів опіки та піклування і наркологічного та пси¬хіатричного закладу, то їх інтерес ґрунтується на ст. 45 ЦПК, тобто має процесуальний характер, оскільки ці особи згідно із законом та в силу покладених на них повноважень можуть звертатись до суду з метою захисту прав та інтересів інших осіб. Але виходячи з ч. 1 ст.238 ЦПК можна дійти висновку, що особа, яка обмежується у дієздатності, може поставити у скрутне становище не лише членів своєї сім'ї, а й інших осіб, якщо вона за законом зобов'язана їх утримувати. Наприклад, ст.76 СК передбачається, що після розірвання шлюбу, тобто фактично особи вже не є сім'єю, вони - чужі люди, особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до ро¬зірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги, за умови, що така допомога може надаватися колишньою дружиною чи колиш¬нім чоловіком; особа має право на утримання також і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня ро¬зірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом про¬типравної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колиш¬ньої дружини під час шлюбу; якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого зако¬ном пенсійного віку залишилось не більше як п'ять років, вона (він) матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років; якщо у зв'язку з вихованням дити¬ни, веденням домашнього господарства, піклуванням про чле¬нів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості от¬римати освіту, працювати, займати відповідну посаду, він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є непрацездатним, за умови, що потребує ма¬теріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружи¬на може надавати матеріальну допомогу. Наведено перелік випадків, коли заява може пред'явля¬тись не членами сім'ї, а іншими особами, на права яких впли¬ватиме обставина зловживання особою, яка надає утримання, спиртними напоями та наркотичними засобами, які повинен враховувати суд при вирішенні питання про прийняття заяви до свого провадження. Судова практика При вирішенні судом питання про прийняття заяви, яка подається членами сім'ї особи, яка обмежується у цивільній дієздатності, мають місце спірні моменти. Судді досить час¬то аргументують відмову у відкритті провадження у справі чи повернення заяви посиланням на те, що мати, батько, сестри, брати чи інші близькі родичі, якщо вони проживають окремо від особи, яка обмежується у дієздатності, не мають права пред'являти таку заяву до суду. У даному разі слід керуватись не ЖК, де йдеться про те, що членами сім'ї наймача є особи, які спільно проживають з най¬мачем, а виходити зі ст. 3 СК, що мати і син, незалежно від то¬го, чи проживають вони разом, мають взаємні права та обо¬в'язки. Крім того, матері не байдуже здоров'я її сина, який в силу зловживання спиртними напоями чи наркотичними за-собами ставить себе ще і у скрутне матеріальне становище. Як¬що син одинокий, то мати може бути у подальшому його пік¬лувальником та розпоряджатися його зарплатою. У частині 3 ст. 237 ЦПК законодавець уточнює, що заява про визнання фі¬зичної особи недієздатною може бути подана членами сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживан¬ня. Існує також думка про те, що не може бути обмеженою у дієздатності особа, яка хоча і зловживає спиртними напоями, але вона є одинокою та не має сім'ї. Відповідно до законодав¬ства України, а саме ч.3 ст. 3 СК, права члена сім'ї має також одинока особа. Заява про обмеження права неповнолітньої особи самостій¬но розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права може бути подана батьками (усиновлювачами), піклувальниками, органом опі¬ки та піклування. Це положення зумовлене тим, що за ст. 32 ЦК неповнолітня особа може самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами (п. 1 ч. 1). Але якщо особа неналежним чином використовує грошові кошти, зокрема на придбання алкогольних, наркотичних за¬собів, на азартні ігри, ігрові автомати, має місце марнотрат¬ство тощо, то за наявності достатніх підстав, тобто обставин, підкріплених доказами, суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальників, органів опіки та піклування може обме¬жити право неповнолітньої особи щодо розпорядження своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами. У частині 2 ст. 237 ЦПК йдеться лише про обмеження права неповноліт¬ньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, сти-пендією чи іншими доходами. Але виходячи із аналізу ч. 5 ст. 32 ЦПК може мати місце не тільки обмеження, але і поз¬бавлення неповнолітньої особи такого права. До осіб, які можуть подати заяву до суду про визнання фі¬зичної особи недієздатною, законодавцем віднесено членів її сім'ї, близьких родичів, незалежно від їх спільного проживан-ня, орган опіки та піклування, психіатричний заклад. Щодо членів сім'ї та близьких родичів, то до них слід віднести за аналогією зі ст. 52 ЦПК таких осіб: чоловіка, дружину (але при цьому слід зазначити, що чоловік та дружина родичами не є), батька, матір, вітчима, мачуху, сина, дочку, пасинка, падчерку, брата, сестру, діда, бабу, внука, внучку, усиновлювача, чи усиновленого, опікуна чи піклувальника, членів сім'ї чи близьких родичів цих осіб. Психіатричний заклад може пред'явити таку заяву, якщо особа перебуває у ньому на ліку¬ванні, оскільки вона може бути одинокою та не мати сім'ї чи близьких родичів. Крім того, право цього органу та органу опіки та піклування на пред'явлення такої заяви передбачене ст. 45 ЦПК. Зміст заяви (ст. 238 ЦПК) Підставами обмеження цивільної дієздатності фізичної осо¬би є: • - психічний розлад, який істотно впливає на здатність осо¬би усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ч. 1 ст. 36 ЦК); • - чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізич¬на особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними за¬собами, токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана ут¬римувати, у скрутне матеріальне становище (ч. 2 ст. 36 ЦПК). Саме ці обставини повинні бути викладені у заяві до суду та бути підтверджені доказами. У заяві про обмеження права неповнолітньої особи само¬стійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи інши¬ми доходами або позбавлення її цього права повинні бути вик-ладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, пси¬хічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права. Щодо матеріальних наслідків, то неповнолітня особа може неналежно здійснювати своє право на розпорядження заробіт¬ком, стипендією чи іншими доходами, тобто використовувати їх на придбання наркотичних речовин, алкогольних напоїв, купувати речі за непомірно високими цінами тощо. Щодо психічних чи інших наслідків для неповнолітнього здійснення ним цього права, то це положення закону слід ро¬зуміти так: особа в результаті витрачання грошей на нарко¬тичні засоби і вживаючи їх потрапляє у наркотичну залеж¬ність та страждає на розлади психіки або це спричиняє, нап¬риклад, інші негативні наслідки - затримання її у нетверезо¬му стані, направлення до медвитверезника, неналежна пове¬дінка у громадських місцях у стані алкогольного чи токсично¬го сп'яніння. У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стій¬кий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідом-лювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Кожна із обставин, якими заявники мотивують свої вимо¬ги, має бути підтверджена доказами (п.6 ч. 1 ст. 119 ЦПК). Підготовка справи до судового розгляду В порядку підготовки справи про визнання фізичної особи недієздатною ст.239 ЦПК передбачено призначення судово-психіатричної експертизи. Суд призначає таку експертизу за умови наявності достатніх даних про психічний розлад здоро¬в'я фізичної особи. Щодо достатності даних, то їх слід ро¬зуміти як сукупність усієї інформації, яка дозволяє дійти вис-новку щодо наявності у особи психічного розладу. Це можуть бути виписки із історії хвороби різних психіатричних зак¬ладів, медична книжка, довідки із психоневрологічних зак¬ладів про те, що особа перебувала чи перебуває на обліку щодо цих захворювань, довідки про стан здоров'я, протоколи ор¬ганів міліції про неадекватність поведінки особи, матеріали кримінальних справ, довідки про отримані травми тощо. Обов'язкове проведення судово-психіатричної експертизи у даній категорії справ передбачено уп.2ч.1ст.145 ЦПК. Пе¬ред експертом ставляться такі питання: • 1) чи хворіє даний громадянин на психічну хворобу; • 2) чи розуміє він значення своїх дій і чи може керувати ни¬ми. Недопустимо ставити на вирішення експертизи питання права, вирішення яких належить до компетенції суду (нап-риклад, про дієздатність громадянина, а не про характер його захворювання, про наявність вини та ін.); • 3) чи може особа в силу стану здоров'я брати особисто участь у розгляді справи. При цьому при проведенні експертизи за згодою громадя¬нина досліди в жодному разі не повинні мати характер кату¬вань чи бути пов'язані з жорстоким, нелюдським або таким, що принижує гідність особи, поводженням. Дані про психічну хворобу фізичної особи можуть бути от¬римані з довідок про стан здоров'я, виписок з історії хвороби лікувальних закладів, матеріалів слідчих органів, які свід-чать про дії психічно хворої людини. У справах про визнання громадян обмежено дієздатними такими даними можуть бути показання свідків, акти міліції і громадських організацій, рішення товариських судів та інші докази, які підтверджують факти зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами, а також, що грома¬дянин своїми діями ставить себе і свою сім'ю в тяжке мате-ріальне становище. Експертиза може бути проведена лише у виняткових випадках, проте у ЦПК перелік таких винятко¬вих випадків не передбачено. Порушення процедури направ¬лення особи у примусовому порядку на проведення судово-психіатричної експертизи є безумовною підставою для скасу¬вання рішення, оскільки такий примусовий порядок обмежує права та свободи людини (ст. 5 ЦПК). Судовий розгляд справи Ця категорія справ розглядається у порядку окремого про¬вадження згідно з вимогами статей 236-241 ЦПК. Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної осо¬би чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров'я. У частині 1 ст. 240 ЦПК не сказано про те, чи є обов'язковою участь орга¬ну опіки та піклування при розгляді таких справ. Суд у кож¬ному разі вирішує питання про необхідність участі у справі да-ного органу. Деякі автори вважають, що особа, щодо якої ставиться ви¬мога про обмеження її в дієздатності або визнання недієздат¬ною, бере участь у справі як заінтересована особа. Але не можна у будь-якому разі робити такий висновок, оскільки процесуальне становище цієї особи залежить від різних ситуа¬цій, які потрібно проаналізувати. По-перше, питання про вик¬лик фізичної особи в цих випадках вирішується судом з ураху¬ванням стану її здоров'я. Закон не визначає яке процесуальне становище займає ця особа. По-друге, якщо у суду є в достат¬ній мірі підстави для розгляду справи про визнання фізичної особи недієздатною, то яким чином він може одночасно нада¬вати право участі цій особі у справі як заінтересованій особі. Остаточним висновком суду у справі про визнання її недіє¬здатною буде те, що в силу її психічного стану вона не може ро¬зуміти значення своїх дій та керувати ними. Якщо ж у суду немає достатніх даних про психічний стан особи та він із мате¬ріалів справи дійде висновку, що заявник діє недобросовісно без достатньої для цього підстави (ч. З ст. 240 ЦПК), він може залучити особу, яка визнається недієздатною, до участі у спра¬ві як заінтересовану. Якщо ж особа обмежується у дієздатно¬сті, то вона згідно з ч. 2 ст. 29 ЦПК може брати участь у справі як заінтересована особа, оскільки при розгляді такої справи не захищається суб'єктивне матеріальне право цієї особи, а йдеться про здійснення цією особою цивільних процесуальних прав та виконання своїх обов'язків в суді у справах, що вини¬кають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Якщо провадження у справі відкрито на підставі заяви опі¬ки і піклування, наркологічного чи психіатричного закладу, то воно не може бути закрите у зв'язку із запереченням члена сім'ї громадянина проти розгляду цієї справи. До розгляду справи мають залучатися усі повнолітні члени сім'ї та обов'язково органи опіки та піклування, які залежно від того, на під¬ставі чиєї заяви відкрито провадження, повинні займати ста¬новище заявника чи заінтересованої особи. Неявка громадянина, щодо якого розглядається справа, в судове засідання, якщо суд визнав його явку можливою вихо¬дячи зі стану здоров'я, не позбавляє суд права розглянути справу за його відсутності при додержанні вимог, передбаче¬них ст. 169 ЦПК. Цю категорію справ законом віднесено до виключної ком¬петенції суду у порядку окремого провадження. Виникнення спору про право у цих справах не призводить до наслідків, пе¬редбачених ч. 6 ст. 235 ЦПК. Заяви про визнання громадяни¬на недієздатним підлягають розглядові окремо від інших ви¬мог у порядку, передбаченому статтями 236-241 ЦПК. Одно-часно зі спором про право цивільне питання про недієздат¬ність громадянина може вирішуватись судом лише в тому ра¬зі, коли спір виник після смерті цього громадянина. Рішення суду Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздат¬ності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встанов¬лює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням орга¬ну опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна. Громадянин вважається недієздатним з часу набрання закон¬ної сили рішенням суду про визнання його недієздатним. У тих випадках, коли від часу виникнення недієздатності залежать певні правові наслідки, суд на прохання осіб, які беруть участь у справі, з урахуванням висновку судово-психіатричної експерти¬зи й інших даних про психічний стан громадянина, в рішенні може зазначити, з якого часу громадянин є недієздатним. Рішення суду в справах про визнання громадянина обмеже¬но дієздатним чи недієздатним повинно відповідати вимогам статей 213, 215 ЦПК. В резолютивній частині рішення слід зазначати лише висновок суду про визнання громадянина об¬межено дієздатним чи недієздатним або про відмову в задово¬ленні заявлених про це вимог. Судові витрати, пов'язані з провадженням справи про виз¬нання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави. Це положення закону додатково підтверджується ч. 7 ст. 235 ЦПК, де йдеться про те, що при ухваленні судом рі¬шення у порядку окремого провадження судові витрати не від-шкодовуються, якщо інше не встановлено законом. Такий ви¬няток передбачено ч. 3 ст. 240 ЦПК. Якщо ж суд встановить, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, тобто з метою позбавити діє¬здатності або обмежити дієздатність психічно здорового гро¬мадянина, тоді він стягує із заявника всі судові витрати. Процесуальний порядок розгляду справ про поновлення фізичної особи у дієздатності Рішення суду Віднесення справ про скасування обмеження або про понов¬лення в дієздатності не повинне бути розміщене в ст. 241 ЦПК, яка іменується «Рішення суду». Таке розташування цих категорій справ зумовлює незначну увагу до їх самостій¬ного значення. Ці справи мають суттєві особливості, тому по¬рядок їх розгляду має також визначатись окремою статтею за¬кону як це, наприклад, передбачено ст. 286 ЦПК РФ. Скасування рішення суду про обмеження цивільної діє¬здатності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, здійснюється за рішенням суду. Із заявою до суду може звернутися як сама фізична особа, так і її піклувальник, члени сім'ї або орган опіки та піклуван¬ня. Інтересною з процесуальної точки зору є можливість гро-мадянина, який припинив зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, звернутись до суду із заявою про скасування обмеження дієздатності (ст. 241 ЦПК). У такому разі він сам може представляти власні інтереси у суді (ч. 2 ст. 29 ЦПК). Поновлення цивільної дієздатності фізичної особи здійсню¬ється після певного проміжку часу, тобто коли відпадуть обс¬тавини, які були підставою для такого обмеження. Скасування рішення суду про визнання фізичної особи не¬дієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної осо¬би, яка була визнана недієздатною, в разі її видужання або значного поліпшення її психічного стану здійснюється за рі¬шенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки та пік-лування (ч. 4 ст.241 ЦПК). Заяви про скасування обмеження або про поновлення в діє¬здатності розглядаються судом за місцем проживання грома¬дянина, який був обмежений у дієздатності або визнаний не-дієздатним. Самостійний розгляд справ свідчить про нові обставини справи, тому й рішення по них не скасовує попереднє рішення щодо обмеження дієздатності або визнання громадянина не-дієздатним, а стосується нового стану громадянина (у випадку одужання особи) або констатує, що стан здоров'я змінився не¬суттєво, що є підставою для відмови у задоволенні вимог заяв¬ника. Йдеться не про скасування самого рішення, оскільки во¬но було ухвалене не на припущеннях, а на момент його ухва¬лення особа була хворою, тобто страждала психічним захво¬рюванням чи зловживала спиртними напоями, наркотични¬ми, токсичними речовинами. Скасування ж попереднього рі¬шення суду - це скасування певного стану особи, що не відпо¬відає реальним обставинам, а також може призвести до відпо¬відальності особи, коли під час її недієздатності нею були зав¬дані збитки третім особам. Обмеження в дієздатності скасовується, якщо є дані про припинення громадянином зловживання спиртними напоя¬ми, наркотичними чи токсичними засобами. Нічого у ЦПК не сказано про те, а чи розглядаються такі справи з обов'язковою участю представника органу опіки та піклування. | |
| Просмотров: 524 | Загрузок: 9 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |